Глобальна економіка

1.3. Загальні підходи до визначення початку глобалізації та результатів її розвитку

Серед вчених цілком закономірно виникло питання щодо початку процесу глобалізації, його основних особливостей і закономірностей, а також спрямованості та кінцевої точки розвитку. Виходячи з того, що в основі назви цього процесу лежить слово «global», тобто планета, земна куля, зрозуміло, що цей процес розглядався стосовно всього людства. А у зв’язку з тим, що цей процес вивчається як історично обумовлений, його слід розглядати на достатньо довгому проміжку часу існування людства, оскільки він зазнавав розвитку ще у давні часи, зокрема, шляхом захоплення одного народу іншим, формування і розпаду імперій.

Разом з тим часто визначення поняття «глобалізація» пов’язується з досягненнями науково-технічного прогресу, зокрема в інформаційній сфері. Так, М.Г. Делягін визначає глобалізацію як процес формування й наступного розвитку єдиного загальносвітового фінансово-економічного простору на базі нових, переважно комп’ютерних технологій [16, с. 51]. У такому випадку початок глобалізації слід відраховувати з часу впровадження комп’ютерів, тобто з кінця XX століття. К.З. Акопян вважає, що «глобалізація - це складний і внутрішньо неоднорідний цивілізаційний процес, часом зародження якого стала друга половина XX століття, а виявлення - 1970-1980-ті роки» [17, с. 66]. Його результатом стає значна і постійно зростаюча роль економіки у житті соціуму та послідовне скорочення і ослаблення регулюючих функцій, які традиційно були притаманні державі.

Професор Колумбійського університету (США) Дж.Сакс вказує на те, що у всіх країнах, передусім у США, розвиток економіки визначається не внутрішньою економічною політикою, а тим, що він назвав «новою глобалізацією». Сутність нової глобалізації у тому, що усі частини світу зараз з’єднані через торгівлю, інвестиції. І виробничі мережі (де кінцевий продукт, такий як комп’ютер, мобільний телефон чи автомобіль, є результатом виробничого процесу у багатьох країнах). В якомусь сенсі глобалізація відбувалася протягом декількох тисяч років. Китай експортував шовк до Римської імперії в обмін на золото та сирійські скляні вироби дві тисячі років тому. Христофор Колумб та Васко да Гама поклали початок економічним зв’язкам усіх частин світу наприкінці XV століття, відкривши морські шляхи, що з’єднували Європу з Азією і Америкою, відкриття, які Адам Сміт назвав найвеличнішими й найважливішими подіями, зафіксованими в історії людства. Однак, навіть враховуючи довгу історію глобальної торгівлі, є дещо, що якісно відрізняє глобалізацію наших днів, достатнє для того, щоб назвати наш час часом цієї нової глобалізації. Новою є комбінація проривних технологій та змін у геополітиці, котрі зробили економічну взаємозалежність країн набагато більш інтенсивною, ніж будь-коли. Найважливішими технологіями нової глобалізації є інформаційні, комунікаційні і транспортні технології. Нова глобалізація є глобалізацією цифрової ери. Комп’ютери - для збереження й обробки інформації, Інтернет та мобільний телефонний зв’язок - для миттєвої передачі цієї інформації по всьому світу. Контейнерний засіб транспортування вантажів морським шляхом і перевезення вантажів літаками по всьому світу забезпечили світову торгівлю з найменшими витратами, тому світова економіка стала взаємозв’язаною так тісно, як ніколи раніше, з глобальним поділом праці набагато складнішим, ніж у минулому. У XIX столітті та, фактично, до 1950-х років, промислове виробництво було побудовано на морських перевезеннях обмеженого набору сировинних товарів з різних частин світу до центів обробної промисловості у Європі, США і Японії. Сьогодні усі стадії промислового ланцюга, від сировини до кінцевого упакування й продажу, здійснюються в межах найскладнішої мережі, яка об’єднує множину місць виробництва в різних регіонах, що розташовані на відстані декількох годин літаком. Ключову роль у появі нової глобалізації відіграли також геополітичні зміни. Першою подією стали спеціально створені експортні зони. Потім 1978 року Китай з його мільярдним населенням відкрив свою економіку для світової торгівлі, фінансових потоків, іноземних інвестицій. У 1991 р. за Китаєм це зробила й Індія [18, с. 5-6].

На думку деяких дослідників, витоки глобалізації можна спостерігати в Античності. Наприклад, Римська імперія була однією з перших держав, що затвердила своє панування над Середземномор’ям, сприявши глибокому переплетенню різних культур і розвитку місцевого поділу праці. Чимало ознак глобалізації були притаманні Ганзейському Союзу купців Середньовіччя. Витоки глобалізації мають місце у XVI та XVII століттях у зв’язку з успіхами у мореплавстві та Великими географічними відкриттями. Їх результатом стало розповсюдження португальських й іспанських торговців по всьому світу, було колонізовано Америку. У XVII столітті голландська Ост-Індська компанія, що торгувала з багатьма азіатськими країнами, стала першою справжньою міжнаціональною компанією.

Згідно з цим підходом, перший етап глобалізації тривав три століття, його особливістю в економічній сфері було домінування сільського господарства, а також видобувного і сировинного виробництва. Це стадія первинної економіки. Відсутність машинного виробництва, ручна праця і використання земельних ресурсів як основного засобу виробництва, залежність від природних умов зумовлювали повільний темп економічного зростання, низьку ефективність виробництва і незначні відмінності у рівні життя населення різних країн. Другий етап глобалізації був зумовлений промисловою революцією (запровадження механізації праці, винайдення парового двигуна, розвиток електротехнічного та важкого машинобудування). Застосування нових засобів виробництва спричинило появу нової галузі виробництва - індустрії, прискорило розвиток переробної промисловості, машинобудування, сприяло зростанню обсягу виробництва товарів, послуг, доходів і водночас зумовило розподіл країн на індустріально розвинені і нерозвинені. Відповідно поглибилися процеси диференціації на економічному, соціальному, культурному рівні розвитку цих країн. У XIX столітті швидка індустріалізація привела до зростання торгівлі та інвестицій між європейськими державами, їх колоніями і США. Третій етап глобалізації розпочався у 70-х роках XX століття. В його основі - революційні зміни у науково-технологічній, транспортно-комунікаційній, інформаційній сферах; відбувається заміна індустріального способу виробництва постіндустріальним.

У першій половині XX століття процеси глобалізації були перервані двома світовими війнами і розділяли їх періодом економічного спаду. Тенденції до інтеграції та зближення між державами існували завжди, але найбільш радикально ці тенденції проявилися в двох історичних періодах. Перший раз - із середини XIX століття до початку Першої світової війни, і вдруге - у 90-ті роки XX століття. Технологічною основою першої хвилі глобалізації були телефон і телеграф у сфері комунікацій, будівництво залізниць у сфері транспорту, а потім поточно-конвеєрне виробництво в промисловій сфері. Про посилення інтернаціоналізації економічного розвитку свідчило те, що світова торгівля зростала швидше, ніж світове виробництво. Починаючи з 70-х років XIX століття поряд з експортом товарів зростає експорт капіталу. Після Другої світової війни глобалізація відновилася в прискореному темпі. Вважається, що почалася її друга хвиля. Цьому сприяли поліпшення в технології, які привели до швидких морських, залізничних і повітряних перевезень, а також доступність міжнародного телефонного зв’язку, пізніше - розвиток інформаційно- комп’ютерних технологій. Щоправда, деякі дослідники вважають, що перша хвиля глобалізації розпочалася з часів Великих географічних відкриттів, заселення європейцями Американського та Азійського континентів і тривала аж до епохи промислової революції.

Хвиля глобалізації, що фактично розпочалася з Бреттон-Вудської конференції, ознаменувала нову особливу епоху. На це прямо вказував один з її ідеологів З.Бжезінський, який у 1968 р. в одній зі своїх статей написав: «Наша епоха не просто революційна. Ми вийшли у фазу нової метаморфози всієї історії людства. Світ стоїть на порозі трансформації, яка за своїми історичними і людськими наслідками буде драматичнішою, ніж та, що була спричинена французькою та більшовицькою революціями» [19]. Наступну хвилю глобалізації пов’язують із заснуванням Світової організації торгівлі, коли сучасний світовий ринок став повністю контрольованим: у межах кожної держави він регулюється встановленням квот, інших нетарифних і технічних обмежень, а глобальний ринок майже повністю перебуває під контролем ТНК.