Глобальна економіка

5.1. Глобальні економічні процеси

Основні тенденції економічного розвитку світу досліджуються багатьма сучасними вченими. Як свідчать результати роботи Я. Столярчук, основні тренди світогосподарського розвитку в історичній перспективі визначаються асиметрією як загальною формою глобального економічного розвитку, яка відображає системні зміни у світовій економіці [1].

Член-кореспондент НАН України В. Базилевич виокремлює п’ять мегатрендів економічного розвитку сучасного світу: 1) глобалізацію; 2) фінансіалізацію; 3) інформатизацію; 4) інтелектуалізацію;

1) соціалізацію [2, с 5-6.]. Значну увагу економіст приділяє фінансіалізації, що відбиває кардинальні зсуви у структурі сучасної світової економіки, пов’язані з гіпертрофованим домінуванням фінансового сектору, та відзначає, що в умовах інформатизації поведінку економічних суб’єктів визначає й інформація маніпулятивного характеру, інтелектуалізація прогресивно підвищує роль людини у соціально- економічному розвитку, а соціалізація світового розвитку свідчить про підпорядкованість економічних процесів інтересам розвитку людини і суспільства у цілому.

Девід Грегож описує такі мегатренди 2020: 1) недостатній рівень консолідації на Заході, що має тенденцію до зниження; 2) поява нових світових центрів впливу; 3) збільшення чисельності населення, яке вже є дійсним викликом сьогоденню; 4) брак ресурсів в умовах збільшення їхнього використання, що вимагає активних дій; 5) діджиталізація, яка все прискорює і з’єднує у світі [3].

Аналіз глобальних тенденцій сучасного світового розвитку дозволив професору В.І. Якуніну в роботі “Глобальні тенденції сучасного світового розвитку” [4, с. 10-29] виокремити такі найбільш життєво важливі потоки, які форматують світ: 1) енергетику світу та енергетичні потоки; 2) новий «індустріалізм» та глобальний цивілізаційний конфлікт реальної і віртуальної економік; 3) продовольчий баланс світу; 4) людські потоки; 5) інформацію [4, с. 10]. Розвиток цих тенденцій і напрямів потоків веде до того, що у світі посилюється його розподіл на високорозвинені країни ядра, населення яких досягло високих стандартів, і значно менш розвинені країни периферії з низькими стандартами. При цьому виснаження природних ресурсів і погіршення стану довкілля створює передумови скорочення питомої ваги чисельності населення країн ядра в усьому населенні планети і ускладнення збереження ними свого привілейованого стану.

На структуру міжнародних відносин великий вплив матимуть три глобальні економічні процеси: економічні наслідки загального зростання чисельності населення Землі; підвищення середнього світового доходу на душу населення; розширення масштабів інтернаціоналізації й глобалізації економіки.

У дослідженні вчених під керівництвом академіка НАН України М. Згуровського доведено, що для першої половини XXI століття першим та одним із найгостріших викликів людству є стрімке зменшення запасів органічних видів палива, які видобуваються з надр Землі, на тлі їх зростаючого споживання, у першу чергу Китаєм та Індією. Разом із тим, на початку 20-х років нинішнього століття відбудеться перетин кривих споживання і виробництва енергії, що виробляється з нафти, на початку 30-х років - з газу і 50-х років - з урану-235. В результаті робиться висновок: поки людство не винайшло джерел енергії, які могли б повноцінно замінити органічні види палива і ядерну енергію, енергетична безпека як окремо взятої країни, так і світу в цілому, буде знижуватись [5, с. 16].

Важливо звернути увагу на те, що паливо, яке видобувається з надр Землі, залишиться домінуючим джерелом первинної енергії і забезпечуватиме більш ніж три чверті споживання енергії до 2030 року. З кінця першої чверті XXI століття закінчується ера «нафтового» укладу і починається ера «газового» укладу. Основне зростання виробництва газу припадатиме на традиційний газ, більшу частину запасів якого сконцентровано в трьох країнах - Росії, Катарі та Ірані. Відновлювані джерела енергії наприкінці XXI століття мають забезпечити перехід до нового - не вуглеводневого енергетичного укладу, що суттєво змінить ситуацію у світі [4, с. 10-13.].

Другим викликом людству українські дослідники називають загрозу порушення балансу між біологічними можливостями Землі і потребами людства в біосфері у контексті зміни демографічної структури світу. Виникає загроза, пов’язана з тим, що на планеті буде більше людей, ніж вона зможе витримати, виходячи з наявних природних ресурсів. На думку експертів Пентагону, уже до 2020 р. у людства можуть виникнути реальні проблеми, пов’язані з катастрофічною нестачею води, енергії, харчових продуктів, що може породити нові конфлікти на Землі [5 , с. 16].

Третя загроза полягає у наростаючій нерівності між людьми і країнами на Землі. Співвідношення між багатими і бідними країнами за ВВП на душу населення за ПКС у 2011 році становило 1:250; співвідношення в 2005 році - 1:175; співвідношення в 2000 році було 1:100. Тобто, за останні десять років диференціація зросла в 2,5 рази [6, с.92]. За даними Світового банку, 1973 р., троє найзаможніших людей Землі мають капітали, які перевищують 47 бідних країн світу, 475 найзаможніших осіб контролюють капітали половини всього людства. Співвідношення між однією п’ятою найбагатшої і однією п’ятою найбіднішої частинами населення Землі досягло 1:75. Розрив між найзаможнішою і найбіднішою групами людей на Землі за рівнем життя протягом останніх 20 років зріс майже в десять разів [5, с. 17-18].

Таким чином, країни різняться за рівнем багатства і відповідно - за рівнем життя свого населення, а ресурси планети вичерпуються. У цих умовах постає завдання подолати тенденцію до поглиблення нерівності та зменшити існуючу нерівність між людьми і країнами, досягти єдності та згуртованості людства.

Теоретично саме на це і має бути спрямовано глобалізацію світу, яка є першим і найважливішим мегатрендом сучасної економіки і створює можливості для багатих країн імпорту з бідних країн необхідних ресурсів і робочої сили, а для бідних країн - імпорту високотехнологічних товарів, техніки, технологій і спеціалістів. У цьому обміні будь-яка країна може зазнати збитків, по-перше, через занижену ціну на її товари та послуги, а по-друге, внаслідок заниженого обмінного курсу її валюти відносно валюти, в якій проведено торговельну операцію. Саме тому особливу увагу приділено фінансіалізації (В. Базилевич), або співвідношенню віртуальної та реальної економік (В. Якунін), проблемі визначення світових цін, які, на думку багатьох економістів, мали б відповідно до піраміди потреб Маслоу забезпечувати перш за все фізіологічне виживання людства.

Активній участі країн периферії у глобалізаційних процесах сприяє тенденція виникнення у рамках фінансіалізації світу феномена зростаючих зовнішніх боргів країн. У цьому контексті слід зазначити, що загострення боргових криз в європейських країнах, яке розпочалося влітку 2010 р., стало поворотним пунктом, початком “кінця ери заборгованості Західних демократій”, за якою слідує, по-перше, період обмежень; по-друге, структурні реформи; по-третє, пошук нових джерел доходів [3, с. 3].

Феномен заборгованості за аналогією з наркотермінологією одержав в економічній літературі специфічну назву - «сісти на боргову голку», «потрапити у боргову пастку» - і є невід’ємною частиною діючого у сучасній світовій економіці механізму примусу країн брати участь у міжнародній торгівлі навіть за невигідних для них цінових умов через необхідність одержання валюти, переважно доларів США, для обслуговування і погашення своїх зовнішніх боргів. Країни Третього світу щорічно виплачують понад 375 млрд. дол., щоб покрити свої борги - у 20 разів більше тієї фінансової допомоги, яку вони отримують від іноземних держав.

На сьогодні обсяги операцій на міжнародних кредитних, інвестиційних і, особливо, валютних ринках на кілька порядків перевищують обсяги товарно-збутової діяльності, а на кожний долар реального сектора світової економіки припадає 50 доларів у фінансовій сфері. Спекулятивні операції на міжнародних фінансово-інвестиційних ринках сягають 95% їх загальної кількості, а щоденні трильйонні обсяги спекуляцій у десятки разів перевищують вартість міжнародного товарообігу [7, с. 7-9]. Віртуальна економіка дозволяє миттєво здійснювати спекулятивні операції з товарами, грошима, цінними паперами, створюючи гігантські фінансові піраміди [8, с. 370].

У світі фантомних фінансових інструментів інвестиційна активність все більше програє в економічній віддачі фінансовим спекуляціям, з одного боку, а з іншого - значна частина людства поступово перетворюється у суспільство надмірних споживачів матеріальних благ. В умовах, коли суспільство масового споживання наштовхується на обмеженість усіх видів ресурсів, посилюється соціальна нерівність і зростає соціальна напруженість [2, с. 6]. Цим підтверджується реальність загрози людству наростаючої нерівності між країнами.

Цілком зрозуміло, що в основі конфлікту віртуальної та реальної економік є те, що блага, які виробляються і споживаються людиною, отримують у двох основних режимах: по-перше, це результат праці; подруге, це результат привласнення створених іншою людиною благ або ренти різного виду. В. Якунін підкреслює, що винахід фінансових замінників матеріальних благ породив віртуальну економіку, лихварство, торговельну і фінансову маржу. Тобто, у XX столітті відбувся знаменний винахід: емісію грошей започатковано безготівковим шляхом з повною відмовою від їх матеріального забезпечення. Технічний прогрес породив електронні гроші, емісію яких не було обмежено, внаслідок чого привласнення лихварської ренти і пряме фінансове шахрайство призвели до дисбалансу між реальним і спекулятивним секторами економіки. На його думку, соціалістичні революції були відповіддю на конфлікт інтересів: власник засобів виробництва - найманий працівник. В теперішніх умовах привласнення за рахунок права на емісію і обіг грошей та цінних паперів, що їх заміняють, знову породжує глобальний конфлікт [2, c. 6].

Проблеми конфлікту віртуальної та реальної економік торкаються

В. Геєць, А. Гриценко і С. Жовнір, наголошуючи, що: «Глобалізація і формування інформаційно-мережевої економіки породжують нові закономірності, змінюють характер суспільного розвитку, створюють механізми концентрації багатства не через розвиток виробництва, а через механізми його перерозподілу» [9, c. 3, 240].

Фактично, в науці вже обґрунтовано провідну роль Великобританії у створенні передумов для відтворення англосаксонської моделі капіталізму в глобальних масштабах і показано за рахунок чого Великобританія і США отримують абсолютні переваги у формуванні правил міжнародної господарської діяльності на засадах ідеології і цінностей ринкового фундаменталізму, що дозволяє їм перерозподіляти на власну користь значну частку доданої вартості, яка створюється іншими учасниками процесів глобалізації [10, c. 5].

Глобальний вплив США обумовлений двома взаємопов’язаними чинниками - військовою силою і провідною роллю в міжнародній фінансовій системі. При цьому найближчі 20 років військове домінування виглядає переконливим, проте лідерство залежить саме від здатності утримати фінансову систему [11, с. 163].

Скоріш за все фінансовий центр світу переміститься з Америки до Євразії, бо у світі посилюється боротьба за емісійний верстат, який вже не зможе існувати на базі якоїсь єдиної валюти. Водночас можливим результатом розвитку глобальних економічних процесів є випадіння з ядра частини країн і прихід на їх місце інших країн. Саме до такого сценарію розвитку світових процесів може привести тренд фінансіалізації, що супроводжується потоком нового "індустріалізму" і глобального конфлікту реальної та віртуальної економік. Дійсно, гіпертрофоване домінування фінансового сектора і конфлікт реальної і віртуальної економік, який посилюється в умовах монополії фінансів Заходу (долара США і євро), можуть стимулювати групу країн ввести власну валюту і використати її в міжнародних розрахунках.

Prof. Anton Filipenko, one of the most outstanding Ukrainian scientists, states that “The key point is to transform from the era of unipolar dollar domination to the multiple reserve system” [12, с. 15]. The Ukrainian scholar starts his explanations with the following: “Financial globalization has started to dominate in the system of the international economic relations since the last quarter of the XX - beginning of the XXI century. Starting from 1970s, global financial markets have been developing at an unprecedented pace. This was caused by general liberalization of economy, especially capital flow and currency exchange regulation. As a result, the world economy received additional incentives for development and continued to grow like in the previous post-war years. However, against the background of general growth of a real sector of economy, its financial constituent started to acquire hypertrophied forms. The so-called financial bubble had been formed that burst from excessive inflation in 2007-2008. The world financial crisis broke out, which affected, though to different extent, practically all the countries» [12, с. 8].

Changes in reserve currencies come slowly but some scholars said about a tipping point. Between 1973 and 2009 the dollar depreciated 30% against the Federal Reserve Major Currency Index. The collapse of the U.S. housing market triggered the greatest upheaval in U.S. financial markets since the Great Depression. The U.S. maintains the privilege of dollar supremacy in particular by exploiting its comparative advantage in supplying high quality assets to the rest of the world. Despite the U.S. private assets have been tarnished, the basic idea of American exorbitant privilege is still alive. The dollar remains a world reserve currency due to the U.S. economic potential and history (inertia) [12, с. 15]. And sums up that it’s time to change the current financial architecture, as well as mentions that “there are three fundamental trends in the post-crisis world economy: convergence, interdependence and divergence. Convergence means that recently economic growth in emerging market economies narrowed the development gap between them and advanced economies. The second fundamental feature in the world economy is interdependence, and cyclical interdependence in particular. At the same time divergence between the richest countries in the world and the very poorest countries has increased” [12, с. 8-16].

Тенденція фінансіалізації світової економіки тісно пов’язана з її інформатизацією, яка забезпечує функціонування паралельно з реальною віртуальної економіки, за допомогою якої і утворюються можливості із застосуванням високих інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) привласнювати результати функціонування реальної економіки.

Отже, розв’язання суперечностей між реальною і віртуальною економіками, подолання у суспільстві тих спекулятивних процесів, завдяки яким і відбувається привласнення результатів праці і ренти певними прошарками суспільства і навіть країнами, стає можливим лише при володінні специфічними сучасними ІКТ, що і стає одним із факторів інтелектуалізації світової економіки [8, c. 151-166].

Особливого значення інформатизація світової економіки набуває також у зв’язку з такою глобальною тенденцією розвитку світу, як спроба уніфікувати систему цінностей людства шляхом заміни існуючої у світі палітри систем цінностей, що відповідають системі локальних цивілізацій, системою цінностей Західної цивілізації (вестернізацією). Завдання уніфікації системи цінностей людства обумовлює виникнення тенденції посилення інформаційного впливу на населення світу і формування тим самим бажаної моделі його поведінки. І цей вплив дає результати: послаблення духовної спадкоємності поколінь породжує проблему протистояння між цінностями старшого покоління, соціалізованого в умовах чітко регламентованого порядку, і цінностей молодого покоління, що формується в умовах стихійної соціалізації [2, с.6]. При цьому інформація постає не тільки як економічна, але й як соціальна і навіть екологічна категорія.

Для сучасного світу характерним є і те, що багаті країни характеризуються незначним зростанням населення при його постарінні, а бідні країни - значним зростанням населення. Щорічні темпи приросту населення в країнах, що розвиваються, у середньому у 6 разів вищі, ніж у розвинених [13, с. 8]. Важливою тенденцією розвитку світу є посилення людських потоків, міграції населення. Цей процес генерується наявністю регіонів, де сконцентровано основне світове багатство, і регіонів, де проживає переважна більшість населення світу. Дисбаланс між цими регіонами - джерело конфліктів майбутнього. На США і країни ЄС припадає понад 50% мігрантів. США є країною-лідером за кількістю міжнародних мігрантів (у 1960 р. - 9,74 млн. осіб; у 2000 р. - 34,99; у 2010 р.- 42,81 млн. осіб) [13, с. 9].

Загострюється також суперечність між зростанням продуктивності праці і зайнятістю населення, що проявляється у збільшенні безробіття, армії так званих зайвих людей. Саме тому важливим мегатрендом світової економіки стає її соціалізація.

Важливо звернути увагу на те, що процес глобалізації полегшує провідним економікам світу не лише доступ до природних ресурсів країн периферії, але також і використання їх капіталів. Так, Н. Навроцька, досліджуючи провідні тенденції глобалізації заощаджень та інвестицій у світовій економіці, підсумовує, що інтеграція економік у світове господарство істотно видозмінила механізм трансформації заощаджень у внутрішнє нагромадження й сформувала нову проблему - нестачу реальних інвестицій при досить великому розмірі внутрішніх заощаджень. Спостерігається тенденція абсолютного й відносного зниження частки заощаджень розвинених країн при одночасній тенденції до збільшення заощаджень країн, що розвиваються. Країни, що розвиваються, заробляють своїм експортом кошти у США та інших високорозвинених країнах і значною мірою там же їх реінвестують. У результаті розвитку дисбалансів у розподілі заощаджень і інвестицій, сформувалися глобальні нетто-кредитори й нетто-дебітори. Саме востаннє десятиліття, при падаючій нормі заощаджень, розвинені країни почали інвестувати свої національні економіки частково на заощадження країн, що розвиваються. Тобто, країни з величезними потребами в модернізації експортують капітал [14 , с.16].

За останні сорок років наймогутніші країни на чолі США створили «небачену в історії людства систему силового глобалізму - машину всесвітньої експлуатації» [15, с. 82].

Очевидним для всіх дослідників світових економічних процесів є і той факт, що досягнення країнами периферії рівня життя країн ядра неможливе, бо не вистачає ресурсів планети: за деякими розрахунками для цього необхідно було б мати п’ять таких планет, як Земля. Для більшості економік світу через обмеженість ресурсів стає неможливим копіювання моделі виробництва та споживання розвинених країн, оскільки це створює загрозу екологічній стійкості Землі [16, с. 44].

Водночас закордонні вчені наголошують на зменшенні ролі глобалізації і на тому, що в подальшому країни, що розвиваються, отримуватимуть все більше можливостей для покращання своїх показників, особливо з огляду на значне збільшення кількості світових лідерів, що суттєво впливатиме на структуру світової економіки.

Незважаючи на те, що США продовжують посідати перше місце у світі за обсягом ВВП (за 2012 р. обсяг ВВП 15 650 млрд. дол.), за реальним темпом зростання ВВП США посіли 134 місце у світі, а ЄС-27 - 191-ше. Це тривожні показники, які свідчать про негативний тренд, спрямований на згасання економічного розвитку Заходу.

Необхідно погодитися з вченими, які переконані в тому, що світ сьогодення є перехідним. Лідерство в однополярному періоді, яке було прийнято США і Західною цивілізацією, виявило історичну і ціннісну вразливість. Глобальна спроба примусити світ забезпечити рентне існування меншості (тобто країн ядра) за рахунок решти більшості світу (країн периферії) наближається до завершення у найближчі 10-20 років, внаслідок чого зміняться глобальна фінансова система і геоекономічний простір, причому на зміну лідерства Заходу приходить Схід [17, с.3-8]. В науковій літературі також висловлюється думка про те, що майбутнє не належатиме Сходу або Заходу, але чомусь третьому, яке збереже найкраще, що міститься у кожному з них. Сутність вищезазначеного переходу полягає не у зміні лідерства Заходу Сходом, хоча посилення ролі Сходу не викликає сумнівів, а у створенні нових полюсів світу, яке відбувається вже сьогодні. Українські вчені відзначають: «триває процес розмежування геополітичного простору на два полюси: атлантичний (США-Європа) і тихоокеанський (Китай, Японія). У новій геополітичній структурі ще доведеться визначатися Росії (та її сателітам), ісламському світу, Індії, країнам Латинської Америки та Африки» [18 , с. 9].

Варто зауважити, що подолати тенденцію до наростаючої нерівності між людьми і країнами на Землі можна шляхом безоплатної передачі частини багатств країн ядра країнам периферії, багатих людей бідним, що стає можливим лише за умов домінування духовних цінностей над матеріальними. Тому слід очікувати посилення зіткнення високих цінностей людства з егоїзмом привласнення та споживацькою моделлю життя. Незважаючи на нові технічні прориви у матеріальному житті, особливості розвитку XXI століття визначатимуться не матеріальними, а духовними цінностями. Цілком логічним стає висновок про те, що: «в умовах мегатренду конвергенції світової економіки, коли все нові країни невідворотно нарощуватимуть економічну активність, усім (і в першу чергу країнам центру) доведеться шукати або нові моделі розвитку, або .прогноз ймовірного “зіткнення цивілізацій” може стати реальністю» [18, с. 9].

Нові моделі розвитку ряд дослідників пов’язує з відмовою від однополярного світу і діючої Західної неоліберальної моделі його глобалізації. Так, стверджується, що соціально-економічна система не може існувати без ідейного антагоніста і тому лише на власній відмінності націй і держав, у першу чергу в просторі і часі, можна збудувати дійсно справедливий і раціональний світ майбутнього [19, с. 13-14].

Набуває поширення і обґрунтування думка про те, що існуючий характер світового розвитку не є об ’єктивно обумовленим, а є наслідком нееквівалентного обміну результатами економічної діяльності між країнами ядра і периферії, штучно нав’язаного країнами ядра, які після закінчення II Світової війни і розвалу СРСР перетворили стару колоніальну систему у нову, неоколоніальну систему експлуатації світу вибраними країнами «золотого мільярда». В основі цієї системи - утворений в результаті фінансіалізації механізм привласнення за рахунок права на емісію і обіг грошей та цінних паперів. Дія цього механізму тісно пов’язана з тим, що керівництво країн периферії стає економічно залежним не стільки від якості управління економікою своїх країн, скільки від виконання вимог міжнародних і наднаціональних установ та впливових країн ядра.

Актуальною для країн периферії стає проблема запобігання утворенню певного керівного прошарку їх населення, який, виходячи із своїх власних інтересів, може приймати рішення, які не відповідають інтересам країн (зокрема, вплив заощаджень еліти в іноземних банках). Однією з форм впливу на країни периферії є можливість арешту їх рахунків в іноземних банківських установах, на що вказує А. Гриценко, торкаючись проблеми валютного резервування: “Візьмемо, наприклад, золотовалютні резерви, котрі суспільна свідомість сприймає як певний запас цінностей, що не піддаються впливу кон’юнктурних чинників і може виручити в разі непередбачених труднощів. Проте реально цей запас є, переважно, іноземною валютою (як правило, долари США та євро), розміщеною в іноземних банках і в надійних короткострокових цінних паперах країн зі сталою економічною і фінансовою системами. Валютні резерви (за винятком золота, частка якого є невеликою, до того ж його часто зберігають в іноземних банках) не становлять жодних реальних цінностей. Це просто записи на рахунках або цінні папери, що дають право на отримання іноземної валюти (теж у вигляді записів на рахунках), в обмін на яку можна отримати реальні цінності. Фактично, валютні резерви є довірою до країн зі стабільною фінансовою системою й існуючого у світі фінансового порядку, притому довірою взаємною. Якщо, наприклад, якась країна тримає свої валютні резерви в казначейських зобов’язаннях США (що є дуже поширеним), а США в силу певних причин вирішать, що ця країна неправильно поводиться на міжнародній арені, і заарештують її активи, то валютні резерви перестануть бути такими. Втрата довіри є втратою валютних резервів” [20, с. 7-11]. Цей вплив за останні роки неодноразово використовувався у міжнародній практиці.

Багатьма вітчизняними і зарубіжними ученими порушується питання про необхідність розробки нової парадигми сучасної економічної теорії, нових теоретичних аспектів глобальної економіки, які б сприяли вирішенню назрілих суперечностей глобальної економіки. При цьому об´єктом економіки повинна стати людина, а не прибуток. Перехід до подібної моделі можливий на основі нової парадигми, тобто зміни теоретичних поглядів на закони економіки [21, с. 68]. Світова спільнота перебуває у стані пошуку шляху переходу до планової саморегульованої економічної системи. Водночас нова парадигма розвитку економіки повинна йти разом із розробленням нової парадигми розвитку суспільства [21, с. 77].