Кримінологія: Загальна та Особлива частини

§3. Місце кримінології у системі наукових знань

Розгляд питання про місце кримінології у системі наукових знань зачипає щонайменш два аспекти: про самостійність кримінології як науки і зв´язок її з іншими суспільними і природничими науками.

Кримінологія – наука, наукові розвідки якої торкаються багатьох сторін природи, буття, свідомості: від генетичних властивостей людини у пошуку механізмів її поведінки до суспільних протиріч, як джерело детермінант злочинності.

Існує чотири основних поглядів на кримінологію як науку.

Кримінологія – соціологія злочинності (Ю.Д. Блувштейн, А.Ф. Зелинский, І.П. Рущенко та ін.) Частково це вірно, бо в соціології взагалі розглядається суспільна девіація. Але злочинність проявляється як соціально-правова девіація і учений має справу не взагалі з природою злочинності, а з реальними її кримінально-правовими проявами (насильницька злочинність, злочинність неповнолітніх, економічна злочинність тощо). Тому наука повинна бути тісно пов´язана з кримінально-правовими, а якщо точніше то й юридичними науками і потребує досконалого знання цих наук. Аргумент щодо офіційного признання кримінології юридичною наукою означає, що кадри кримінологів комплектуються з осіб, які мають базову юридичну освіту, лише підтвердження думки про підготовку на цій базі кадрів кримінологів-спеціалістів. Вважаємо, що кримінологія повинна бути автономною від соціології наукою.

2. Кримінологія – юридична кримінально-правова дисципліна, частина кримінального права, оскільки ті явища, які вона вивчає і яким запобігає, мають юридичну характеристику та нормативно регулюються (А.А. Герцензон та ін.). Відома позиція, яка поділяється й досі, що кримінологія вийшла з кримінального права, а тому і понятійно, і змістовно, і ідеологічно вона знаходиться під впливом останнього, що врешті решт робить її придатком кримінального права, тобто соціологією кримінального права. Але якщо звернутися до засновників кримінології, особливо ідей запобігання злочинності Ч. Беккаріа, і диференціації наук А.Фейєрбаха, який запропонував виділити з кримінального права самостійні галузі знань – кримінальну психологію, філософію покарання, кримінальну політику, то стає зрозумілим, що предмети кримінології і кримінального права різні. Створити теорією запобігання злочинності, здійснити наукове прогнозування злочинності та її проявів, планування, керування і контролювання соціального процесу впровадження запобіжних заходів кримінальне право не здатне.

3. Кримінологія – міждисциплінарна, навіть, комплексна наука, в якій наведені і юридичний, і соціологічний, і психологічний, й інші пласти теоретичних положень, а також практичної інформації (І.М. Даньшин). «Комплекс» (від лат. complexsus зв´язок, сполучення) – сукупність предметів, явищ, що складають ціле. Як зазначається у кримінологічній літературі, введення до визначення природи кримінологічної науки ознаки «комплексна» не сприяє розумінню її походження і змісту. Очевидно, може йтися про знання, методи дослідження з комплексу наук, якими частково користується кримінологія, тобто предмет науки підмінюється притягненням знань інших наук для його пояснення. І взагалі наукознавство у диференціації наук не використовує понятя «комплексність» (А.П. Закалюк, І.К. Туркевич). Крім того, виникає питання: щодо базової підготовки кримінолога: юрист, психолог, педагог, соціолог, економіст? Сьогодні саме юристи (а краще було б сказати кримінологи-спеціалісти) вирішують усі сквозні проблеми запобігання та протидії злочинності і допомогає їм у цьому кримінологічна наука як самостійна галузь знань. Кримінолог – не універсальний спеціаліст, який здатний дати галузеві рекомендації (економічні, політичні, соціальні, психологічні тощо). Його завданням є лише аналіз відозмін злочинності, результативності заходів її запобігання тощо.

4. Кримінологія – загально-теоретична наука для усіх наук кримінально-правового циклу (кримінологічного, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, судової психології та ін.) Співвідношення кримінології і цих наук можна порівняти із співвідношенням теорії держави і права і інших юридичних наук (А.І. Долгова). Підтримки ця позиція не знаходть, бо кримінологія не розробляє, наприклад, теорію злочину і покарання, не втручається в проблеми кримінального процесу і криміналістики та ін., а ці науки, у свою чергу, далекі від теоретичних осмислень предмету сучасною кримінологією.

Отже, кримінологія – це сучасна самостійна наука, яка має свій предмет і методи його дослідження, котра інтегрує і переробляє набутки інших галузей знань для пояснення свого предмету і для потреб практики запобігання та протидії злочинності.

Другим аспектом питання про місце кримінології у системі наукових знань є обгрунтування необхідності більш менш тісних її зв´язків з соціальними і природознавчими науками і практиками. Наявність таких зв´язків – характерна риса кримінології. Кримінологія для підтвердження складних наукових гипотез стосовно природи злочинності та її окремих проявів, особи злочинця, детермінант, розробки теорії запобігання злочинності «вимушена» спиратися на передові досягнення у осмисленні своїх предметів таких наук як філософія (філософія злочинності), соціології (соціологія злочинності), теорія держави і права, психологія, педагогіка, соціальна психологія, кримінально-правові, адміністративно-правові науки, медицина, екологія, генетика, генна інженерія, кібернетика, політологія, культурологія, релігієзнавство, економіка, демографія та ін. Злочинність – явище і соціальне, і біологічне, і історичне, і психологічне і генетичне, це відноситься і до природи особи злочинця – людини, кримінальну мотивацію і кримінальні дії якої іноді чітко і зрозуміло неможливо пояснити з позиції лише кримінологічних знань. Як сказав І.І. Карпець, видатний кримінолог сучасності, кримінологія «сигналізуюча» наука. Вона нагадує державі, суспільству, науковій спільноті, практикам про нагальні проблеми запобігання та протидії злочинності.