Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§4. Запобігання злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність умісцях позбавлення волі хоча йспецифічна, але жчастина всієї злочинності. Тому її запобігання також повинно здійснюватися на двох рівнях: загальносоціальному іспеціально-кримінологічному.

У літературі цілком справедливо відзначається, що установи виконання покарань повинні повертати суспільству повноцінну особу, ане остаточно калічити її. Тим більше, що відповідно до ст. 3 Конституції України діяльність держави, її органів іпосадових осіб повинна утверджувати ізабезпечувати права ісвободи людини, гарантувати їх.

Що стосується спеціально-кримінологічного запобігання злочинності вмісцях позбавлення волі, то його напрями ізаходи досить різноманітні імають як загальний, так іконкретний, цілеспрямований характер та спираються на багатий вітчизняний ісвітовий досвід.

Кримінологічна профілактика запобігання злочинності вмісцях позбавлення волі включає заходи щодо втручання укризові ситуації, зменшення практичних можливостей вчинення злочинів, боротьби зкримінальною субкультурою, атакож залучення громадськості до запобіжної роботи інадання допомоги жертвам злочинів.

Відомо, що втручання укризові ситуації як комплекс різноманітних заходів щодо стримання злочинних проявів припускає нейтралізацію ірозв’язання міжособистісних (групових) конфліктів засуджених за допомогою набору специфічних для місць позбавлення волі засобів роботи суб’єктів запобіжної діяльності. До них можна віднести:

1) здійснення постійного оперативного (у тому числі іза допомогою технічних засобів) контролю за криміногенними зонами вустановах виконання покарань, де найбільш часто іу певний період виникають типові (і втой же час специфічні для кожної установи) негативні явища, які сприяють виникненню ірозвитку напружених міжособистісних (групових) конфліктів або особливого психічного стану засуджених, що загрожує вчиненням злочинів;

2) проведення комплексних профілактичних операцій вустановах виконання покарань за участю всіх підрозділів. Як відмічається ваналізі роботи із забезпечення нагляду та ізоляції засуджених вустановах виконання покарань, послаблення організації нагляду та безпеки, незадовільна організація обшукової роботи, тобто послаблення заходів втручання вкризові ситуації стали причинами різкого збільшення вживання засудженими спиртних напоїв, наркотичних речовин;

3) реалізацію заходів протидії професіоналізації та консолідації злочинців, особливо тих, хто відбуває покарання за насильницькі та корисливо-насильницькі злочини, атакож серед жінок імолоді. Виправдали себе вцьому напрямі такі заходи, як комп’ютерний облік інформації про засуджених осіб, руйнування угруповань засуджених зі злочинною орієнтацією, підтримка івикористання наявних угруповань зпозитивною спрямованістю, створення «режимних загонів» за участю засуджених тощо;

4) забезпечення психологічної підтримки засуджених, які прибувають умісця позбавлення волі, особливо вперіод пенітенціарної адаптації, орієнтування їх на свідомий вибір позитивного шляху відбування покарання; своєчасне блокування неформальних стосунків із засудженими зантисуспільною спрямованістю;

5) вдосконалення постпенітенціарної практики контролю, зокрема створення спеціальної служби знагляду за особами, які звільнилися змісць позбавлення волі, та надання їм підтримки ідопомоги;

6) вжиття необхідних заходів щодо виявлення осіб, які потребують психологічного, клініко-психіатричного або іншого обстеження зметою блокування іусунення відхилень, які травмують психіку.

Реалізація заходів, які бмаксимально зменшували практичні можливості вчинення злочинів умісцях позбавлення волі, передбачає перш за все усунення організаційно-управлінських, контрольно-наглядових, інформаційних, оперативно-розшукових та деяких інших недоліків, які сприяють вчиненню злочинів. Для цього необхідні: а) організація належного оперативного обміну інформацією між різними підрозділами установ виконання покарань про угруповання і«елітні» прошарки засуджених, які єпотенційними джерелами негативного впливу інасильницьких дій; б) недопущення перевищення фактичного контингенту засуджених над лімітом, розширення наявних ібудівництво нових, сучасних установ виконання покарань, які відповідали бміжнародним стандартам утримання іповодження із засудженими; в) своєчасне виявлення учасників конфліктів, професійний аналіз їх психологічних особливостей, пошук методів впливу на конфліктні ситуації без використання дисциплінарних ікаральних заходів, гласне інформування засуджених про наслідки ісанкції, які застосовувалися до винних; г) впровадження групової профілактики злочинів, тобто розроблення механізму саморегуляції успеціально або стихійно створених групах зметою управління розвитком криміногенної ситуації (групова психотерапія, групові заняття, соціогігієна, психогігієна, аутотренінг, проповіді тощо); ґ) соціотехника, тобто проведення заходів щодо спеціального управління групами засуджених— руйнування малих груп, включення до групи засудженого, який може запобігти розвитку конфлікту, поєднання різних за установками груп шляхом поставлення спільної мети, для досягнення якої потрібні спільні зусилля та ін.; д) переорієнтація суб’єктів криміногенної ситуації засобом інформування про дійсні обставини; е) роз’єднання учасників криміногенної ситуації за допомогою обмеження або повного виключення особистих стосунків; є) використання інформації оперативних апаратів слідчих ізоляторів про злочинну діяльність засуджених; ж) підвищення рівня івдосконалення методів проведення індивідуальної профілактики злочинів, особливо із засудженими, які схильні до втеч, уже вчиняли злочини вмісцях позбавлення волі, систематично або злісно порушують режим відбування покарання, мають психічні аномалії, єхронічними алкоголіками, наркоманами; з) своєчасне формування служб нагляду та безпеки, укомплектування їх досвідченими кваліфікованими кадрами, забезпечення їх спеціалістами та технічними засобами іобладнанням.

Адміністрації установ виконання покарань надзвичайно складно запобігати вчиненню злочинів умісцях позбавлення волі через існуючу серед засуджених кругову поруку іпідкорення їх злодійським законам. Як уже зазначалося, злодійські закони ітрадиції— це своєрідний неформальний регулятор «іншого життя». Характерно, що особи, які ніколи до засудження не стикалися з«правилами» поведінки засуджених, починають їх засвоювати змоменту надходження до слідчого ізолятора, проходять так звану «прописку». Але йтоді, коли засуджені поступають до установ виконання покарань, продовжується їх оброблення професійними злочинцями під різними приводами. Так здійснюється поступовий перехід до злодійського способу життя іповедінки знеофіційною системою стосунків. Іцей процес активно відбувається не тільки вмісцях позбавлення волі, ай поза їх стінами.

Консолідація зусиль широкої громадськості увирішенні проблем пенітенціарної системи, утому числі узапобіганні злочинності вмісцях позбавлення волі, передбачає тривалу та добре організовану роботу, створення відповідних громадських структур, поширення кримінологічної інформації про стан злочинності вмісцях позбавлення волі, їх причини іумови, про мотиви злочинів, осіб злочинців іпотерпілих, про умови відбування покарання взагалі, налагодження взаємодії ікоординації між різними державними, громадськими ірелігійними суб’єктами запобіжної діяльності вустановах виконання покарань. Поінформована іактивна громадськість єосновною складовою демократичного суспільства.

У статтях 160–162 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачаються основні форми участі громадськості увиправленні засуджених ізапобіганні злочинності вмісцях позбавлення волі. Такими є: спостережні комісії, служби усправах неповнолітніх, шефство трудових колективів та громадських організацій над установами виконання покарань. Зазначені форми вцілому виправдали себе, хоча багато вчому їм не вистачає наполегливості, знання дійсного буття засуджених, взаємовідносин задміністрацією установ виконання покарань, відповідальності іпринциповості уроботі. Необхідно підняти їх на новий рівень відповідно до сучасних поглядів на роль пенітенціарної системи вцивілізованому суспільстві.

Можуть існувати йінші форми участі громадськості, не передбачені чинним кримінально-виконавчим законодавством.

Певну роль узапобіганні злочинності вмісцях позбавлення волі відіграють релігійні організації. Багато із засуджених— віруючі люди. Церква, релігія зїх основними постулатами ненасильства, милосердя, співчуття, терпіння здатні сформувати такі відносини, які зможуть допомогти вподоланні духовної кризи, вирішенні міжособистісних ігрупових конфліктів, життєвих проблем івзагалі поступово підточувати кримінальну субкультуру. Крім того, деякі релігійні організації ведуть добровільну роботу серед засуджених, надають їм матеріальну допомогу.

Отже, активізація традиційних івпровадження нових форм участі громадськості усправі підвищення виховної роботи серед засуджених сприяють підвищенню рівня запобіжного потенціалу вмісцях позбавлення волі.

Відвернення злочинів та їх припинення переносяться на ті стадії розвитку злочинної поведінки, які характеризуються або виникненням наміру вчинити злочин, або коли поведінка деяких осіб здатна його викликати, або коли злочин вже почав фактично вчинятися.

Діяльність з відвернення злочинів умісцях позбавлення волі може спиратися на методи нейтралізації криміногенних явищ— деалкоголізацію ідевіктимізацію, руйнування кримінальної субкультури, кримінально-правового утримання від вчинення злочинів та методи медико-реабілітаційного характеру. Тут основними запобіжними напрямами є:

– переорієнтація антисуспільної установки особи чи групи осіб (цілеспрямований вплив на осіб, уяких, як стало відомо, виникло рішення вчинити злочин; вплив на осіб, поведінка яких вумовах установ виконання покарань створює підвищену ймовірність вчинення щодо них злочинного посягання тощо);

– активні контрзаходи (оперативне втручання суб’єктів запобігання зметою відвернення насильства, масових заворушень, втеч; створення умов, які унеможливлюють продовження злочинної діяльності, огляд, обшук, перлюстрація кореспонденції, перевірка посилок іпередач, прослуховування телефонних розмов засуджених, виявлення криміногенних зон іугруповань, їх лідерів, «авторитетів», «злодіїв узаконі» івпровадження відповідних заходів щодо зменшення їх впливу на інших засуджених тощо);

– організаційно-превентивний напрям припинення злочинів (створення спеціальних підрозділів із запобігання найбільш поширеним злочинам, припинення поширення різної дезінформації та чуток, якими вміло маніпулює певна частина засуджених для «відновлення справедливості» або виправдання своїх дій, та ін.);

– спонукальний напрям (цілеспрямована робота адміністрації виправних колоній та громадських організацій по схиленню засуджених до добровільної відмови від злочинів івзагалі відмови від злочинного способу життя, термінова ізоляція конкретних засуджених, переведення до інших загонів або установ виконання покарань та ін.);

рішуча протидія розвиткові злочинної діяльності інастанню більш тяжких її наслідків (затримання, арешт, притягнення до кримінальної відповідальності тощо).