Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§5.Організація і управління процесом Запобігання злочинності

Організація іуправління процесом запобігання злочинності передбачають визначення головних стратегій боротьби зі злочинністю та регулювання тактики запобіжної діяльності зметою досягнення поставлених цілей. Цей процес включає: кримінологічне прогнозування, визначення відповідно до кримінологічної політики стратегії боротьби зі злочинністю на певний перебіг часу, конкретизацію методів запобіжного впливу стосовно окремих видів злочинів, додержання вимог щодо заходів запобігання, ресурсне забезпечення, координацію івзаємодію суб’єктів запобігання.

Кримінологічне прогнозування полягає упередбаченні кількісно-якісних показників майбутньої злочинності. Без цього неможливо розробити науково-практично обґрунтовані стратегію ітактику боротьби знею. Стратегія— це діяльність відповідних суб’єктів зпідготовки, планування та головних напрямів запобігання злочинності йокремим видам злочинів україні. Такими стратегіями за сучасних умов, наприклад, можуть бути: а) втручання вкризові ситуації, що передбачає випередження інейтралізацію злочинних проявів; б) зменшення практичних можливостей вчинення злочинів, тобто максимальне утруднення їх вчинення; в) виховно-запобіжна іпоінформована робота знаселенням, яка сприяє взаємодії широких верств населення зі спеціалізованими суб’єктами запобігання злочинності; г) залучення громадськості до запобігання злочинності, що суттєво підвищує ефективність боротьби зі злочинністю; ґ) допомога жертвам злочинів— матеріальна, моральна, медико-реабілітаційна, юридична та інша допомога тим, хто потерпів від злочинів, особливо насильницьких.

У межах стратегії розробляється тактика боротьби ізапобігання злочинності, яка конкретизує проміжні цілі ізаходи їх досягнення узв’язку здинамічними умовами життя. Стратегія ітактика, їх заходи втілюються вкомплексних програмах запобігання злочинності, які за необхідності коригуються ікоординуються.

Координація означає погодження, з’єднання, приведення в порядок, у відповідність. Головна мета координації – розмежування функцій правоохоронних органів при здійсненні спеціальних запобіжних заходів і разом з тим взаємозв’язок і погодження їх дій, усування дублювання в роботі, вироблення єдиного підходу до вирішення конкретних питань запобігання злочинності.

Найбільш поширені й раціональні форми координації, які серед правоохоронних органів здійснює прокуратура, є: координаційні наради керівників правоохоронних органів, міжвідомчі наради їх працівників; взаємний обмін інформацією; спільне планування заходів запобігання тощо.

Стратегія ітактика потребують винайдення відповідних методів запобіжного впливу на причини іумови злочинності іконкретних видів злочинів. Термін «метод» вживається найчастіше як спосіб діяння, впливу, як сукупність, система різних способів, заходів, засобів впливу соціальних суб’єктів на явища іпроцеси криміногенного характеру, які обумовлюють існування злочинності, вчинення злочинів, формування особи злочинця. Отже, під методом запобіжної діяльності слід розуміти науково сформульований спосіб впливу на криміногенні об’єкти зметою їх обмеження, усунення, руйнування.

Залежно від природи об’єкта методи запобіжного впливу можна розподіли на три групи: а) методи соціального; б) психічного; в) правового характеру.

Методи соціального характеру. За своєю природою ці методи мають соціальний характер, бо спрямовані на явища іпроцеси, які за своїм походженням обумовлені соціальним життям. Наведемо декілька таких методів: метод відведення антисуспільної активності, тобто для населення іособливо для її криміногенної частини створюються та впроваджуються програми відведення («каналізування») можливої антисуспільної активності шляхом множинності альтернативних форм задоволення їхніх потреб та інтересів; метод декриміналізації сімейного неблагополуччя, під яким розуміють систему спеціальних заходів діяльності, що спрямовані на виявлення та усунення криміногенної ситуації усім’ях; метод деалкоголізації населення; метод руйнування кримінальної субкультури, тобто метод розвінчання злочинного способу життя, зниження авторитету кримінального середовища, ослаблення його впливу на підлітків та молодь; метод протидії кримінальним ситуаціям тощо.

Методи психічного характеру. Якщо виходити зприпущення, що серед криміногенних об’єктів значне місце посідають властивості особи, то зцього випливає потреба вусуненні явищ соціально-психологічної непристосованості. Утруднення соціалізації викликаються йвластивостями особи, яка через обмеження можливостей (психічних, розумових, емоційних) зазнає труднощів із соціальним пристосуванням, що іноді призводить до вчинення злочинів. Для успішного запобігання вчиненню злочинів такими особами повинні застосовуватися методи психологічної дії, тобто засоби інформаційного, інтелектуального, медично-психологічного впливу на думки іповедінку певної особи чи кола осіб. До таких можна віднести: метод масової комунікації, тобто поширення інформації, яка орієнтована на ствердження духовних цінностей, моральних та правових норм суспільства, зметою справити ідеологічний вплив на настрої, думки, оцінки, рішення іповедінку значної кількості людей (наприклад, кримінологічна іправова поінформованість населення); метод медично-реабілітаційного діяння, спрямований на недопущення злочину збоку осіб зпсихічними аномаліями; метод розв’язування пошукової активності, призначений для боротьби зтакими явищами, як вандалізм, панки, масові побоїща підлітків, дитяча делінквентність.

Методи правового характеру. Ці методи правового регулювання повинні стимулювати, заохочувати, сприяти впровадженню та розвиткові соціально-позитивної поведінки людей, протидіяти виникненню потенційних та існуючим криміногенним об’єктам, негативним стереотипам поведінки, деформації особи тощо. До них належать: метод загального попередження злочинів; метод декриміналізації та депеналізації інавпаки, бо на рівень іструктуру злочинності суттєво впливає соціальна реакція суспільства на ті чи інші форми поведінки звідхиленням; метод депризонізації, тобто розроблення системи альтернативних тюремному ув’язненню покарань, коли покарання увигляді позбавлення волі зберігає частку своїх властивостей, але злочинець не перебуває умісцях позбавлення волі серед злочинного середовища, не засвоює соціальну роль «в’язня», не поділяє кримінальної субкультури тощо.

Організація іуправління процесом запобігання злочинності, атакож запобіжні заходи повинні відповідати певним принципам, вимогам. Вимога— поняття, яким визначаються основні положення, наказ, категоричне веління щодо будь-якої діяльності. Запобігання злочинності має відповідати єдиній загальній вимозі— бути достатньо ефективним, інакше може виявитися, що воно чи то не потрібне, чи то його заходи єшкідливими. Основні вимоги, яким має відповідати система запобігання злочинності,— це демократизм, гуманність, законність, обґрунтованість, економічна доцільність, радикальність, науковість іпрогресивність, комплексність ідиференціація, реальність іконкретність.

Демократизм як вимога означає, що запобігання злочинності— загальнодержавна справа, увирішенні якої активну участь беруть широкі верстви населення. Важливою умовою втілення принципу демократизму ворганізацію запобігання злочинності єдіяльність уцій сфері органів місцевого самоврядування, самих депутатів та широка гласність.

Гуманність при запобіганні злочинності виявляється втому, що не можуть бути застосовані методи ізаходи, які суперечать принципам загальнолюдської моралі, пов’язані зжорстокістю, принижують честь ігідність людини. Гуманність передбачає йте, що запобіжні методи ізаходи щодо криміногенних осіб не повинні без необхідності зачіпати інтереси інших людей (членів сім’ї, виробничого колективу тощо).

Законність як принцип організації та діяльності системи запобігання злочинності визначає, що вона ґрунтується на правовій основі. Законність як загальнолюдська цінність— головний принцип правової держави, це перш за все наявність достатньої кількості юридичних норм високого класу, апотім— їх суворе додержання суб’єктами запобігання злочинності.

Обґрунтованість полягає втому, що розробляти іреалізувати необхідно тільки ті заходи запобігання, які спираються на досконалу соціальну ікримінологічну інформацію про криміногенні об’єкти іза допомогою яких суспільство спроможне обмежити такі об’єкти, усунути, запобігти їм. Цей принцип зобов’язує суб’єктів запобігання злочинності піклуватися про повну івсебічну кримінологічну інформацію упевному регіоні, сфері соціального життя, групі населення, про ефективність тих чи інших методів ізаходів запобігання злочинності.

Економічна доцільність передбачає відносну простоту івигідність методів ізаходів порівняно зочікуваними результатами іможливими побічними наслідками. Проте економічний раціоналізм зовсім не зводиться до мінімальних витрат на запобігання злочинності. Єще один аспект цієї вимоги. Виграш, який очікується від уведення тих чи інших заходів, не повинен обертатися для держави, суспільства програшем.

Радикальність як вимога зобов’язує суб’єктів до розроблення методів ізаходів неповерхового, тимчасового характеру, атаких, що сприяли бдокорінній ліквідації, якщо це можливо, криміногенних об’єктів. Радикальність не виключає, анавпаки, припускає необхідність заходів для усунення окремих часткових криміногенних об’єктів, проте вони повинні знаходитися уруслі виконання головного завдання.

Науковість іпрогресивність передбачають розроблення івтілення методів ізаходів запобігання злочинності звикористанням сучасних досягнень науки, техніки іпозитивного досвіду діяльності фахівців різних галузей знань. Ця вимога націлює науковців іпрактичних працівників на пошук нетрадиційних заходів боротьби зі злочинністю. Удеяких країнах значна увага приділяється науково обґрунтованим програмам боротьби зокремими видами злочинів, атакож криміногенними об’єктами врізних сферах іна всіх рівнях соціального буття людей, більш досконалому технічному захисту матеріальних об’єктів, особи та її майна.

Комплексність ідиференціація заходів запобігання злочинності означають підхід до них як до єдиної системи. Це потребує перш за все визначення сфери іформ конкретних дій кожного суб’єкта зурахуванням його можливостей іресурсів. Диференціація необхідна також для визначення напрямів загальносоціального іспеціально-кримінологічного запобігання злочинності. Комплексний підхід потребує, зодного боку, об’єднання зусиль багатьох суб’єктів запобігання ізосередження сил та засобів на вирішальних напрямах запобігання злочинності, аз другого— чіткої диференціації ікоординації дій всіх суб’єктів.

Реальність— це вимога, врахування якої при запобіганні злочинності дозволяє, по-перше, розробляти економічно іполітично доцільні запобіжні заходи за існуючого ресурсного забезпечення вданих умовах місця, часу та інших обставин; по-друге, брати до уваги фактичні запобіжні можливості суб’єктів; по-третє, співвідносити побічні економічні та соціальні явища від реалізації заходів зочікуваними наслідками. Отже, вимога реальності гарантує дійсність та здійсненність методів ізаходів.

Конкретність заходів знаходить свій вияв успрямованості на конкретні криміногенні об’єкти іпевний зміст зметою усунення таких об’єктів, максимальної «прив’язки» заходів до різних видів злочинів ітипів злочинної поведінки, атакож до різних галузей господарства тощо. Неконкретність, абстрактність, декларативність пропозицій типу «підвищити зусилля», «звернути увагу», «поліпшити виховну роботу», «усунути причини іумови» дискредитують ідею запобігання злочинності, асамі методи ізаходи роблять практично безглуздими. Отже, конкретність— це вимога визначеності заходів ідіяльності, пряма вказівка на те, що треба робити. Загальні міркування щодо тих чи інших недоліків викликають увідповідних суб’єктів формальне ставлення до запобігання злочинності.

Для результативного функціонування системи запобігання злочинності необхідним єналежне інформаційне, правове, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення діяльності відповідних суб’єктів. Інформаційне забезпечення— це діяльність зцілеспрямованого збирання, перероблення, зберігання іпередачі кримінологічної інформації. Інформація повинна постачатися суб’єктам зурахуванням поставлених перед ними завдань, різновидів запобіжної діяльності тощо. Правове забезпечення розуміють як нормативне супроводження спеціально-кримінологічного запобігання злочинам (закони, укази, підзаконні акти, комплексні програми запобігання злочинності та ін.). Актуальною видається проблема фахової підготовки кадрів, діяльність яких спрямована на запобігання злочинності. Сподіватися на професійно безграмотних людей дуже наївно; потрібні спеціалісти із запобігання злочинності. Серйозного фінансового іматеріально-технічного забезпечення потребують тривалі комплексні програми запобігання злочинності. Єочевидним, що без певних капіталовкладень комплексно-цільові програми залишаться невиконаними.