Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§1. Поняття та кримінологічна характеристика злочинності у місцях позбавлення волі

Злочинність умісцях позбавлення волі іноді називається «карною» злочинністю (тобто такою, яка має місце під час відбування покарання), іноді «пенітенціарною» злочинністю, до якої відносять сукупність злочинів, що вчиняються вмісцях позбавлення волі. Але так чи інакше цей різновид злочинності характеризується такими ознаками: специфічним місцем вчинення злочину (виправні установи, слідчі ізолятори тимчасового утримання); своєрідним суб’єктом злочину (тільки особи, позбавлені волі); його спрямованістю проти інших засуджених або проти осіб адміністративного персоналу установи. Крім цього, слід пам’ятати, що розглядувана злочинність єскладовою частиною рецидивної злочинності.

В Україні на цей час діють 182 установи Державної кримінально-виконавчої служби України, вяких утримуються близько 128 тис. осіб, утому числі в142 виправних установах— понад 104791 тис., в7 виховних установах— 893 тис. підлітків, у32 слідчих ізоляторах— понад 22 тис. ув’язнених та ін. Ці дані можуть істотно коливатися залежно від певних обставин (декриміналізація, помилування, амністія та ін.). Довічне позбавлення волі вУкраїні застосовано до 1878 осіб.

Отже, умісцях позбавлення волі успецифічних умовах утримання ілюдських стосунків перебуває значна кількість суспільно небезпечного контингенту, що обумовлює своєрідність злочинності усфері виправних відносин.

У середньому щорічно вустановах Державної пенітенціарної служби України реєструється до 400 злочинів. Динаміка злочинності вмісцях позбавлення волі має коливальний характер, але в сторону збільшення кількості зареєстрованих злочинів. Так, наприклад, якщо у 2004 році було обліковано 324 злочини, у 2008 році – 536 злочинів, то у 2012 році – 568 злочинів. При аналізі злочинності вмісцях позбавлення волі слід ураховувати значну латентність окремих видів злочинів (побої імордування, хуліганство, тілесні ушкодження, насильницьке мужолозтво та ін.) іпевне коливання їх динаміки.

Кримінально-правова структура злочинності місць позбавлення волі характеризується відносною стабільністю. Усі їх можна розподілити на три групи. Основна маса злочинів припадає на таку першу групу: втеча змісця позбавлення волі або з-під варти ізлісна непокора вимогам адміністрації виправних установ, які загалом складають більше половини всіх учинених умісцях позбавлення волі злочинів.

Форми іспособи втечі можуть бути різні залежно від виду установ виконання покарань: від самовільного залишення особою, яка відбуває покарання, місця позбавлення волі до підкопів івтеч звикористанням насильства над охороною, зброї, технічних засобів. Утечі бувають одиночні, групові імасові під час масових заворушень уколоніях. Але часто підготовка до втечі та йсама втеча мають або спрощений, або ситуативний характер івчиняються чи то за допомогою примітивних засобів подолання огорожі (мотузка зкішкою та ін.), чи то шляхом використання недоліків засобів охорони. Тому динаміка показників втечі багато вчому залежить від стану іорганізації охорони тієї чи іншої установи.

Непокора адміністрації установ виконання покарань виникає тоді, коли, на думку в’язнів, вона порушує їх права або незаконними діями позбавляє деяких благ. Причому ця думка може бути як обґрунтованою, так інадуманою, коли лідери засуджених здійснюють спробу взяти фактичне керівництво вколонії всвої руки. Уцих випадках необґрунтоване потурання вимогам «авторитетів» може повністю дезорганізувати роботу установи виконання покарань.

Другу (за кількісними показниками) групу становлять злочини, пов’язані знезаконним обігом наркотичних або інших заборонених речовин, предметів, зброї. Рівень даних злочинів підвищується. Але йтут треба брати до уваги значну латентність цих злочинів. Незначне їх підвищення або зниження говорить про випадковість показників, ане про дійсний стан цього різновиду злочинів. Разом зтим підвищення обігу в«зоні» наркотичних речовин може свідчити про посилення впливу кримінальної субкультури.

Третю, хоча йменшу за кількісними показниками, але небезпечнішу за видами, групу становлять насильницькі злочини: умисні вбивства, замах на вбивство, умисні тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, погроза або насильство. Слід відзначити несталу динаміку цих злочинів. Коливається також рівень умисних тяжких тілесних ушкоджень, хуліганства, погроз та інших видів насильства.

За останні роки значно знизився рівень таких злочинів, як дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань, масові заворушення, захоплення заручників.

Окрему групу злочинів умісцях позбавлення волі становлять крадіжки, грабежі ірозбої. Частіше крадуть засуджені вінших засуджених. Нерідко речі іпродукти харчування та передачі відбираються тими, хто займає вколонії становище лідера. Ці факти, як свідчить практика, часто невідомі адміністрації установ виконання покарань, аколи йстають відомими, то на них або не реагують, або застосовують заходи дисциплінарного характеру. Що стосується грабежів ірозбоїв, то вони не поширені умісцях позбавлення волі.

Специфічним злочином умісцях позбавлення волі, який має майже повністю латентний характер, єнасильницьке мужолозтво. Дуже висока латентність злочинності вмісцях позбавлення волі пов’язана зпевними недоліками всистемі оцінки показників роботи установ виконання покарань.

За деякими кримінологічними показниками структури злочинності вмісцях позбавлення волі більшість злочинів учиняються уколоніях середнього імаксимального рівнів безпеки, що пояснюється контингентом засуджених, видами вчинених злочинів, строками покарання, наявністю кримінального середовища тощо. Злочини вчиняються ужилих івиробничих зонах установ, на виїзних об’єктах, найчастіше від 6 до 18 години, уробочі дні тижня. Знаряддям злочинів умісцях позбавлення волі, особливо насильницьких ікорисливо-насильницьких, є: кухонні ножі, металеві пластини, «заточки», шнури та інші побутові або пристосовані предмети.

Що стосується динаміки злочинності вмісцях позбавлення волі, то, за офіційними даними, майже за всіма кількісно-якісними показниками вона має тенденцію до зростання. Факт зменшення кількості тяжких насильницьких злочинів проти життя іздоров’я засуджених іспівробітників адміністрації установ пов’язаний, по-перше, зі змінами динаміки тяжкої насильницької злочинності вУкраїні взагалі; по-друге, зпротидією злочинній субкультурі вмісцях позбавлення волі; по-третє, зпідвищенням рівня профілактичної роботи зі злісними порушниками режиму вустановах виконання покарання. Так, за останні 3 роки (2010-2012) сумарно було запобігнуто біля 14 тис. різних злочинів. За «географією» перші місця посідають Донецька, Луганська, Закарпатська та Харківська область.

Основні соціально-демографічні, кримінально-правові та моральні риси, притаманні особам, які вчинили злочини умісцях позбавлення волі, особливо насильницькі злочини, непокору вимогам адміністрації, втечу з-під варти та ін., мають певні особливості. За даними деяких досліджень, переважна більшість зних— чоловіки; за віком— до 30 років; збазовою інеповною базовою освітою; за службовим становищем— переважно некваліфіковані робітники. Ті, хто застосовував насильство, мали судимість за корисливі, корисливо-насильницькі злочини, хуліганство, зґвалтування; перебували на профілактичному обліку; були порушниками режиму утримання тощо.

Стосовно моральних рис можна зауважити, що більшість засуджених мають обмежений світогляд івідповідну до нього примітивну структуру потреб. Найбільш характерні для в’язнів своя мораль ізвичаї, які підтримуються вмісцях позбавлення волі певними колами засуджених. Значна кількість їх хворі на різноманітні соматичні іпсихічні захворювання (туберкульоз, СНІД, виразки шлунка та інші шлункові хвороби, невротичні відхилення, алкоголізм, психічні аномалії тощо). Ці відхилення іхвороби ускладнюють відбування покарання, заважають адекватно оцінювати конкретні життєві ситуації, заходи виправного характеру тощо. Дослідження свідчать про те, що емоційна нестабільність, нестійкість, нестриманість, обмеженість можливості самовладання укриміногенних сутичках, переважання збудження над гальмуванням, емоцій над розумом, залежність від інших засуджених, неможливість за власним бажанням змінити навколишнє середовище, надмірна підозрілість, песимізм, підвищена тривожність, упертість, брутальність, негативне ставлення до праці ірежиму відбування покарання, байдужість до розвитку конфліктних стосунків, агресія, прийняття іпідтримка злочинної субкультури та схвалення злочинів, які протидіють адміністрації, атакож різний психічний стан (стрес, фрустрація, афект, істерія)— все це руйнує особу, викликає унеї відторгнення «офіційних» цінностей. Але єй такі засуджені, які добре почувають себе вмісцях позбавлення волі, зараховують себе до «авторитетів», «злодіїв узаконі», лідерів тощо.

За основними кримінологічними рисами особа потерпілого від злочинів умісцях позбавлення волі мало чим відрізняється від особи злочинця взагалі (це стосується, зрозуміло, самих засуджених, ане представників адміністрації). Однак особливу групу— штучно ізольовану від інших засуджених— утворюють так звані «опущені». До неї належать засуджені, щодо яких було вчинено гомосексуальне насильство або які добровільно вступили вгомосексуальні стосунки, атакож засуджені, які нехтують особистою гігієною, дворушники, особи зжіночими рисами обличчя ітіла, взагалі слабкі за характером іфізично нездатні протистояти погрозам інасильству. Це один з елементів кримінальної субкультури, страхіття для засуджених, за допомогою якого злочинні «авторитети» примушують інших засуджених підкорятися їх владі, схвалювати злодійські традиції. Відчуття страху, тривоги, погроза глуму впливають на психіку засуджених, спонукають частину зних підтримувати нелюдські звичаї, стимулюють злочинну поведінку.