Предметом будь-якої науки є певні фрагменти реальної дійсності, які нею вивчаються з метою їх пізнання і завдяки якому визначаєтья профіль науки.

Основними складовими частинами (елементами) предмету кримінології являється:

- злочинність як соціально-правове явище;

- злочинні прояви;

- особа злочинця;

- детермінація злочинності;

- запобігання злочинності.

Злочинність розглядається у кримінології як соціальне явище, як негативна суспільно небезпечна властивість будь-якого соціуму породжувати у масових масштабах злочини. Учинення багатьох злочинів – це не якась виняткова, гранично ірраціональна людська поведінка (хоча такі факти теж мають місце), а дуже поширена і для значної кількості населення раціональна, звична, навіть економічно вигідна поведінка. Злочинність піддається статистичному виміру, завдяки чому держава і суспільство мають певне (але не повне) уявлення про рівень соціальної небезпеки цього явища. Злочинність залежить від стану суспільства, яким звужується або поширюється злочинна мотивація.

Злочинні прояви – це різновиди злочинності, які і утворюють злочинність як множинність злочинів. Саме вони створюють прикладну кримінологію, яка концентує у собі відповідну інформацію стосовно того чи іншого конкретного виду злочинності (наприклад, корислива злочинність, злочинність неповнолітніх, рецидивна злочинність, тощо), визначаючи тим самим специфіку його кримінологічної характеристики, детермінації, особи злочинця і напрями запобігання.

Наступним основним елементом предмету кримінології є особа злочинця. Злочинність – породження деструктивності суспільства і осіб, які вчиняють злочини, тобто злочинців. Оскільки злочинець, як особа засуджена судом за вчинення злочину – це суспільна більш менш соціалізована людина, то в сучасній кримінології особа злочинця на різних рівнях наукової абстракції досліджується не як уроджена злочинна особа з певною генетично закладеною злочинною програмою, а як продукт недостатньої соціалізації і негативного соціального впливу. Фундаментальним у вітчизняній та й світовій кримінології є положення, що майбутнім злочинцем особа стає внаслідок слабкої позитивної соціалізації. Однак це не виключає, що у різні періоди становлення і розвитку особистості, певний вплив можуть мати деякі генетичні (біологічні, психологічні, фізіологічні тощо) вади, відхилення, інстинкти, які ускладнюють засвоєння позитивних суспільних вимог або у подальшому сприяють формуванню злочинної мотивації. Кримінологія досліджує особу злочинця як поняття високої наукової абстракції, як узагальнений тип певної частини чи групи злочинів і як конкретного злочинця. В межах цього елементу предмета вивчається співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця, дається кримінологічна характеристика та створюється типологія злочинців.

Вітчизняна кримінологія у своїх наукових розвідках керується діалектичним принципом всебічної об´єктивної закономірності і обумовленості усіх явищ природи і суспільства, у тому числі визнання закономірності людської волі і людської поведінки (детермінізм). Детермінантами злочинності, а на видовому і індивідуальному рівнях злочинних проявів – причинами й умовами – виступають об´єктивні і суб´єктивні чинники (іноді їх називають фактори), взаємозв´язок яких формує у соціумі криміногенний потенціал, а також шкідливі зразки поведінки, що за певних умов проявляють себе у виді особистісного й соціально масового порушення моральних заборон і правових ( у тому числі й кримінально-правових) норм.

Запобігання злочинності – кінцева мета кримінології. Саме в лоні кримінологічної науки зароджуються теоретичні засади, визрівають основні напрями і заходи організованої протидії злочинності. Запобігання злочинності як соціального явища, її злочинних проявів окремих злочинів мислиться як єдність загальносоціальних і спеціальних видів діяльності держави і суспільства. Запобігання злочинності, як важливий елемент інтегративної системи науково обгрунтованої протидії злочинності, включає в себе безліч різноманітних запобіжних заходів, чітких визначень рівнів і напрямів запобіжної діяльності субєктів, їх компетенції, природи самих заходів, прогнозування і планування, ресурсного забезпечення тощо. Все це потребує наукового обгрунтування, експерементування, розумного впровадження і грамотного управління процесом запобігання злочинності. Ніяка наука і практика, крім теоретичної і прикладної кримінології, на сьогоднішній день цього здійснити не здатна.

Крім того, предметом кримінології охоплюються такі його елементи, як: кримінологічна політика, історія зарубіжної і вітчизняної кримінології, методологія і методика кримінологічних досліджень, віктимологія, сімейна та інші різновиди кримінології, так звані «фонові явища» (алкоголізм, наркоманія, порушення норм соціальної моралі, громадського порядку і безпеки, деякі адміністративні правопорушення, проституція, бідність, безробіття, віктимність і віктимізація та ін.), що кореляційно або іншим різновидом детермінант пов´язані зі злочинністю.