Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§4. Розвиток кримінології на теренах України

До жовтневого перевороту 1917 р. вітчизняна кримінологія розвивалась умежах кримінального права. Науковцями, яких можна із сьогоднішніх позицій назвати кримінологами, були М.П. Чубинський, І.Я. Фойницький, О. Жижиленко, Г. І. Волков, М. М. Гернет, А. Н. Трайнін, Д. А. Дриль, М. О. Неклюдов, С. В. Познишев, М.В. Духовський, М.Д. Сергеєвський.

У період між 1918 ідо початку 1930-х рр. уСРСР спостерігався бурхливий розвиток кримінології. Створювалися кабінети звивчення злочинності таособи злочинця (Одеса, Харків, Київ, Москва, Саратов), проводилися грунтовні дослідження мотивації злочинної поведінки, узагальнювалися дані соціологічних іпсихологічних спостережень стосовно різних категорій злочинців, видавалися збірники статей імонографії. Для наукових праць того часу характерною була відносна незалежність від ідеологічних догм. Використовувалися досягнення таких наук як біологія, психіатрія, психологія. Однак на початку 1930-х рр., узв’язку зперетворенням країни удиктаторський комуністичний режим на чолі зЙ. Сталіним, під приводом боротьби з ломброзіанством, кримінологію було знищено.

Її відродження в СРСР почалось із кінця 1950— початку 1960-х рр. З1963 р. кримінологію почали викладати вюридичних вузах. В Україні наука почала відновлюватись у Київській вищій школі МВС СРСР (нині Національна академія внутрішніх справ України) завдяки зусиллям професора П. Михайленка. Кафедру кримінології в Харківському юридичному інституті було створено в 1972 р.

У кримінології часів СРСР домінував марксистський класовий підхід до вивчення злочинності, що розглядав це явище як наслідок восновному класових ісуспільних суперечностей. Злочинність визнавалася обов’язковим атрибутом лише капіталістичного суспільства. Незважаючи на це, вУкраїні проводились ґрунтовні прикладні дослідження таких відомих українських кримінологів, як І. М. Даньшин, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелінський, І. П. Лановенко, І. К. Туркевич.

Найбільш розробленими втеоретичному плані були розділи про особистість злочинця, детермінацію та запобігання як злочинності вцілому, так іїї окремим видам: розкраданню державного ісуспільного майна, злочинам проти особи, крадіжкам, грабежам, розбоям; хуліганству; злочинам, пов’язаним зпорушенням правил безпеки руху на автотранспорті; злочинам неповнолітніх імолоді; також досліджувалися проблеми взаємозв’язку алкоголізму, наркоманії із злочинною поведінкою.

Значний внесок в розвиток науки внесли вчені інших радянських республік, зокрема, Г. А. Аванесов, Ю. М. Антонян, В. М. Бурлаков, О.М. Вєдєрнікова, Б.С. Нікіфоров, Я.І.Гилинский, Ю. В. Голік, А.Е. Жалінський, Г. І. Забрянський, В.К. Звірбуль, Лунеєв, С. М. Іншаков, Е.Б. Мельникова, Лейкіна. Сахаров, Г. М. Міньковський, Карпець, В.Н.Кудрявцев, К.К.Горяінов, П.С.Дагель, У.С.Джекебаев, И.А.Исмаилов, І. С. Ной, Долгова, Н.Ф. Кузнецова, Л.В.Кондратюк, В.В.Лунеев, В. С. Овчинський, О. М. Яковлев та ін.

Із набуттям незалежності українська кримінологія почала активно розвиватися. Упрацях вищеназваних українських учених, атакож професорів В.В.Голіни, О. Г. Кальмана, О.М.Костенка, О.М.Литвака, В.М.Поповича, В. О. Тулякова, В. І. Шакуна та ін. набули розвитку актуальні проблеми сьогодення: загальнотеоретичні іприкладні проблеми запобігання злочинності, економічній злочинності, методологічні проблеми пізнання злочинної поведінки на основі принципу натуралізму, зв’язку злочинності йурбанізації, тіньової економіки, віктимології.

На початку ХХI ст. вітчизняна кримінологія, маючи значну базу нових знань та нових спеціалістів, вийшла на наступний етап свого розвитку. У цей період чималий вклад у розвиток фундаментальних і прикладних кримінологічних досліджень внесли В.С. Батиргареєва, А. М. Бойко, Б.М. Головкін, С.Ф. Денісов, В. М. Дрьомін, О. М. Литвинов, О. А. Мартиненко, О. Ю. Шостко.

Відомим вУкраїні та за її межами став створений уХаркові в1995 р. Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України. Одним із основних наукових напрямків роботи НДІ є надання пропозицій щодо внесення відповідних змін та доповнень до законодавчих та інших нормативно-правових актів України, які регулюють різноманітні аспекти боротьби зі злочинністю.

Однак найбільшою проблемою до цього часу залишається впровадження у практичну діяльність правоохоронних та інших державних органів і недержавних органів теоретичних наробок науковців.