Глобальна економіка

10.5. Регулятивний потенціал міжнародних економічних організацій

Впродовж достатньо довгого історичного часу, тобто з 1648 року після прийняття так званої Вестфальської угоди, світова економіка передбачала, що її основною ланкою є окрема держава з усіма відповідними її правами і обов’язками, на основі яких вона входить у певні відносини з іншими державами світу і таким чином утворює так звану вестфальську структуру світових зв’язків. У кожній державі основною ланкою її економічної системи було підприємство того чи іншого ступеня складності, діяльність якого регламентувалась національною законодавчою системою. Протягом свого існування держави утворювали певні союзи, що відбивалось і на взаємовідносинах між державами як всередині цих союзів, так і між союзами. Тобто, світ можна було визначати як поліцентричний, який час від часу змінював свою конфігурацію. На сучасному етапі ситуація змінюється: “міжнародні відносини перестають бути простором, де формально рівні і суверенні суб’єкти конструюють мінливі коаліції, що врівноважують одна одну, і конкурентне середовище їхніх взаємовідносин. В останні роки, незалежно від конкретних цілей, що переслідуються у тій чи іншій кризовій ситуації, на планеті складається контур владної вертикалі: специфічна глобальна ієрархія, інститут міжнародних регулюючих органів (“глобальна держава”, Велика сімка, НАТО тощо), а на протилежному полюсі - знехтуване плем’я “держав, що не відбулися” і держав-ізгоїв” [30, с. 229].

Сучасні тенденції розвитку світогосподарської системи зумовлюють дедалі більше перенесення регулятивних, управлінських повноважень на між- або наддержавний рівень міжнародної економічної діяльності. Поняття «міждержавний» та «наддержавний» зазвичай застосовуються як тотожні. Принаймні ними позначають одну й ту саму сферу економічного життя. Щоправда, можна помітити і певні семантичні відмінності. «Міждержавність» скоріше є характеристикою спільних дій, тоді як «наддержавність» означає підпорядкування та добровільну відмову держав від органічно властивого їм суверенітету. Отже, відбувається перенесення (делегування) деяких повноважень, які раніше традиційно вважалися такими, що належать до компетенції національних урядових структур, до структур, котрі за своєю природою є міжнародними. Можна також стверджувати, що на міжнародному рівні створюються інститути з новими регулятивними функціями, а це також зумовлює перерозподіл повноважень та реструктуризацію векторів впливу на економічні процеси. Перенесення повноважень від національних до міжнародних регулятивних структур відбувається відповідно до міжнародно-правового режиму, який утворюється дво- та багатосторонніми угодами між країнами як суверенами міжнародних відносин, а також статутними документами міжнародних організацій [36, с. 62-63].

Міжнародні організації створюються самими державами для вирішення специфічних проблем співробітництва, безпеки, розвитку. Діяльність міжнародних організацій виражається переважно у прийнятті рішень, зміст яких залежить від складу членів, від співвідношення сил усередині органів, від правил процедури голосування. Якщо для прийняття рішення необхідна більшість голосів, то зміст рішення буде залежати від того, яку позицію займе ця більшість. Від формування відповідної більшості в органах може залежати й те, чи придбають і якою мірою цей член або група членів нові права та вигоди, або приймуть на себе обов’язки чи будуть нести політичні втрати. Тому члени міжнародних організацій прагнуть зменшити ризик, який міститься у можливості прийняття органами рішень, що суперечить їхнім інтересам.

Основні суб’єкти системи регулювання глобальної економіки - це найбільш впливові наднаціональні регулятивні інститути - міжнародні організації ООН, МВФ, група Світового Банку, СОТ, що були створені винятково з метою глобального регулювання та управління світовим соціально-економічним розвитком. Проте зараз вони перебувають під впливом найбільших суб’єктів глобальної економіки та міжнародних відносин і не в змозі ефективно регулювати відповідні процеси глобальної економічної системи та давати адекватні відповіді на виклики глобалізації, які передбачають подолання соціально-економічної нерівності в загальносвітовому масштабі. Рішення, що приймаються органами глобального регулювання, найчастіше призводять до посилення диспаритетного соціально-економічного розвитку людства та поглиблення дисфункціональності глобальної економічної системи [37, с. 126].

Joseph Stiglitz, former Chief Economist at the World Bank and Nobel Prize-winner, in “Globalization and its Discontents” (1999) suggests that the Bretton Woods institutions have largely failed to achieve the goals they were founded for because of a combination of poor communication, mismanagement, inflexibility, political interference and misguided ideological dogma. These institutions (The International Monetary Fund and The World Trade Organization) are in urgent need of reform [4, c. 209]

Створення заінтересованими державами певних організаційних структур на практиці не просто породжує додаткові інструменти досягнення тих або інших цілей цих держав, а ще й веде до виникнення нових інтересів. Сам факт існування суспільних структур, зокрема й міжнародного характеру, породжує власну логіку їх життєдіяльності, автономні інтереси заінтересованих функціонерів та громадських, підприємницьких об’єднань. А це, у свою чергу, дає підстави утвореним на міжнародному рівні структурам використовувати відповідні повноваження не тільки в інтересах держав-фундаторів, а й з метою досягнення власних цілей. Тим більше, що у самих держав- фундаторів можуть бути різні, а інколи й несумісні погляди щодо бажаної поведінки утворених ними міжнародних організацій. Прикладом перетворення міжнародної організації на самостійного та надзвичайно впливового суб’єкта економічного життя є МВФ. Від його рішень про надання або, навпаки, ненадання кредитів чи відстрочень за виплатами, а також від його рекомендацій (правильних чи помилкових) залежить економічний стан цілих країн, доля реформ або програм реформ і соціального розвитку, до якого держави-члени Фонду можуть вдаватися [36, с. 64].

Негативним прикладом неприпустимої політики міжнародної економічної організації стала діяльність МАГАТЕ - Міжнародної агенції з розвитку атомної енергетики. Так, ця організація, яка фактично є лобістським центром, що життєво зацікавлений в якомога більшому поширенні атомних електростанцій у світі, спочатку проігнорувала можливу небезпеку застосування реакторів типу РБМК, а потім, після Чорнобильської катастрофи 1986 р., певний час замовчувала масштаби лиха, що трапилося тоді.

Своєрідний інститут наддержавної суб’єктності міжнародної економічної діяльності становлять угруповання держав відповідно до прийнятих ними режимів взаємної кооперації. Особливою сферою міжнародного співробітництва, яка тісно пов’язана з макрорівнем регулювання, є діяльність двосторонніх міжнародних інститутів економічного співробітництва [36, с.66].

Центральним форумом, на якому обговорюються міжнародні економічні та соціальні проблеми глобального й регіонального характеру, а також розробляються рекомендації щодо їх вирішення, є Економічна і соціальна рада ООН (ЕКОСОР). ЕКОСОР здійснює дослідження та готує доповіді з широкого спектра міжнародних економічних, культурних й інших питань, координує діяльність відповідних установ та інститутів ООН [38, с. 498]. ЕКОСОР регулярно обговорює питання світового економічного та соціального становища; стану міжнародної торгівлі; охорони довкілля; економічної й технічної допомоги країнам, що розвиваються; проблеми продовольства, народонаселення, природних ресурсів, населених пунктів; планування та мобілізації фінансових ресурсів; регіональної співпраці тощо. Рада розробляє комплексні програми, що мають назву «Десятиліття розвитку» Розробка програм і періодичне оцінювання процесу їх виконання дають можливість точніше визначати основні тенденції світового економічного розвитку та за необхідності скорегувати механізм регулювання міжнародних економічних відносин. Ще на початку 1970-х рр. ЕКОСОР приймала рішення щодо наслідків діяльності ТНК та розробки кодексу поведінки транснаціональних корпорацій, що стало початком нового напряму економічної діяльності ООН та ЕКОСОР, сприяло створенню Комісії ООН з транснаціональних корпорацій і спеціального підрозділу в Секретаріаті ООН з цього питання - Центру ООН з транснаціональних корпорацій. Питання економічного розвитку належать також до компетенції Конференції ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД). Концепція всеохоплюючого розвитку суттєво вплинула на діяльність ЮНКТАД. У минулому результати її роботи обмежувались прийняттям резолюцій і рішень. Після реформування організації в 1992 р. на VIII сесії ЮНКТАД акцент зроблено на підвищенні ролі переговорів. Принципами діяльності ЮНКТАД все більше утверджується прагматизм і неконфронтаційність, що полегшує пошук спільних інтересів та досягнення консенсусу важливих світогосподарських питань [38, с. 499-500]. Вкрай важливою функцією ЮНКТАД є надання допомоги країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою у залученні прямих іноземних інвестицій та поліпшенні національного інвестиційного клімату. Центральну роль у цьому відіграють такі організаційні структури, як Секретаріат ЮНКТАД, Відділ інвестицій і підприємництва, Відділ глобалізації та розвитку. Результати роботи Конференції подаються у щорічній доповіді «World Invesment Report», документах «Ivestment Policy Reviews», «World Ivestment Directory» та інших дослідженнях [39, c. 262].

Певною спрямованістю характеризується діяльність Програми розвитку ООН (ПРООН) - найбільшого міжнародного каналу для надання багатосторонньої технічної та передінвестиційної допомоги. Проекти ПРООН спрямовані на надання допомоги країнам, що розвиваються, з метою кращого використання ними свого економічного потенціалу, підвищення рівня життя населення, збільшення обсягів виробництва та сприяння екологічно безпечному розвиткові світової економіки. Допомога ПРООН надається лише на прохання урядів держав з урахуванням їх першочергових потреб. Найзначнішою міжнародною агенцією кредитування економічного розвитку є Група Світового банку.

Міжнародні організації відіграють важливу роль у процесах сприяння розвитку, надаючи відповідну технічну, фінансову та іншу допомогу країнам, що розвиваються [38, с. 500-503].