Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§4. Механізм злочинної поведінки

Механізм злочинної поведінки – це процес взаємодії особи і середовища, в ході якого виникає умисел, планується та вчиняється злочин. Механізм злочинної поведінки розкриває її структурні елементи та їх взаємодію в динаміці. За допомогою цієї категорії розглядається увесь ланцюг розвитку злочинної поведінки: взаємодію причин та умов, що породжують мотив та формують умисел на вчинення злочину, прийняття рішення і планування посягання, конкретну життєву ситуацію і поведінку жертви, виконання запланованого злочину та його наслідки. Механізм вчинення умисного злочину включає три основні ланки: 1) кримінальна мотивація 2) прийняття рішення вчинити злочин і його планування 3) реалізація наміру та настання злочинних наслідків.

Кримінальна мотивація докладно була розглянута у першому підрозділі. Нагадаємо лише, що вона охоплює формування мотиву та визначення мети майбутнього злочину.

Прийняття рішення про вчинення злочину відбувається після завершення процесу мотивації та постановки цілі. Рішення – це інтелектуально-вольовий акт, який свідчить про готовність особи перейти від намірів до активних дій по виконанню задуму, відповідно до існуючого плану. Рішення приймаються по-різному: завчасно і спонтанно, одноособово та колегіально, категорично і з певними умовами. Наприклад, при плануванні 60% умисних вбивств та 90% розбійних нападів злочинці приймали завчасне рішення про їх вчинення. Досвідчені злочинці прийняття рішення про вчинення злочину ставлять у залежність від підбору співучасників, відсутності свідків та очевидців на місці посягання і навіть вдалого збігу обставин перебігу подій для досягнення бажаного результату. У будь-якому разі, перед прийняттям рішення особа співвідносить мету із можливостями її досягнення, стверджується у намірах чи сумнівається в успішності задуму.

Коли особа визначилася та закріпила свій намір у рішенні вчинити злочин починається його планування. Останнє передбачає розробку найбільш прийнятного варіанту та послідовності реалізації задуму. Планування включає діяльність по визначенню об’єкта посягання, часу, місця і способу, підбір кандидатур можливих співучасників та розподіл між ними ролей, моделювання розвитку конкретної життєвої ситуації, ймовірної поведінки жертви, складнощів, які можуть виникнути на шляху досягнення наміченої цілі. Обов’язковою умовою планування є утаємничення замисленого злочину від сторонніх осіб. Розроблений план починається втілюватися у підготовчих діях: дослідження місця можливого посягання та обстановки в якій доведеться діяти, збір інформації про жертву її спосіб життя, склад сім’ї, матеріальне становище, усунення перешкод, підшукування знарядь вчинення злочину, використання засобів конспірації. Звичайно такі докладні плани розробляються далеко не завжди. Набагато частіше, злочинці лише у загальних рисах визначаються із послідовністю реалізації задуму.

На етапі реалізації наміру відбувається виконання запланованого злочину і настання його наслідків. Цей етап охоплює стадію замаху та закінченого злочину. Особливістю виконання запланованого злочину є міжособиста взаємодія співучасників між собою, між злочинцем та його жертвою, між злочинцем і третіми особами (свідками та очевидцями). Іншими словами, коли вмішується людський чинник – розвиток подій та їх наслідки складно передбачити. У процесі зазначеної взаємодії може відбутися відхилення від раніше розробленого плану, що тягне за собою корегування поведінки, мати місце ексцес виконавця, можуть настати наслідки, які не прогнозувалися, зрештою, відбутися невдалий замах. Всі ці обставини враховуються та використовуються правоохоронними органами при організації і здійсненні запобіжної діяльності, зокрема вживанні заходів щодо припинення розпочатого посягання, відвернення його наслідків та затримання підозрюваних осіб на місці події.