Актуальні проблеми кримінального права

2.2.2. Формування Загальноєвропейського міжнародного кримінального законодавства

Кримінальне законодавство більшості держав континентальної Європи складається з 4 груп законодавства: із національного кримінального законодавства тих чи інших держав та із загальноєвропейського кримінального законодавства, створеного в межах ООН, РЄ та ЄС. Останні 3 групи міжнародного кримінального законодавства мають пряму дію і є пріоритетними щодо національних видів законодавства держав—членів цих інституцій. До цих процесів приєднуються також держави, які претендують на членство в цих об’єднаннях. Досліджувати ці групи законодавства ми вважаємо важливим з наступних причин.

1. Загальні тенденції глобалізації, що вимагають гармонізації національних правових систем і створення міжнародної системи кримінального права, здатної протистояти сучасній транснаціональній злочинності.
2. Прийняття Україною Закону «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» як складової частини правової реформи в Україні.
3. Слід мати на увазі, що необхідність гармонізації законодавства стосується не тільки правового простору ЄС. Так, відповідно до ст. 1 Статуту Ради Європи мета РЄ досягається, зокрема, шляхом укладання угод та здійснення спільних заходів у правовій галузі.
4. Україна є членом Співдружності Незалежних Держав (СНД). Статут СНД (1993) також передбачає, що держави-чле- ни сприяють зближенню національного законодавства.
5. Україна є давнім членом Організації Об’єднаних Націй (ООН), а з 2008 р. — членом Світової організації торгівлі (СОТ). У межах названих міжнародних організацій приймались акти, що мають кримінально-правове значення. Тому важливо з’ясувати, наскільки ефективними з точки зору боротьби із національною злочинністю можуть бути положення відповідних міжнародних актів.
6. Крім того, обов’язки щодо гармонізації імплементації положень відповідних актів міжнародного законодавства ООН та інших міжнародних організацій інколи несуть не лише позитив, а й можуть бути небезпечними при механічному їх підписанні та ратифікації, загрожують національній безпеці та суверенітету держави, порушують права і свободи громадян, що також потребує об’єктивного дослідження зазначених документів і вироблення науково-обґрунтованої позиції щодо їх ратифікації. Таким, наприклад, є досліджений нами у параграфі 2.1.1 Римський статут Міжнародного кримінального суду.

Кримінальне законодавство Ради Європи. Рада Європи — політична організація, заснована 5 травня 1949 р. На сьогодні вона нараховує сорок чотири держави-члени. Основними задачами організації задекларовано: сприяння утвердженню принципів демократії, прав людини і верховенства права, а також пошук спільних рішень проблем політичного, правового характеру тощо. Загальні положення кримінального законодавства містяться у документах РЄ як загально-правового, так і кримінально-правового характеру. Такими документами є не лише відповідні конвенції та протоколи до них, а й рекомендації і резолюції.

Основні документи РЄ щодо кримінального права можна поділити на кілька груп. Це акти, які стосуються: 1) принципів кримінального права; 2) дії кримінального закону, порядку екстрадиції та передачі осіб для відбування покарання; 3) покарання, його виконання, заходів безпеки; 4) захисту прав потерпілих та примирення (медіації); 5) звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання; 6) особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх та 7) юридичних осіб.

Акти щодо конкретних злочинних діянь за об’єктом посягання можна поділити на 10 груп. Це злочинні діяння: 1) терористичного характеру; 2) пов’язані з організованою злочинною діяльністю; 3) корупцією; 4) легалізацією злочинних доходів; 5) що посягають на права людини і моральність; 6) комп’ютерні; 7) у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів; 8) що посягають на культурну спадщину; 9) довкілля; 10) посягають на безпеку населення і громадський порядок.

Кримінальне законодавство Європейського Союзу. Членами Ради Європи є практично усі європейські держави, і законодавство, створене в рамках РЄ, можна вважати у повному сенсі слова загальноєвропейським. Законодавство, що створюється в рамках ЄС та інших регіональних союзів, має значення передусім для держав-членів та певною мірою для держав-кандидатів.

Згідно з Амстердамським договором (1997) європейське право отримало відверто наднаціональний характер, який характеризується приматом норм, прийнятих міжнародними об’єднаннями над нормами національного права держав-членів.

Українське законодавство в частині, що не суперечить нормам Конституції України, принципам кримінально-правової, юридичної техніки кодифікації правотворення, правозастосу- вання доцільно приводити у відповідність з міжнародним європейським законодавством відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами і Україною (далі — УПС). УПС підписана 14 червня 1994 р., ратифікована Україною Законом від 10 листопада 1994 р., є частиною законодавства України і зобов’язує враховувати законодавство ЄС при розробці нових актів законодавства України та приводити у відповідність до нього існуючі акти.

Загальноєвропейське кримінальне законодавство розвивається дещо безсистемно, як реакція на найбільш актуальні ситуації і, як правило, не ставить за мету уніфікувати положення щодо злочинів.

Європейське кримінальне право — це, передусім, угоди, які поки що формують відповідний масив договірно-правового матеріалу, необхідного для розвитку галузі європейського кримінального права і майбутньої її систематизації.

Вже зараз існує ідея щодо розробки типового міжнародного кримінального кодексу, яка, на нашу думку, з часом, коли накопичиться достатня кількість кримінально-правового матеріалу, буде реалізована.