Глобальна економіка

3.2. Погляди на глобалізацію гіперглобалістів, скептиків та трансформістів

In terms of understanding the nature of this increasingly vast debate, the political scientist David Held and his co-authors offered what has become an increasingly definite (although not unproblematic) academic account of the development of the debate spanning the social sciences and humanities. They proposed three emerging schools of thought across the globalization debate through the 1990s.

The first school is the hyperglobalists who regard globlazation as the key concept that defines a new epoch in human history. From this approach, one of the most important shifts has been the significance of nation-states. Many hyperglobalists regard the nation-state as an anachronism: they have become unnatural, even impossible, units of business in the contemporary world. The hyperglobalists, as characterized by Held and his co-authors, are largely contributors emerging from the business and management studies approach. Hyperglobalists argue for the emergence of a borderless world where economic activity becomes denationalized and there are new patterns of winners and losers [1, c. 6].

Гіперглобалізм (революційний глобалізм) поширюється як успішний варіант суспільного розвитку за західною моделлю і представляє глобалізацію майбутнього як фундаментальну реконфігурацію всієї системи людських дій. В основі цих ідей - неоліберальна теорія і практика, відповідно до якої глобалізація є специфічним варіантом інтернаціоналізації господарського, політичного та культурного життя людства, орієнтованого на форсовану економічну інтеграцію у глобальних масштабах з максимальним застосуванням науково-технічних досягнень та вільно-ринкових механізмів.

Гіперглобалісти, починаючи з Р.Кеохейна і Дж.Ная, а саме їхньої книги “Могутність і взаємозалежність”, зазначали, що формується така складна система економічних, політичних взаємозв’язків, в якій конфлікт великих держав виключений. Представники школи гіперглобалістів вважають, що глобалізація - це в першу чергу економічне явище, яке створює новий тип переможців і переможених; глобальна економіка все більше інтегрується; глобальний капітал змушує всі уряди дотримуватись неоліберальної економічної дисципліни, тому політика стає сферою раціонального економічного управління. Гіперглобалісти передбачають виникнення глобальної цивілізації, глобального громадянського суспільства і появу абсолютно нового світового порядку. Держави, на їхню думку, стають все менш ефективними і слабкими в конкуренції з новими міжнародними суб’єктами. Гіперглобалісти впевнені, що відбувається денаціоналізація економічної й політичної влади. Інтеграція держав у наднаціональні економічні об’єднання стає все більш значною частиною глобалізації. У їх поглядах спостерігається яскраво виражений суб’єктивно-ідеологічний підхід до процесів глобалізації. Вони обґрунтовують свою позицію тим, що більшість економічних процесів, які відбуваються в сучасному світі, так чи інакше пов’язані виключно з діяльністю найбільших суб’єктів міжнародних відносин - транснаціональних корпорацій, а відповідно саме цей фактор, тобто посилення ролі ТНК, і є головним змістом процесів глобалізації. Зростання ТНК і мереж глобального виробництва створює безкордонну економіку, за якої уряд втрачає можливість управління національною економікою. Проте гіперглобалісти розуміють, що національний і транснаціональний капітал мають потребу в державних інститутах і нормах.

До гіперглобалістів можна віднести головних ідеологів глобалізації К. Поппера, Т. Фрідмана, Ф. Фукуяму, К. Омае, З. Бжезінського, Дж. Сороса та інших. Так, Ф. Фукуяма у праці «Кінець історії і остання людина» в ліберальному капіталізмі США бачить вінець людських устремлінь в області суспільного прогресу: краще американської

демократії, американського капіталізму, американського способу життя нічого у світі не може бути, і всіма засобами необхідно сприяти його поширенню на увесь світ. Серйозні застереження відносно американізації у Ф. Фукуями викликає конфуціанська Азія і передусім Китай, але їх спротив не зможе переломити глобалізацію, що йде із Заходу.

З. Бжезінський також у своїх працях пропагує встановлення американського гегемонізму у всьому світі і особливо у Євразії [2, с.115-119; 3, с. 63-72].

The second school of thought proposed by Held and his co-authors is the sceptics. This approach is also focused on the economic realm but derives more from a political economy analysis of macroeconomic data on flows of trade, foreign direct investment and other forms of finance. The key argument made by sceptics like Paul Hirst and Grahame Thompson is that recent levels of economic interdependence are not historically unprecedented. In fact, according to their interpretations of trade data the world economy was considerably less integrated at the end of the twentieth century when compared with the end of the nineteenth. The view that nation-states have become defunct or less prevalent is also strongly contested. They suggest that globalization, at least as described by the hyperglobalists, is a myth and that the hyperglobalist approach is flawed and politically naïve. A number of commentators who fall within this broad school also make arguments, grounded in broad macroeonomic analysis, that there is greater regionalization, rather than globalization, occurring. They point to the development and intensified economic interconnectedness within regional trading blocs such as the EU, NAFTA, and ASEAN. More recently, others have also sought to debunk the hyperglobalist conception of transnational firms as truly global corporations, again pointing to the regional focus of many of the world’s largest firms [1, с. 7].

Скептики, до яких належить велика кількість дослідників, політиків і суспільних діячів, виступають з прямою чи опосередкованою критикою теорії та практики глобалізації. Представники скептичної школи ставлять під сумнів, що має місце саме процес глобалізації, а не процес ускладнення світового порядку. Вони бачать в глобалізації поширення західного модернізму, а світову інтернаціоналізацію вважають супутнім

продуктом розповсюдження американського світового порядку. Під глобалізацією скептики розуміють уніфікацію життя на основі єдиних ліберальних цінностей шляхом нав’язування цінностей розвинених країн іншим країнам і суспільствам.

Скептики (П.Хєрст, Г.Томпсон, Д.Аллен, Р.Гілпін, Н.Ферпоссон та ін.) стверджують, що глобалізація - це міф. Вони, порівнюючи світові потоки товарів, інвестицій і робочої сили в XIX столітті з сучасністю, зазначають, що досягнутий нині рівень економічної інтеграції нижчий, а отже, ступінь сучасної глобалізації перевищений. Більшість скептиків переконані, що наявні зміни підтверджують лише те, що на економічну активність впливають процеси регіоналізації, оскільки головними центрами світової економіки є Північна Америка, Європа та Азіатсько- Тихоокеанський регіон. Поняття глобалізації, на думку скептиків, - це винахід захисників вільної торгівлі, які прагнуть знищити державу загального добробуту і тим самим зменшити державні видатки. Це рух назад, тому що наприкінці XIX ст. вже існувала так звана відкрита глобальна економіка. Отже, вони ставлять під сумнів ідею унікальності глобалізації як процесу. До того ж в глобалізації, на їхню думку, виражена наявність протилежних тенденцій: з одного боку, фінансово-економічна діяльність вимагає все більшого простору і передбачає відсутність зв’язку з певним місцем, а з іншого - люди все гостріше відчувають потребу у приналежності до «рідного» середовища, де вони почували б себе як вдома. Слід також враховувати, що більша частина праць, написаних скептиками, розглядає процес глобалізації з економічної або культурної точок зору. На цей недолік вказує і Е. Гідденс в своїй праці «Нестримний світ», стверджуючи, що глобалізація - це багатогранний та диференційований процес, який знаходить своє вираження не лише в економічній і культурній сферах, а також і в політичній, військовій, інформаційній, соціальній. Представники скептичного підходу взагалі критично розглядають погляди гіперглобалістів і намагаються розвіяти міфи, створені навколо глобалізації [2, с.115-119; 3, с. 63-72; 4, с. 10].

The third, transformationalist, school of thought represents the approach developed by Held and his co-authors at the end of the 1990s as the globalization debate matured. They seek both to widen the scope of the concept and also to move beyond the relatively polarized terms of the hyperglobalist and sceptical schools. At the heart of what they term the transformationalist thesis is the argument that, in the twenty-first century, globalization is a central driving force behind the rapid social, political, and economic changes that are reshaping modern societies and the world order. Whilst acknowledging elements of the sceptical contributions, they suggest that overall globalization processes are historically unprecedented and that globalization is a powerful transformative force. It amounts to a massive shake-out of societies, economies and governance. Writing at the end of the 1990s, Held and his coauthors thus argue that the future direction of globalization is unclear. In arguing that the phenomenon is ‘a contingent historical process replete with contradictions’, they feel unable to make claims about its future trajectory [1, с. 7].

Трансформісти (еволюційні глобалісти) вважають сучасну форму глобалізації історично безпрецедентною, яка свідчить про поступову адаптацію держав і суспільств до взаємозалежного нестабільного світу з його обов’язковими соціальними та політичними змінами, розглядають глобалізацію як процес, у якому відсутня чітко фіксована й визначена мета: або повністю інтегрований світовий ринок, глобальне суспільство, або глобальна цивілізація. На їхню думку, немає жодного апріорного підгрунтя вважати, що глобалізація повинна розвиватися в одному єдиному напрямку, причому сучасні трансформації не завжди мають позитивний результат, але, враховуючи їхню динамічність, інтенсивність і масштаб, вони є безпрецедентними. Глобалізація як прояв трансформаційного розвитку сучасної світової цивілізації викликала надзвичайну інтенсифікацію світових зв’язків, що перетворюють наш світ на єдиний економічний, політичний та інформаційний простір, а також стала поштовхом для кардинальної трансформації політики загалом і політичних інституцій та соціальних взаємодій зокрема. Політика глобалізації потребує від національної держави координації раніше незалежно прийнятих рішень з іншими національними державами і підпорядкування інтересів держав інтересам світового співтовариства. Вчені, які підтримують таку позицію, вимагають від держав і суспільства поступової адаптації до більш взаємозалежного й в той же час нестабільного світу з його неминучими соціальними і політичними змінами, сукупність яких і становить зміст розвитку сучасних суспільств та світового порядку.

Трансформісти (Е.Гідденс, М.Кастельс, Б.Аксфорд, Д.Хелд, Д.Гольдблатт, Е.Макгрю, Д.Перратон, Дж.Розенау, Е.Гідденс) вважають, що глобалізація - це потужна сила, яка трансформує світ, відповідає за еволюцію суспільства, за зміну усього світового порядку, бачать в ній довготерміновий суперечливий процес, здатний до всіляких змін, і вважають некоректним прогнозування параметрів майбутнього, передбачають поступовість змін традиційної концепції державності. До прибічників цієї школи відносять У. Бека, А. Гідденса, Дж. Стігліца, які вважають, що глобалізація несе у собі можливості покращання життя всього людства [2, с.115-119; 3, с. 63-72; 4, с. 10].