Глобальна економіка

7.1. Сутність поняття «парадокс» і його прояви в економіці

Термін «парадокс» (з гр. paradox - несподіваний) - опис фізичного явища, характеристика процесу або будь-яка гіпотеза, науково обґрунтована, але разом з тим така, що не належить до традиційних понять і уявлень. Парадокс розглядають як курйозне відхилення від загального правила або суперечність, яка начебто порушує закони природи. У дійсності парадокс або підпорядковується не тим законам, котрі на нього можна поширювати, на перший погляд, або підпорядковується окремим формулюванням останніх [1, c. 314]. Парадокс з грецької також перекладається як дивний, тобто такий, що не відповідає звичайним уявленням і не може бути зрозумілим з певних позицій. Висловлюється думка про те, що до парадоксів відносяться і суперечності, коли зовнішньо логічні міркування призводять до незрозумілих, майже абсурдних висновків. Парадокс набуває прояву у тому разі, коли основні теоретичні постулати явища заперечуються ходом або шляхом логічно правильного міркування, або результатами практичного дослідження [2].

Найпростішим прикладом парадоксу можна вважати такий. Людина виходить з певної географічної точки, наприклад, з міста Києва і йде по тій паралелі, на якій знаходиться Київ. Створюється враження, що вона у міру свого переміщення віддаляється від Києва, але, обійшовши землю за цією паралеллю, з певного моменту (з половини шляху) вона почне наближатися до Києва і врешті-решт повернеться до нього. Тобто, ми бачимо, що цей випадок можна розглядати як парадоксальний лише за умов, якщо ми не знаємо, що земля має форму кулі. Якщо ж ми це знаємо до початку нашого географічного експерименту, то назвати таку ситуацію парадоксальною ми аж ніяк не зможемо, оскільки вона була апріорі цілком передбачуваною. Причиною того, що певне явище може розглядатися як парадоксальне, є його недостатнє вивчення.

Явище парадоксальності спостерігається у різних сферах людського буття. І перш за все - в економічній діяльності. Яскравим парадоксом в економіці, що може спостерігати кожна людина, яка займається купівлею продуктів, особливо сезонного споживання, в умовах жорсткої конкурентної боротьби і зменшення попиту на неї, є фізичне знищення продукції або штучне підтримання її ціни, яка стримує реалізацію продукції, сприяючи втраті нею споживчих якостей. У даному випадку спостерігаємо нелогічну суперечність між наміром будь-що втримати ціну товару (навіть шляхом прямих втрат) і об’єктивною необхідністю мінімізувати збитки, яка парадоксальним чином розв’язується шляхом втримання рівня ціни, хоча це і несе збитки й суспільству в цілому, і споживачам продукції.

Певні парадоксальні явища спостерігаються і у самому механізмі дії ринкової економіки. Так, зовнішнє логічне вчення про «невидиму руку» ринку, що забезпечує пропорційний розвиток і саморегулювання економіки, фактично не змогло пояснити факт проявів з певною періодичністю кризових явищ, політична оцінка яких теоретично обґрунтована, але механізм виникнення, подолання і попередження досі остаточно не виявлено, хоча й досягнуто в цьому певних успіхів завдяки розвитку економічної теорії, зокрема теорії довгих хвиль. З розвитком інноваційної теорії економічного поступу втрачають риси парадоксальності й процеси переходу економік до нових технологічних укладів. І якщо в економіці поява парадоксів пояснюється складністю аналізованих процесів, то цілком закономірно очікувати аналогічну ситуацію при дослідженні значно складніших процесів глобальних трансформацій, які поряд із економічними торкаються цілого ряду інших наукових дисциплін.

Як зазначає провідний український економіст-міжнароднік А.С. Філіпенко: «Феномен глобалізації, до якого в кінці XX - на початку XXI ст. прикута пильна увага науковців, політиків широкого загалу, є чи не найбільш контроверсійним у сучасній соціальній науці, та прямо протилежно оцінюється представниками різних наукових шкіл, політичних партій і рухів. З одного боку, здійснюються спроби тлумачення глобалізації як об’єктивного закономірного процесу, що охоплює економіку, політику, культуру та інші сфери життя суспільства. З іншого - вона розглядається як штучне, насильницьке явище, що формується під тиском розвинутих націй та економічно могутніх держав, особливо транснаціональних корпорацій (ТНК), із метою вирішення власних проблем та реалізації в глобальному середовищі егоїстичних інтересів» [3, с. 11]. Ця контроверсійність феномена глобалізації цілком логічно знаходить вираження у парадоксах глобалізації, які виявляються дослідниками у різних проявах глобалізації.

Підсумуємо, що парадокс розглядається як певне відхилення від загального правила або протиріччя, яке нібито порушує певні закони. У дійсності ж парадокси виявляються результатом дії інших законів, але не тих, які на них поширюються при поверховому дослідженні того чи іншого явища або процесу. Таким чином, парадокси глобалізації свідчать про те, що проголошені як мета і особливості глобалізації, не відповідають дійсності, тобто або є неправильно зрозумілими, або не є такими, за які їх видають.