Типологія – це процедура наукового мислення йемпіричного пізнання. Вона полягає урозподілі явищ на окремі елементи за найбільш істотними критеріями тау виявленні відмінностей між ними. Типологія злочинців створюється, передусім, з метою зясування причин злочинної поведінки, тому важливим є врахування суб’єктивного критерію, тобто мотивів. Відмежування типу особистості злочинця на рівні узагальненого образу (моделі) є необхідним для раннього розпізнавання криміногенної особистості, для виявлення особистісних причин скоєння злочину, прогнозування ймовірності вчинення у майбутньому кримінальних правопорушень, а також індивідуального профілактичного впливу на особистість.

Вперше типологію злочинців було розроблено Ч. Ломброзо, який розрізняв наступні типи злочинців: 1) природжених; 2) «злочинців внаслідок божевілля»; 3) злочинців за пристрастю, до яких належали й політичні маняки; 4) випадкових.

Значна більшість кримінологів вважає, що критеріями для побудови типології особистості злочинців повинні бути: 1) характер антисуспільної спрямованості особи злочинців; 2) ступінь глибини цієї антисуспільної спрямованості (тривалість і стійкість злочинної поведінки). Названі два типологічні критерії, доповнюючи один одного, становлять підґрунтя типології особиcтості злочинців, яка будується, як бачимо, поки що на рівні субєкта злочину в рамках науки кримінального права.

За першим критерієм усіх злочинців, зазвичай, поділяють на такі п’ять типів.

Перший (найбільш розповсюджений)— це так званий корисливий тип злочинця, уповедінці якого домінують корестолюбні і меркантильні мотиви, неповага до всіх форм власності, ігнорування встановлених удержаві правил розподілу матеріальних цінностей (майна, капіталів, прибутків). До цього типу належать ті, хто вчиняє крадіжки, службові злочини, зокрема, корупційної спрямованості, контрабанду, займається злочинними промислами (наприклад, наркобізнесом). Різновидом цього типу є підтип «злочинець-бюрократ», для якого характерним є злочини, повязані з розкраданнями бюджетних коштів, зокрема, у сфері державних закупівель.

Другий — насильницький тип особистості злочинця. Для цього різновиду характерним є явне негативно-зневажливе ставлення до іншої особи та її найважливіших благ: життя, здоров’я, тілесної та статевої недоторканності. Таке ставлення є наслідком загальної агресивності особистості, зумовленоі такими якостями індивіда, як соціальна відчуженість, знижена толерантність, озлобленість, егоцентризм тощо. Для насильницьких злочинців найбільш характерним є низький рівень загальноі культури і освіти.

До цього типу належать злочинці, які вчиняють злочини проти особи та інші злочини, пов’язані зпосяганням на особу (наприклад, умисне вбивство, зґвалтування, бандитизм, розбій – якщо домінуюча мотивація - насильницька).

Третій тип - корисливо-насильницький, містить у собі характеристики насильницьких і корисливих злочинців. Такі особи відрізняються найбільшою некерованістю поведінки і раптовістю асоціальних вчинків. До цієї категорії належать вимагачі, грабіжники, ті, хто вчиняє розбійні напади (за умов домінантної корисливої мотивації).

Четвертий тип— дезорганізований тип злочинця, якому притаманне індивідуалістично-зневажливе ставлення до різних соціальних настанов івимог, до загальнолюдських цінностей, до свого громадянського обов’язку, атакож до будь-якого роду заборон (наприклад, порушення правил безпеки під час виконання робіт зпідвищеною небезпекою; хуліганство; дезертирство та ін., деякі злочини у сфері незаконного обігу наркотиків).

П’ятий — необережний тип злочинця. Злочини зїх боку єнаслідком прояву легковажно-безвідповідального інедбалого ставлення до своїх обов’язків іможливих наслідків своєї поведінки. До цього типу належать усі злочинці, які вчинили злочини знеобережності, зокрема, злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту або злочини проти безпеки виробництва.

За другим типологічним критерієм, тобто залежно від ступеня глибини антисуспільної спрямованості особистості злочинців, є підстави виокремити такі типи:

1) випадкових злочинців— осіб, які вперше вчинили злочин внаслідок випадкового збігу обставин і їх дії входять усуперечність із загальною позитивною характеристикою минулої поведінки. До цієї категорії належать необережні злочинці (вчинили злочини у стані сильного душевного хвилювання, при перевищенні меж необхідної оборони, порушили правила експлуатації транспортних засобів тощо). Для таких осіб є характерною, зазвичай, позитивна соціальна спрямованість, сталий рівень правосвідомості, усвідомлення протиправності своїх дій.

2) ситуаційних злочинців— осіб, які вперше вчинили злочин, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх умов формування іжиттєдіяльності, хоча їх соціальна спрямованість, у більшій мірі, виражена позитивним компонентом. Характеризується легковажним ставленням до соціальних норм, неможливістю утриматись від спокуси, протистояти тиску групи. Злочин як умисний, так і необережний, як правило, вчинено перший раз. До цього типу належать також ті, хто для задоволення основних життєвих потреб вчиняє так звані «злочини-виживання», хоча протиправна поведінка суперечить їх життєвій диспозиції.

3) нестійких злочинців— осіб, які скоїли, зазвичай, злочин вперше, але допускали правопорушення раніше, характеризувались девіантною поведінкою, компоненти негативної і позитивної спрямованості особистості приблизно рівні. Особи з психічними аномаліями найчастіше належать саме до цього типу злочинців.

4) злісних злочинців— осіб, які скоїли декілька злочинів і перебувають устійкому протистоянні до суспільства або його основних етичних та моральних правил (учасники організованих груп ізлочинних організацій, ті, хто неоднарозово вчиняли злочини, раніше судимі). Вони відрізняються значною деформацією морально-психологічних якостей.

5) особливо злісних злочинців— осіб, які вчиняють, найчастіше, тяжкі йособливо тяжкі злочини. Злочини є стилем їх життя або кримінальною професією (злодії у законі, професійні злочинці, керівники, лідери організованих груп і злочинних організацій). Характеризуються глибокою деформацією правової сфери свідомості, злочинну поведінку вибирають свідомо. Їх морально-психологічні і соціально - рольові якості спотворені.

Слід зазначити, що представлена типологія злочинців є певною мірою умовною. Життя, безумовно, надає багато прикладів, коли окремі злочинці не вписуються у вищенаведені типи. Деякі кримінологи виокремлюють додаткові типи злочинців. Наприклад, американський соціолог і кримінолог Е. Сазерленд в 30-х рр. XX століття вперше звернув увагу на так звану білокомірцеву злочинність і виокремив відповідний тип злочинця, котрий посідає відповідальне соціальне становище, скоює злочини в процесі своєї професійної діяльності, внаслідок чого порушує довіру, яку йому висловило суспільство. Згідно з вітчизняним законодавством, до цього типу належить більшість тих злочинців, які вчиняють службові і посадові особи державних органів влади і місцевого самоврядування. За представленою типологією такі злочинці охоплюються підтипом “злочинець – бюрократ”.

І останнє зауваження. Слід врахувати, що реально існує ще один мнимий тип особистості злочинця – який умовно можна назвати “Злочинець – жертва системи кримінальної юстиції”. Юридично підпадають під цю категорію особи, стосовно яких винесено обвинувальний вирок внаслідок ненавмисної або навмисної помилки працівників правоохоронних та судових органів або через злочинні дії останніх (корупційні правопорушення, службові злочини). Зрозуміло, що наявність таких осіб певним чином перекручує загальну кримінологічну характеристику злочинців.