Глобальна економіка

12.3. Геоекономічні пріоритети України

Визначення геоекономічних пріоритетів стало для України одним із найгостріших питань розвитку держави після здобуття нею незалежності. Проблема вибору ефективної національної геоекономічної моделі, тобто схеми побудови механізмів співробітництва з іншими країнами,

є однією з ключових для динамічного розвитку держав. Виходячи з цього, а також враховуючи своє об’єктивне місце в міжнародному співтоваристві, реальне оточення і рівень розвитку, різні країни обирають прийнятний для себе інтеграційний алгоритм, необхідне модульне співвідношення тих або інших геостратегічних напрямів зовнішньої орієнтації.

Визначення геоекономічних інтеграційних пріоритетів України має ґрунтуватися на особливостях її зовнішньоекономічної політики з урахуванням системи зовнішньої торгівлі, впливу зовнішніх інвестицій, вітчизняного потенціалу експортно-імпортної диверсифікації,

міжнародного руху капіталів і валютних взаємовідносин. Цілком зрозуміло, що перебуваючи довгий час у складі Російської імперії, а потім Радянського Союзу, найбільш розвинені економічні зв’язки Україна мала з тими країнами, які утворились після розпаду СРСР. Та з перших днів своєї самостійності Україна поставила перед собою завдання посилити зв’язки з розвинутими країнами, вважаючи, що саме за рахунок їх вона зможе осучаснити своє господарство й успішно інтегруватися як з Європейським, так і зі світовим співтовариством.

Не відмовляючись від співробітництва з країнами Співтовариства Незалежних Держав (СНД), утвореного колишніми республіками СРСР, Україна визначила своєю головною метою стати повноправним членом Європейського Союзу, який розширювався та став центром тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн, у тому числі й колишніх соціалістичних країн. 16 червня 1994 р. Україна першою з країн колишнього СРСР уклала з ЄС Угоду про партнерство і співробітництво. Цією Угодою до початку нового тисячоліття і визначались відносини України з ЄС, яка лише передбачала утворення у майбутньому зони вільної торгівлі та в якій не визначались терміни можливого вступу України до ЄС, але безперечно йшлося про посилення зв’язків, все тіснішу взаємодію між ними, про наближення України до ЄС.

У 1994-1996 рр. ЄС ухвалив Спільну позицію щодо України (28 листопада 1994 р.) і План дій (6 грудня 1996 р.), які підтверджували підтримку незалежності, територіальної цілісності, демократичних політичних і економічних перетворень в Україні та її інтеграції до світової економіки.

1 березня 1998 р. Угода про партнерство і співробітництво набула чинності, незабаром 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено “Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу ”, розраховану до 2007 року.

Одночасно з цими подіями Україна розвивала інтеграційні процеси і з країнами СНД, та зводились вони, в основному, до формування зони вільної торгівлі без виключень і обмежень, на чому Україна особливо наполягала. На фоні цього постало питання утворення Єдиного економічного простору як більш просунутого інтеграційного об’єднання.

Вперше про наміри утворення Єдиного економічного простору (ЄЕП)Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації і України було проголошено у Заяві президентів цих країн 23 лютого 2003року. Під час саміту Ради глав держав-членів СНД 18-19 вересня 2003 р. у м. Ялті Президентами Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації і України 19 вересня 2003 р. було підписано Угоду про формування Єдиного економічного простору, прийнято Концепцію формування Єдиного економічного простору (ЄЕП). Угода підписана українською стороною із застереженням про те, що Україна братиме участь у формуванні і функціонуванні ЄЕП у межах, що відповідають Конституції України. 20 квітня 2004р. Угода про формування ЄЕП була ратифікована Верховною Радою України із застереженням про те, що Україна братиме участь у формуванні та функціонуванні ЄЕП у межах, що відповідають Конституції України. Та у подальшому Україна фактично відмовилась від участі в процессі утворення ЄЕП і його трансформації у Євразійський економічний союз (ЄАЕС), готуючись до підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Слід відзначити довге балансування України між можливістю подальшого розвитку інтеграційних процесів з країнами ЄС і ЄЕП, яке завершилось зміною керівництва України у лютому 2014 року. В результаті цієї зміни достатньо швидко відбулось підписання Угоди про асціацію України з ЄС і згортання співробітництва з Російською Федерацією та іншими країнами ЄЕП.

Таким чином, період багатовекторності у зовнішньоекономічній політиці України завершився вибором при підтримці США у якості головного її партнера ЄС. Проте перспективи вступу України до ЄС залишились невизначеними у часі. І це цілком природно, тому що сучасна українська економіка недостатньо готова до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва, існує необхідність глибоких змін у діючій економічній системі, що сприятиме ефективному її співробітництву з іншими державами.

Шлях України до Європи є непростим. Економіка України зараз перебуває у посткризовому стані, а в світлі останніх подій, зокрема і військових на сході країни, вийти з цього стану самостійно майже неможливо. Тому розвиток зовнішньоекономічних науково-технічних та валютно-фінансових відносин України з країнами світового співтовариства дозволить стати одним із найсуттєвіших чинників стабілізації та розвитку національної економіки.

Маючи основним геополітичним вектором ЄС, Україна повинна розвивати й інші вектори міжнародної співпраці

У нинішній ситуації ймовірного переміщення економічного, фінансового центру світу з Америки до Євразії, посилення геоекономічної ваги Китаю та Індії важливим вектором зовнішньоекономічної діяльності стають країни Азії, які є третіми за питомою вагою у зовнішньоторговельному обігу України після країн ЄЕП та ЄС. У торгівлі з країнами ЄЕП та ЄС Україна має від’ємне сальдо, а у торгівлі з країнами Азії - позитивне [18]. Тому для України збільшення обсягів торгівлі з країнами Азії є необхідним для подолання загального від’ємного зовнішньоторговельного сальдо, стабілізації, зменшення і виплати великого зовнішнього боргу. Певні перспективи має і співпраця української економіки з країнами Латинської Америки й Африки. Ці нові геоекономічні напрями діяльності бізнесу України в умовах збереження невизначеності як дати вступу України до ЄС, так і майбутнього самого ЄС у світлі теперішнього його проблемного стану мають сприяти розв’язанню складних соціально-економічних проблем, що стоять перед країною.