Актуальні проблеми кримінального права

3.2.1. Суб`єкт злочину за кримінальним законодавством різних країн

У кримінальному законодавстві зарубіжних країн питання про суб’єкт злочинного діяння вирішується неоднозначно. У всіх країнах суб’єктом злочину традиційно може бути лише фізична особа, в інших — як фізична, так і юридична особа (корпорація, підприємство, установа). Щодо фізичних осіб у кримінальних кодексах всіх країн розглядаються питання щодо: віку фізичної особи—суб’єкта злочинного діяння; презумпції більшості людей усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними; визначення тих чинників, які виключають або зменшують осудність.

У Англії, США і в ряді інших країн з прецедентною системою права поняття неосудності визначається ще з часів правил Макнатена, введених більше 150 років тому (1843 р.). Суть цих правил полягає в тому, що особа, яка страждає на душевне захворювання або дефектм психіки, не притягується до кримінальної відповідальності, якщо вона нездатна знати «природу і якість» здійснюваного діяння і що це діяння є шкідливим. Для свого часу ці правила були достатньо прогресивними. Головним їх недоліком є те, що акцент робиться на інтелектуальну ознаку психологічного критерію неосудності (здатність усвідомлювати), а вольова ознака (здатність керувати своїми діями) не береться до уваги.

Однак нам доцільно зосередити свою увагу на суб’єктах кримінальної відповідальності юридичних особах, оскільки це питання дедалі частіше виникає перед правознавцями України, ставлення яких до цієї проблеми є неоднозначним. Академік АПрН України Ю. В. Баулін зазначає, що існуюча вітчизняна традиція вирішує однозначне ставлення до проблеми кримінальної відповідальності юридичних осіб, однак «... участь держави у ряді міжнародних конвенцій знову повертає нас до необхідності обговорення й, імовірно, у майбутньому до позитивного вирішення питання щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб за участь у злочинах, до яких причетна організована злочинна група чи злочинна організація» [1].

Сьогодні суб’єктами злочину є юридичні особи: у Англії, США, Канаді, Шотландії, КНР, Ірландії, Люксембурзі, Данії, Нідерландах, Португалії, Франції, Фінляндії та в деяких інших державах.

Як зазначає Р. В. Вереша, найбільш чіткий та довершений вигляд інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб отримав у Франції, незважаючи на те, що першість у встановленні такої відповідальності належить державам англо-амери- канської системи права [2].

Згідно з КК Франції суб’єктами злочину може бути будь-яка юридична особа, за виключенням держави. У першу чергу, йдеться про юридичних осіб комерційно-підприємницького спрямування. Це різноманітні асоціації, фонди. Кримінальна відповідальність може бути покладена і на іноземних юридичних осіб у випадках, коли юрисдикція французьких судів поширюється на вчинені діяння. Це перша категорія суб’єктів кримінального права—юридичних осіб. Друга ж представлена юридичними особами публічного права — організації, установи, профспілки, політичні об’єднання тощо. При цьому, як буде показано нижче, стосовно першої категорії суб’єктів так зване антитрестівське законодавство майже не застосовується, тоді як проти профспілок та інших організацій, які по суті не мали відношення до бізнесу чи монопольних дій трестів, це законодавство застосовувалось дуже часто [10].

Як зауважують В. К. Грищук, І. В. Красницький, О. Романюк [3; 4], за французьким кримінальним правом юридичні особи можуть бути суб’єктом кримінального злочину як разом із фізичними особами, так і самостійно. У ст. 121² КК Франції встановлено, що відповідальність юридичної особи не виключає відповідальності фізичної особи «виконавця або співучасника тих самих дій». Юридичні особи за КК Франції визначаються суб’єктами злочину за наявності двох обставин: злочинне діяння має бути вчинено, по-перше, на користь юридичної особи і, по-друге, її керівником або представником. Крім того, юридичні особи є суб’єктами злочинних діянь лише за ті злочини, які прямо названі в законі або в іншому нормативно-правовому акті. Зокрема за злочини проти людства, за необережне посягання на життя, посягання на недоторканність людини, незаконне розповсюдження наркотиків, дискримінацію, звідництво та ін. за КК Франції юридичні особи є суб’єктом злочину не лише за закінчене діяння, вчинене на її користь керівником або представником, а й за замах на таке діяння названих осіб, не лише за виконання фізичною особою або співвиконавство, а й за окремі інші форми співучасті — пособництво або підбурювання.

У таких державах, як Німеччина, Швеція і Бельгія встановлена так звана квазікримінальна відповідальність юридичних осіб, яка у 1990 р. була введена і в Італії за порушення законодавства про свободу конкуренції.

В Іспанії, де в принципі юридичні особи не визнаються суб’єктом злочину за чинним кримінальним законодавством, допускається застосування засобів безпеки. Так, ст. 194 іспанського КК передбачає можливість постійного або тимчасового закриття установ чи окремих приміщень, якщо вони використовувалися для скоєння злочинів, пов’язаних із проституцією. У законі встановлено, що такі заходи можуть призначатися і в превентивних цілях.

Як буде більш детально показано нижче, юридичні особи притягаються до кримінальної відповідальності як за економічні, екологічні та інші подібні правопорушення, так і за злочини проти особи. Деякі держави, що не зважилися на пряме введення кримінальної відповідальності юридичної особи через правові традиції, несумісність кримінально-правових принципів, інститутів, методологічних, праксеологічних підходів тощо, передбачають можливість притягнення таких суб’єктів до кримінальної відповідальності у зв’язку зі здійсненням злочинних діянь або в їх інтересах, або від їх імені чи їх представниками, керівниками і деякими іншими фізичними особами.