Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§3. Запобігання рецидивній злочинності

Рецидивна злочинність— складне явище, що (як ізлочинність взагалі) притаманне людському суспільству, має свої закономірності іне може бути викорінене внайближчі часи. Максимум можливого уборотьбі знею— зменшення її до певних розмірів, утримання на контрольованому рівні, здійснення ефективного контролю збоку суспільства за її станом та заходами боротьби знею. Основне завдання протидії рецидивній злочинності зводиться до необхідності довгострокової, послідовної, комплексної, контрольованої боротьби знею. Для ефективної боротьби зі злочинністю взагалі ірецидивом зокрема потрібні не тільки каральні, ай запобіжні заходи, спеціальне реформування, утому числі іреформи упенітенціарній сфері. Ці заходи мають бути спрямовані на вдосконалення суспільних відносин зметою створення всіх необхідних політичних, економічних ісоціальних умов для задоволення духовних іматеріальних інтересів людини та кожної сім’ї. Все це сприяє, як свідчить вітчизняний досвід, поступовому усуненню негативних явищ іпроцесів, що породжують, відновлюють рецидивну злочинність івпливають на її зростання.

Спеціально-кримінологічне запобігання рецидивній злочинності— це безпосередня протидія причинам іумовам, що її породжують або їй сприяють, формують сталу антисуспільну, деструктивну установку взлочинців, послаблюють контроль над їх свідомою поведінкою, провокують повторні злочинні прояви, атакож запобігання іприпинення на будь-якій стадії розпочатого злочину іресоціалізація та адаптація осіб, що відбули покарання. Воно складається зтаких трьох головних напрямів протидії рецидиву: кримінологічної профілактики, відвернення іприпинення.

Кримінологічна профілактика— це головним чином випереджальний напрям запобігання рецидивній злочинності. При його здійсненні боротьба знею виноситься на ранні стадії соціалізації особи. Правопорушення ізлочинність неповнолітніх єважливим джерелом рецидивної злочинності. Її запобігання необхідно починати із запобігання первинній злочинності неповнолітніх. Треба рішуче усувати недоліки упрофесійній діяльності фахівців, які відповідають за процеси навчання та виховання дітей, підлітків, молоді; вживати заходів щодо зменшення впливу негативних умов мікросередовища, які єдосить складною справою сьогодення; нейтралізувати сімейне неблагополуччя, де формуються стійкі криміногенні риси майбутнього рецидивіста; заборонити деморалізуючу пропаганду взасобах масової інформації цинічної позиції щодо шляхів досягнення особою матеріальних благ, сексуальної свободи, задоволення розбещених потреб за будь-яку ціну ів будь-який спосіб тощо. Ліквідація недоліків, що негативно впливають на первинну іповторну злочинність, повинна стати результатом загального оздоровлення івдосконалення мікросередовища.

Запобігання рецидивній злочинності неможливе без підриву іруйнування кримінальної «блатної» субкультури, традиції ізвичаї якої суперечать загальним людським цінностям іспрямовані на тримання особи взлочинних тенетах. Саме існування івпровадження злодійської субкультури усвідомість іповедінку засудженого сприяють його криміналізації, взаємному «кримінальному зараженню» злочинців, протидіють виправленню особи. Настав час розробити івпровадити дійові заходи протидії кримінальній субкультурі умісцях позбавлення волі.

Істотним резервом запобігання рецидивізму злочинів єподальше вдосконалення правоохоронної діяльності, зокрема своєчасне виявлення ірозкриття злочинів, неухильне забезпечення принципів невідворотності ібільш суворого покарання злочинців за новий злочин. На жаль, ці принципи не завжди виконуються послідовно на практиці. Багато злочинців через різні обставини звільняються від покарання або засуджуються на незначні строки позбавлення волі, що викликає обурення такою несправедливістю не тільки суспільства, ай навіть інших засуджених.

Важливу роль узапобіганні новим злочинам відіграє пенітенціарна іпостпенітенціарна робота виправних установ іорганів внутрішніх справ. Як зазначалося, саме позбавлення волі імісця відбування покарання значною мірою сприяють десоціалізації засудженого. Безумовно, потребують докорінної перебудови умови відбування покарання увиправних установах. Тому нагальною потребою пенітенціарного реформування єгуманізація системи відбування покарання, орієнтація її на попередження іморальне оздоровлення засуджених. Очевидно, що першочерговим завданням єприведення її увідповідність до Конституції України інорм міжнародного права, що відповідало бзаконодавству іморалі цивілізованого суспільства (кардинальна зміна умов тримання засуджених, зняття невиправданих обмежень, руйнування кримінальної субкультури, злочинної консолідації тощо).

З метою підвищення рівня постпенітенціарного запобігання рецидивній злочинності заслуговують на увагу пропозиції багатьох авторів щодо розроблення закону «Про вдосконалення постпенітенціарної системи», де законодавчо визначалися бобов’язки державних органів, громадських організацій із соціальної адаптації засуджених; створення державної постпенітенціарної системи опіки зметою надання допомоги іпідтримки засуджених до позбавлення волі; впровадження патронажної служби, яка проводила бі соціальну роботу та здійснювала нагляд за звільненими, надаючи їм психопедагогічну, психотерапевтичну, наркологічну, психіатричну, медичну, правову та матеріальну допомогу, що бсприяло зменшенню соціального відчуження; максимального стимулювання участі органів місцевого самоврядування, громадських ірелігійних організацій, спілок, рухів, соціальних груп, партій, окремих громадян усоціальній адаптації звільнених.

Істотне значення для запобігання рецидивній злочинності має адміністративний нагляд за певною категорією осіб, звільнених змісць позбавлення волі. Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 грудня 1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими змісць позбавлення волі» такий нагляд строком від одного до двох років установлюється зметою попередження злочинів окремими особами, звільненими змісць позбавлення волі, іздійснення виховного впливу на них. Адміністративний нагляд встановлюється судом іявляє собою систему тимчасових примусових заходів спостереження іконтролю за поведінкою звільнених, який здійснюється органами внутрішніх справ. Утім потребують вдосконалення як сам інститут, так іпрактика адміністративного нагляду, усунення формалізму вйого здійсненні, підвищення індивідуальної ресоціалізаційної роботи зособами, які реально можуть вчинити новий злочин, насиченість періоду адміністративного нагляду позитивними обов’язками піднаглядного (наприклад, пройти курс лікування, навчання, відновити сімейні зв’язки, працевлаштуватися тощо). Запобіганню рецидивній злочинності можуть сприяти комплексні заходи соціального контролю ісоціальної допомоги, неформальне проведення ідійсна зацікавленість удолі звільненого змісць позбавлення волі збоку правоохоронних органів, органів влади, трудового колективу, сім’ї. Досвід свідчить про те, що там, де проявляється активна іреальна турбота про долю засуджених (при їх наполегливому прагненні розпочати нове нормальне життя), там єпозитивні результати узапобіганні злочинності.

Специфіка запобігання рецидиву збоку осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, умовно-достроково звільнених пов’язана головним чином знаявністю іспитового строку. По суті, іспитовий строк встановлюється заради запобігання вчиненню злочину. Це досягається саме загрозою збільшення покарання уразі вчинення нового злочину, атакож активною участю громадськості ітрудових колективів увідповідній виховній роботі зметою закріплення результатів виправлення ізалучення засуджених до самокерованої законослухняної поведінки (ст. 6 КВК України). На жаль, останнім часом зазначений вид соціального контролю практично не діє.

Особливу увагу слід звернути на відновлення серйозної профілактичної роботи зтакими складними категоріями осіб, звільнених змісць позбавлення волі, як психічно хворі, хронічні алкоголіки інаркомани, психопати, соціопати та ін. Ступінь їх соціальної запущеності, характер судимостей, поведінка умісцях позбавлення волі іпісля звільнення, психічна ісоматична обтяженість, оточуюче середовище роблять діяльність зпрофілактики рецидиву злочинів майже безперспективною. Уцьому разі вкрай важливим єфункціонування вкожній області центрів соціальної адаптації іресоціалізації, які включають соціально-психологічну інаркологічну служби, що деякою мірою сприятиме зменшенню гостроти проблеми постпенітенціарного періоду.

Відвернення та припинення рецидиву злочинів. Воснові запобігання рецидивній злочинності лежать заходи переорієнтації антисуспільної установки осіб, які звільняються від відбування покарання; активна протидія рецидиву; організаційно-превентивна робота.

Кримінологічні дослідження показують, що значна група рецидивістів учиняє нові злочини уперші дні або місяці перебування на волі. Можна сказати, що певна частина звільнених після відбуття покарання увигляді позбавлення волі виходить на волю знаміром продовжити злочинну діяльність ічасом не приховує своїх поглядів. Отже, відвернення рецидиву зводиться до того, щоб спонукати тих, хто відбуває покарання, ітих, хто звільняється від нього, відмовитися від продовження злочинної діяльності. Зрозуміло, що для переорієнтації установки на продовження злочинної поведінки на позитивні наміри необхідна система конкретних групових ііндивідуальних заходів, які сприяли бвибору засудженим альтернативного, позитивного шляху свого життя.

Активна протидія рецидиву являє собою рішучі дії щодо схилення осіб до добровільної відмови від продовження злочинної поведінки, роз’єднання злочинних угруповань та ізоляції лідерів, «авторитетів», організаторів, контролю за додержанням правил іобмежень адміністративного нагляду зпритягненням винних уйого порушенні до відповідальності, соціальної іматеріальної допомоги тим, хто має твердий намір відмовитися від продовження злочинної діяльності, тощо.

Організаційно-превентивна робота передбачає коло заходів, спрямованих на більш результативну організацію постпенітенціарної практики боротьби зрецидивною злочинністю. Зметою надання державної ігромадської допомоги доцільно створювати благодійні фонди для засуджених; відкривати безкоштовні нічліжки для безпритульних; більш широко залучати до процесу ресоціалізації релігійні організації, соціальні групи, окремих громадян; налагодити вкраїні через засоби масової інформації за допомогою іпідтримкою громадськості контрпропаганду злочинної діяльності; протидіяти залученню узлочинну діяльність неповнолітніх та молоді. До заходів цього напряму боротьби зрецидивною злочинністю належать також законотворча робота щодо вдосконалення кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, кримінально-виконавчого законодавства, підвищення рівня оперативно-розшукової роботи звиявлення іприпинення злочинної діяльності злісних рецидивістів іпрофесійних злочинців; надійної взаємодії ікоординації зусиль правоохоронних органів увиконанні програм боротьби зрецидивною злочинністю. Потребує налагодження івдосконалення міжнародне співробітництво усфері боротьби зрецидивною злочинністю.

Питання та завдання для самоконтролю

1. У чому полягає співвідношення понять «рецидив злочинів» і«рецидивна злочинність»?

2. Назвіть основні кількісно-якісні показники рецидивної злочинності вУкраїні зурахуванням даних кримінально-правової статистики за певний рік.

3. Назвіть відмінності професійної ірецидивної злочинності.

4. Якими єголовні соціально-демографічні, кримінально-правові та моральні риси рецидивіста?

5. Як ви вважаєте, чи можлива типологія злочинців-рецидивістів?

6. Перелічіть основні заходи кримінологічної профілактики, відвернення іприпинення рецидивної злочинності.