Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§2.Кількісно-якісне вимірювання злочинності

Злочинність – мінливе, динамічне, суспільно-небезпечне явище, яке потребує постійного поточного всебічного моніторингу, що надає можливість державі і суспільству мати уявлення про масштаби і особливості проявів злочинності. Моніторинг первинної про них інформації здійснюється за допомогою кількісно-якісних показників злочинності. До них відносяться: рівні злочинності та її проявів, рівень судимості, коефіцієнти злочинності, структура та динаміка злочинності, латентність злочинності, територіально-часова її поширеність в Україні, характер, ціна злочинності та ін. показники.

Рівень злочинності – це фіксована в абсолютних величинах кількість зареєстрованих злочинів і осіб, які їх вчинили, в Україні цілком чи в окремих її регіонах за певний період часу (зазвичай за рік). Рівень злочинності – кількісний показник саме зареєстрованої злочинності. Рівень фактичної злочинності складається із зареєстрованої і скритої (латентної) злочинності. Про цей рівень злочинності існують лише припущення. Наприклад, рівень зареєстрованої злочинності у 2013р. дорівнює 563560 злочинів.

Ще одним важливим кількісним показником злочинності є рівень судимості, тобто кількість осіб, які – з виявлених злочинів – притягнуті до кримінальної відповідальності і засуджені до певних покарань (зазвичай за рік).

Отже, рівень злочинності не тотожній рівню судимості. Це показники, які інформують про різні види діяльності державних органів у сфері протидії злочинності.

Коефіцієнти злочинності. Для більш точної оцінки рівня злочинності на певних територіях і з урахуванням кількості населення застосовується коефіцієнт злочинності. Коефіцієнт злочинності – математичний підрахунок кількості зареєстрованих злочинів або виявлених злочинців на прийняту в науці «одиницю» населення: 10 тис. чи 100 тис. (в залежності від усього населення регіону). Розрізняються найбільш ємкі коефіцієнти: коефіцієнт злочинної інтенсивності і коефецієнт злочинної активності.

Коефіцієнт злочинної інтенсивності визначається кількістю злочинів на певну (10 тис. або 100 тис.) частину населення за формулою:

П * 100.000

Кзі = ________________________________ , де

Н

П – кількість зареєстрованих злочинів в країні або в регіоні за рік;

100000 – умовна «одиниця» населення;

Н – населення країни або регіону (області, міста, селища, тощо) за той же рік.

За цією формулою підраховується коефіцієнт злочинної інтенсивності будь-якого різновиду злочинних проявів (вбивство, крадіжка, угон транспорту та ін.)

Так, у 2013р. коефіцієнт злочинної інтенсивності в Україні на 100 тис. населення дорівнює 1238 злочинів.

Коефіцієнт злочинної активності вимірюється кількістю виявлених злочинців на все населення країни (регіону), а на його частину, яка досягла 14-літнього віку, за формулою:

П´ * 100.000

Кза = ________________________________ , де

Н´

П´ – кількість виявлених злочинців (за рік);

100000 – умовна «одиниця» населення;

Н´ – населення країни (регіону, яка досягла 14-літнього віку і старше )

Наприклад, у 2013р. коефіцієнт злочинної активності в Україні на 100000 населення, 14 і старше років, складає _________ .

Структура злочинності. Злочинність – явище, яке проявляється у виді множинності різних (за багатьма показниками) злочинів і злочинців, інформацію про їх кількісний стан надає рівень злочинності. Але даної інформації замало для розуміння змісту злочинності, тобто її якісної характеристики. З цією метою у кримінології використовується одне із різновидів статистичного зведення – структурне (варіаційне) групування, яке є розподілом множинності злочинів на певні групи, класи, підрозділи залежно від їх однородності чи різнородності, за якісною ознакою.

Отже, структура злочинності, - це групування злочинів і осіб, які їх вчинили, за певними їх якісними ознаками для установлення найбільш характерних рис з метою подальшого виявлення і вивчення взаємозв´язків між структурними підрозділами. Це, так би мовити, внутрішня побудова злочинності. Вона визначається питомою вагою (часткою) окремих груп злочинів і злочинців у загальній їх кількості.

Ознаки злочинів і злочинців, які реєструються кримінально-правовою статистикою, поділяються на кримінально-правові, кримінологічні і соціально-демографічні.

Кримінально-правові ознаки структури злочинності – це групування злочинів за інститутами кримінального права, зокрема, за:

- розділами, статтями, їх частинами та пунктами КК України;

- формою вини;

- суб´єктами злочину;

- ступенем тяжкості злочинів (ст. 12 КК України);

- формою співучасті;

- повторністю, сукупністю;

- рецидивом злочинів;

- мотивом вчинення злочинів;

- спосіб вчинення злочину;

- види і строки покарання та ін.

Так, наприклад, у 2013р. було обліковано правопорушень за ступенем тяжкості: особливо тяжких кримінальних правопорушень – 13776; тяжких кримінальних правопорушень – 156131; середньої тяжкості кримінальних правопорушень – 231983; невеликої тяжкості кримінальних правопорушень – 161669.

При аналізі конкретних видів злочинних проявів можуть бути використані інші структурні кримінально-правові ознаки.

Кримінологічні ознаки структури злочинності характеризують її з боку: адміністративно-територіального поширення злочинності (так звана «географія злочинності»); за видом поселення (місто, смт, сільська місцевість); різних галузей господарської діяльності (виробництво, агропромисловий, паливно-енергетичний комплекси, торгівля, кредитно-фінансова сфера та ін.); характера міжособистісних стосунків між людьми (у сфері побутових, сімейних, службових, досугових відносин); способами, знаряддям, зброєю, прийомами вчинення злочинів; місцем, часом, порою року; видами насильства; типів конкретних життєвих ситуацій при вчиненні окремих злочинних проявів тощо.

Доцільність тих чи інших додаткових структурних ознак як різновидів, так і самої злочинності обумовлюється науковими, а часто прикладними інтересами.

Соціально-демографічні ознаки структури злочинців призначені для визначення типових кримінологічно значущих соціальних і демографічних властивостей особи злочинців. До таких узагальнюючих ознак відносяться: стать, вік, освіта, національність, сімейний стан, спеціальність, працевлаштованість, місце реєстрації і проживання, мотив вчиненя злочину, наявність судимості та ін. За допомогою цих та інших ознак визначаються найбільш криміногенний контингент злочинців, зв´язок між ними і видами злочинних проявів, антисуспільна спрямованість і т. ін. Так, наприклад, співставлення різних вікових груп у масі злочинців свідчить про те, що найбільш криміногенними є молоді люди віком від 18 до 28 років. За статтю у злочинності переважають чоловіки, але є певні види злочинів, де злочинці жіночої статі переважають (у сферах обслуговування, освіти, тощо). Всього виявлено осіб, які вчинили кримінальні правопорушення у 2013р, 149560, з них неповнолітніх – 7360.

Доцільність тих чи інших додаткових кримінологічних ознак при вивченні структури злочинності обумовлюється науковими та прикладними інтересами.

Динаміка злочинності. Злочинність розвивається у часі, змінюється під впливом діючих на неї факторів. Динаміка злочинності – це зміна усіх її показників у цілому або їх елементів протягом певного часу. Час вимірювання динаміки злочинності залежить від стану стабільності політичної і соціально-економічної обстановки в країні. Рух злочинності за кілька років дає можливість виявити закономірності і тенденції (напрями) її розвитку (зростання, зниження, стабільність). При дослідженні видозмін злочинності застосовуються різні статистичні методики. Наприклад, обробка статистичних даних щодо зареєстрованої злочинності за допомогою рядів динаміки відображає її розвиток у часі (характеристика рівнів розвитку злочинності у часі; виявлення і кількісна оцінка основної тенденції розвитку; спостереження періодичних коливань; екстраполяція й прогнозування).

Вимір показників динаміки злочинності здійснюється різними способами, зокрема базисним і ланцюговим. Базисний спосіб обчислення показників динаміки злочинності представляє собою порівняння кожного рівня статистичного ряду щорічних даних зареєстрованих злочинів з першим рядом, який приймається за основу порівняння (базис-100%). Для розробки показників динаміки злочинності ланцюговим способом використовується прийом порівняння наступного рівня ряду з попереднім. Є і інші способи, передбачені правовою статистикою .

Найбільш поширеними видами наочного зображення динаміки злочинності є динамічні ряди, статистичні таблиці, графіки, стовпчикові діаграми та ін.

При дослідженні коливань злочинності, з метою уникнення впливу випадкових обставин слід ураховувати дві групи факторів, які здатні змінювати її динаміку: соціальні і правові.

Соціальні фактори:

- історична соціально-економічна зміна обстановки в країні, революція, перебудова, реформування, зміна політичного курсу країни, реформування та ін.);

- зростання або обмеження «фонових» явищ у суспільстві, які детермінують злочинність;

- стан соціально-демографічної ситуації в країні (динаміка народжуваності, смертності, питома вага неповнолітніх, старіння, міграція населення, зміна соціального положення певних верств населення тощо);

- адміністративно-територіальне реформування та ін.

Правові фактори:

- зміни у кримінальному і кримінально-процесуальному законодавства;

- введення іншої (за існуючу) системи статистичних звітів;

- інтенсивність виявлення латентних злочинів;

- підвищення або зниження правоохоронної, правозастосовної, запобіжної діяльності органів кримінальної юстиції;

- створення кодексу кримінальних проступків;

- розходження застосовуваних в окремі періоди одиниць виміру злочинних проявів тощо.

Крім зазначених основних показників злочинності існують такі додаткові її показники, як: характер злочинності, «географія» злочинності, топографія злочинності, «ціна» злочинності.

Характер злочинності (від гр. риса, особливість) визначається питомою вагою тяжких і особливо тяжких злочинів і суспільною небезпекою осіб, які їх вчинили, до загальної кількості зареєстрованої злочинності і злочинців. За даними кримінально-правової статистики у 2013р. Питома вага цих злочинів у структурі всієї злочинності складала біля 30%.

Характер злочинності визначається національним кримінальним законодавством, а тому може змінюватися відповідно до класифікації злочинів. За КК України (ст. 12) тяжким і особливо тяжким вважається злочин, за який у статті передбачене покарання у виді позбавленя волі на строк, відповідно, не більше 10 і понад 10 років або довічного позбавлення волі. Що стосується злочинців, то їх суспільна небезпека обумовлюється видом злочинної діяльності: організована, професійна, серійна, рецидивна злочинність, терористична діяльність та ін.

«Географія злочинності» - кількісно-якісний показник, який характеризує територіальну розповсюдженість і якісну відмінність чи схожість її основних показників. Нерівномірність у розподілу злочинності за регіонами України пояснюється: а) природно-географічними та кліматичними особливостями регіону; б) історичними та соціально-економічними умовами його розвитку; в) національним складом, традиціями, культурою, структурою населення; г) демографічною ситуацією,міграційними процесами; д) рівнем депресантності регіону (безробіття, ступень урбанізації, соціальне розшарування населення, стан медичного, культурно-побутового, науково-освітнього його обслуговування); е) ефективністю діяльності правоохоронних органів і громадськості щодо запобігання та протидії злочинності та ін.

За даними кримінально-правової статистики «географія» злочинності визначається Донецькою, Дніпропетровською, Луганською, Харківською та іншими областями України. Саме в цих регіонах щорічно вчиняються понад 50% усіх зареєстрованих злочинів в Україні.

Для графічного зображення «географії» злочинності використовується картограма, тобто представлення її на географічній карті за допомогою технічних засобів (різна густота штриховки або кольорової насиченості), що візуально дозволяє постійно спостерігати інтенсивність злочинних проявів.

Топографія злочинності (від гр. поверхня будь-якої місцевості; розташування її пунктів, ділянок тощо). Дослідження цього показника необхідно для отримання інформації щодо найбільш криміногенно небезпечних, у тому числі, локальних зон, місць і обстановки, які об´єктивно сприяють вчиненню певних злочинів (наприклад, міська чи сільська місцевість, приміщення, архітектурно-будівельні прорахунки, споруди, вулиці, парки, дитячі майданчики, кладовища, залізниці, вокзали, ринки, горища, відсутність освітлення та багато інших місць).

Відповідні оцінки топографічної злочинності, як відмічається у літературі, повинні враховуватись, в першу чергу, при плануванні та будівництві населених пунктів та забудові інших місцевостей, а також при нормативно-дозвільному регулюванні порядку функціонування окремих об´єктів (О. Ігнатов). По суті, мова йде про так звану теорію захищеності простору, яка розробляється у зарубіжній кримінології у XX столітті.

Практично топографія злочинності як своєрідна складова, «кримінологічної діагностики» регіонів, міст, селищ, слугує більш професійній розробці заходів цільових регіональних програм запобігання злочинності.

«Ціна» злочинності – це кількісно-якісний показник тієї шкоди і витрат суспільства, які є наслідком її злочинних проявів. За даними ООН, яка здійснює дослідження злочинності в 64 країнах світу, шкода від неї складає у розвинутих країнах 5% ВВП, у інших – 14%. Сумарне (у грошовому еквіваленті) визначення «ціни» злочинності ледве чи можливе, оскільки існують такі втрати, які математичному підрахуванню не підлягають (наприклад, вбивство, тяжкі тілесні ушкодження та ін.). Хоча в деяких країнах ще у 70-х роках XX століття пропонувалося економічну цінність життя людини при вбивствах визначати за спеціальною формулою обчислення, виходячи із середнього заробітку, віку потерпілого і середньої тривалості життя. Однак ці методики надмірно формальні.

За принципом безпосереднього і опосередкованого причинення шкоди розрізняється пряма і побічна.

Пряма шкода – це ті втрати і витрати, які безпосередньо пов´язані з конкретними злочинними проявами. При прямій шкоді вид і обсяг збитків визначається наслідками вчиненого злочину. Вони можуть мати матеріальний і нематеріальний вимір і носити затратний, компенсаційний, еквівалентний характер (наприклад, загальна шкода заподіяна усіма злочинами проти життя та здоров´я особи, корисливими насильницькими злочинами, злочинами проти виробництва, у сфері екології та багато іншого). Сюди належить і відшкодування моральної шкоди.

Непряма або побічна шкода виражається у витратах, які несе держава і суспільство, у зв´язку з існуванням злочинності як соціального явища (як-от, кошти на: утримання правоохоронної, судової, пенітенціарної систем і інститутів адаптації і ресоціалізації злочинців; підготовку відповідних кадрів у навчальних закладах; реалізацію заходів запобігання злочинності та інші різновиди витрат).

За дуже приблизними розрахунками встановлена сума матеріальних збитків в Україні тільки у 2013 році становила більше 70,0 млрд. гривень.