Глобальна економіка

6.2. Суперечності та асиметрії економічної глобалізації

Домінуюча точка зору на економічну глобалізацію як на об’єктивний і цілісний процес доповнюється її визначенням як процесу суперечливого, неоднозначного і зигзагоподібного. Визначальними рисами економічної глобалізації називають, з одного боку, еволюційність та послідовність розвитку, а з іншого - його асиметричність та дискретність. Суперечливість глобального економічного розвитку обумовлена як дією різноспрямованих його матеріально-речових факторів, так і зіткненням інтересів суб’єктів глобальної економічної системи [1, с. 30-57].

У науковій літературі існують різні визначення терміна «еуперечність». Економічний енциклопедичний словник містить таке визначення: «Суперечності перехідної економіки - взаємодія

(взаємообумовленість, взаємозаперечення, взаємопроникнення) протилежних сторін, тенденцій і властивостей, внаслідок чого вони стають джерелом її функціонування і розвитку. Ці суперечності розгортаються в цілісну систему соціально-економічних суперечностей» [2, с. 394-395]. В Економічній енциклопедії суперечності перехідної економіки визначається і як суттєве і закономірне відношення та взаємодія між протилежними сторонами соціально-економічної системи, що зумовлює розвиток трансформаційних процесів. Розвиток суперечностей - джерело прогресу або, за Гегелем, принцип будь-якого розвитку. Отже, рух є діалектичною єдністю суперечностей. Суперечності виникають за умови, що в певному середовищі, в нових відносинах наявна неоднорідність, неізотопність, яка характеризується градієнтом (перепадом) у певному напрямку. Виявом такої неоднорідності в суспільстві є, зокрема, проблема соціальної рівності та ефективності праці, проблема розшарування суспільства на бідних і багатих, зміна співвідношення між типами і формами власності тощо. Рух, зумовлений суперечностями, або сприяє економічному прогресу, або призводить до економічної деградації залежно від ступеня втручання держави в економіку, у сферу соціальних відносин, від розбіжностей інтересів правлячої політичної еліти та інтересів широких верств населення, від того, яку увагу в економічній політиці уряду приділено національним інтересам держави [3, с. 524].

Як зазначає відомий економіст Я.М. Столярчук: «Нині категорія «нерівномірність економічного розвитку» поступово еволюціонує у більш містку та багатогранну категорію «асиметрія». Виражаючи систему суперечностей глобального економічного розвитку, асиметрія відіграє роль рушійної сили суспільного прогресу, оскільки орієнтує суб’єктів глобальної економіки на їх конструктивне розв’язання. Отже, особливої актуальності тепер набувають дослідження глобальних асиметрій економічного розвитку, оцінка їхнього рівня у фінансово- інвестиційній, виробничій, технологічній та соціальній сферах, а також впливу на ключові параметри світового економічного порядку та світову економічну рівновагу» [4, с. 6-7].

Суперечностям глобальної економіки притаманний універсальний характер, їх умовно можна розглядати у двох площинах:

- по-перше, як діалектичну взаємодію протилежних тенденцій економічних процесів та явищ, притаманних світовому господарству, котрі, перебуваючи у внутрішній єдності та взаємопроникненні, є джерелом його постійного розвитку, у тому числі його окремих елементів та підсистем;

- по-друге, як конфлікт інтересів міжнародних монополій та решти суб’єктів світового господарства (держав, міжнародних організацій, економічних систем мікрорівня, регіональних інтеграційних угруповань та ін.), який виявляється в тому, що дії першого з реалізації власних економічних інтересів завжди обмежують можливості інших суб’єктів

щодо впливу на загальні умови функціонування глобальної економічної системи. У результаті - дії міжнародних монополій, спрямовані на

обмеження можливостей реалізації економічних інтересів іншими

суб’єктами, завжди викликають протидію з боку останніх.

Визначальною рисою сучасної фази глобального економічного розвитку є зростання масштабів та істотне загострення суперечностей капіталістичної ринкової системи. Ідеться про те, що кожен етап її розвитку характеризувався «набором» усталених ключових

суперечностей, котрі набували свого матеріального вираження у межах продуктивних сил, відносин економічної власності, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин, а також господарського механізму. Серед суперечностей можна назвати такі: між

продуктивними силами і відносинами економічної власності, між фізичною й розумовою працею, між обмеженими ресурсами та потребами, що постійно зростають, між високим рівнем розвитку техніки і недостатнім рівнем освіти та кваліфікації робочої сили, між досягнутим рівнем концентрації виробництва і недостатньо розвинутою спеціалізацією, між окремими типами та формами власності, між демократичними та авторитарними методами управління, між економічними та адміністративними важелями регулювання економіки тощо. Саме ці суперечності на всіх попередніх етапах розвитку капіталістичної ринкової системи мали в основному прогресивний характер, сприяючи поглибленню міжнародного поділу праці, лібералізації національних товарних та фінансових ринків, ринків робочої сили, диверсифікації міждержавного та міжрегіонального економічного співробітництва тощо.

Проте з переходом світового господарства на глобальну фазу розвитку зазначені суперечності, екстраполюючись на глобальну площину і набуваючи глобальних форм вияву, окреслюють свої головні виклики - порушення організаційно-функціональної рівноваги світового

господарства та поглиблення соціально-економічної асиметрії країн світу, що загрожує людству системними економічними, політичними та екологічними кризами, а також масштабними міжцивілізаційними силовими конфліктами [4, с. 76-77].

З огляду на це цілком слушною видається теза І. Уоллерстайна щодо визначального впливу глобального капіталізму на загострення геоекономічних суперечностей між країнами світового господарства, згідно з якою у рамках капіталістичної світ-економіки неможливо, щоб національний розвиток був реалізований у всіх державах, оскільки процес нагромадження капіталу вимагає існування ієрархічної системи, в якій додана вартість розподіляється нерівномірно як у просторі, так і між класами. Апелюючи до породженого глобальним капіталізмом “загального хаосу”, І. Уоллерстайн доводить, що найімовірнішим сценарієм розвитку глобальної економіки буде прагнення нинішніх країн- лідерів світового господарства зреалізувати проект “підробленої трансформації, поверхової трансформації”, метою якої є “недоторканість наявної нерівності” [1, с. 30-57].

Серед наймасштабніших та найгостріших суперечностей, що їх породжує глобальний економічний розвиток, на думку Я.М. Столярчук, слід виділити такі, насамперед, поглиблення антагонізму між глобальною експансією монополій та національним економічним суверенітетом країн світу. Так, діяльність сучасних монополістичних структур, зорієнтована на реалізацію ними стратегій глобальної експансії, породжує найбільш небезпечний виклик функціонуванню національних держав у відкритому глобальному середовищі - їх усунення зі світової арени як найвпливовіших суб’єктів глобальної економіки. Ідеться про концентрацію глобального капіталу в руках інтернаціональних фінансово- промислових олігархічних груп, коли незалежно від своєї національної належності він у великомасштабних обсягах спрямовується в ті локали та локалітети світової економіки, де можна одержати монопольні наддоходи, установити контроль за найбільш прибутковими сферами діяльності та оволодіти природними монополіями, енергетикою і технологічними інноваціями.

Отже, економічна глобалізація, з одного боку, «розмиває» одні функції держави та вимагає делегувати частину державних повноважень на наднаціональний рівень, а з іншого - обумовлює необхідність посилення інших її функцій заради збереження стабільності та стійкості всієї світової системи.

З ослабленням впливу на світогосподарські процеси національних держав посилюється роль інститутів, які формують «каркас» системи глобального менеджменту. До них належать міжнародні та неурядові організації, котрі, будучи підконтрольними глобальному фінансово- промисловому капіталу, забезпечують його безперешкодне проникнення у будь-яку країну світу з метою одержання надприбутків.

Ще однією суперечністю процесів глобального економічного розвитку є посилення глобальної конкуренції у сфері виробництва та збуту товарів і послуг. Ця конкуренція виявляється як на рівні монополій, так і між підприємствами монополізованого та немонополізованого секторів. Так, ефективність реалізації міжнародними монополіями глобальних стратегій визначальною мірою залежить від їхніх конкурентних позицій у найбільш прибуткових галузях економіки з високою продуктивністю суспільної праці, інноваційною оснащеністю виробництва, сучасними методами його організації й управління та відносно низькими виробничими витратами. Не випадково, що саме ці галузі світової економіки сьогодні найбільшою мірою залучені у процеси глобальної монополізації капіталу, у результаті чого деформуються пропорції глобального виробництва та загострюються суперечності між самими монополіями-гігантами та між підприємствами монополізованого і немонополізованого секторів економіки.

Прагнучи досягнути панування у світовій економічній системі, глобальний капітал підпорядковує своїм монополістичним інтересам дрібний та середній немонополізований сектор. Це проявляється у тому, що глобальні монополії внаслідок зростання планомірності своєї фінансово-господарської діяльності, свідомого обмеження обсягів виробництва, реалізації узгодженої політики капіталовкладень та механізмів трансфертного ціноутворення у самостійному режимі формують глобальне пропонування і глобальний попит на свої товари та послуги, визначають динаміку та векторну спрямованість розвитку найважливіших галузей світового господарства, а також диктують напрямки міжгалузевого та міжрегіонального переливання глобального капіталу.

Крім того, модифікуючи дію об’єктивних економічних законів вартості, концентрації виробництва, монопольного прибутку, конкуренції, грошового обігу, капіталістичного нагромадження, адекватності виробничих відносин рівню й характеру продуктивних сил тощо, міжнародні монополії формують базис асиметричних відносин суб’єктів глобальної економічної системи, коли вихід на глобальний ринок нових “неглобальних” гравців стає вкрай ускладненим, а іноді практично неможливим [4, с. 80].

Академік О.Т.Богомолов звертає увагу на таку суперечність. Розвиток ТНК сприяє виникненню в глобальній економіці суперечностей. Дійсно, з одного боку, розвиток ТНК вимагає посилення ринкової свободи, максимальної лібералізації світової торгівлі, а з іншого - зростаюча частка цієї торгівлі, що відбувається на засадах внутрішньофірмового обороту, фактично виключається із сфери ринкового обміну і прямої конкуренції. Це і виявляється однією з суперечностей глобалізації. Крім того, укрупнення і концентрація господарської діяльності в рамках ТНК полегшує змови між конкурентами, виникнення монополій та олігополій шляхом злиття і поглинання. В результаті вихід нових виробників на світові ринки зустрічається із серйозними перешкодами, а конкуренція відбувається, головним чином, між гігантами [5, с. 24].

Серед суперечностей, котрі породжує глобальний економічний розвиток, слід згадати й загострення антагонізму між глобальним капіталом і міжнародним контингентом найманих працівників. Так, діяльність сучасних міжнародних монополій у соціальному плані означає пред’явлення ними підвищеного попиту не тільки на робочу сили країни свого базування, але й на міжнародний контингент найманих працівників. При цьому глобальний капітал, як правило, спрямовується в ті локали концентрації робочої сили, де вона значно дешевша у порівнянні з вартістю робочої сили у країні базування ТНК, адже ключовим компонентом стратегій міжнародних монополістичних структур є сувора економія витрат насамперед завдяки скороченню фонду оплати праці. Підтвердженням цього є, зокрема, стрімке скорочення зайнятості в метрополіях, коли темпи зростання чисельності іноземних працівників монополій суттєво випереджають темпи зростання зайнятості місцевої робочої сили [4, с. 78-81].

Певні суперечності в глобальній економіці породжуються взаємодією глобальних і регіональних процесів. Регіональні економічні угруповання виступають одночасно і як прояв більш широкого процесу глобалізації, і як інструмент захисту від негативних її наслідків [5, с. 26].

Суперечністю сучасних процесів глобального економічного розвитку є антагонізм між глобалізацією та регіоналізацією міжнародної економічної діяльності [4, с. 81].

Разом з тим поглиблення глобалізаційних процесів у світі відбувається на фоні посилення фрагментації світового господарства, яка набуває найбільш яскравого втілення в активізації регіональних інтеграційних процесів. При цьому, незважаючи на номінальні показники, які характеризують високу відкритість національних економік країн- членів регіональних угруповань, “циркулювання” товарних, інвестиційних та міграційних потоків обмежується переважно рамками таких інтеграційних блоків.

Характеризуючи співвідношення глобальних та регіональних процесів, не можна оминути увагою й суперечливе поєднання стихійності глобального економічного розвитку та впорядкованості регіонального розвитку.

Ще одним «вузлом» суперечностей глобального економічного розвитку є поглиблення антагонізму між найбіднішими і найбагатшими представниками глобального соціуму, що є виявом якісно нової форми соціальної асиметричності. Цікавим у науковому плані є аналіз нової глобальної асиметричності в соціальній сфері американського вченого З.Баумана. За його термінологією надбагатий клас населення планети представлений так званими громадянами- глобалами, котрі належать до елітних клубів, міжнародних форумів та організацій і мають змогу вільно спілкуватися між собою, вільно переміщуватися світом, проводити дискусії та формувати загальний погляд на світові процеси та явища. Їм протистоять “локали” - громадяни планети, “замкнені” у територіальному просторі країни постійного місця проживання або вимушеної міграції (законної або незаконної).

Ще одним суперечливим виявом процесів глобального економічного розвитку є нерівнозначна роль у глобалізаційних процесах країн з різним рівнем соціально-економічного розвитку. Так, сучасний постіндустріальний світ формується як відносно замкнена господарська система, елементи якої взаємодіють передусім з тими країнами та регіонами, котрі вже досягли або здатні у недалекому майбутньому досягти аналогічного рівня економічного та технологічного розвитку.

Техноглобалізм, як невід’ємний компонент економічної глобалізації та діалектично суперечливий процес, з одного боку, мобілізує світовий інтелектуальний потенціал, обумовлює динамічний розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, інтенсифікує міждержавний науково-технологічний обмін та відкриває багатьом країнам світу можливості долучитися до технологічних надбань людської цивілізації, а з іншого - обумовлює наростання асиметричності в опануванні країнами інноваційно-технологічної моделі розвитку та досягнень науково-технічної революції. Діяльність сучасних міжнародних монополій за умов техноглобалізму підриває техніко-технологічну безпеку країн, оскільки останні втрачають ефективний контроль за національним науково-технічним потенціалом, який забезпечує стабільність економічного розвитку країн і їх незалежність від екзогенних чинників глобального конкурентного середовища. Це обумовлено тим, що ядром монополізації високотехнологічних галузей глобального виробництва є транснаціональні корпорації країн-лідерів світового господарства, котрі здійснили ефективну інтеграцію фундаментальної та прикладної науки, монополізували права на володіння, контроль та перерозподіл глобального технологічного, кадрового й інтелектуального ресурсів, тож національні інтереси решти країн світу та їхня науково-технічна політика можуть лише “підлаштуватися” під корпоративні стратегії формування глобальних центрів з розробки, упровадження та застосування результатів НТР.

Наступною суперечністю глобального економічного розвитку є поглиблення соціальної поляризації на країновому та внутрішньокраїновому рівнях. Незважаючи на те, що для більшості населення відсталих країн світу глобалізація пов’язана з поступовим підвищенням їхніх життєвих стандартів, вона висвітлює цілу низку суперечностей у соціальній сфері цих держав, стаючи причиною зростання соціальної напруженості у суспільстві, справляючи негативний вплив на показники їхньої макроекономічної динаміки, звужуючи можливості їхнього населення щодо задоволення особистих матеріальних і духовних потреб та загострюючи расову та релігійну ворожнечу. Це загрожує устрою сучасної цивілізації та демократичним свободам, адже якщо розвинуті країни світу завдяки ефективному поєднанню ринкового та неринкового механізмів досягають істотного згладжування соціальних диспропорцій, пом’якшують наявні диференціації в рівнях особистих доходів своїх громадян та зменшують пайову нерівність, то решта країн світового господарства потерпає від поглиблення поляризації рівнів доходів населення та зростання частки його незаможної частини.

Сфера фінансів, як наймобільніша ланка суспільного відтворення, на глобалізаційному витку світогосподарського розвитку демонструє чимраз більшу самодостатність та незалежність від регуляторних механізмів впливу макроекономічної політики держав світу. Самостійно визначаючи параметри глобальних фінансових агрегатів, вона здатна забезпечувати собі одержання надприбутків та чітко окреслює таку суперечність глобального економічного розвитку, як поглиблення нерівномірності розвитку фінансового та реального секторів глобальної економіки. Це матеріально виражається у випереджальному зростанні світового фінансового ринку у порівнянні зі світовим виробництвом, у поглибленні нерівномірності нагромадження виробничого та фіктивного капіталів, зростанні “віртуалізації” фінансових операцій тощо.

Серед причин, які обумовили стрімке наростання асиметричності розвитку фінансового та реального секторів глобальної економіки протягом останнього десятиліття слід згадати насамперед широку лібералізацію фінансових операцій, суттєве розширення суб’єктної структури світового фінансового ринку та швидке поширення на ньому фінансових інновацій, перш за все похідних фінансових інструментів. За умов втрати національними урядами реального контролю за рухом фінансових інструментів та несформованості ефективних інститутів глобального фінансового менеджменту фінансові інститути дістали можливість відійти від виконання своїх традиційних функцій та перейти до (за термінологією К. Маркса) перетворених функцій. Це практично унеможливлює контроль та регулювання процесу формування, розподілу та персоніфікації капіталізованої доданої вартості, створеної у фінансовому секторі.

Отже, є всі підстави стверджувати, що фінансовому сегменту глобального ринку нині притаманна внутрішня суперечність між матеріальними активами та нематеріальними правами власності на них. Результатом цього стає глобальне домінування фінансового спекулятивного капіталу над капіталом виробничої сфери, фактичне відособлення кругообігу транснаціонального фінансового капіталу та відтягнення ним колосальних інвестиційних ресурсів від реального сектору [4, с. 76-90].

На думку відомого українського вченого Ю.В. Павленка, основним протиріччям глобалізації, що загострюється, є протиріччя між групою найрозвиненіших країн Заходу й рештою людства, яке зазнає нищівної експлуатації (переважно через нееквівалентний обмін) з боку світових лідерів і все більше відстає від них. Таке відставання у багатьох випадках, якщо не повсюдно, набуває незворотного характеру. Це основне протиріччя глобалізації розкривається багатьма аспектами. Серед них можна виокремити інформаційно-технологічний, економічний, соціальний, політичний, демографічний, екологічний та культурний аспекти [6, с. 131].

Проблема асиметричного розподілу переваг і вигод глобалізації потребує прийняття колективних заходів на світовому рівні, спрямованих на більш справедливий розподіл ефекту глобалізації. Йдеться про списання частини заборгованості країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, створення пільгових умов кредитування, механізмах забезпечення стабільних цін на деякі товари паливно- сировинної групи, компенсації втрат, спричинених відпливом умів, обоюдним регулюванням міграційних процесів, втечі і відмивання капіталів. Це могло б стати суттєвим додатковим джерелом фінансування розвитку країн і регіонів, що сьогодні перебувають на периферії соціально-економічного і технічного прогресу.

The resolution of these problems requires a minimum of political intelligence and good will (admittedly scarce goods these days), not to mention a compelling new hegemonic vision for the world. Even though at the moment little is visible of either, the rise of East Asia seems to some scientists the most hopeful sign that the extreme global inequalities created under European colonial imperialism and consolidated under U.S. hegemony will eventully give way to a more just and equal world [7, с. 270].