Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§1. Поняття та кримінологічна характеристика кіберзлочинності

Кінець ХХ століття ознаменувався стрімким розвитком інформаційних технологій, що почали впроваджуватися в усі сфери життєдіяльності людей. Використання сучасних персональних комп’ютерів, інформаційно-обчислюваних мереж і комп’ютерізованих комунікаційних мереж забезпечило кожній особі можливості доступу до інформації, що зберігається у відповідних банках даних незалежно від доби і місцезнаходження абонента. Поряд з перевагами, комп’ютерізація має ряд негативних наслідків, серед яких є поява якісно нового виду злочинності – кіберзлочинності. Наслідки цієї злочинності зачіпають не тільки інтереси окремих осіб, що стали жертвами, але й компанії, організації, уряди і суспільство в цілому. Кіберзлочини найчастіше ставлять під загрозу життєво важливу інфраструктуру, яка в багатьох країнах не контролюється публічним сектором, і такі злочини можуть вчиняти дестабілізуючий вплив на всі верстви суспільства.

Під кіберзлочинністю слід розуміти сукупність злочинів, що вчинюються у віртуальному просторі за допомогою комп’ютерних систем або шляхом використання комп’ютерних мереж та інших засобів доступу до віртуального простору, в межах комп’ютерних мереж, а також проти комп’ютерних систем, комп’ютерних мереж і комп’ютерних даних.

Поняття «кіберзлочинність» часто вживається поряд з поняттями «комп’ютерна злочинність», «злочинність у сфері високих (інформаційних) технологій», «високотехнологічна злочинність». Кримінальний кодекс України оперує терміном «злочини у сфері використання електронно-обчислюваних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку». Серед вищезазначених, поняття «кіберзлочинність» є найширшим поняттям та охоплює найбільше коло злочинних посягань у віртуальному середовищі, а також його використання передбачає міжнародне законодавство. Так, Рада Європи в листопаді 2001 року прийняла Конвенцію про кіберзлочинність. Тому вважаємо обґрунтованим вживання саме цього терміну для кримінологічного дослідження цього різновиду злочинності.

Можемо виділити наступні ознаки кіберзлочинності:

Ці злочини вчиняються у віртуальному просторі або в межах комп’ютерних мереж. Віртуальний простір – це модульований за допомогою комп’ютера інформаційний простір, в якому містяться дані про осіб, факти, явища, процеси, представлені в математичному, символьному чи іншому вигляді. Ці відомості знаходяться в процесі руху по локальних і глобальних комп’ютерних мережах, зберігаються в пам’яті будь-якого фізичного або віртуального пристрою, спеціально призначених для їх зберігання, переробки та передачі (В.А.Голубєв).
Кіберзлочини вчиняються за допомогою комп’ютерних систем або шляхом використання комп’ютерних мереж та інших засобів доступу до віртуального простору, а також проти комп’ютерних систем, комп’ютерних мереж і комп’ютерних даних. Таким чином, електронно-обчислювана техніка може виступати як засобом вчинення злочину, так і предметом злочину.

На сьогодні найбільш розповсюдженою є класифікація кіберзлочинів на 1) агресивні та 2) неагресивні. До першою групи належать: кібертероризм, погроза фізичної розправи (наприклад, передана через електронну пошту), кіберпереслідування, кіберсталкінг (протиправне сексуальне домагання та переслідування іншої особи через Інтернет), дитяча порнографія (створення порнографічних матеріалів, виготовлених із зображенням дітей, розповсюдження цих матеріалів, отримання доступу до них). Друга група включає: кіберкрадіжка, кібервандалізм, кібершахрайство, кібершпигунство, розповсюдження спаму та вірусних програм.

Переходячи до кримінологічної характеристики кіберзлочинності слід зазначити, що більшість виявлених злочинів, що вчиняються з використанням комп’ютерних технологій, розпорошені у звітності різних підрозділів правоохоронних органів серед показників економічної та інших видів злочинності. Через таку недосконалість статистичної звітності, неможливо провести комплексну характеристику кіберзлочинності. У зв’язку з цим, проаналізуємо лише передбачені Розділом ХІV Особливої частини КК України злочини у сфері використання електронно-обчислюваних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Отже, рівень цієї злочинності за 2010 рік становив: 190 злочинів зареєстрованих злочинів, за 2011 рік – 131, за 2012 рік – 255, за 2013 рік –595 злочинів. Можна побачити, значний приріст в динаміці досліджуваного виду злочинності в Україні за останні 4 роки. Порівняно з 2010 роком кількість виявлених злочинів збільшилась майже втричі. Питома вага злочинності у сфері електронно-обчислюваних машин у структурі злочинності в Україні приблизно 0,05%. Рівень судимості за 2010 рік складав 68 осіб, за 2011 рік – 56 осіб, за 2012 рік – 93 особи.

Відносно структури досліджуваної злочинності, то найбільшу питому вагу (40-60% від усіх зареєстрованих злочинів у цій сфері) складають діяння пов’язані з несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислюваних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку, що призвело до витоку, втрати, підробки, блокування інформації, спотворення процесу обробки інформації або до порушення встановленого порядку її маршрутизації (ст. 361 КК України), та діяння передбачені ст. 362 КК України, а саме несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп´ютерах), автоматизованих системах, комп´ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї (25-45%). Певним чином це пояснюється найширшими диспозиціями зазначених вище статей Кримінального кодексу, що охоплюють більшість форм кримінальної діяльності у сфері функціонування електронно-обчислюваних машин.

Однак, зазначені вище статистичні показники, на жаль, не відбивають реальний стан кіберзлочинності, оскільки цей різновид злочинів має високий рівень латентності. За експертними оцінками, рівень латентності кіберзлочинів становить 90-95%. Причинами латентності найчастіше виступають складнощі виявлення та розслідування кіберзлочинів, неповідомлення потерпілих осіб про факти вчинення таких злочинів. Так, більшість великих компаній хвилюються про свою ділову репутацію та намагаються усунути наслідки кіберзлочинів власними зусиллями. Кіберзлочинність характеризується високим рівнем природної латентності.

Що стосується кримінологічної характеристики особи кіберзлочинця, то має важливе значення, оскільки ефективна, успішна боротьба з кіберзлочинам не можлива без всебічного аналізу образу мислення і особи порушника.

За статтю кіберзлочини в Україні переважно вчиняють чоловіки, але за останні 4 роки питома вага жінок значно зросла (до 30%). Це пояснюється підвищенням інтересу жінок до сучасних інформаційних технологій.

Залежно від віку, виділяють дві групи кіберзлочинців: від 14 до 20 років, від 21 року і старші. До особливостей вчинення кіберзлочинів першою групою осіб належить: відсутність цілеспрямованої, продуманої підготовки до злочину; оригінальність способу; неприйняття заходів для приховування злочину; факти невмотивованого бешкетництва. Діяння осіб понад 21 рік, як правило, мають усвідомлений корисливий характер. Дослідження показують, що злочинці цієї групи, як правило, є членами добре організованих, мобільних і технічно оснащених висококласним обладнанням і спеціальною технікою (нерідко оперативно-технічного характеру) злочинних груп і співтовариств. Осіб, які входять в їх склад, загалом можна характеризувати як висококваліфікованих спеціалістів з вищою юридичною, економічною (фінансовою) і технічною освітою. Злочини носять багатоепізодний характер, обов’язково супроводжуються діями, спрямованими на приховання злочинів. Саме ця група злочинців і являє собою основну загрозу для людей, суспільства і держави, є реальним кадровим ядром комп’ютерної злочинності як в якісному, так і в кількісному плані. Правоохоронна практика показує, що на долю цих злочинів припадає найбільша кількість посягань, які мають особливо небезпечний характер (В.Б.Вехов).

Специфіка використання комп’ютерної техніки передбачає доволі високий рівень освітнього рівня. Тому серед осіб, що вчиняють кіберзлочини, найчастіше зустрічається вища або середня спеціальна освіта. Багато часу затраченого на отримання досвіду роботи з високими технологіями заважає особистому життю. Таким чином, сімейний стан більшості кіберзлочинців – переважно неодружені.

За станом здоров’я ці особи частіше слабо розвинуті, мають певні особливості в фізичній конструкції (худорлявість або зайва вага). Нерухомий спосіб життя часто призводить до серйозних проблем зі здоров’ям. За ознакою зайнятості найбільше в Україні вчиняють злочини працездатні особи, які ніде не працюють і не навчаються (45-50%). Кіберзлочинцям не властивий спеціально-кримінальний рецидив. Його рівень не більше 5%.

Дослідники виділяють найбільш притаманні для типового кіберзлочинця індивідуально-психологічні риси: виражені порушення емоційно-вольової сфери; відхилення у психосексуальному розвитку; виражені аутичні прояви у сполученні із соціальним аутсайдерством; користолюбство; мстивість; антигуманна спрямованість; озлобленість; відчуття нерівності чи другорядності; боязкість і лякливість у соціальних та між особистих стосунках; заглибленість у своїх думках, мріях, фантазіях; філософське сприйняття світу; відсутність буттєвих ціннісних орієнтацій; викривлена (збочена) система життєвих цінностей; тотальна недовірливість та виражений цинізм; прагнення уникнути перешкод у подоланні життєвих труднощів.

Зарубіжні вчені виділяють також п’ять найпоширеніших мотивів скоєння комп’ютерних злочинів: корисливий мотив – 66%, політичні мотиви (шпигунство, злочини, спрямовані на підрив фінансової, кредитної політики уряду, дезорганізацію валютної системи країни) – 17%, дослідницький інтерес – 7%; хуліганські мотиви – 5%, помста – 3%.