Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§ 3. Латентність злочинності

Латентна злочинність — це не виявлені та з інших причин невідомі правоохоронним і судовим органам злочини, відомості про які не знаходять відображення в офіційній кримінально-правовій статистичній звітності.

В усіх державах латентна злочинність перевищує кількість зареєстрованих злочинів. За оцінками закордонних фахівців невідомі злочини становить приблизно 2/3 від фактично вчинених злочинів. В умовах нашої країни співвідношення між кількістю зареєстрованих та латентних злочинів можна оцінити мінімум як 1:3.

Всі обставини, що обумовлюють латентну злочинність, можуть бути розділені на три групи:

а) обставини, безпосередньо пов´язані з характеристикою злочинного посягання і поведінкою злочинця (низький ступінь очевидності вчиненого діяння, ретельна діяльність винного по приховуванню злочинного посягання, витонченість способу вчинення злочину, спеціалізація і рівень професіоналізму винного і т.ін.);

б) обставини, що випливають з недоліків діяльності правоохоронних органів (відсутність належної реакції з їх боку на виявлену інформацію про злочин, порушення встановленого порядку ведення статистичного обліку вчинених злочинів, випадки помилкової кваліфікації вчиненого злочину як адміністративного, цивільно-правового і дисциплінарного делікту, випадки приховування від обліку вчинених злочинних посягань, орієнтація, що має іноді місце, вищими органами своїх підлеглих на місцях і в центрі на те, щоб "облагороджувати" статистичні дані, виходячі з певних мінливих ідеологічних і кар´єристських міркувань, низька кваліфікація працівників правоохоронних органів, недовіра населення до їх можливостей та ін.);

в) обставини, пов´язані з поведінкою потерпілих, свідків, очевидців і керівників організаційно-господарських структур, обізнаних про вчинені злочини (особи з різних мотивів не повідомляють відповідним органам про вчинені злочини).

У структурі латентної злочинності за механізмом її утворення виділяють чотири різновиди. Перший з них охоплює сукупність злочинів, про факт вчинення яких ні правоохоронним органам, ні окремим громадянам нічого невідомо. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, які вочевидь не зацікавлені у розголошенні цих відомостей.

Другий різновид латентної злочинності становить великий масйв злочинів, які хоча і відомі посадовим особам, але вони не інформують про них відповідні органи. Серед мотивів, які спонукають їх до цього, можна назвати прагнення приховати злочин, бо його виявлення може завдати шкоди престижу організації або її керівникам.

Третій різновид латентної злочинності іноді позначають терміном «граничні ситуації». Він являє собою групу тих злочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам, але їх представник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, в зв´язку з чим воно опинилося поза статистичним обліком.

І нарешті останній різновид латентної злочинності становлять ті злочини, які стали відомі представнику правоохоронних органів, але з різних міркувань він їх не реєструє. Іноді це здійснюється з тим наміром, щоб шляхом маніпуляцій із статистикою створити видимість кримінального благополуччя в районі, області; часом це незаконне приховування вчинених злочинів з корисливою метою або внаслідок іншої особистої зацікавленості. Даний різновид латентної злочинності найбільш шкідливий, оскільки окремі працівники правоохоронних органів, покликані за законом здійснювати надійний і повний статистичний облік злочинності, порушують зазначені вимоги. Тому достовірність статистичних даних про рівень злочинності уже на регіональному рівні часто породжує сумніви.

Наявність латентної злочинності здатна викликати серйозні негативні наслідки:

Важливим загальносоціальним наслідком існування латентної злочинності є зниження правової захищеності громадян. У цьому розумінні латентні злочини є більш небезпечними, ніж нелатентні. Адже в результаті появи латентних злочинів вимоги закону по суті справи порушуються двічі. Перший раз це робить злочинець, що посягає на охоронювані кримінальним законом блага. Другий - коли державні органи через неочевидність фактично вчиненого злочину чи з інших причин позбавляються можливості реагувати на це відповідним чином.

Наявність латентної злочинності створює в певних соціальних групах обстановку безкарності, що, як відомо, штовхає злочинців до вчинення нових (як правило, більш небезпечних) злочинів. Вона знижує авторитет правоохоронних органів, викликає у окремих громадян недовіру до них і, як наслідок, до зниження правової активності суспільства в боротьбі зі злочинністю, перешкоджає своєчасному відшкодуванню майнової та немайнової (моральної) шкоди, заподіяної злочином.

Істотні збитки заподіює латентизація криміиально-правовій статистиці, що покликана надавати суспільству і державі розгорнуту кількісно-якісну характеристику діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Як наслідок, це негативно позначається на плануванні боротьби зі злочинністю, розробці науково обгрунтованих заходів щодо її попередження.

Виявлення латентної злочинності — завдання складне, але все ж його можна вирішувати. Як би вміло не був підготовлений і замаскований злочин, він залишає ті чи інші сліди. Інформація щодо нього повністю не зникає, оскільки будь-який злочин являє собою складну систему дій і вчинків винного до вчинення злочинного акту, в момент і після його вчинення. Усі ці дії і вчинки пов´язані з навколишнім середовищем, залишають свої певні матеріальні та інші інформаційні відбитки, за якими і можливо встановити саму злочинну подію. Теорія і практика знає декілька методів виявлення латентної злочинності. Серед них: масові опитування населення, анкетування, експертні оцінки, матеріали преси; вивчення правоохоронними органами річних звітів про господарську діяльність окремих підприємств та організацій; систематичний контроль за станом статистичного обліку.

Реалізація зазначених та інших заходів, безсумнівно, сприятиме достовірності, повноті та надійності даних про обсяг латентної злочинності.