Глобальна економіка

10.3. Трансформація функцій держави в умовах глобалізації

Слід пригадати, що діюча світова економіка сформувалась протягом достатньо довгого історичного часу, починаючи з укладання 24 жовтня 1648 року Вестфальського миру, згідно з яким основною ланкою світової економіки є окрема держава з усіма відповідними її правами і обов’язками, на основі яких вона входить у певні відносини з іншими державами світу і таким чином утворює так звану вестфальську структуру світових зв’язків. «У політичному відношенні ця система представлє собою механізм співіснування рівноправних держав, кожна з яких володіє виключним суверенітетом на своїй території. При цьому держави виступають у якості однакових суб’єктів міжнародного права незалежно від своєї внутрішньої організації» [12, с. 8].

Italian scholar stresses that “in the third millennium, it is the very post- Westphalian model that enters into crisis, dragging with it the crisis of the modern state, which is determined not only by the opening of borders, but by the inability demonstrated in maintaining its commitments to its citizens. In this phase, it is the “internal” boundaries that create problems. Security, defence of privilege, identity, recognition and cultural traditions, which once coincided with the boundaries of the post-Westphalian state, are now altered, uncertain, liquid. They are no longer reliable.” [13].

Глобальна економіка передбачає якщо не ліквідацію у якості основної ланки світової економіки окремої держави, то принаймні серйозні зміни її функцій та відповідних прав і обов’язків. Становлення глобальної економіки представляє собою процес позбавлення національних урядів частини їх функцій і відповідно частини повноважень та відповідальності шляхом передачі їх: а) до підлеглих урядам регіональних частин країн (делегування донизу) - феномен субсидіарності; б) до спеціально утворюваних міжнаціональних або наднаціональних органів (делегування догори).

Moreover, global economy formation requires reconsideration of the state as the main element of the system resulting in at least serious changes in its functions, rights, duties. Thus, any state participating in the process of building the global economy finds itself at a crossroads. The problem is the globalization influences not only the policy, science, culture, information, health, ecology, etc. but also the whole economy of the nation. Governments are constantly faced with the limited possibilities to intervene with macro-economic policies and are required to diminish the level of protection, are required to decrease the influence on the economic processes taking place domestically and are required to bound themselves in terms of the country’s international economic activities.

Basically, economic activity of government and its impact on the economic processes are the most controversial economic matters.

The post-Westphalian model entered into crisis with the development of globalisation, whose explosive force has erased the boundaries between states and undermined any claim of absolute sovereignty. But the consequences of globalisation are not limited only to undermining the rules of international relations; they have led to a further upheaval, removing the power and raising it to a higher level [13].

Таким чином, частина функцій, раніше покладених на національний рівень, переходитиме на рівень глобальний. Крім того, розширення політичних, економічних і соціальних прав населення, посилення інститутів громадянського суспільства, децентралізація прийняття рішень у відповідності з принципом субсидіарності беззаперечно приводять до перерозподілу частини національно-державної компетенції на регіональний і локальний рівні. На думку видатного вченого В.Кузнєцова, «навіть на своїй власній території держава перестає бути єдиним суб’єктом, якому дозволено здійснювати законний примус для збереження суспільного порядку. За межами управління залишається регулювання прав людини, екологічна політика, фінансова регламентація» та ряд інших функцій [14, c. 25-26].

Фактично, шлях до глобальної економіки веде через передачу частини функцій держави догори й донизу. Це стосується і функцій держави у галузі економіки. Тобто, держава у процесі формування глобальної економіки має зменшувати свій вплив на ті економічні процеси, які відбуваються як всередині країни, так і у її зовнішньоекономічній діяльності. Most of the problems presented by antiglobalization movement do not involve the fundamentals of globalization per se, but rather involve the failure of government and other public institutions to distance themselves adequately from the markets. Without some form of government to protect the rights of its citizens, and to prevent excesses of the market, the antiglobalists will be proven right. From the perspective of national development, the state should take adequate considerations of the welfare of the vulnerable social groups, and in terms of development of the international community, the unfair international economic order should be corrected [15].

As it has already been stated, the global economy formation requires taking some functions from the state. It is also true for the functions related to the economic policy of the nation. The main object of state intervention in economic processes becomes a sphere of monetary relations, where the Keynesian concept of “managed money” transformed into the premise by which money is treated as the determinative element of market system and not only as an important factor in economic development. Thus, exchange mechanisms, including the competitive devaluation, becomes more and more effective in the realization of a goal set for defending the national interests [16, p. 47-48]. In case the ideology of monetarism dominates in the country, the financial system obtains special status which puts the financial system at a distance away from the national government. It results in the complete independence of the state financial system from the national bank which in its turn finds itself under the influence of the world financial system. Since the national bank issues the national currency and keeps the rates, the national financial system becomes dependent on the world financial system, namely on the state of the main world currency - the U.S. dollar. One of the major indicators of the national economy position is the exchange rate of the national currency. Prof. Trofim Kovalchuk, Member of the Council of the National Bank of

Ukraine, puts it quite eloquently in his article entitled “SOS - In Ukraine we have the neocolonial model of monetary policy”: the absolute subordination of the National Bank of Ukraine to requirements and “structural beacons” of the IMF has been strengthening the neocolonial model of currency policy in Ukraine [17]. The famous expert in the field is convinced that the problems are dangerous and may lead to the loss of the economic sovereignty in country’s currency-financial sphere [17]. It is certainly true for our country where the negative impact on the development is produced by dollarization of the economy, imperfectness of foreign exchange control and currency regulation. Strengthening of the conflict between the real and the virtual economy is promoted by unaccountability of the National Bank of Ukraine to the Government of Ukraine, while in terms of the economy financialization - also the NBU has larger degree of integrity with the global financial system than with the Ukraine’s system of economy state control. Not the economy of Ukraine is ‘in the heart’ of the current money issue system and ensuring stability of the national currency, but foreign currency instead, mainly the U.S. dollar. The entire global economy uses the U.S. dollar as a reserve currency, therefore such a situation is observed in other countries as well. The global financialization trend in the world development has manifested itself also in the current system of moving capital.

Mean financial capital threatens the world and can lead to global destabilization. The financial crisis causes the crisis processes in production and investment spheres and it also leads to rapid spread of “crisis infection” on international, regional, global levels. Mechanism of spreading of crisis infection is based on the possibility of quick requisition of financial asset from national economy without considerable loss. And it is only possible in liberalized enough economies with the help of “global players” (transnational banks and institutional investors). Their role in creating the necessary prerequisites of financial crises is significant. Its algorithm is the following: they destabilize rate of exchange with the help of mean currency transactions, as the result the governments have to process credits or with the help of high interest rates attract short-term foreign investments (and here “global players” become investors) [18, p. 8].

На думку академіка О.Г.Білоруса, сучасна світ-система глобалізму є специфічною формою політичного й економічного імперіалізму XXI століття. У процесі безперервної еволюції імперіалізму виник новий глобальний імперіалізм як симбіоз модерного державного імперіалізму в міцному поєднанні імперіалізму глобальних корпорацій і міжнародних організацій. Локомотивом системної кризи глобальної економіки є глобальний фінансовий олігархічний капіталізм та гіперфінансіалізація [19].

У цьому контексті зазначимо, що наразі відбувається трансформація форми прояву глобальної економіки у глобальну монетарну внаслідок: превалювання в ній фінансової складової та функціонування останньої як окремої самостійної системи, покликаної не обслуговувати, а використовувати блага; збільшення ролі і впливу валютної компоненти на глобальні процеси. Глобальна інституційна система, незважаючи на відсутність уніфікованих структурних елементів, виступає інституційним забезпеченням функціонування валютного механізму та певною мірою врегульовує використання інструментарію для відстоювання позицій гравців у геоекономічному просторі. До таких структурних елементів - суб’єктів-носіїв геоекономічних інтересів можна віднести ТНК, ТНБ, валютні та фондові біржі, міжнародних портфельних інвесторів, центральні банки та уряди, міжнародні фінансові організації, G-7, G-20, які дозволяють сформувати так звану квазі-систему або “nonsystem”. Країни, які намагаються зайняти одне із провідних місць у глобальній економіці, використовують валютний атараксизм, тобто незворушність при досягненні поставлених завдань, або валютний раціоналізм - розумний прагматичний підхід, що дозволяє їм отримати статус балансуючих, утворюючи таким чином систему противаг у глобальній економіці. Країни, які не можуть впливати на геоекономічні процеси, проте досить сильно від них залежать, використовують стратегію конструктивізму, що дозволяє мінімально відчувати негативний вплив зовнішнього середовища, або ж взагалі уникають/відходять від норм, що перманентно наражає їх на небезпеку (стратегія девіантності) [20].

Тобто, у глобальній економіці інститут держави зазнає змін і перш за все шляхом передачі частини свого суверенітету до наднаціональної структури. На це прямо вказує провідний західний учений К. Омае: “The uncomfortable truth is that, in terms of the global economy, nation-states have become little more that bit actors. They may originally have been, in their mercantilist phase, independent, powerfully efficient engines of wealth creation. More recently, however, as the downward-ratcheting logic of electoral politics has placed a death grip on their economies, they have become - first and foremost - remarkably inefficient engines of wealth distribution. Elected political leaders gain and keep power by giving voters what they want, and what they want rarely entails a substantial decrease in the benefits, services, or subsidies handed out by the state.” [21, с. 186]. “In a borderless economy, the nation-focused maps we typically use to make sense of economic activity are woefully misleading. The awkward and uncomfortable truth: the old cartography no longer works. It has become no more that an illusion.” [21, с. 192].

Держава грає своєрідну подвійну роль: з одного боку, вона змушена пристосовуватися до умов глобалізації і може вживати заходів, що гальмують співробітництво, якщо це не відповідає національним інтересам, а з іншого боку - сама створює передумови для його подальшого розвитку, виходячи з того, що інтереси окремої країни в умовах глобального світу можуть бути захищені тільки на наднаціональному рівні. Держави, пристосовуючись до нових реалій, шукають нових шляхів і засобів реалізації своїх національних інтересів. Виникають гнучкі способи здійснення державного суверенітету, серед яких запровадження певних самообмежень щодо здійснення суверенних прав на паритетних засадах (наприклад, безвізовий обмін, взаємне надання статусу найбільшого сприяння у торгівлі); приєднання до якого- небудь міжнародного договору і прийняття міжнародних обмежень з метою захисту інтересів своєї країни тощо.

Геоекономічний інтерес держави можна визначити на основі квінтесенції власне економічного інтересу, геополітики, геоекономіки та геостратегії - стимул до діяльності, що визначає поведінку держави у геоекономічному просторі з метою посилення її економічної могутності для участі у перерозподілі ресурсів та світового доходу, а також визначення її рівноправним суб’єктом у світовій конкурентній системі, що досягається за рахунок розробки економічних заходів нейтралізації зовнішніх викликів та формування фундаментальних конкурентних переваг [20]. При цьому актуальним залишається прагнення сильніших держав домогтися контролю над іншими країнами, збільшити свій вплив за рахунок інших членів міжнародного співтовариства й зайняти більш високі щаблі в ієрархії держав.

Процес глобалізації ускладнює та наповнює новим змістом функції держави внаслідок залучення національних економік до нестійких структур загальнопланетарного рівня. Держава в трансформаційній економіці виступає упорядковуючим та гармонізуючим фактором різнорівневих соціально-економічних перетворень. В умовах глобалізації пріоритетними стають такі функції держави: визначення та реалізація стратегічних національних інтересів; формування національної моделі соціально-економічного розвитку, здатної забезпечити органічне включення економіки країни до транснаціональних відтворювальних циклів; сприяння інституційним змінам, спрямованим на утвердження загальноцивілізаційних засад соціально орієнтованого ринкового устрою; зміцнення національної конкурентоспроможності шляхом стимулювання інноваційного розвитку; забезпечення національної безпеки; контроль над ключовими ресурсами та галузями економіки з метою протидії негативному вияву глобалізаційних процесів; віднайдення ефективних механізмів протидії бідності та знедоленню населення, міжнародній злочинності та тероризму [22].

Центральною політичною й ідеологічною проблемою, що породжується глобалізацією, є проблема зміни того порядку у відносинах між державами, який існує і породжує суперечності та конфлікти, тобто проблема побудови нового світового порядку загалом і міжнародного економічного порядку зокрема. Як зазначає академік

О.Т. Богомолов, міжнародний економічний порядок повинен включати загальновизнані та закріплені у відповідних документах норми і правила міжнародних економічних відносин і конкуренції на світовому ринку. Суттєвою його стороною є також та провідна ідеологія і політика в області міжнародного співробітництва, якими керуються її учасники. Важливою його характеристикою є те, наскільки справедливо і взаємовигідно розподілена праця між країнами і наскільки різними є рівні їх розвитку. Цей порядок вимагає утворення і плідної діяльності міжнародних організацій, які мають бути підконтрольні світовому співтовариству, додержуватися демократичних процедур прийняття рішень, які впливають на якість функціонування світової економіки. Нарешті, архітектуру міжнародного економічного порядку визначають інтеграційні об’єднання і союзи, мережа найкрупніших транснаціональних корпорацій, які сильно впливають на географію і умови торговельних та інших обмінів. Усі ці елементи світового порядку поставлені перед викликами глобалізації і мають бути приведені у відповідність до її природи з тим, щоб її хід не надавав однобічних переваг одним країнам за рахунок інших і не викликав конфліктів [23, с. 326-327].