Глобальна економіка

5.2. Специфіка локальних цивілізацій

Цивілізація - це окрема, відносно автономна, як правило, поліетнічна соціокультурна система, яка має свої просторово-часові виміри, базові духовно-культурні цінності та відносно стійкі, довгострокові (інваріантні) структури економічних, суспільно-політичних і культурних зв´язків [22, с. 6-7]. Згідно з іншим визначенням: "Локальні цивілізації виражають культурно-історичні, релігійні, економіко-географічні особливості окремої країни, групи країн, етносів, пов´язаних спільною долею, які відбивають та заломлюють ритм загальноісторичного прогресу, то опиняючись в його епіцентрі, то віддаляючись від нього. Кожна локальна цивілізація має свій почерк, свій ритм, більш-менш синхронізований з ритмом світових цивілізацій" [23, с. 72].

А. Тойнбі називає п’ять локальних цивілізацій, властивих індустріальній епосі: західне суспільство; православно-християнське суспільство; ісламське суспільство; індуїстське суспільство; далекосхідне суспільство. Б.М. Кузик і Ю.В. Яковець пропонують локальні цивілізації розбити на три групи: західні - західноєвропейська, східноєвропейська, північноамериканська (США і Канада), латиноамериканська і океанічна; східні - китайська, японська, індійська, мусульманська, буддійська; змішані - євразійська (російська), африканська (на південь від Сахари) [23, с. 69].

С. Хантингтон виділяє сім-вісім великих цивілізацій: західну, японську, китайську, індійську, ісламську, латиноамериканську, слов’яно-православну і, можливо, африканську [24, с. 25].

У науковій літературі представлені й інші класифікації цивілізацій. Спільним для всіх підходів є виокремлення західної цивілізації, в якій і народилася сучасна економічна наука та її вчення про неминучість і закономірність глобалізації, про неможливість загальмувати її та повернути назад, про її обумовленість природними законами [23, с. 68; 26, с. 34].

Розглянемо особливості цивілізацій згідно з класифікацією С. Хантингтона.

В основі формування західної цивілізації - католицизм і протестантизм. Західний лібералізм (Дж.Локк, Д.Юм, А.Сміт, Дж.Мілль) виходить з уявлення про самодостатність атомарного індивіда, що має свободу. До цінностей протестантів (які впливали та впливають на католицький світ) слід віднести такі парадигми, як індивідуальна свобода вибору в усіх сферах життя та захист інтересів приватного власника. При цьому економічна свобода (приватне підприємництво) може грунтуватися лише на гарантованому і непорушному праві приватної власності. Проте суспільство, засноване на праві приватної власності, не може гарантувати рівні права і свободи своїм громадянам вже внаслідок того, що в його умовах неможлива рівність у розподілі самої власності [22, с. 291]. Головними системними елементами сучасного західного світу є США і Європейський Союз (ЄС).

Американський професор, який вивчає взаємозв´язки між глобальною економікою, культурними конфліктами, міжнародними відносинами та військовою стратегією, підкреслює, що величезною проблемою США є те, що освіта не сприяє вихованню моральних і психологічних основ у підростаючого покоління, розмиває ціннісну систему, позбавляючи людей сенсу життя та боротьби в ім´я чогось; учений також стурбований зайвим захопленням свободою, яку, за його глибоким переконанням, необхідно повернути в чітко окреслені рамки закону [27].

Досвід вирішення релігійних проблем в ЄС свідчить про його готовність винести за дужки своїх нормативних документів питання християнства, максимально секуляризувати життя суспільства, відмовитися від релігії як ідеологічної і моральної основи. Європейські дослідники констатують, що однією з основних тенденцій західного світу є його дехристиянізація, підкреслюють неправильність тези про рівність між ідеологічною боротьбою з релігією і нейтральним до неї ставленням [28, с. 739]. Наявність цієї тенденції дозволила відомому українському вченому, директорові Книжкової палати України імені Івана Федорова М.І. Сенченку визначити західну цивілізацію як "демонічну", а метою четвертої світової інформаційно-психологічної війни - створення нового світового порядку, в якому культури замінить антикультура, а контроль над країнами та народами здійснюватиме світовий уряд [29, с. 3].

Основу японської цивілізації заклав переважно синтоїзм, меншою мірою - буддизм і конфуціанство. Маючи високий середній рівень освіти, розвинену індивідуальну рефлексію, японці відомі своїми колективними формами поведінки. Їм властивий вільний і усвідомлений вибір на користь суспільних цілей та інтересів шляхом відмови від індивідуальної свободи, велику роль в житті суспільства відіграє держава [30, с. 38], колективні інтереси домінують над особистими, залишається незмінною сувора трудова етика, яка гарантує високу якість продукції і послуг. Зберігається в японському суспільстві і властиве йому шанобливе ставлення не лише до предків (спадщина синтоїзму), але і до старших за віком, суспільним і посадовим становищем.

В основі китайської цивілізації - вимоги, сформульовані мудрецем давнини Конфуцієм, які зводяться до необхідності виховання людини у дусі поваги та шанування оточуючих людей і суспільства. Відповідно до соціальної етики Конфуція людина є особою не для себе, а для суспільства. Ідеологія конфуціанства пронизана раціональністю і практицизмом. Держава розглядається ним як велика сім´я, а стержнем її, як і сім´ї, є відданість і покірність. Найважливішими принципами людського спілкування мають бути: а) допомагай іншим досягти того, чого б сам хотів досягти; б) чого не бажаєш собі, того не роби іншим.

Китайська конфуціанська цивілізація зародилася в VI столітті до н.е., але її соціально-філософська складова не втратила актуальності й сьогодні. Багато положень конфуціанства і дотепер використовують в офіційній державній доктрині Китаю. Так, в останньому економічному прогнозі “Китай у 2030 р. На шляху до загального процвітання”, виконаного в Центрі вивчення національної специфіки Китаю при університеті Цинхуа, Пекін, 2011, використовуються конфуціанські терміни "суспільство сяокан", що означає суспільство помірного добробуту, "малої заможності", і потім "суспільство Датун", що означає суспільство загальної єдності, загального процвітання [4, с. 344, 347].

Китайській конфуціанській цивілізації властиві ті ж цінності, що і японській. Так, для неї характерним є шанобливе ставлення до старших за віком і суспільним та посадовим становищем. Спільною для обох цивілізацій є велика роль держави і надання праці характеру певного ритуалу, а не лише засобу досягнення матеріального добробуту.

Особливе місце в сім´ї локальних цивілізацій посідає індійська цивілізація. В її основі - третя після християнства та ісламу за кількістю послідовників світова релігія - індуїзм, поширена переважно у деяких країнах Азії і частково по всьому світу. Індуїзм домагається від своїх адептів суворості у дотриманні фундаментальних принципів поведінки залежно від кастової приналежності, дотримання ритуалів та послідовного мислення [31, с. 353].

Головний представник і виразник індуїзму - Індія. Індуїзм є найдревнішою релігією сучасності, не має свого засновника, характеризується відсутністю уніфікованої системи вірувань і загальної доктрини. Складається з сімейства різноманітних релігійних традицій, філософських систем і вірувань. В індуїзмі існує велика кількість священних писань, які створювалися упродовж тисячоліть.

Незважаючи на це, індуїзм має свою власну унікальну форму і риси, які виділяють його в окрему релігію. В Індії увесь конгломерат вірувань і обрядових практик з надзвичайно складним та різноманітним ритуалом сприймають як основу національної ідентичності. Індійська цивілізація вирізняється великою різноманітністю расово-антропологічного і мовно- культурного складу населення. В Індії офіційний статус мають 22 мови, з них 2 - хінді та англійська мова - мають державний статус.

Буддизм також відіграє важливу роль в житті Індії. Головною відмінністю буддизму від індуїзму є те, що він стовідсотково індиферентний до усього національного і тому уподібнений іншим світовим релігіям, християнству та ісламу [31, с. 354]. Індійська цивілізація посилює духовні начала в житті як індивіда, так і суспільства.

Особливе місце у сучасному світі посідають країни ісламської цивілізації. Іслам прийнято вважати найсильнішою і найжиттєздатнішою релігією сучасності, а основними обов´язками мусульманина є сповідь, молитва, піст, милостиня, хадж (паломництво в Мекку), священна війна проти невірних [31, с. 54]. Особливістю ісламу є віра в єдиного Бога, по- арабськи - в Аллаха, в загробне життя, рай і пекло та готовність в ім´я Аллаха пожертвувати своїм життям і за це потрапити в рай. Саме тому матеріальні мотиви відіграють другорядну роль порівняно з духовними, бо навіть життя має відносну цінність. Духовні основи ісламської цивілізації розвинені настільки, що їм поступаються матеріалізм життя і саме життя.

Особливістю ісламської цивілізації є і її фінансова система, яка категорично забороняє практику нарахування і стягування позикового відсотка [32, с. 235] і тим самим випадає із діючої світової фінансової системи, яка базується на цьому відсотку (на лихварстві). Специфічними для країн ісламу залишаються і питання власності, створення ісламських фондів, що обмежують можливості використання іноземних інвестицій як бази вестернізації соціального життя суспільства.

Традиційно властива ісламській цивілізації і провідна роль держави в житті суспільства, в його як економічній, так і моральній складових. Основну функцію жінки іслам бачить у збереженні сімейного вогнища. В цілому ж у мусульманському соціумі стрижнем світосприйняття залишається впевненість у тому, що в суспільстві існує божественний порядок, який не підлягає обговоренню або оцінці, і саме він визначає минуле, сьогодення і майбутнє [31, с. 130].

Латиноамериканська цивілізація розвивається в країнах Центральної і Південної Америки, населених місцевими аборигенами та вихідцями з країн Європи, Азії та Африки, тобто представниками безлічі цивілізацій. І хоча існування такої цивілізації і оспорюється, зважаючи на велику різноманітність охоплюваних нею культур і народностей, до неї належить 1/7 частина земної суші, де мешкає понад 500 млн. осіб. Чисельність населення цієї цивілізації продовжує швидко збільшуватися, з 6,2% в 1950 р. і згідно з прогнозом ООН досягне 8,6% у 2050 р. (783 млн. осіб) [23, с. 94]. Більше 60% населення розмовляє іспанською мовою, близько 30% - португальською. Приблизно 20 млн. жителів користується індіанськими мовами.

Сформувалася ця цивілізація в умовах сильного впливу західної цивілізації - країн Західної Європи і США, оскільки країни, що її формують, з часів завоювання їх територій конкістадорами довгий час були колоніями європейських держав. Понад 90% населення Латинської Америки є католиками. Швидке збільшення кількості протестантів у другій половині XX ст. пов´язане з активною діяльністю північноамериканських місіонерів [31, с. 404].

До цивілізацій, що формуються, належить і африканська цивілізація (на південь від Сахари). Африка - друга після Азії за величиною частина світу. За ознаками етнічної специфіки виділяють дев´ять історико- етнографічних областей, три тисячі племінних і кланових груп, які використовують різні мови і для яких ритуали та обряди є невід´ємною частиною життя. З приходом в Африку європейців і азіатів тут набуває поширення християнство й іслам, які співіснують і зазнають змін під впливом язичницьких вірувань африканців. Цьому сприяє властивий Африці сільський спосіб життя: до теперішнього часу кількість сільських жителів становить близько 70% населення континенту. Більшість не вміє читати і писати, задовольняється тим життям, яке вони успадкували від своїх предків, і більшою мірою прагнуть зберігати стиль життя, ніж думати про майбутнє.

Велика частина країн Африки довгий час була колоніями європейських країн, які використали їх як джерело сировини. Сучасне африканське виробництво не може підтримувати навіть існуючий дуже низький середній рівень життя населення. Гострого характеру набуває проблема продовольчої безпеки, оскільки африканські сільгоспвиробники не в змозі прогодувати власне населення, і багато країн континенту вимушені імпортувати продовольство. Становище цієї цивілізації залишається найскрутнішим серед сучасних цивілізацій [23, с. 96].

Характерним для Африки є швидке зростання населення, чисельність якого вже в серпні 2009 р. досягла 1 млрд. осіб. Для африканської цивілізації традиційно високою є народжуваність: в середньому африканська жінка має 7-8 дітей. Ця її особливість є наслідком місцевих вірувань, згідно з якими чим більше дітей народжує жінка, тим вона вище оцінюється. Таке світоглядне обгрунтування багатодітності африканської сім´ї підкріплюється економічно: патріархальна африканська сім´я зазвичай веде малопродуктивне напівнатуральне господарство, і діти з малих років включаються в роботу та стають безкоштовною робочою силою.

Найбільш близькою до західної цивілізації є слов’яно-православна цивілізація, оскільки в основі обох цивілізацій - християнство.Те вчення, яке приніс світу Ісус Христос, християнство, в 1054 році, розділилося на православ´я, що зберегло в незмінності віру Христову і тому назване ортодоксією, і католицизм, від якого вже в XVI столітті відділився протестантизм, який ще далі відійшов від православ´я. Між цими трьома так званими гілками християнства протягом всього їхнього існування ведеться боротьба з метою визнання істинної однієї з них [33]. Ключовою духовно-ідеологічною і фундаментально соціально-організуючою категорією слов’яно-православної цивілізації є соборність - єдність в різноманітті на основі любові - що безпосередньо ставить в основу соціальності Християнську Істину. Соборність виступає формою всеєдності, де особисте начало індивідуальності, зберігаючи неушкодженою свою онтологічну свободу, органічно зливається із суспільством у духовно-ідеологічній єдності істини. Важливо звернути увагу, що в Росії і на Сході формувався інший тип людини, який виховували на общинно-корпоративних цінностях [34, с. 201].