Глобальна економіка

11.2. Поняття міжнародної системи, глобальної системи

Під будь-якою системою розуміють сукупність елементів та відносин між ними. Міжнародна система - це сукупність міжнародних акторів та відносин між ними. Як і інші соціальні системи, вона є системою взаємодії людей, що керуються у своїх діях свободою, свідомістю, ціннісними орієнтаціями тощо. Це означає, що визначальні чинники міжнародної системи пов’язані з такими феноменами, як вибір, мотивації, сприйняття та інші. Нескоординована діяльність суверенних держав, що керуються своїми інтересами, формує міжнародну систему, що характеризується домінуванням обмеженої кількості найсильніших держав, а її структура визначає поведінку всіх міжнародних акторів. Зрушення в співвідношенні цих сил можуть змінити структуру міжнародної системи, але сама природа цієї системи, в основі якої лежить існування обмеженої кількості великих держав з несумісними інтересами, залишається незмінною. Це дозволяє аналізувати і прогнозувати лінії поведінки держав на міжнародній арені.

Метою міжнародної системи є підтримання внутрішнього стабільного стану. У структурному відношенні вона складається з незалежних та залежних змінних, взаємодія яких визначає загальний стан цих систем. Незалежними змінними вважаються актори (держави та міжнародні організації, транснаціональні сили), структура міжнародної системи (різні типи союзів та коаліцій), форми та види взаємодії між основними елементами системи (взаємодія у військових, дипломатичних, економічних, ідеологічних каналах в умовах конфлікту або співробітництва). До залежних змінних належить державна міць (здатність впливати на поведінку інших дійових осіб), управління силою (застосування сили однією державою щодо іншої), стабільність існуючої структури й процесів у міжнародній системі та їхня зміна.

Ж.-П. Деррієнік називає такі типи “примусів” (структурних характеристик) міжнародних систем: 1) число акторів; 2) розподіл сили між ними; 3) співвідношення між конфліктом і співробітництвом (система може бути більше конфліктною, ніж кооперативною, або навпаки, - більше кооперативною, ніж конфліктною. Якщо другий тип системи інституціалізується, то вона може трансформуватися в “організовану міжнароду систему”; 4) можливості використання тих чи інших засобів (сили, обміну, або переконання), що допускаються цією системою;

5) ступінь зовнішньої централізації акторів, тобто впливу характеру цієї міжнародної системи на їхню поведінку (а), а також розбіжність статусів між самими акторами (б) [5].

Міжнародна система перебуває у взаємодії з її навколишнім середовищем. Поведінка в межах однієї внутрішньої системи (держави) впливає на іншу та міжнародну систему в цілому. Розвиток сучасної техніки, засобів масової комунікації робить політичні та економічні системи прозорішими з точки зору зовнішнього впливу. У свою чергу, внутрішня напруженість та насильство у державі також здатні суттєво вплинути на стан міжнародної системи.

Усі системні теорії міжнародних відносин виходять з існування законів функціонування міжнародних систем, хоча їхній характер можуть розуміти по-різному. Вони визнають зумовленість поведінки держав характером взаємин між найбільшими й найвпливовішими з них - великими державами. Вважається, що загальною рисою всіх міжнародних систем є їхній олігополістичний характер у сенсі домінування в них найбільш потужних держав і існуючих між ними відносин. Зміни в конфігурації співвідношення сил великих держав змінюють структуру міжнародної системи, але її природа, в основі якої лежить існування обмеженого числа головних акторів з різними інтересами, залишається незмінною. Нарешті, допускається можливість існування різних типів міжнародних систем і критеріїв їхніх класифікацій. Залежно від просторово-географічних характеристик, виділяють, наприклад, глобальну (світову) систему та її регіональні підсистеми, елементами яких, у свою чергу, виступають субрегіональні підсистеми. У якості відносно самостійної - функціональної - системи нерідко розглядаються види міжнародних відносин: економічна, політична, воєнно-стратегічна та інші системи.

Поняття “глобальна система” дозволяє розглядати світ як сукупність взаємодіючих структурних елементів - міжнародних акторів, що діють у геополітичному просторі різних рівнів. Ця система має поліструктурний характер: оскільки зв’язки між компонентами та елементами в системах реалізуються через різні відносини, то системи вміщують у собі певну множинність тих чи інших структур. Принциповою ознакою набуття світовою системою ознак сучасності є структурні зміни, пов’язані з формуванням капіталістичної економіки та набуттям економічними відносинами визначальної ролі в житті суспільств, що належать до світової системи. Взаємодія міжнародних політичних, військових, економічних, науково-технічних, ресурсних чинників світового розвитку впливає на стан світового співтовариства, на співвідношення сил і внутрішнє становище окремих держав. Тривалий час військово-політична підсистема домінувала над економічною, однак у міру інституціоналізації капіталістичних господарських структур економічна підсистема набула вирішального значення, хоча еластична комбінація військово-політичних і соціо-культурних елементів продовжує відігравати важливу роль у її функціонуванні.

Якщо в період становлення системи вирішальну роль відігравали велика територія й численне населення, то зараз могутність світових центрів визначається здатністю мобілізувати знання й багатство на цілі світової стратегії. Епоха деколонізації, що наступила в другій половині XX ст., певною мірою змінила стратегію світових центрів: вони дедалі більше стають регуляторами потоків інформації, “віддають накази”, які забезпечують їхнє панування на світових ринках і контроль над клієнтурою, визначають технологічний прогрес. Могутність центрів сучасної світової системи також вимагає стабільних внутрішньосуспільних відносин, з налагодженим механізмом регулювання внутрішніх суперечностей, який дозволяє долати кризові ситуації, викликані змінами у процесі розвитку.

В основі сучасної світової системи лежить капіталістична організація суспільства. Рушійною силою розвитку сучасної світ-системи, в основі якої лежить капіталістичний світ-економіка, є безупинне нагромадження капіталу. Процес мондіалізації визначається змінами капіталістичної системи, серед витоків яких - кризи. Криза є таким самим природним явищем у функціонуванні системи, як і експансія. Капіталізм може розвиватися лише завдяки постійному розширенню сфери свого впливу. Це супроводжується дедалі більшим поширенням універсальних норм і цінностей, уніфікацією усіх сфер суспільного життя, нівелюванням особливостей, зменшенням технологічних, мовних та інших відмінностей. З іншого боку, відбувається поглиблення відмінностей у демографічній політиці, рівні та способі життя. У центрах світової системи зосереджуються багатство, інновації, стабільне, але старіюче населення, у той час як на периферії - незаможне, постійно зростаюче населення.

Світова система містить складні підсистеми - держави, регіони, інші утворення, які змінюються в процесі й під впливом світового розвитку. Процеси таких змін мають яскраво виражений циклічний характер, унаслідок чого складається живий, пульсуючий, цілісний комплекс - світове співтовариство [5].

Потенційними або реальними економічними і політичними конкурентами за численними параметрами і напрямками діяльності, а у віддаленій перспективі, можливо, і військово-політичними суперниками, є регіональні держави, як, наприклад, Індія і Китай. Існують об’єктивні передумови для зростання конкуренції між провідними регіональними державами - боротьба за ринки, сфери політико-економічної присутності, суміжні регіони видобутку й транспортування корисних копалин і іншої сировини. Так, не можна виключати можливості розширення суперництва КНР і Індії за ресурси Африки, а в перспективі - райони Світового океану. Росія і КНР можуть суперничати за сфери впливу в Центральній Азії. Крім того, зовнішні суб’єктивні впливи на відносини країн БРІК здійснюють США і їхні союзники, що побоюються консолідації регіональних лідерів. Не випадково Вашингтон уже інтенсивно співпрацює з Індією, що американське експертне співтовариство розглядає як можливу противагу Китаю й мусульманському світу.

Ситуацію загострює зростаючий дефіцит сировинних, науково- технологічних, соціальних ресурсів, який стимулює стрибкоподібне наростання конкуренції між різними групами держав. Ця наростаюча конкуренція за вже освоєні, але багаті ресурсами регіони, і за ті, які тільки починають залучатися до господарського обігу (Арктику, Антарктику, Світовий океан), неминуче проектуватиметься на політичну й військову сфери. Отже, у цілому нестабільність, властива сучасній світовій системі, не дає підстав виключати у більш віддаленій перспективі можливість нової світової війни.

На цьому тлі незворотно зменшується могутність США. Зараз нас оточує багатополярний світ, в якому одночасно присутні декілька реальних центрів сили. Вони нерівні за своїм потенціалом, але досить автономні, щоб дотримуватися автономної лінії у світовій політиці. Мова йде передусім про США, Китай, Росію, а також ЄС, Індію, Бразилію, Японію, Іран, ПАР тощо. В умовах існування кількох центрів сили неминуче постане питання про коаліції й союзи між ними. Коаліційна політика звичайно тягне за собою конфліктність.