Глобальна економіка

12.5. Інноваційно-технологічна модель розвитку економіки України

Україна для досягнення конкурентоспроможного експорту повинна поступово скорочувати обсяги виробництва товарів, які можуть бути реалізовані за рахунок своїх цінових конкурентних переваг, і збільшувати виробництво й експорт високо- і середньотехнологічних товарів. Розв’язання цього завдання пов’язано з оновленням промислового потенціалу України, підвищенням його технологічного рівня, зі структурною перебудовою промисловості України з урахуванням досвіду, набутого високорозвиненими країнами при вирішенні ними аналогічного завдання, зокрема Німеччини, яка запровадила і успішно використала модель експортного лідерства на світовому ринку.

Сучасний стан світової економіки характеризується переходом промисловості розвинутих країн на VI технологічний уклад. В Україні ж, за даними аналітичних матеріалів до парламентських слухань «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 рр.», на підприємства ІІІ технологічного укладу припадає 46% їх загальної кількості, IV - близько 50%, V - 3%, а інноваційна діяльність не змінює технологічну структуру економіки, консервуючи її [23, с. 54, 80]. Останні дослідження стану промисловості України свідчать про наявність у країні технологічної деградації і загрози поглиблення технологічного регресу [24, с. 35, 36, 48] і про те, що «промисловість України настільки деградувала, що більшість експертів наголошують на необхідності здійснення повторної індустріалізації країни й відтворення національної індустрії» [25, с. 15]. За 2013-2014 рр. суттєвого покращання в інноваційній та науково-технологічній сферах не відбулося, оскільки фінансування наукової сфери в 2013 р. було на рівні 2012 р.; власні кошти підприємств були спрямовані в основному на погашення заборгованості по заробітній платі; інвестиційний клімат був несприятливий, а в кінці року інвестиції взагалі припинилися; державні програми щодо фінансування науково-технічних розробок, як завжди, були профінансовані на 30%, а деякі призупинені. Серед причин, що стримують реалізацію ролі інноваційного фактора підвищення конкурентоспроможності української економіки, зокрема, можна назвати такі: незатребуваність інновацій, оскільки українська економіка в її нинішньому стані не формує активної зацікавленості переважної частини господарюючих суб’єктів у результаті наукових розробок або ж останні виявляються не в змозі ефективно використовувати інноваційні розробки; відсутність сучасних інститутів розвитку, що забезпечують функціонування економіки інноваційного типу в усіх її складових (організація і управління розробками; їхнє фінансування, маркетинг, комерціалізація тощо); мала чисельність висококваліфікованих фахівців, здатних працювати в інноваційній сфері; відсутність ефективної й узгодженої державної науково-технологічної, промислової й інноваційної політики [26, с. 336-337].

Здійснений аналіз динаміки й структури науково-технологічної та інноваційної активності в Україні дозволяє зробити висновок, що підприємства на сучасному етапі й у найближчому майбутньому не здатні розгорнути масову високопродуктивну науково-технологічну, технологічну та інноваційну діяльність [26, с. 337]. Підкреслюється, що у промисловому комплексі поглиблюється тенденція домінування виробництв з низькою наукоємністю [27, с. 305].

В розділі “Роль та місце України в системі економічної глобалізації” член-кореспондент НАН України В.Р.Сіденко зауважує: “Украина прежде всего интегрирована в глобальные экономические процессы, а менше всего - в развитие глобальных технологий. Это указывает на то, что общая модель включения Украины в процессы глобализации не является оптимальной с точки зрения задач модели эндогенного развития. В этом контексте украинская модель включает в себя все типичные пороки, присущие слаборазвитым странам [28, с. 149-150].

Покращання технологічної структури промислового виробництва здійснюється шляхом впровадження технологій V і VI технологічних укладів, одержаних завдяки власним науковим досягненням, та їхнім трансфером з-за кордону. Співвідношення цих двох шляхів визначається станом національного науково-технологічного простору, розвитком зовнішньоекономічних зв’язків і фінансовими можливостями України.

Зазначимо, що у методиках розрахунку конкурентоспроможності ІМД та ВЕФ конкурентоспроможний експорт розглядається як один із факторів конкурентоспроможності. Тобто, зростання конкурентоспроможності експорту є обов’язковою ознакою підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Тому модель розвитку конкурентоспроможного експорту може розглядатися як спрощена модель зростання конкурентоспроможності національної економіки. У свою чергу модель конкурентоспроможного експорту знаходиться в основі експортоорієнтованого економічного зростання країни. Цей зв’язок можна відтворити за допомогою такої схеми (див. рис.2).

В основі моделі підвищення конкурентоспроможності національної економіки є експортоорієнтоване економічне зростання країни. Сучасна модель конкурентоспроможного експорту України базується на “дешевій” робочій силі, корисних копалинах залізної руди, основу експорту складають чорні метали (у середньому близько 40%), частка яких у світовому експорті постійно зменшується. Очевидно, що підвищення конкурентоспроможності експорту вимагає переходу до моделі експортоорієнтованого економічного зростання на основі продукції із значною часткою доданої вартості, виробництво якої вимагає використання сучасних технологій і устаткування та висококваліфікованої, “дорогої” робочої сили.

На сучасному етапі економічного розвитку України трансформація моделі конкурентоспроможності її економіки може бути представлена таким чином (див. рис. 3).Трансформація цієї моделі може по-різному відбуватися на різних напрямах розвитку зовнішньоторговельних відносин України.

Сучасний стан економіки України ускладнює у близькій перспективі перехід до викладеної на рис. 3 моделі конкурентоспроможності економіки України. У зв’язку з погіршенням відносин з Російською Федерацією Україна втрачає її ринки для реалізації продукції із значною часткою доданої вартості, одночасно з цим згортається науково - виробнича кооперація в таких галузях високих технологій, як ракетно- космічна, літакобудування, суднобудування, ядерні технології, оборонно- промисловий комплекс.

Вихід зі складної ситуації, забезпечення економічної та фінансової безпеки України, а відповідно і її конкурентоспроможності у своїх основних принципових позиціях можна знайти у доповіді члена- кореспондента НАН України А. А. Гриценка, де зазначається, що виникнення диспропорцій, ризиків та кризових ситуацій має структурний характер. Україна у результаті інверсійного типу ринкової трансформації, поєднаної з глобалізаційними процесами, не відбудувала свого внутрішнього ринку, не створила відповідного споживчого і виробничого попиту і пропозиції, не задовольнила базових потреб населення, а відразу у визначальній частині пристосувалась на основі ринкових механізмів до певних сегментів світового ринку в якості сировинного придатка. Її структура у своїх основних моментах визначається не внутрішніми потребами економічного розвитку, а зовнішнім попитом сировинного характеру [29, с. 33].

Економічне зростання України на основі ринкових механізмів означає для неї погіршення структури економіки (підвищення питомої ваги сировинних галузей) і підготовку більш глибокої кризи. Саме тому головне завдання забезпечення економічної і фінансової безпеки України, на думку видатного українського економіста А.А. Гриценка, знаходиться у площині структурного реформування й полягає у створенні базового господарського комплексу внутрішнього розвитку і відповідної йому інституціональної архітектоніки, котрі б стали основою розвитку внутрішнього ринку, зміни правил гри в економіці та суспільстві, розв’язання соціальних проблем і нарощування експортного потенціалу, але вже на здоровій, а не деформованій структурній основі. Такий комплекс не може бути створений лише на базі ринкових принципів (вони спрямовують розвиток структури у раніше сформованому сировинному напрямі). Все це вимагає цілеспрямованої державної економічної політики [29, с. 34].

Про необхідність реформування економічної політики як на світовому рівні, так і в Україні свідчать результати досліджень українських учених П.С. Єщенка, Т.Т. Ковальчука, які у повній мірі підтверджують правильність твердження про ключову роль національної держави, єдиної інституції, здатної управляти масштабними економічними і соціальними трансформаціями.

Майбутнє України пов’язане із її здатністю уміло використати процеси глобалізації, в яких вона незалежно від свого бажання бере участь: «Для України (як і для інших країн світу) немає альтернативи глобалізації у знаходженні шляху до подальшого розвитку», - відзначає Б. Губський. “For Ukraine (just as for other countries of the world) participation in globalization has no alternative in choosing the way of further development” [30, с. 7].