Актуальні проблеми кримінального права

4.1.1. Новий Кримінальний кодекс України: проблеми термінології та правозастосування

Один із основних принципів кримінального права — принцип законності — вимагає не лише верховенства закону над усіма іншими правовими актами, а й чіткості, однозначного розуміння всіх термінів і термінологічних конструкцій, що містяться у Кримінальному кодексі України (далі — КК). Це має виключати неоднозначне тлумачення і застосування норм КК, адже у КК, відповідно до його завдань — охорона правопорядку і запобігання злочинам, мають бути визначені максимально чіткі ознаки і межі злочинної поведінки.

Оскільки від суб’єктів кримінально-правових відносин вимагається дотримання усіх положень КК, неприпустимими є положення, які не зрозумілі навіть для висококваліфікованих юристів і розкриття змісту яких вимагає складного тлумачення.

На термінологічні вади КК України звертали увагу у своїх працях В. Навроцький, 3. Тростюк [2], М. Хавронюк [1] та ін.

Слід зазначити, що терміни, зміст яких визначений у законах України, і терміни, зміст яких визначений у підзаконних актах, з точки зору кримінального права мають дещо різний правовий режим. Так відповідно до ч. 2 ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Це конституційне положення можна, за відсутності його офіційного роз’яснення, тлумачити і так, що незнання особою під- законного нормативно-правового акта може бути підставою для звільнення її від юридичної відповідальності, оскільки у зазначеній нормі Конституції значиться лише закон, а підзаконний акт не значиться.

Наприклад, незнання особою Закону України «Про державну таємницю», який містить чітке визначення поняття «державна таємниця», не є підставою для звільнення її від кримінальної відповідальності за шпигунство, державну зраду, розголошення державної таємниці та інші злочини. Поняття ж «службова таємниця» визначено не законом, а підзаконними нормативно- правовими актами, і при цьому, на погляд М. Хавронюка [1], це визначення є далеким від досконалого.

Оціночних понять у КК України уникнути інколи неможливо, але їх має бути якнайменше. Необхідність максимального обмеження судового розсуду рамками закону випливає із положення ст. 24 Конституції, згідно з яким «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Це означає необхідність забезпечити однаковий зміст закону. Неприпустимо через різночитання покладати на одного більший обсяг обов’язків, ніж на іншого, вимагати від одного те, що не вимагається від іншого. Це, передусім, стосується оціночних понять, які характеризують суспільно небезпечні наслідки злочину.

Ми приєднуємось до М. І. Хавронюка, що чинний КК для визначення суспільно небезпечних наслідків злочину є непослідовним при застосуванні понять «загибель», «смерть», «тяжкі наслідки», «особливо тяжкі наслідки», «шкода», «збитки», «збиток» [1]. Зокрема:

1) поняття «особливо тяжкі наслідки», яке зустрічається у чотирьох статтях КК (статті 43, 152, 153 і 188), за звичайною логікою має передбачати наслідки, які є тяжкими, ніж «тяжкі наслідки». Проте у ст. 414 навіть «загибель декількох осіб» належить не до особливо тяжких, а до тяжких наслідків. У статтях 43, 152 і 153 зміст особливо тяжких наслідків не визначається взагалі, а відповідно до ст. 188 ними, поряд із загибеллю людей, може бути перерва у забезпеченні споживачів електричною енергією, внаслідок якої, зокрема, порушено функціонування міського електротранспорту;

2) у більшості статей КК поняття «тяжкі наслідки» не визначається взагалі (статті 43, 67, 133, 138, 140, 145—147, 149, 151, 166, 168, 169, 197, 247, 259, 323, 328-330, 352, 371, 375, 380, 402—404, 406, 418—422), і лише у кількох статтях (зокрема статті 364—367, 423—426) воно визначається тільки для випадків, коли ці наслідки полягають у заподіянні матеріальних збитків);

3) у багатьох статтях КК поняття «тяжкі наслідки» визначається через перелік певних суспільно небезпечних наслідків, після якого вживаються слова «інші тяжкі наслідки». Проте у багатьох інших статтях КК такі самі наслідки не визнаються тяжкими. Наприклад, не визнаються тяжкими наслідками безплідність у ст. 134, аварія у ст. 277, велика шкода у статтях 205, 206, 218—224, 276, 277, 281, 282 та ін., значна майнова шкода у статтях 185, 186, 189, 190, 192, 289 КК тощо. Отже, одні й ті самі терміни у різних статтях КК мають зовсім різний зміст;

4) очевидно, що натяжчими з усіх суспільно небезпечних наслідків є, зокрема, такі, як «загибель людей» і «смерть людини». Проте КК, шляхом встановлення однакового покарання за діяння, що спричинили їх настання, фактично «прирівнює» до цих наслідків інші.

Так, до наслідків у вигляді загибелі людей (статті 258, 276, 277, 281, 282, 286, 415 КК) «прирівнюються» за своєю тяжкістю наслідки у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 196), середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень (ст. 415), а до наслідків у вигляді смерті людини (статті 83,115, 121, 136, 314 КК) — наслідки у вигляді тривалого розладу здоров’я чи безплідності потерпілої (ст. 134), тяжких тілесних ушкоджень (ст. 286), середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень (статті 287 і 288), тілесних ушкоджень (незалежно від їх тяжкості) кільком особам (ст. 414);

5) суттєво заважає правильному розумінню кримінального закону застосування у ньому поняття «шкода» з різними прикметниками або уточненнями. Так, крім просто поняття «шкода» (статті 36,37,39,40,212,228,289), у КК застосовуються такі поняття, як:

«велика шкода» (статті 206,355); «велика матеріальна шкода» (статті 205,206,218-224,276, 277, 281, 282);

«значна шкода» (статті 185,186,189,190); «значна майнова шкода» (статті 192,258); «значна матеріальна шкода» (ст. 289); «значна шкода інтересам громадянина, державним або суспільним інтересам чи інтересам власника» (ст. 356);

«істотна шкода» (статті 231, 232, 244, 246, 248, 249, 361— 363,410,423-426);

«істотна шкода здоров’ю» (статті 137, 150); «істотна шкода охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним або суспільним інтересам чи інтересам юридичних осіб» (ст. 382); «істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам і інтересам окремих громадян чи державним або суспільним інтересам, чи інтересам юридичних осіб» (статті 359, 364, 365, 367);

«істотна шкода фізичній чи юридичній особі, суспільству чи державі» (ст. 11);

«істотна шкода фізичному розвитку чи освітньому рівню дитини» (ст. 150);

«майнова шкода» (статті 105, 192, 270); «майнова шкода у великих розмірах» (статті 189,192, 270);

«майнова шкода в особливо великих розмірах» (статті 189, 270);

«матеріальна шкода» (статті 176, 177, 205, 206, 218—225, 364, 423);

«тяжка шкода» (статті 36, 38); «шкода у великому розмірі» (статті 176,177,194,412);

«шкода в особливо великому розмірі» (статті 176, 177, 194, 399);

«шкода здоров’ю людей» (статті 113,181,270,271—275,283, 326, 327,346,381);

«шкода зонам лікування і відпочинку» (ст. 243);

«шкода інтересам України» (ст. 114); «шкода правам чи законним інтересам особи» (ст. 368);

«шкода правоохоронюваним інтересам» (статті 39—43);

«шкода суверенітету, територіальній цілісності і недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» (ст. 111);

«шкода Україні чи союзним з нею державам» (ст. 431).

Інколи розмір тієї чи іншої шкоди прямо визначається у відповідних статтях КК, в інших він є оціночним поняттям (це, зокрема, стосується понять «значна майнова шкода», «шкода у великому розмірі», «велика шкода», «істотна шкода» та ін.); у різних випадках один і той самий термін може мати зовсім різний зміст (наприклад, шкодою у великих розмірах у ст. 192 визнається така, що перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян у сто і більше разів, а у ст. 270 — у триста і більше разів, і при цьому в останньому випадку враховуються лише прямі збитки).

Термінологічні проблеми кримінального законодавства часто створюються і штучно, через відсутність належної уваги до необхідності уніфікації термінології. У чинному КК паралельно використовується значна кількість синонімів, які часто є зовсім непотрібними. Так, крім зазначених вище, неуніфікованими термінами є такі;

«близькі» (статті 126,206,280,350), «близькі родичі» (статті 115,154,189,345—349,352 та ін.) і «родичі» (статті 83,94,95, 122, 147) (на це звертав увагу у своїй статті «Окремі проблеми застосування нового Кримінального кодексу України» і В. Ємель- янов [3]. Цей науковець вважає найбільш вдалим і апробованим у кримінальному законодавстві термін «близькі», який однозначно вживається у КК РФ, КК Республіки Білорусь та інших держав близького та далекого зарубіжжя. Що ж стосується понять «близькі родичі», «члени сім’ї», то вони доречні в КК лише щодо спеціальних випадків звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема за відмову від дачі показань).

У публікаціях, запропонованих як рекомендована література, подібних термінів у КК України наведено дуже багато [1—3].

Ці проблеми вже з’явилися в нових статтях КК 1960 р., прийнятих в постперебудовчий період. Суттєво допомогти в усуненні цих недоліків міг би новий Словник кримінально-правових термінів. Оскільки з часу розробки старого, підготовленого В. О. Навроцьким й 3. Р. Тростюк у 1997 р. [2], багато що змінилось, з’явились термінологічні неточності. Після опрацювання і уточнення деяких термінів їх слід внести до КК України.