Глобальна економіка

1.1. Сутність глобалізації

Глобалізація як історичне явище і феномен, а також як об’єктивна закономірність розвитку людства все частіше привертає увагу дослідників у всьому світі. Цей термін було введено у науковий обіг в середині 80-х рр. XX століття американськими авторами, походив він від англ. globalization й позначав процес всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації.

Globalization - in the simplest sense - an umbrella concept that seeks to capture the growing interconnectedness and integration of human society at the planetary scale [1, с. 112]. “Globalization” - with its connotations of a development, a process, a trend, and a change - is a relatively new word, coming into use during the latter part of the 20^th century [2, p. 526].

Видатний український економіст-міжнародник Д.Г. Лук’яненко відзначає: “Незважаючи на те, що «глобалізація» є одним з найбільш широко використовуваним терміном у науковій літературі, публіцистиці, політиці, його універсальне трактування не вироблене як зарубіжними, так і вітчизняними вченими” [3, с. 65]. Разом з тим: “У найбільш широкому розумінні глобалізацію можна трактувати як процес, що виводить міжнародну економіку на вищий рівень розвитку із системною інтернаціоналізацією умов і сфер людської життєдіяльності. Він включає в себе політичні, економічні, соціальні, екологічні і науково- технологічні та інші складові’ [4, с. 97].

Енциклопедичний словник з глобалістики дає таке визначення глобалізації [5, с. 163-165]. Глобалізація - процес універсалізації, становлення єдиних для всієї планети Земля структур, зв’язків та відносин у різних сферах життя суспільства. Феномен глобалізації, що сприймається як об’єктивна реальність, заявляє про себе замкненістю глобального простору, єдиним світовим господарством, спільною екологічною взаємозалежністю, глобальними комунікаціями та ін.

За визначенням американця Т. Фрідмана, глобалізація - це нова система, котра замінила «систему холодної війни». Не кожна країна може себе розглядати як частину цієї системи, але практично усі держави (як і промислові компанії) перебувають під тиском - вони вимушені адаптуватися до викликів глобалізації. Але політичний і економічний вибір більшості урядів різко обмежений тим, що у світі існує одна наддержава і править у світі капіталізм.

Особлива зацікавленість у глобалізації характерна для лідерів світової економічної ефективності - 30 держав-членів Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), у яких живе трохи більше десятої частини людства, але які володіють двома третинами світової економіки, міжнародною банківською системою, домінують на ринку капіталів. Вони мають можливість втручатися практично у будь-яку точку земної кулі, контролюють міжнародні комунікації, виробляють найбільш складні технологічні розробки, визначають процес технічної освіти.

Глобалізація виступає як перехід до домінування у політиці наднаціональних установ (ООН, НАТО, «Велика вісімка»), в економіці - транснаціональних корпорацій і наднаціональних органів (Всесвітній банк, Світова організація торгівлі, Міжнародний валютний фонд тощо), становленням глобальної культури, переважно масової (кіно, література, рок- і поп-музика тощо) та виникненням глобально-однорідного способу життя (однаковий одяг, їжа, форми організації дозвілля тощо).

Багато дослідників відзначають те, що глобалізація набула прозахідної, вестернізаторської форми і є екстраполяцією процесів модернізації на увесь світ. Ряд вчених вважає, що глобалізація є продовженням політики імперіалізму і колоніалізму, яка вже протягом декількох століть запроваджується провідними капіталістичними державами по відношенню до народів Азії, Африки і Латинської Америки.

Низка дослідників вважає, що глобалізація є супутником людини з часів античності (С. Амін, А.Г. Франк), вказуючи на наявність у Давньому світі багатонаціональних імперій і транснаціональних торговельних шляхів. Багато вчених пов’язують початок глобалізації з епохою Відродження і Новим часом після Великих географічних відкриттів і переходу Західної Європи до капіталізму, процесів модернізації (Р. Робертсон, М. Уотерс). Більшість авторів вважає, що глобалізацію започатковано у останню третину XX століття, що обумовлено революцією в інформаційних технологіях і завершенням холодної війни [5, с. 163-165].

The term ‘globalization’ often refers to changes in technologies of communication and transportation, increasingly internationalized financial flows and commodity trade, and the transition from national to world markets as the main arena for economic competition. The information age and the stage of global capitalism are asserted to constitute a new and qualitatively different historical epoch (Castells 1993,1996; Sklair 1995). The term is also used to refer to what has been called the ‘Washington Consensus’, or the ‘globalization project’ (McMichael 1996), a new-hegemonic neoliberal political ideology that celebrates the victory of capitalism over socialism and proclaims marketization and privatization as solutions to the world’s problems [6, c. 58].

Глобалізація - процес всесвітньої економічної, політичної і культурної інтеграції та уніфікації, що охоплює всі сфери життя й має системний характер.

Економічна глобалізація є результатом розвитку глобальної інтеграції та інтернаціоналізації, проявом якої на мікрорівні є процеси транснаціоналізації, а на макрорівні - економічної регіоналізації. Історично зумовлені складні багаторівневі взаємозв ’язки, виступаючи джерелом розвитку глобалізаційних процесів, формують його діалектичну природу: з одного боку, розширюються та поглиблюються інтернаціоналізація та глобалізація, а з іншого - активно розвиваються процеси протилежної спрямованості, що залежно від предмета аналізу трактуються як «регіоналізація», «локалізація», «глокалізація», «диференціація», «фрагментація», «автономізація» тощо [7, с. 11].

В літературі наведено різні дефініції глобалізації. З одного боку, автори підручника «Глобальна економіка» І.О.Бочан та І.Р.Михасюк стверджують, що Україна бере активну участь у процесах глобалізації, впливаючи на світові процеси, в той час як «глобалізація - це не уніфікація (американізація), це і стан, і процес, і перспектива розвитку людського суспільства, з’єднання людськості у цілісному світі» [8, с. 23]. З іншого - А.І. Уткін впевнений, що термін «глобалізація» є метафорою, яка вигадана для з´ясування сенсу та розуміння природи сучасного капіталізму» [9, с. 9]; А.Е. Азроянц вважає, що «Глобалізація, як американський проект, - це оволодіння світом, підпорядкування його у тих чи інших формах лідеру. Жоден не може піднятися до рівня лідера і має бути прив’язаним і залежним від нього, жити за встановленими правилами. По суті, йдеться про нову форму всесвітньої колонізації, при якій увесь світ, крім лідера, перетворюється на «плавильний котел» з виробництва «Хомо американус» [10, с. 323].

Член-кореспондент НАН України В.Р. Сіденко у монографії підсумовує: «Нинішня неоліберальна глобалізація, що розвивається у формі вестернізації (американізації), здійснюється у світогосподарській структурі, в якій відбувається експансія назовні ендогенно упорядкованих економік країн-глобальних лідерів (передусім США) і зростаюча екзогенізація розвитку країн “глобальної периферії”, при якій основні ресурси економічного розвитку формуються безпосередньо або опосередковано під впливом зовнішніх, незалежних від певної національної економіки, імпульсів. В результаті як загальна якісна траєкторія розвитку, так і кількісні параметри росту визначаються переважно не рамками моделі, яка відображає національну економічну політику, а рамками індукованих в економіці ефектів, що породжуються країнами-глобалізаторами» [11, с. 313]. Використаний у цьому визначенні глобалізації термін «країни-глобалізатори» підтверджує висловлену іноземними ученими думку про те, що глобалізація є продуктом демократичної революції в інституціональній сфері, здійсненої після війни найбільш розвиненими суспільствами (Globalization is largely a coincidental by-product of the welfare-democratic revolution in the institutional order in the most advanced post-war societies.) [12, с. 6].

У цьому контексті важливо підкреслити, що парадигма ринкової економіки розвивається у рамках неолібералізму. Саме тому діюча глобалізація і набуває рис, які дозволяють визначати її як неоліберальну глобалізацію. At the heart of the functioning economic globalization model is the neoliberal conception, created within the Western civilization. Neoliberalism is an economic policy agenda, at the center of which lies self-interest, individualism; economic rationality as a mere cost-benefit calculation and profit maximization. The “freedom” of the economy - which, paradoxically, only means the freedom of corporations - hence consists of a freedom from responsibility. While neo-liberal economic globalisation may suit developed nations with competitive advantages, it is totally unsuitable for less developed nations. Economic competition plays out on a market that is free of all non-market, extra-economic or protectionist influences - unless they serve the interests of the big players (the corporations). The corporations’ interests - their maximal growth and progress - take on complete priority [13]. What we are witnessing are completely new phenomena: instead of a democratic “complete competition” between many small enterprises enjoying the freedom of the market, only the big corporations win. In turn, they create new market oligopolies and monopolies of previously unknown dimensions. The market hence only remains free for them, while it is rendered unfree for all others who are condemned to an existence of dependency (as enforced producers, workers and consumers) or excluded from the market altogether (if they have neither anything to sell or buy). About fifty percent of the world’s population fall into this group today, and the percentage is rising [13].

Лауреат Нобелівської премії Джозеф Стігліц доходить висновку: “Якщо глобалізація упроваджуватиметься так, як це робилося досі, якщо ми й далі не вчитимемося на власних помилках, глобалізація не тільки не сприятиме економічному розвиткові, вона продовжуватиме спричиняти бідність і нестабільність. Без реформ існуюча негативна реакція накопичуватиметься, а невдоволення глобалізацією зростатиме” [14, c. 233.]