Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§2. Поняття і система запобігання злочинності, класифікація запобіжних заходів

Запобігання злочинності— це сукупність різноманітних видів діяльності ізаходів удержаві, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин зметою усунення негативних явищ та процесів, що породжують злочинність або сприяють їй, атакож недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки.

Як інтегративна система організованої протидії злочинності, запобігання злочинності включає всебе різноманітні запобіжні заходи різних галузей знань. Для належного впорядкування запобіжних заходів, чіткого визначення рівня інапрямів запобіжної діяльності суб’єктів, їх компетенції, природи самих заходів тощо виникає необхідність їх класифікації. Класифікація— це розподіл явищ, понять, заходів за класами залежно від загальних ознак або класифікатора. Існують різні класифікації запобіжних заходів зурахуванням тих цілей, які перед ними ставляться. Заходи можна класифікувати за: рівнем, масштабом, змістом, суб’єктами, об’єктами та ін. За рівнем розрізняються загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні заходи запобігання злочинності; за масштабом— заходи, які здійснюються утериторіальному розрізі, на окремому об’єкті, щодо групи осіб; за змістом— заходи соціально-економічного, соціально-демографічного, технічного, екологічного, правового та іншого характеру; за суб’єктами— заходи, що здійснюються органами всіх гілок влади, організаціями, трудовими об’єднаннями, установами, окремими громадянами; за об’єктами— відповідно до видів злочинів, на протидію яким вони спрямовані.

1. Загальносоціальне запобігання злочинності— це насамперед комплекс перспективних соціально-економічних ікультурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток та вдосконалення суспільних відносин іусунення або нейтралізацію разом зтим причин та умов злочинності. Тому вирішальна роль упоступовому зменшенні соціальних суперечностей вусіх сферах соціального життя належить розумній господарсько-організаційній та культурно-виховній діяльності державних органів, підприємств, установ, фірм, громадських організацій. Запобіжний потенціал цієї діяльності полягає втому, що вона протидіє негативним явищам іпроцесам, які сприяють відтворенню або збільшенню рівня злочинів, стимулює законослухняну поведінку людини. Загальносоціальне запобігання— це позитивний ефект продуманої соціальної політики, яка здійснюється не тільки іне стільки зметою безпосереднього попередження злочинності. Вона спрямована перш за все на вирішення загальних економічних ісоціальних завдань держави. Загальносоціальне запобігання злочинності полягає втому, що його здійснення зменшує соціальні суперечності, криміногенне протистояння різних верств населення, рівень безробіття, підвищує стандарт життя людей, створює необхідні умови для легалізованого одержання достатніх прибутків громадянами, сприяє побудові міцного фундаменту щодо нормального функціонування всіх соціальних сфер, виховання та контролю над дітьми імолоддю, оздоровлення морального клімату всуспільстві, впровадження високих моральних цінностей уньому, додержання демократичних засад та ін. Прогресивні соціальні програми спрямовані на утвердження законності, поваги до конституційних прав ісвобод людини, зміцнення громадського порядку, дисципліни, на вирішення проблем поєднання громадських, виробничих, сімейно-побутових інтересів жінок ісім’ї, соціальної адаптації маргінальних верств населення тощо.

Отже, загальносоціальне запобігання злочинності— найважливіший аспект соціальної політики. За словами німецького криміналіста Ф. фон Листа, «найкраща кримінальна політика— це найкраща соціальна політика». Це соціальна реакція держави ісуспільства на злочинність. Загальносоціальне запобігання створює соціально-економічні та культурні підвалини для ефективного здійснення спеціально-кримінологічного ііндивідуального запобігання злочинам.

2. Спеціально-кримінологічне запобігання— це сукупність заходів боротьби зі злочинністю, змістом яких єрізноманітна робота державних органів, громадських організацій, соціальних груп ігромадян, спрямована на усунення причин та умов, що породжують ісприяють злочинності, атакож недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки. Спеціально-кримінологічне запобігання злочинам складається із трьох напрямів діяльності: кримінологічної профілактики; відвернення злочинів; припинення злочинів.

Кримінологічна профілактика— це сукупність заходів щодо завчасного виявлення та усунення негативних явищ, які виникли чи можуть виникнути ідетермінувати злочинність або її окремі види. Залежно від того, на які явища іпроцеси спрямовані профілактичні заходи, можна виділити види профілактики, зокрема, профілактику випередження, обмеження, усунення та захисту.

Профілактика випередження (наприклад, кримінологічна експертиза нормативно-правових актів), профілактика обмеження (наприклад, наркоманії, алкоголізму, бездоглядності дітей), профілактика усунення (наприклад, випуску чи реалізації недоброякісної продукції), профілактика захисту призвана анулювати незахищеність чи недостатню захищеність ібезпеку особи іматеріальних об’єктів; вона створює зовнішні ускладнення щодо посягань на охоронювані суспільством цінності.

Відвернення злочинів— спеціфичний напрям спеціально-кримінологічного запобігання, що складається із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які виношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочинів іпозитивно сприймають злочинний спосіб життя, зметою дискредитування злочинної поведінки, добровільної відмови від злочинної мотивації та наміру або продовження злочинної діяльності. Відвернення злочинів має місце тоді, коли злочинна поведінка проходить етап від моменту формування злочинного мотиву до початку виконання злочину.

Заходи протидії злочинної мотивації доцільно розділити на дві групи: заходи переорієнтації антисуспільної настановки іактивні контрзаходи.

Заходи переорієнтації антисуспільної настановки включають: а) спеціальні економічні ісоціально-психологічні програми, які розраховані на те, щоб людина усуспільстві отримувала більш-менш повне задоволення своїх потреб івідмовлялась від злочинних намірів; б) заходи, спрямовані на формування угромадян антикримінальної культури; в) кримінологічна поінформованість населення для його більш тісного співробітництва зправоохоронними органами; г) організаційно-правові заходи, які підвищують улюдей почуття відповідальності івиробляють уних уявлення про допустимі засоби досягнення своїх потреб.

Активні контрзаходи— це заходи переконання, різних форм примусу, застереження ідопомога особам, звільненим змісць позбавлення волі.

Припинення злочинних проявів визначається як сукупність видів діяльності, спрямованих на недопущення завершення розпочатого злочину шляхом розроблення іздійснення спеціальних заходів. Особливість запобіжної роботи на стадіях готування ізамаху на злочин залежить від обсягу виконаної злочинної діяльності, особи винного, характеру злочину тощо. Узв’язку зцим розрізняють заходи опанування, обережності та активного втручання. Заходи опанування здійснюються зметою досягнення добровільної відмови особи від продовження злочинної діяльності. Заходи обережності застосовуються для того, щоб створити умови, які виключають можливість чи перешкоджають продовженню розпочатої злочинної діяльності (посилення патрулювання певними органами, зміна режиму роботи, розроблення системи термінового зв’язку населення зміліцією вмістах іселищах міського типу, на автомагістралях, створення спецпідрозділу зборотьби знелегальною міграцією тощо). Заходи активного втручання припускають негайну реакцію правоохоронних органів увипадках, коли прогаяння потягне за собою безпосереднє посягання (наприклад, затримання злочинця під час готування до злочину або замах на злочин, створення умов для перетворення розпочатої злочинної діяльності на невдале готування або замах тощо).

3. Індивідуальне запобігання злочинам— різновид запобігання злочинності щодо конкретної особи. Тобто індивідуальне запобігання становить ту частину запобіжної діяльності, яка здійснюється на стадії, котра передує виникненню злочинного наміру. Усунення безпеки потенційного злочину— головне завдання індивідуального запобігання.

Отже, об’єктом індивідуального запобігання злочину є: поведінка та спосіб життя осіб звисокою імовірністю вчинення злочину; соціальні елементи їх особистості, які відображають антисуспільну спрямованість; соціально значущі при формуванні іреалізації останньої деякі психофізичні особливості індивідів; несприятливі умови оточуючого таку особу середовища та життєвого укладу; інші довготривалі діючі обставини, які визначають криміногенну ситуацію іполегшують вчинення злочину.

Для визначення кола осіб, які потребують індивідуального запобігання, необхідно мати фактичні, правові та кримінологічні підстави. Фактичні підстави такого запобігання— реальна поведінка особи, вякій закладений потенційний злочин. Антисуспільна поведінка єреальним проявом особи, її головною спрямованістю ідомінуючим внутрішнім змістом. Правові підстави— це врегульованість індивідуального запобігання нормами права. Чинне законодавство містить низку правових підстав індивідуального запобігання, але більшість зних має відомчий характер, що, зрозуміло, недостатньо. Під кримінологічними підставами необхідно розуміти наявність певного рівня кількісно-якісних показників криміногенності особи, що дозволяє виділити змаси відповідної категорії осіб саме тих, від кого звисоким ступенем імовірності слід очікувати вчинення злочину.

Напрямами індивідуального запобігання злочинів єпереконання, надання допомоги, примус.

Заходи переконання— процес логічного обґрунтування особі думки про відмову від криміногенної поведінки, злочинних намірів, антисуспільних настановок. На практиці позитивно зарекомендували себе такі заходи, як: індивідуальні іколективні бесіди, обговорення поведінки особи, прослуховування курсу лекцій на правові теми, встановлення над нею індивідуального або колективного шефства, стимулювання участі вгромадській діяльності та ін. Криміногенна поведінка особи нерідко свідчить про її життєве неблагополуччя, конфлікти, побутову невлаштованість та про інші труднощі. Особливо це стосується осіб зкримінальним минулим.

Заходи соціальної допомоги— працевлаштування, поліпшення побутових умов, зміна способу життя шляхом підвищення соціального статусу, освіти, отримання престижної спеціальності, лікування, встановлення корисних контактів, вибору життєвих перспектив тощо.

Примус спричиняє для особи несприятливі наслідки фізичного, матеріального та технічного характеру. На практиці широко застосовуються такі заходи примусу на криміногенну поведінку, як профілактичний контроль за місцем проживання або навчання особи збоку правоохоронних органів чи громадськості, адміністративний арешт іадміністративне затримання, штраф, адміністративний нагляд, улаштування до приймальників-розподільників для дорослих інеповнолітніх, припинення бродяжництва іжебрацтва та ін.

4. Самостійним напрямом запобігання євіктимологічна профілактика. Очевидною єнеобхідність проведення специфічних заходів, спрямованих на зниження віктимності населення. Напрямом запобігання злочинності, який скорочує віктимність, припиняє віктимізацію на індивідуальному та масовому рівнях, єметод девіктимізації. Цим методом можуть охоплюватися такі специфічні комплекси віктимологічної профілактики: а) виховно-профілактичні заходи, мета яких— впровадження вмасову свідомість людей ідеї фізичної недоторканності особи (робота серед молоді та учнів шкіл, програми стримування злочинності тощо); б) захисний напрямок, умежах якого розробляються івпроваджуються віндивідуальну імасову свідомість людей заходи ізасоби захисту ісамозахисту, завчасного прийняття заходів, актуалізації поняття самозбереження, самоконтролю, які передбачають обережність, пильність, збереження самовладання при злочинних посяганнях (консультативні освітні заходи щодо особистої безпеки іохорони власності; навчальні курси серед школярів, батьків, взагалі громадян; розповсюдження пам’яток, плакатів, буклетів, нарисів, статей, вяких викладаються поради ухилення від участі стати жертвою злочинів; технічні засоби); в) організаційно-управлінські заходи, спрямовані на скорочення віктимності громадян (наприклад, належна освітленість міст ісіл, організація певного режиму роботи, захисне обладнання кабін водіїв таксі, устаткування засобів негайного зв’язку населення зміліцією, відповідна архітектура будинків та ін.); г) обмежуючий напрям заходів (виявлення латентних потерпілих іпопередження їх ризикової, легковажної, безтурботної некритичної поведінки); ґ) нормативне врегулювання питань, пов’язаних звіктимізацією (законодавство про допомогу жертвам злочинів та ін.); д) підвищення рівня правових знань та ін.