Глобальна економіка

10.1. Сутність держави, її функції

Під державою в самому широкому сенсі розуміється набір інститутів, що мають засоби законного примусу, які використовуються на певній території й відносно її населення, що визначається терміном „суспільство”. На своїй території держава монополізує нормотворчу діяльність за допомогою формованого уряду [1, с. 38]. Основними елементами держави є державна територія, державний народ і суверенна публічна влада. Ознаками держави є: територіальна організація населення; здатність до інтеграції населення при наявності соціальних та класових відмінностей; суверенність; примусовість - державний примус є керівним і пріоритетним відносно інших органів у межах держави; загальність - вплив держави поширюється на всіх людей, що перебувають на її території.

У змішаній економіці, заснованій на ринковій конкуренції і макроекономічному регулюванні, державі відводиться досить значна роль, оскільки ринок, як і будь-яка господарююча система, не є ідеальним механізмом [2, с. 128-135].

Економічні функції держави можна подати у вигляді трьох груп функцій державного регулювання: підтримання економічної ефективності; стабільності розвитку; соціальної справедливості.

Перша група функцій пов’язана з формуванням і підтриманням таких «правил гри» в сфері ринкової економіки, які обмежували б монополізм там, де він деформує конкурентне ціноутворення. Завдання полягає в тому, щоб вирівняти економічні умови для підприємницької діяльності якомога більшого числа учасників конкурентного процесу.

Друга група функцій державного регулювання пов’язана з попередньою, якщо розглядати її в системі заходів, що стосуються ділової активності в економіці в цілому. Стимулювати або стримувати ділову активність неможливо без впливу на цінову рівновагу, зокрема на грошовому ринку. Подібність цих заходів з держмонополізмом пояснюється тим, що вони проводяться на макрорівні і мають вигляд урядових рішень. Їхня мета - підтримка стійкості економічного зростання, стабілізації економічної системи в стані досягнутої рівноваги, згладжування циклічних коливань. По суті, ця група функцій являє собою антикризове регулювання, пом’якшення циклічних спадів, стимулювання дефляції і недопущення інфляції.

Третя група функцій передбачає створення прийнятних умов існування для всіх верств населення і пов’язана з перерозподілом доходів через державний бюджет.

У всьому світі інститут держави перебуває в центрі загальної уваги. Зміни, які відбуваються у світовій економіці, змушують шукати відповіді на основні питання про державу: якою має бути її роль, чим вона може займатися і чим не може займатися, яка оптимальна модель її поведінки у тому чи іншому випадку.

Ефективна держава життєво необхідна для надання товарів і послуг, а також для створення норм господарювання, інститутів, які дозволяють ринкам процвітати, а людям - вести здорове і щасливе життя. Сьогодні дослідники все більше усвідомлюють, що існують деякі вищі національні або національно-державні інтереси. Вони виступають і як мотив, що визначає поведінку, життя і політичну лінію кожної країни.

Завдання держави пов’язані не тільки зі створенням умов для функціонування ринку. Вони передбачають визнання її ролі в дотриманні балансу суспільних інтересів при проведенні як внутрішньої, так і зовнішньої політики.

Держава реалізує різносторонні функції в економічному житті країни взагалі і у відносинах з приватним сектором економіки зокрема. По-перше, це владна структура, що встановлює правила гри на ринку і впливає своїми обов’язковими вимогами і неминучими санкціями на умови функціонування ринкових суб’єктів. По-друге, це механізм економічного регулювання, підтримки і стимулювання. По-третє, це власник державного майна, що функціонує на ринку поряд з іншими суб’єктами права власності.

Функції держави - це головні напрямки її діяльності, за допомогою яких реалізується призначення держави як політичної організації, що домагається стабільності в товаристві. Держава впливає на соціальну природу за допомогою політики, зокрема на економічну природу за допомогою економічної політики. І економічна політика, і механізм її здійснення державою виходять із цілі розвитку суспільства, сформульованої в Конституції.

Разом з тим розвиток ринкової економіки у другій половині XX ст. виявив чітку тенденцію розширення масштабів діяльності держави та посилення її ролі в економічній сфері. При цьому загальновизнаним є той факт, що економічна ефективність у найбільшому ступені досягається в умовах дії конкурентного ринкового механізму.

Мета держави в ринковій економіці не коректувати ринковий механізм, а створити умови його вільного функціонування: конкуренція повинна забезпечуватись скрізь, де можливо, регулюючий вплив держави - скрізь, де необхідно [2, с. 128-135].

Держава має за мету організацію життя, створення матеріальних і духовних умов гідного як сьогодення, так і майбутнього існування суспільства, захисту інтересів народу, який її створив. Фактично, участь держави у розв’язанні економічних питань життя народу становить лише частину її функцій, оскільки саме економіка слугує тим базисом, на якому ґрунтується розв’язання багатьох життєво важливих проблем суспільства.

Державна територія утворює матеріальну основу будь-якого здійснення державної влади. Лише за умов достатніх геополітичних масштабів та великих територіальних можливостей існує потенціал повноцінного стратегічного та економічного розвитку держави. Територіальний, просторовий чинник фактично визначає розподіл держав на дві групи - невеличку меншість суб’єктів міжнародних відносин, які володіють реальною незалежністю, та переважну більшість об’єктів, які фактично змушені підпорядковуватись умовам та вимогам світового порядку, сформованого великими державами.

Одним з найпоширеніших видів стратифікації держав вважаються нерівні можливості держав захистити свій суверенітет, що випливають із нерівності їхньої сили. На цій підставі розрізняються наддержави, великі держави, середні держави, малі держави й мікродержави. Вестфальська міжнародна система була заснована на принципі суверенної рівності всіх держав, що входять до її складу. Міжнародний порядок - це така форма міжнародних відносин, яка покликана забезпечити основні потреби держав, створювати і підтримувати умови їхнього існування, безпеки, розвитку. Отже, сучасний міжнародний порядок від самого початку мав державоцентричний характер.

В умовах глобалізації держави трансформуються. Глобальні держави, втрачаючи ознаки національної ідентичності, стають центрами світової влади і впливу, зміцнюючи свою територіальність. Глобальні держави є майже автаркічними з глобальними сферами впливу і глобальним простором експансіоністської активності в економічній, військово- стратегічній, політичній, культурній сферах. Насамперед це стосується США, КНР, потенційно - Росії, Індії. Саме самодостатність є ключем до глобального лідерства та світової гегемонії.

Державу можна вважати могутньою, якщо вона контролює через власний фінансовий механізм свої фінансово-інвестиційні компоненти на інших територіях. Контур цих ареалів захищається військовою компонентою. Таким чином, на роль “великих” держав можуть претендувати країни-системи, сформовані за зовнішніми контурами економічних кордонів [3, с.48].