Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§2. Структура особистості злочинця

У філософському значенні під структурою розуміють будову того чи іншого об’єкта або явища, можливість розподілу його на складові частини (елементи), атакож встановлення зв’язків івзаємодії між ними. Кримінологічна структура особистості злочинця охоплює низку специфічних ознак, властивостей, рис. Найчастіше виокремлюють наступні складові кримінологічної структури: соціально-демографічні, морально-психологічні, соціально – рольові, кримінально-правові. Зазначимо, що ця структура будується шляхом узагальнення офіційних статистичних даних, які характеризують засуджених осіб, а також на підставі вибіркових крімнологічних досліджень. Розглянемо кожну з цих ознак.

Соціально-демографічні ознаки. Вони містять відомості про стать, вік, рівень освіти, сімейний стан, рід занять, наявність постійної роботи, її тривалість, частота зміни місця роботи, інші джерела матеріального доходу (випадковий заробіток, жебрацтво, вчинення злочину), національність, громадянство, місце проживання та інші дані про соціальний статус осіб. Перелічені ознаки самі по собі не єкриміногенними; вони характеризують злочинця як людину конкретної епохи, яка посідає певне місце у суспільних відносинах. Разом зтим, взяті увеликій сукупності на рівні всієї злочинності або на рівні окремого виду злочинів іпіддані статистичній обробці упорівнянні зданими офіційної демографічної статистики, вони містять цінну кримінологічну інформацію про узагальнюючий портрет особистості тих, хто вчинив злочин (злочини). При такому зіставленні виявляються їх зв’язки зтиповими характеристиками усього суспільства.

Порівнюючи, наприклад, частку чоловічого іжіночого населення, втягнутого ворбіту злочинності, можна сказати, що злочини в Україні скоюють переважно чоловіки (90-92%). Співвідношення різних вікових груп умасі всієї злочинності показує, що найбільша кримінальна активність притаманна особам віком 25–29 років, потім іде категорія осіб від 18 до 24 років. Серед засуджених осіб у середньому рівень освіти нижчий, ніж серед законослухняних осіб. Найбільше осіб із середньою і неповною середньою освітою серед тих, хто вчинив насильницькі злочини, а також крадіжки. Сім’я є стримуючим чинником на шляху до злочинів. Серед злочинців знаходимо більший відсоток неодружених, незаміжних ірозлучених, ніж у всьому населенні.

Аналіз рівня судимості за останні роки свідчить, що більше 65 % засуджених, на момент вчинення злочину ніде не навчались і не працювали. Однак ці цифри слід сприймати з обережністю. Системні проблеми у сфері правоохоронної діяльності мають наслідком те, що найбільш пильна увага сконцентрована переважно на тих, кого зараховують до бідних і маргінальних прошарків. Можна констатувати, що розподіл злочинців за родом занять і соціальним статусом тільки приблизно відображає реальну картину. Надбагаті і багаті громадяни України, як свідчать кримінологічні дослідження, так само вчиняють злочини, однак імовірність притягнення до кримінальної відповідальності цієї категорії осіб мінімальна.

Часто виникає питання, чи є вчинення злочинів більшою мірою характерним для представників певних етнічних груп або меншин? Cлід наголосити, що до цього часу відсутні надійні й репрезентативні дані, які б підтверджували таку залежність.

Морально-психологічні якості. Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежать від тих властивостей особистості, які сформувалися на підставі її психічних станів іпроцесів уперебігу власного соціального досвіду; а також від потреб, інтересів, установок, світогляду, рівня духовного розвитку, мотиваційної сфери, тобто від системи ставлення особистості до дійсності.

Забезпечують існування і розвиток будь-якої людини її потреби, які, в свою чергу, визначають інтереси, погляди, звички. Самі по собі потреби не є злочинними, але спосіб їх задоволення часто-густо є протиправним. Потреби розподіляють на природні (базові), матеріальні, духовні. Нажаль, в теперішніх умовах все більше наших співвітчизників вчиняють так звані злочини – виживання для задоволення базових потреб (в їжі, одязі, предметах побуту, житлі). Для рецидивістів, учасників організованих злочинних спільнот і професійних злочинців, навпаки, зайняття злочинною діяльністю є основною потребою, яка надає їм бажаний рівень матеріального забезпечення.

Потреби зумовлюють і відповідні інтереси людини. Серед злочинців набагато більше тих, хто знаходить своє «покликання» у кримінальній субкультурі, невід’ємними атрибутами якої є асоціальна, аморальна поведінка, зокрема, зловживання алкоголем, наркотиками, азартними іграми, жаргоном, а також заняття бойовими видами спорту. Інтерес тих, хто скоює корисливі злочини, знаходить відображення у споживацькій спрямованості, а тих, хто насильницькі – в демонстрації своєї сили і пануванні над іншою людиною.

Рівень потреб та інтереси породжують мотивацію злочинної поведінки, яка є центром внутрішньої структури особистості. Її можна охарактеризувати як процес виникнення й оформлення сукупності спонукальних причин, що призвели до вчинення злочину. Відзначається своєрідність кримінальної мотивації в окремих групах злочинців. Найчастіше зустрічаються такі мотиви: корисливі, анархо-індивідуалістичні, мотиви ревнощів, легковажно безвідповідальні, престижно споживацькі, політичні. Слід пам’ятати, що справжні мотиви можуть не усвідомлюватись злочинцем. Мотивація також не завжди безпосередньо пов’язана з характером вчиненого злочину. Мотиви можуть мінятись. У процесі підготовки до злочину і під час його скоєння первісні спонукання, установки, потреби, цілі тощо можуть істотно або незначною мірою змінюватися в залежності від ступеня взаємодії особистості з конкретною ситуацією.

Початковими проявами морального занепаду особистості є деформація моральних якостей, яка зовні проявляється у грубощах, егоїзмі, цинізмі. Серед рис характеру злочинців переважають агресивність, злобність, самовпевненість, байдужість до соціальних наслідків своїх дій, легковажність, недбалість, мстивість, імпульсивність, надмірне честолюбство. Щодо такого мотиву як «неприязні стосунки», то за ним приховано недоброзичливе почуття до когось, підґрунтям якого є образа, кривда, ворожнеча, ненависть. Деяким ізцих злочинців притаманне психологічне відчуження, що відображається увідсутності емоційних контактів злюдьми іспецифічному сприйнятті навколишнього світу як чужого та ворожого їм. Однак слід пам’ятати, що, наприклад, особи, що вчиняють службові злочини, злочини у сфері високих технологій, корупційні злочини, які діють у складі організованих злочинних спільнот, характеризуються передбачливістю, обережністю, послідовністю, холоднокровністю, цілеспрямованістю, їм притаманні лідерські якості. Їх бажання отримати надприбутки від злочинної діяльності можуть набувати рис хворобливої жадібності.

До інтелектуальних властивостей належить рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широта або вузькість поглядів, зміст і різноманітність інтересів. Існує доволі розповсюджений погляд про те, що у злочинців рівень розумового розвитку або коефіцієнт інтелекту – IQ - є набагато нижчім, ніж серед усього населення. Нагадаємо, що IQ визначається як відношення інтелектуального віку індивіда до його біологічного віку. Деякі дослідження, зокрема неповнолітніх рецидивістів, які скоіли насильницькі злочини, показали іх низькі розумові здібності за усним і загальним IQ – тестами у порівнянні з групою підлітків, що вчинили злочин уперше. Однак багато кримінологів підкреслюють, що більшість досліджень спирається на вимірювання коефіцієнта інтелекту у заарештованих або засуджених осіб. Але ця група, на іх думку, не може представляти усіх злочинців, оскільки багато з них уникло покарання. Тому, якщо й існує низький рівень IQ у даноі категоріі осіб у порівнянні з іншим населенням, то це може бути наслідком роботи системи кримінальноі юстиціі.

Група емоційних властивостей у підструктурі морально- психологічних ознак представлена, зокрема, темпераментом, характером, почуттями, силою емоційних реакцій; глибиною переживань; схильністю до створення „застійних” емоційних комплексів (мстивість, злопам’ятність); схильністю до афективних станів; домінуючим настроєм; здатністю до контролю та втримання емоційних проявів.

Вольові властивості (процеси, стани) людини виявляється у її здатності свідомо керувати своєю психікою і вчинками: долати перешкоди, що виникають на шляху досягнення свідомо поставленої мети. Всі вольові дії цілеспрямовані. Вольові якості особистості оцінюються за здатністю приймати і здійснювати прийняті рішення, за вмінням регулювати свою поведінку і спрямованість своїх дій, за ступенем володіння витримкою, непорушністю, наполегливістю.

На індивідуальному рівні можна говорити про певний вплив психічних аномалій, таких як психопатія, психопатичний стан, хронічний алкоголізм, наркоманія та інші, на поведінку людини. Причому злочинній поведінці сприяють не самі психічні аномалії, а ті психологічні особливості, які формуються під їх впливом. Це питання буде розглянуто окремо.

До морально-психологічних якостей слід віднести й ціннісно-нормативну сферу свідомості особистості злочинця, яка визначається поглядами, переконаннями, ціннісною орієнтацією, внутрішньою установкою. Це глибинні особистісні характеристики, які вказують на найбільш значущі для людини об’єкти. У своїй сукупності вони дають змогу дізнатись про причини виникнення мотивів протиправної поведінки, здійснювати прогнозування майбутньої поведінки, а, отже, впроваджувати необхідні профілактичні засоби.

Ціннісно-нормативна сфера характеризується, насамперед, соціальною деформацією, ступінь і обсяг якої коливається від норми до крайнього відхилення – заперечення загальновизнаних цінностей і готовності вчинити будь-який злочин. В.С. Батиргареєва, досліджуючи рецидивну злочинність, дійшла висновку, що в ієрархії ціннісних орієнтацій повторних злочинців превалюють індивідуально-егоістичні переконання, прагнення до паразитичного існування за рахунок інших, погляди, що зумовлюють негативне ставлення до громадського порядку, власності громадян, зневажливе ставлення не лише до іншої людини, а іноді й до себе. Одночасно для рецидивістів не є характерним негативне ставлення взагалі до всіх існуючих цінностей. Вони часто набувають специфічних властивостей згідно з цінностями так званої злодійської культури.

Дослідження свідчать також про те, що злочинці частіше віддають перевагу не своїм позитивним якостям і здібностям, а матеріальній підтримці, потрібним зв’язкам, будь-яким засобам досягнення мети. Для багатьох злочинців характерними є подвійні стандарти. Вони дуже «гостро» реагують на випадки, коли вони самі або їх близькі особи стають жертвами злочинів. Псевдозакони кримінального світу, за якими злочинці намагаються жити, суперечать Біблійним заповідям і моральним настановам. Однак досить розповсюдженою є показна релігійність багатьох представників злочинного світу.

Слід розглянути й правосвідомість злочинців. Злочинці, вступаючи уконфлікт із законом, припускаються правового свавілля, ставлять себе вище за вимоги правових норм, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання єнеобхідним обов’язком. Кримінологічні дослідження підтверджують істотну специфіку їх правової свідомості. Особи, які вчиняють злочини, виявляють (приховану або явну) неповагу до закону; вони впевнені, що закон можна обійти, порушити вконкретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам, розраховуючи (все частіше небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність. Однак доволі часто злочинці не мають особливої, чітко вираженої позиції стосовно права і закону, тому й певні заборони не стають внутрішнім регулятором їх поведінки. Усистемі їх ціннісних орієнтацій перше місце посідають егоїстичні ікорисливі спрямування, вигода, кар’єризм, власне благополуччя, самолюбство ісвавілля. Вони проявляють терпимість, а або навіть схвалюють правопорушення, які вчиняють люди з їх кола.

Однак не слід забувати, що не всі закони, прийняті вищим законодавчим органом держави, завжди відповідають духу закона і праву. Можлива і наступна ситуація: законодавець свавільно приймає закон (низку законів), які суперечать інтересам переважної більшості громадян тієї чи іншої держави, або не враховують соціально-економічну ситуацію в країні. У такому разі за допомогою норм про кримінальну відповідальність держава в особі правлячої політичної еліти намагається боротись зі своїми опонентами або критично мислячими громадянами, тим самим узурпуючи владу.

Особистісно-рольові властивості характеризують побутові, сімейні, виробничі та загальні зв´язки суб’єкта. Поведінка людини залежить, по-перше, від соціальних позицій, яких вона додержується усвоєму житті; по-друге, від розуміння івиконання нею власних рольових обов’язків іфункцій, що випливають ізданих соціальних позицій. Людина всуспільстві посідає ряд позицій івиконує різні «ролі». Існує два моменти, які слід досліджувати, вивчаючи особистість конкретного злочинця: 1) яку соціальну роль виконує суб’єкт у родині, колективі, у колі друзів, у суспільстві і 2) якою є ця роль в уявленні самого злочинця.

Не всі види реальної рольової поведінки мають однакове значення при вивченні особи злочинця, атільки ті, які справляють криміногенний вплив на поведінку людей. Як приклад останніх необхідно назвати такі ситуації: людина ухиляється від деяких соціальних позицій; вона не може або не бажає сумлінно виконувати вимоги, що випливають зтієї або іншої соціальної позиції; особа прагне зайняти таку соціальну позицію, вимогам якої вона заздалегідь не відповідає; вона одночасно посідає такі позиції, які пов’язані зсуперечливими вимогами; веде маргінальний спосіб життя тощо.

Кримінально-правові ознаки особистості злочинця. Перелічені вище ознаки виявляються удеяких формах дозлочинної поведінки особи інайбільш повно відображені вучиненому нею злочині. Серед ознак, які призвелв до вчиненого злочину, слід назвати ті, які характеризують спрямованість і тривалість злочинної поведінки суб’єкта; ступінь іхарактер суспільної небезпечності вчиненого злочину; способи, вибрані для досягнення злочинної мети; форми вини; форми співучасті; мотив, яким керувався суб’єкт злочину; ставлення винного до вчиненого (визнав себе винним чи ні, розкаявся чи ні), осудність, повторність (рецидив), стан в момент вчинення злочину (сп’яніння, глибоке душевне хвилювання) та ін. Отже, це дає змогу дослідити злочинну кар’єру або зробити висновок про одноразову злочинну поведінку.

Ознаки, які складають кримінологічну структуру особистості злочинця, не завжди притаманні у повному обсязі конкретному злочинцю. Вони, так би мовити, подають загальний портрет особистості злочинця і є найбільш характерним для тих, хто скоює особливо тяжкі і тяжкі злочини, систематично займається злочинною діяльністю.