Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§1. Кримінологічна характеристика злочинів проти власності

Злочини проти власності, пов’язані із незаконним оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб, відносяться до корисливої злочинності і становлять основу так званої загальнокримінальної злочинності в Україні. Щорічно в Україні реєструється понад 330 тис. злочинів проти власності. За масштабами і темпами поширення у суспільстві, вони традиційно посідають перше місце (понад 60%) в структурі усієї злочинності, а тому в значній мірі визначають криміногенну ситуацію у державі в цілому.

Загальними ознаками даної групи злочинів є: родовий об’єкт– відносини власності, предмет– майно (майнові права), корисливі мотиви та мета незаконного збагачення, умисна форма вини. Розрізняються ці злочини за характером діяння і способами злочинного посягання, що дозволяє їх класифікувати на дві умовні групи: корисливі ненасильницькі та корисливі насильницькі. Найбільш поширеними корисливими ненасильницькими злочинами є крадіжки і шахрайства, а корисливими насильницькими – насильницькі грабежі і розбої, щоспонукає докладно розглянути кримінологічну характеристику саме цих посягань проти власності.

Крадіжки є найбільш масовим злочинами, що вчиняються в Україні. Вони складають близько ½ від кількості усіх зареєстрованих злочинів, а в структурі злочинів проти власності їх частка становить понад 70%. Рівень зареєстрованих крадіжок в середньому становить понад 240 тис. злочинів щорічно, а кількість виявлених осіб, які їх вчинили понад 110 тис. Динаміка цих злочинів демонструє тенденцію до зростання. Це пов’язано із низкою чинників: 1) соціально-економічною кризою, різким падінням рівня життя та купівельної спроможності більшої половини населення; 2) змінами до ст. 51 КУпАП (2009 р.), згідно з якими викрадення майна на суму, яка перевищує 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, є кримінально каранним діянням, внаслідок чого різко зросла кількість зареєстрованих крадіжок; 3) пануючими у депресивних регіонах традиціями отримувати основний або додатковий дохід від крадіжок чужого майна.

Структурний розподіл крадіжок має наступний вигляд.

За місцем посягання (у порядку розповсюдженості) переважають крадіжки із проникненням до житла (квартири, приватні будинки, дачі), за ними йдуть крадіжки, вчинені на об’єктах торгівлі (магазини, склади, бази, інші торгові точки), третю позицію займають крадіжки із транспортних засобів, у тому числі вантажів на транспорті, четверту – крадіжки у громадських місцях. Серед останніх переважають кишенькові крадіжки. Найчастіше вони вчиняються у місцях великого людинопотоку, при тимчасовому перебуванні власників майна на обмеженому просторі в оточенні незнайомих людей, а також у культурних, спортивних та розважальних закладах. Спільним для кишенькових крадіжок залишається розсіяна увага власників, залишення майна на певний час без догляду та можливість кишенькового крадія негайно залишити місце події, як правило, непоміченим.

За складом вилученого майна при крадіжках перше місце посідають грошові кошти та золотовалютні цінності; друге місце – вироби із чорних та кольорових металів і рідкоземельних елементів; третє – товарно-матеріальні цінності і готова продукція споживчого призначення; четверте – продукти харчування, спиртні напої, худоба; п’яте – особисті носильні речі і предмети домашньої обстановки (мобільні телефони, одяг і взуття, оргтехніка, аудіо-, відеотехніка тощо).

За способом вчинення найбільш поширеними є проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища через двері, вікна, балкони, горища, із межових приміщень шляхом: а) вільного доступу; б) відмикання чи злому замків і запірних пристроїв; в) пошкодження дверей і коробок, зрізання петель, вибивання вікон, розбирання чи проломування стін, стелі та ін. Крадіжки із транспорту вчиняються шляхом вільного доступу, відмикання дверей, розбиття бокового скла, а вантажів – шляхом викрадення зі складів, сховищ, скидання товарно-матеріальних цінностей під час їх перевезення залізничним транспортом, у відстійниках, базах перевантаження. Кишенькові крадіжки найчастіше вчиняють шляхом непомітного витягання виставлених напоказ гаманців, портмоне, мобільних телефонів, а також із використанням спеціального знаряддя (медичних пінцетів, леза, заточених монет, рибальських крючків, предметів, що виконують роль «ширми»).

Розподіл крадіжок за сезонними коливаннями і часом вчинення дозволяє стверджувати, що вони порівняно частіше вчиняються у період відпусток, у робочі дні і напередодні свят, а також у час масового переміщення людей на вулицях і проїзду у громадському транспорті. Традиційним для крадіжок залишається вечірньо-нічний час доби. Дещо менше поширеними вони є вранці і вдень.

За ступенем організованості і стійкістю умислу переважна більшість крадіжок вчиняється ситуативно й одноособово (73%), у складі груп – 27%, із них організованими групами – 0,5%. Завчасно підготовлені крадіжки, як правило, вчиняються групою осіб за попередньою змовою, рідше – організованою групою. Однак серед останніх помітно вирізняються групи «гастролерів» із республік Закавказзя, що займаються злочинним промислом під керівництвом «злодіїв в законі». До складу таких груп, як правило, входять професійні злодії «домушники», «карманники» та «барсеточники», які серійно вчиняють крадіжки в районах елітних новобудов, приватного сектору та на стихійних стоянках автомобілів у столиці, містах-мільйонниках й у відомих курортних зонах. Злочинна діяльність таких об’єднань нерідко забезпечується прикриттям з боку корумпованих працівників міліції, може тривати роками, нараховувати десятки чи навіть сотні епізодів, а їх учасники, у своїй більшості, залишаються невиявленими і не заарештованими.

Кримінологічний портрет особи крадія зводиться до такого. У своїй масі сучасні крадії – це особи чоловічої статі (93%), частка жінок становить 7%. За віковою ознакою переважають 18–28–річні особи (45%), за ними йдуть 29–39–річні (27%), 40–49–річні (11%), 50–річні і старші становлять 5%. Частка неповнолітніх складає 12%. Більшість із крадіїв (61%) мали повну загальну та базову загальну освіту, 22% – професійно-технічну, 14% – початкову або були неосвіченими, і лише 3% отримали повну вищу і базову вищу освіту.

Контингент злочинців, що вчиняють кишенькові крадіжки доволі неоднорідний. У своїй масі – це 18–24–річні молоді особи, половина з яких мають залежність від психоактивних речовин. За соціальним становищем крадії – вихідці із соціально невлаштованих верств населення, близько 65% із яких на момент вчинення злочину були незайнятими трудовою і навчальною діяльністю і відповідно не мали легальних джерел доходу, натомість понад третина – були раніше судимими. Кримінальний професіоналізм таких осіб невисокий.

Серед кишенькових крадіїв вирізняються особи зрілого віку від 50 років і старші. Як правило, вони мають вагомий злочинний досвід і «авторитет» у вузьких колах, відповідний рівень кваліфікації та злочинну спеціалізацію. У своїй більшості такі особи, одинаки. Частіше за все, вони виступають у ролі консультантів організованих злочинних груп, або навчають «перспективну» молодь прийомам і методам крадіжок за фіксований відсоток від кримінального доходу. Ті з них, хто бажає особисто вчиняти крадіжки, мають кошти і зв’язки, щоб отримати «дозвіл працювати» у найбільш доходних місцях на чітко розподіленій між кримінальними угрупованнями та їх лідерами території. Фіксовану частину злочинних доходів висококваліфіковані професіонали відраховують у «злодійську касу», а також витрачають на незаконну винагороду окремим корумпованим працівникам міліції, що забезпечують «прикриття» злочинної діяльності.

Другим за поширеністю корисливим (ненасильницьким) злочином проти власності є шахрайство. Рівень шахрайств становить 47 тис. зареєстрованих злочинів. Динаміка – зростає. Структурно шахрайства можна поділити на такі види: 1) передоплата за фактично ненадані або неякісно надані послуги, невиконані роботи та непоставлений товар; 2) при зборі благодійних коштів; 3) при готівковому і безготівковому переказі грошей на фіктивні рахунки; 4) при отриманні позик та прийнятті боргових зобов’язань; 5) під виглядом посередництва при передачі хабара; 6) при розрахунках грошовим муляжем та фальшивими купюрами; 7) при оформленні договорів купівлі-продажі, дарування, а також заповіту на нерухоме і рухоме майно; 8) через продаж сфальсифікованих товарів; 9) заволодіння грошовими коштами пенсіонерів під виглядом вигаданих соціальних виплат та надбавок підробними грошима; 10) при оплаті надуманих штрафних санкцій особі, яка незаконно присвоїла владні повноваження; 11) у формі ігрового шахрайства; 12) при пожертвуванні у громадських місцях коштів псевдо інвалідам, матерям-одиночкам із малолітніми дітьми, немічним особам похилого віку та ін.; 13) при наданні неправдивої інформації органам державної влади, місцевого самоврядування банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків.

За даними О. В. Лисодєда, 53,2% шахрайств вчиняється шляхом обману, 15,8% – через зловживання довірою.

Особа шахрая характеризується наступним чином: в основному це чоловіки у віці 18–24 роки із базовою та повною середньою освітою, 30% із яких мали судимості за корисливі злочини. Разом з тим, серед шахраїв побільшало осіб віком 31–50 років, 15% із яких мають вищу та 25 % – середньою спеціальну освіту. У контингенті шахраїв порівняно висока частка жінок (30%) половина з яких видурюють гроші із довірливих громадян за надання магічних послуг, передбачення майбутнього, зняття негативної енергетики тощо.

Насильницькі грабежі ірозбої єнайбільш поширеними корисливими насильницькими злочинами проти власності. Їх рівень за останні роки становить 23–30 тис. зареєстрованих грабежів і 2,8–3,7 тис. розбоїв. Динаміка грабежів і розбоїв за вказані роки мала несуттєві коливання зі знаком плюс і мінус, що вказує на неналежну роботу органів кримінального переслідування по їх виявленню та реєстрації, а також про приховування цих злочинів від статистичного обліку. За даними авторського дослідження, природна латентність грабежів і розбоїв становить 54%, штучна – 18%.

Структурний розподіл грабежів і розбоїв має наступний вигляд.

За місцем посягання (у порядку розповсюдженості) переважають посягання, що вчиняються у громадських місцях – 60–66% (вулиці, парки, сквери, площі, провулки, двори, зупинки транспорту, під’їзди). Такі посягання вчиняються групами осіб, у вечірній та нічний час, в умовах неочевидності проти одиноких перехожих. Другу позицію займають посягання із проникненням ужитло – 18–27%. Останні, як правило, завчасно готуються, збирається інформація про матеріальні статки майбутньої жертви, склад сім’ї, наявні засоби самозахисту. Донедавна на третьому місці йшли посягання на транспорті (5%), що вчиняються проти водіїв таксі, власників приватного транспорту, інкасаторів, операторів автозаправних станцій, водіїв вантажних перевезень, а також заволодіння грошовими коштами фінансових установ шляхом грабежу або розбою – 1,5–2% (банки та їх філії, пункти обміну валют, кредитні спілки, ломбарди). Останнім часом набули поширення розбійні напади на територіальні відділи міліції, управління служби безпеки, військові частини з метою заволодіння вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами. Такі злочини ретельно плануються, блискавично здійснюються за лічені хвилини із використанням засобів маскування, зброї, транспорту, іноді груп прикриття.

За складом вилученого майна констатована наступна градація: при вчиненні злочинів у громадських місцях вилучаються особисті носильні речі (кишенькові гроші, мобільні телефони, ювелірні прикраси, одяг); при посяганнях із проникненням ужитло– гроші, золото-валютні цінності, дороговартісне імалогабаритне майно, товарно-матеріальні цінності; на транспорті– грошова виручка, значні суми цільового призначення, партії високоліквідного товару та ін.; при нападах на фінансові установи – готівкова виручка із каси, великі суми грошових коштів і валютних цінностей підготовлених до інкасації; при нападах на силові підрозділи правоохоронних органів і військові частини – вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини.

За способом вчинення вирізняються 1) посягання, що супроводжуються погрозами застосування насильства, зброї та предметів які використовуються як зброя (38%) і посягання, поєднанні із застуванням насильства різного ступеня суспільної небезпечності (62%). При вчиненні майже кожного сьомого розбою застосовувалася зброя.

Розподіл за сезонними коливаннями і часом вчинення засвідчив, що частіше аналізована категорія злочинів вчиняється в осінньо-зимовий період (56–59%), дещо рідше – у весняно-літній період (41–44%). За годинами вчинення грабежі і розбої передусім вчиняються з 18 до 24 години (38–46%) і з 24 до 06 години (21–24%). Окрім цього дані злочини поширені і вдень з 12 до18 години (22–31%).

За ступенем організованості і стійкістю умислу переважають посягання у складі групи осіб за попередньою змовою – 65–75%, із них 1,2% грабежів і 4% розбоїв вчиняється організованими групами. Понад 3/5 злочинних груп проіснували одну добу, а їх учасники вчинили один злочин. Для організованих груп характерна багатоепізодна і високодоходна злочинна діяльність.

Кримінологічний портрет особи грабіжника і розбійника зводиться до такого. За статтю − це переважно чоловіки (94−95%). Частка жінок коливається у межах 5−6%. Помітно вирізняється 18–24–річна (50%) і 25–29–річна вікові групи (17%). Частка неповнолітніх складає 16–17%. За соціальним становищем дорослі грабіжники і розбійники – це низькостатусна, погано адаптована і від того агресивно налаштована молодь, що проживає у непрестижних міських районах та провінційних містечках районного значення. Більшість із них на дозлочинних етапах вели антисуспільний спосіб життя, не працювали і не навчалися (73–75%), зловживали спиртними напоями (68%) і наркотичними засобами (40%), притягувалися до адміністративної відповідальності (54%). Також показово, що 31% грабіжників і 38% розбійників мали судимості, переважно за крадіжки, наркозлочини, хуліганство, грабежі і розбої.

Наведена кримінологічна характеристика контингенту грабіжників і розбійників свідчить про відносно стійку антисуспільну спрямованість їхньої особистості, не нормативність поведінки, орієнтованість на отримання незаконної вигоди шляхом вчинення загальнокримінальних злочинів, у тому числі із застосування насильства над особою.