Глобальна економіка

3.4. Міждисциплінарний статус глобалістики

Глобалістика належить до міждисциплінарних наук і досліджує усю сукупність проблем, які породжуються глобалізацією та проявляються у її політичних, екологічних, економічних, соціальних, демографічних, ідеологічних, культурних, технологічних, військових та інших аспектах. При цьому слід зауважити, що дослідження будь- якого із перелічених аспектів глобалізації вимагає комплексного підходу через їхні тісні взаємозв’язки [8, с. 187].

В історичному плані першими дисциплінами, що стали об’єктом глобалістики, стали демографія і екологія. Виявлення проблеми випереджаючого зростання чисельності населення землі порівняно з можливостями його прогодування стало першим стимулом розвитку планетарного підходу до розв’язання проблем існування людства.

Встановлення тісного зв’язку між можливостями розвитку економіки з метою матеріального забезпечення населення і екологічними його межами загострили проблему збереження навколишнього середовища й вичерпання невідновлюваних ресурсів планети. Демографія, екологія і економіка цілком логічно й обґрунтовано зайняли центральне місце серед дисциплін, які стали об’єктом глобалістики.

Похідними від них виявилися й інші наукові дисципліни, зокрема соціальні та ідеологічні аспекти розвитку людства. Вивчення соціальних аспектів розвитку людства дозволило виявити посилення феномена нерівності як всередині окремих країн, так і між країнами і людством у цілому. Феномен матеріальної нерівності у XX столітті набув характеру поляризації і посилив соціальне напруження як у світі загалом, так і між країнами «ядра» («золотого мільярда») і периферії. При цьому ідеологія «вільного ринку» і матеріального збагачення в умовах пропагованого «суспільства споживання» виявилась нездатною розв’язати суперечності сучасного суспільства.

Посилення міграційних процесів викликало переміщення великих людських мас різної цивілізаційної приналежності і відповідних релігійних та культурно-ціннісних уподобань і тим самим ускладнило проблему співіснування людей у межах традиційних держав. Культурні й релігійні проблеми зайняли чільне місце у глобалістиці.

Сучасний світ характеризується наявністю країн, які значно розрізняються ступенем свого науково-технічного розвитку. Виходячи з того, що цілісний світ має характеризуватися своєю гомогенністю з точки зору науково-технічного розвитку, в системі дисциплін глобалістики певне місце мають займати й науково-технічні аспекти глобалізації.

Особливого значення набувають і проблеми можливості виникнення воєнного протистояння та навіть розв’язання збройних конфліктів, здатних призвести людство до завершення свого існування.

Дослідження в галузі глобалістики спрямовані на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізації. Це комплексна наукова дисципліна, що вивчає загальні об’єктивні закономірності розвитку людства і моделі керованої світової системи в синтезі, єдності і взаємодії трьох основних сфер: глобальної екології, соціальної та економічної діяльності людини в епоху антропогенно перевантаженої планети [8, с. 187].

Глобалістика наддисциплінарна і міждисциплінарна, і лише у рамках цієї нової сфери можна знайти відповіді на фундаментальні питання сучасного буття. Серед найважливіших наукових завдань глобалістики - розкриття витоків та внутрішніх механізмів і закономірностей глобалізації, її соціально-політичного сенсу та можливостей політичних суб’єктів активно впливати на її спрямованість відповідно до своїх інтересів. Вони вимагають пошуку адекватної методологічної бази, покликаної поєднати осмислення принципових мегатенденцій світового розвитку з урахуванням потреб їхнього корегування згідно з національними інтересами [7, с. 17]. На порядок денний ставиться питання необхідності управляти цими силами і процесами, а звідси - питання про пошук адекватної методології їхнього осмислення і перетворення. Саме тому на особливу увагу заслуговує політична глобалістика, яка сформувалася на стику глобалістики, теорії світової політики, а також науки про міжнародні відносини. Предметна специфіка цієї наукової субдисципліни полягає у вивченні глобального виміру світу політики, тобто політичних структур та відносин, що формуються у глобальному суспільстві, зокрема проблем глобальної влади, лідерства та управління, а також глобальної політичної культури, загалом - становлення структур глобального політичного порядку в сучасному світі. Принципово важливим є те, що з позицій політичної глобалістики не можна погодитися з тим, що «світ глобалізується, а не його глобалізують». Глобалізація допускає можливість її використання окремими учасниками у своїх егоїстичних інтересах. Предметом політичної глобалістики стає насамперед політичний вплив шляхом прямих дій урядів, або через діяльність міжнародних інститутів з метою уніфікації національних економік, політичних режимів і правових систем навколо набору однакових правил гри. Політична глобалістика виходить з того, що результатом сучасних процесів глобалізації стала поява перших суб’єктів світової економіки і політики (ТНК, міжурядових організацій), які стають засобом управління світовим розвитком.

Політична глобалістика, хоча й є досить молодою наукою, має тривалу передісторію, коли формувались уявлення про передумови, можливості та специфіку здійснення глобальної влади. Цей період пов’язаний з інтелектуальною традицією мондіалізму.

Мондіалізм як ідейна течія (термін походить від французького слова «le monde», що означає «світ», утвореного від латинського «mondus») відбиває прагнення до глобального впорядкування політичних, економічних і культурних відносин, наповнених глибокими суперечностями. Він є невід’ємною складовою тривалих пошуків ідеалу досконалого соціально-політичного устрою. Загострення глобальних проблем у міру розгортання глобалізаційного процесу актуалізовало ідеї мондіалізму в контексті загального пошуку шляхів і засобів стабілізації економічної системи глобалізму, забезпечення її керованості. Витоки мондіалізму сягають пізнього середньовіччя, коли в Європі набули значного поширення ідеї створення універсальної (католицької, тобто вселенської) монархії. Починаючи з Данте Аліг’єрі («Монархія»), ці ідеї обстоювали гуманісти, релігійні вільнодумці XV-XVI століть, такі як Франческо Пуччі, що ратував за припинення релігійних війн в Європі та мріяв про створення «вселенської держави», та Томмазо Кампанелла, який у «Монархії Месії» висловив думку про згуртування людського роду в єдину «гілку» під проводом єдиного пастиря - римського папи, з метою створення досконалої держави та встановлення на землі справедливості, рівності і миру. Основою цієї держави мало бути оновлене, очищене, прийнятне для всіх народів християнство. Керувати світовою державою мали священики-мудреці, очолювані єдиним монархом-священиком. Т. Кампанелла звертався із закликом до всіх правителів світу визнати владу римського первосвященика, оскільки без його влади створити світову державу він вважав неможливим. Саме мондіалізм як ідейна течія заклав світоглядні підвалини для виникнення мондіалізації як тенденції, що розгортається в результаті формування економічної системи глобалізму. З її інституційним оформленням наприкінці XIX ст. збігається поява перших сучасних концепцій мондіалізму, перших міжнародних організацій та громадських об’єднань, які поставили собі за мету досягнення глобальної політичної інтеграції людства, вироблення і реалізацію нових принципів світоустрою. Виникли ідеї спочатку світового співтовариства, а пізніше - глобального суспільства. Для глобального громадянського суспільства стала потрібною глобальна держава або певний її аналог у вигляді глобальної управлінської інфраструктури.

Мондіалізм нині нерозривно пов’язаний з ідеєю світового порядку (l’Ordre Mondial, the World Order), що має, за задумом інтелектуалів, ліквідувати, наскільки можливо, кордони, відмінності між культурами, способами життя і господарювання, націями, державами і релігіями, створивши тим сами універсальну політичну і правову надбудову для економічної системи глобалізму. Центральними його ідеями є світова держава, світовий уряд, світове право, врешті-решт глобальне управління як найбільш універсальна категорія, що розкриває цілі мондіалізму [7, с. 20-22].

Мондіалістські проекти набувають свого поширення майже одночасно з планетарними успіхами марксизму. Як і марксизм, мондіалізм є тоталітарним, він також претендує на світове панування і також бачить в історії рух матерії, з волі людини спрямований до рукотворної утопії - ситого і начебто справедливого благоденства у всесвітньому «царстві земному». Комуністичний і мондіалістський проекти духовно близькі насамперед тому, що обидва означають практично постановку питання про владу у світовому масштабі. Однак, на відміну від комунізму, мондіалізм не проголошує знищення державності як такої, а лише передбачає її трансформацію. «Новий світовий порядок» - це не бездержавний порядок, а модель глобального управління, що передбачає формування політико-управлінської надбудови над глобальним ринком. Його функції ті ж самі, що й в урядів держав, тому ідеологи мондіалізму обґрунтовують послідовні кроки у створенні світового уряду.

Зокрема, у березні 1948 р. у щомісячнику «Common Couse» («Спільна справа»), «журналі єдиного світу», присвяченому захисту і поширенню ідей мондіалізму, був опублікований проект Всесвітньої конституції, розробленої так званим «Комітетом зі створення Всесвітньої конституції». При цьому висловлювалася думка, що майбутнє людства тісно пов’язане з утворенням єдиної світової (планетарної) держави на чолі з єдиним світовим урядом. Локомотивами утворення такої держави виступають християнські держави Заходу, що дає підстави вважати ідеологією

(релігією) такої держави християнство, яке на засадах екуменізму має об’єднати все людство. Проте апостол Павло у своєму Другому посланні до Фессалонікійців попереджає щодо утворення єдиної світової держави, яка матиме антихристовий характер й існуватиме деякий час перед пришестям Іісуса Христа. В області релігійній це зле начало прикривається псевдовченням про необхідність об’єднання всіх віросповідань (не беручи до уваги істинність, канонічність) - екуменізмом; в області державній - псевдовченням про неминучість об’єднання людства в єдину супердержаву на чолі із світовим урядом. Ідею створення Світового уряду активно висувають і підтримують країни- глобалізатори, тобто розвинуті країни «золотого мільярда» [7]. Однак, незважаючи на можливі недоліки, держава залишається єдиним інститутом, здатним управляти масштабними економічними і соціальними зрушеннями, впливати на загальний рівень зайнятості, виробництво та реалізацію товарів і послуг, розподіляти доходи і активи, а також протидіяти впливові груп, що діють у своїх вузьких інтересах і (принаймні в ідеалі) звітувати про свою діяльність. “When things do fall apart, the state remains the only institution capable of mobilizing the resources needed to confront large and systemic threats. The idea that the nation state had somehow outlived its usefulness in a borderless world was never very serious. Since the state is pivotal to establishing an inclusive social contract and strengthening participatory politics, it is both imprudent and unrealistic to reduce or bypass its role in managing economic development and change” [9].

A brief overview of the key elements of at least five of the sub-debates of which no student of globalization should be ignorant [1, с. 9-12].

The first is the most common by far: economic and technological globalization. A wide variety of academic and policy thinkers have contributed to arguments about the nature of economic integration and the trajectory of the global economy. In broad terms, the global economy is now larger, more geographically extensive and produces more goods and services than at any previous point in history. Trade has also increased in volume at the global scale, although it has increased much more substantially still at the level of regions such as Europe (facilitated by trading bloc argreements). Furthermore, the organization of this production has been transformed radically in recent decades. Where most developed economies had nation-based firms in the 1950s and 1960s, the rise of multinational and transnational firms has been central in shifting the production of manufactured goods into a ‘global factory’. Semiskilled manufacturing jobs have moved to developing countries and transnational corporations (TNCs) have emerged from nation-states across the globe in all industries, so that economic activity has become very much globalized. With new forms of information and communications technologies, and mirrored by global financial integration, the global productive economy has moved beyond the scale of nation-states and even regional trading blocs. Such a shift has also had profound impacts on the physical built environment of human society, with cities increasingly becoming nodes in globalized networks of relations, and key global cities such as New York, London or Tokyo taking up new functions in acting as centres of power and control in the global economy.

Second, and related, this economic globalization feeds into a strand of the globalization debate concerned with the political and governmental dimensions of contemporary globalization. At the centre of this is the ideological basis to contemporary global capitalism and the relationship with national governments and institutions of supranational governance. Many point to the fact that since the end of the Cold War and the so-called triumph of capitalism (Francis Fukuyama’s ‘end of history’), free-market neo-liberal economic development has become the accepted approach to economic activity across the globe. The post-Second World War supranational institutions (the International Monetary Fund (IMF), the World Bank, the World Trade Organization (WTO)) have actively sought to encourage and propagate policies in this respect across the globe. Yet globalization in general has presented serious challenges to the very basis of governance in the world today: the nation-state. The rise of transnational corporations (TNCs), global financial integration and supranational institutions has removed certain power held by nation-states and has led many to argue that national sovereignty has been eroded. A considerable proportion of the globalization literature is concerned with how global governance is developing, and what kinds of transnational governance structures should be developed in the twenty-first century.

Third, the nature of sociocultural globalization forms another identifiable segment in the debate. Also related to debates about the future of nation-states in a world where cultural identities are becoming increasingly hybridized and cultural flows permeate borders through the global media, a key discussion has focused on whether or not cultural globalization is producing a homogenous global culture (often further reduced to Americanization). Whilst undoubtedly globalization is producing new global cultural linkages and commonalities, some positive and some negative, increasingly the idea of a singular ‘global culture’ is contested, with thinkers such as John Tomlinson and Arjun Appadurai suggesting that cultural globalization produces greater diversity as well as commonalities. Also important in this sphere of the debate is the impact of increasing transnational migration and flows of people around the globe. At one level theorists like Leslie Sklair point to the development of an increasingly mobile global economic and political elite - the transnational capitalist class - who exist in an increasingly transnational community. At another, the underbelly of globalization is also being highlighted as low-skill and low- paid workers are increasingly moving in mass migration. There is also a growing interest in how globalization processes affect a variety of related world societal changes. For example, the emergence and development of diasporic transnational communities where identities and communities are developing in a manner above and beyond the scale of terrirorial nation-states.

Fourth, a growing segment of the globalization literature is highly focused on environmental issues. The feasibility of and need for sustainable development in the twenty-first century is central, with many commentators arguing that contemporary transnational institutions are inadequate to tackle current levels of environmental degradation across the globe, let alone develop policies that will redress this in the future. Key areas of discussion in the literature concerned with global environmental politics are issues that clearly have implications for the entire population of Earth and their future well-being: global warming, sea-level change, natural resource depletion and the destruction and commercialization of biodiversity.

Fifth, and finally, an already large proportion of the existing globalization literature can be loosely described as being part of a critical/radical or antiglobalization strand. Whilst a range of different areas of criticism are covered by this part of the literature, the central focus is mainly the failings and inadequacies of contemporary neo-liberal economic globalization rather than a broad engagement with all aspects of the academic globalization debate. The critical literature argues that the path of global economic development is producing greater inequality in the world and not delivering social justice. Commentators like Samir Amin, Martin Khor and Vandana Shiva point to the growing wealth and power of a small capitalist elite at the globe scale and argue that TNCs are driven primarily by greed and profit, at the expense of society and environment. A key target is also the concentration of power and control in unaccountable and undemocratic supranational bodies - notably the Bretton Woods institutions and the WTO. Whilst earlier contributions tended to focus on developing a critique of neo-liberal globalization, more recently there have been a series of arguments made by thinkers like Walden Bello about alternative forms of globalization. However, the majority of the theoretical alternative perspectives developed have been grounded in neo-Marxian analyses that continue to struggle to develop what many regard as a feasible and mainstream alternative to global capitalist development [1, c. 9-12].