Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§1. Поняття та кримінологічна характеристика рецидивної злочинності

Кримінологічне поняття «рецидивна злочинність» тісно пов’язане зкримінально-правовим поняттям «рецидив злочину». Термін «рецидив» походить від латинського слова recidivus іозначає те, що повертається, повторюється, тобто повторний прояв чогось. Устатті34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Такий рецидив дістав назву легального. Залежно від характеру і місця вчинених особою злочинів, кількості судимостей узлочинця, ступеня суспільної небезпечності злочинів, що входять до рецидиву, легальний рецидив класифікується за такими видами: загальний іспеціальний рецидив, простий іскладний (багаторазовий), пенітенціарний.

Розгляд рецидивної злочинності як єдиного цілого передбачає необхідність виявлення її загальних кількісно-якісних показників. За деякими даними, кількість злочинів, учинених особами, які раніше вже вчинили злочини, зросла у1973–1998 рр. більш ніж у2,8 разу. У1995–1998 рр. питома вага рецидиву до кількості розслідуваних кримінальних справ становила усередньому близько 19 %. Що стосується абсолютних показників рівня рецидивної злочинності, то щорічно реєструється від 60 тис. до 80 тис. повторних злочинів. За даними кримінально-правової статистики, рівень рецидиву становив у2000 р. майже 80 тис., у2001 р.— понад 70 тис., у2005 р.— майже 75 тис., ау 2006 р.— понад 68 тис., у2007 р.— більше 74 тисяч, 2010-2011рр. – відповідно 96830 і 147585, 2013р. – 50522. Зурахуванням латентної злочинності можна припустити, що дійсний рівень рецидивної злочинності вУкраїні євищим за наведені дані.

Аналіз структури рецидивної злочинності та її змін також свідчить про негативні тенденції: зростання уцілому тяжких, особливо тяжких насильницьких, корисливо-насильницьких злочинів, крадіжок, утому числі із квартир, хуліганств. Узагалі вУкраїні кожний четвертий злочин вчиняється особами зкримінальним минулим імайже кожен другий злочин єтяжким або особливо тяжким. Уструктурі рецидивної злочинності «лідирують» корислива насильницька ікорислива злочинність, іце пояснюється тим, що більшість рецидивістів орієнтуються на ті злочини, вчинення яких приносить швидку наживу. Найбільш незахищеними ікримінально доступними стали квартири громадян, крадіжки зяких та розбійні напади на які стали загальним лихом вУкраїні. Разом зтим усередньому кожний десятий злочин припадає на крадіжки майна із магазинів, фірм, баз, складів, інших приміщень. Як свідчить практика, зграї рецидивістів, які часто формуються ще умісцях позбавлення волі, тривалий час безкарно обкрадають сільські магазини, корівники, птахоферми тощо.

За кримінологічними дослідженнями, почастішали випадки рецидивних злочинів, учинених угрупі. На факт підвищення професіоналізму іорганізованості рецидивних угруповань вказують ікримінологи країн СНД (Росії, Білорусі). Деяке зниження групового рецидивізму вУкраїні може свідчити не про дійсне його зменшення, апро підвищення рівня організованості ізахищеності злочинних груп від їх виявлення іпокарання.

Переважна більшість рецидивістів— чоловіки. Кількість жінок серед рецидивістів невелика. Серед тих, хто раніше вчинив злочин по лінії карного розшуку, певна частина рецидивістів має три ібільше судимостей; значна частина рецидивістів перебувала під адміністративним наглядом. Але не всі, навіть неоднократні, рецидивісти стають «авторитетами», лідерами злочинних груп, «блатними» ізасвоюють, як зазначається влітературі, риси професійних злочинців.

З числа чоловіків іжінок шлюбного віку помітно більше несімейних. Сім’ї узасуджених до позбавлення волі, особливо жінок, часто розпадаються (приблизно кожна третя), афактичні шлюбні відносини підтримуються десь уполовини засуджених.

Дослідження особи рецидивістів минулих років ісучасності свідчать про те, що загальними їх рисами єсоціальна дезорганізація, соціопатія, відчуження від людських цінностей, перекручені уявлення про нормальні людські стосунки, моральна занедбаність, алкоголізація, наркотизація, імпульсивність, конфліктність. Це восновному рецидивісти старшого покоління, неоднократні «відсидки» яких довершують портрет патологічної, аморальної, хронічно хворої соматично іпсихічно, асоціальної людини. Здосягненням 45–50-річного віку «кар’єра» рецидивістів, як правило, завершується, їх злочинність набуває примітивного, часто ситуативного характеру, поєднується із здобуванням коштів на спиртні напої, наркотики. Багато рецидивістів не мають постійного місця проживання, засобів до існування, позитивних соціальних зв’язків, сім’ї тощо. Особливо драматичною єдоля жінок-рецидивісток, ресоціалізація яких проблематична.

З точки зору соціальної оцінки одержані при дослідженні рецидивістів дані дозволяють зробити висновок про те, що цих людей характеризує чітко виражена антисуспільна установка особи. Соціальний зміст цієї установки становить наявність усвідомості іповедінці рецидивістів таких усвідомлених антисуспільних поглядів ізвичок, як корисливі іпаразитичні прагнення, зневажливе ставлення до людей ісуспільного ладу, небажання виправлення іадаптації.

Типові загальні іспецифічні кримінологічні риси особи злочинців-рецидивістів дозволяють групувати цих осіб. За типом стійкості іспрямованості антисуспільної установки укримінологічній теорії розрізняють три основних типи рецидивістів.

Рецидивісти антисуспільного типу. Цю групу становлять найбільш небезпечні, кримінально активні, злісні злочинці. До них можна віднести особливо небезпечних рецидивістів, неоднократних рецидивістів, рецидивістів-гастролерів, лідерів кримінального середовища, «злодіїв узаконі», злочинних «авторитетів», «блатних».

Рецидивісти ситуативного типу. Для даної групи характерним єрецидив злочинів залежно від криміногенної ситуації, під значним впливом якої івчиняється новий злочин. Зазначеному типу рецидивістів притаманні нестійкість ставлення до соціальних цінностей, відсутність більш-менш сталих моральних принципів, примітивність поглядів, імпульсивність реакцій тощо. До цієї групи належать рецидивісти, які вчиняють різнорідні злочини, рецидивісти-неповнолітні та ін.

Рецидивісти асоціального (деградованого) типу. Характерним для цієї групи єтип особи зфактичним розпадом особистості. Утаких осіб відмічаються втрата основних життєвих позицій, суспільно корисних зв’язків, глибока соціальна дезадаптація, що єнаслідком зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами, психічних відхилень, тяжких хронічних соматичних захворювань. Через похилий вік ітривале перебування умісцях позбавлення волі, примітивізм потреб та інтересів, фізичну неспроможність вчиняти складні за задумом злочини такі особи вчиняють дезадаптивні злочини— дрібні крадіжки, хуліганство тощо.

Таким чином, стан рецидивної злочинності вУкраїні вперіод соціально-економічного іполітичного реформування можна оцінити як несприятливий. Він погіршується внаслідок дуже повільного зниження первинної злочинності.