Актуальні проблеми кримінального права

1.1.1. Зростання традиційних та поява нових складів злочинів у КК України - виклик перехідного періоду чи закономірні неперехідні наслідки соціально-конфліктної природи корисливо-накопичувальної моделі сучасних суспільних відносин

Розкриття причин загострення криміногенної ситуації та виникнення нових складів злочинів останніми роками вимагає дослідження кількісних і якісних показників криміногенних процесів. Так, статистичні дані про зареєстровані злочини в Україні до перебудови (1972—1984 рр.), в період перебудови (1985— 1992 рр.) та на етапі поглиблення кризи соціально-економічних відносин у постперебудовчий період (1992—1999 рр.) свідчать про стрімке зростання загального числа зареєстрованих злочинів. Так, у 1972 р. зареєстровано 135646 злочинів. За десятиріччя вони зросли на 54,2 відсотка і в 1982 р. склали 212990 злочинів. Усього за чотири перебудовчі роки, починаючи з кінця 1984 р. (229712 злочинів) до 1999 р. (558716 злочинів) загальна кількість злочинів зросла в понад два з половиною рази порівняно з 1984 р. та у близько чотирьох з половиною разів порівняно з 1972 р. [1]. Загальне число крадіжок державного та колективного майна зросло з 12235 злочинів у 1972 р. до 115987 у 1993 р., тобто у понад дев’ять разів [2]. Починаючи з початку дев’яностих років масового характеру набула організована злочинність, інші суспільно небезпечні діяння. Так, у статистичний облік упроваджено нові у кримінально-правовій практиці України відомості: про організовану злочинність [1]; появу невідомих раніше податкових та цілого ряду інших господарських злочинів (статті 200, 202, 203^і, 204—224, 228—235), злочинів проти довкілля (статті 236—243, громадської безпеки (статті 255—256, 259—260 тощо), охорони праці, безпеки виробництва тощо, нових видів і способів шахрайства з фінансовими ресурсами, злочинів у зовнішньоекономічній та банківській діяльності, сфері приватизації, комп’ютерні злочини тощо [1].

Аналізуючи зміст та динаміку наведених даних дослідники висувають, насамперед, питання про причини, що зумовили тенденції багатократного зростання традиційних та виникнення нових видів, способів і сфер злочинної діяльності. Розкриваючи причини стрімкого зростання злочинності в країнах СНД на міжнародній конференції в Будапешті проф. Н. В. Лунеев висунув гіпотезу, що це плата за демократію, що виразилась у зміні форм власності на засоби виробництва, лібералізації економічних відносин. Можливо, це якісь інші об’єктивні причини, наприклад: як науково-технічний прогрес або тимчасовий феномен перехідного періоду, який з часом, після усталення нових суспільних відносин, змінить свій соціально-конфліктний характер, у зв’язку з чим податкові та інші невідомі раніше види і способи злочинів зникнуть, а рівень злочинності повернеться до звичайного доперебудовчого стану. Саме такі прогнози робили апологети горбачовської перебудови Абелкін, Буніч, Гурін, Заславська, Гайдар, Чубайс, Шахрай та ін. [1]. Вони доводили, що загострення злочинності — це лише виклик нестабільного перехідного періоду, і що скоріше пройде «приватизація», стабілізується новий порядок суспільних відносин, закінчиться первісне накопичення приватних капіталів і з’явиться новий «ефективний господар, який не буде красти сам від себе», то швидше знизиться й рівень тіньових відносин та злочинності.

Однак світовий досвід соціально-конфліктних ринкових відносин та приватної власності на засоби виробництва, як і багатогранна вітчизняна та світова кримінально-правова практика постперебудовчих років свідчать, що, якщо процес кланового перерозподілу власності почався, то він не закінчиться ніколи. Перерозподіл триває, починаючи від відносно «законної» реприватизації за допомогою політично-кланового протежування родичів чи інших корупційних зв’язків членів команд-друзів до самого банального рейдерства, що супроводжується службовим підлогом, підкупом суддів і чиновників різних рангів у органах державної влади та рейдерськими «захопленнями підприємств» найманцями тієї чи іншої політично-кланової команди. Те саме відбувається з новим «ефективним» господарем. У себе він не краде. Як і раніше, при державній чи колективній власності у приватного чи сучасного колективного власника крадуть наймані менеджери та інші працівники.

Новий власник «краде» у держави в інший спосіб — ухиляється від сплати податків, не повертає валютну виручку із-за кордону, з офшорних зон, замовляє різні види усунення конкурентів чи навіть партнерів-спів- власників, починаючи з їх компрометації та позбавлення волі до вбивства чи іншого способу фізичного усунення. Новий, як правило, неефективний господар не дотримується трудового законодавства, при цьому не лише не платить працівникам за перепрацьований час, а й може не платити заробітну плату взагалі. Масовим винаходом нових «ефективних» господарів малих і великих підприємств стало явище, коли працівника приймають на роботу з безоплатним випробувальним терміном, протягом трьох-чотирьох місяців не платять взагалі, а коли працівник починає вимагати визначення конкретного терміну випробування та заробітної плати, його звільняють через те, що він нібито, не пройшов випробування. Це суспільно небезпечне діяння стало дуже поширеним і потребує криміналізації, тобто встановлення за його скоєння кримінальної відповідальності.

Аналіз трансформаційних процесів в Україні свідчить, що зростання традиційної злочинності і поява нових, раніше не відомих злочинів та ще не криміналізованих, але суспільно небезпечних діянь, можна пояснити двома основними групами причин. Перша група причин — це соціо-психологічні, виражені у соціально-конфліктній по суті антагоністичній, природі суспільно-економічних перетворень, що виникли із впровадженням спекулятивної, корисливо-накопичувальної моделі економічних відносин, які продукують вищенаведені та багато інших суспільно небезпечних діянь. Друга група причин має технічний, а точніше, технологічний характер. При цьому технічні чи технологічні причини і умови зростання криміногенного потенціалу пов’язані не тільки з розвитком науково-технічного прогресу. Як буде показано нижче, тут дуже глибоко вплетені соціо-психологічні складові — спекулятивний характер економічних відносин і соціо-технологічний характер сучасних фінансових інструментів, платіжних сурогатів та банківських операцій, що застосовуються для вивчення економічних злочинів. При цьому слід зазначити, що технічна та технологічна складові зростання криміногенного потенціалу утворюють, скоріше за все, передумови або нові засоби і можливості вчинення нових чи традиційних злочинів у сфері економічних відносин.

Серед першопричин зростання злочинності слід, ймовірно, відзначити соціально-конфліктну природу спекулятивної, корисливо-накопичувальної моделі сучасних суспільно-економічних відносин, доповнених технічними і технологічними можливостями вчинення сучасних економічних злочинів за допомогою нових інформаційних технологій та фінансових інструментів. У контексті зазначеного варто наголосити, що перехідний період від планових до ринкових методів управління економікою по суті вже пройшов, але передумов до зниження злочинності не видно. Поряд із цим, слід зазначити, що впровадження в сферу фінансово-господарської діяльності електронних інформаційних систем несуттєво вплинуло на виникнення нових, так званих, комп’ютерних злочинів. У КК України є лише шість таких складів злочину (розділ 16 КК). У той самий час серед соціо-техно- логічних складових з’явилися такі феномени, як кумулятивна система оподаткування, заснована на принципах «податок на податок» і «податки на витрати», багатократне розширення суб’єктного складу фінансово-господарських відносин, що супроводжуються саморегулятивним відтворенням факторів девіантної поведінки суб’єктів підприємницької діяльності (далі — СПД), продукуванням сприятливих умов та нових технічних і технологічних можливостей для скоєння традиційних та виникнення нових, раніше невідомих в Україні та в країнах СНД, корисливих суспільно небезпечних діянь [3]. Тобто в основі навіть другої групи передумов зростання криміногенних процесів лежить, насамперед, соціально-конфліктна корисливо-накопичувальна система суспільно-економічних відносин. Про це свідчить той факт, що поряд з технологічною насиченістю способів скоєння нових суспільно небезпечних діянь викликане, насамперед, спекулятивною природою фінансових відносин, насичених сурогатними платіжними засобами, складними кредитно-фінансовими і псевдорозрахунковими операціями, новими банківськими інструментами, що ускладнило розуміння технологій та прининно- наслідкових зв’язків між ознаками об’єктивної сторони, іншими юридично значимими елементами складу нових видів суспільно небезпечних діянь. Це негативно впливає як на правозасто- совчу практику, так і на конструювання кримінально-правових норм та кодифікацію кримінального законодавства.

До більш ускладненої соціально-конфліктної, а відповідно і криміногенно-насиченої структури суспільно-економічних відносин, додається: механічне запозичення податкових, монетарних та інших економіко-правових досягнень з так званих цивілізованих країн; застосування цих запозичень без необхідної адаптації до вітчизняного економічного та правового середовища; недотримання усталених принципів юридичної техніки право- творення; прийняття вищезазначених запозичень з міркувань політичної кон’юнктури або, навіть, під прямим або завуальованим тиском міжнародних фінансових чи політичних організацій [4]. Деякі із зазначених проблем і тенденцій у сфері право- творення та правозастосування не можуть не зачіпати й такої важливої складової вітчизняної правової системи, як галузь кримінального права.

Розкриваючи соціо-технологічну групу причин загострення криміногенної ситуації ми визначили, що в її основі лежить соціально-економічна складова проблемної ситуації, пов’язана командно-адміністративним, а не еволюційним впровадженням у країні сучасних соціально-економічних відносин. Це, поряд із низкою кризових соціальних та економічних явищ, переросло у другу групу причин — викликало дроблення, а в більшості випадків — руйнацію великих виробничих комплексів. Як уже зазначалося, на базі останніх виникла величезна кількість приватних СПД, які при загальній тенденції руйнацій правового регулювання фінансово-господарської діяльності взяли на озброєння головне гасло прикінцевого періоду так званої перебудови — «що не заборонено, то дозволено». В результаті основна маса СПД стала суб’єктами скоєння різноманітних правопорушень, а інколи взагалі неврегульованих законом, але вкрай суспільно небезпечних діянь [3].

Друга складова проблемної ситуації — це відставання правового регулювання від впроваджуваних у фінансово-господарську діяльність нових видів фінансових інструментів, операцій, електронних мереж зв’язку, комп’ютерних технологій обробки, обліку, запобігання та миттєвої передачі інформації на великі відстані як всередині країни, так і за її межами, з одного боку, та відсутність ефективних контрольних механізмів за цими процесами, з іншого боку.

Нові, законодавчо не врегульовані належним чином технології здійснення кредитно-фінансової та розрахункових операцій, нові банківські і страхові інструменти, електронні засоби зв’язку, обробки, обліку і передачі фінансово-господарської інформації, помножені на величезну кількість новоутворених СПД, створили нові, небачені до цих пір можливості як для адаптації до вітчизняних умов новітніх технологічно-насичених способів скоєння традиційних фінансово-господарських злочинів, так і для вчинення невідомих раніше в країнах СНД суспільно небезпечних, але некриміналізованих діянь. До апробованих раніше так званими білокомірцевими злочинцями розвинених країн додалися розробки вітчизняних, доморощених злочинців, які в умовах спровокованого державою правового нігілізму (за рахунок неповернення ПДВ, невиплати заробітної плати, пенсій і т. ін.) винайшли глобальні способи скоєння економічних злочинів та некриміналізованих, але криміногенних за своєю природою діянь як головного засобу первісного накопичення капіталів [4].

Цей стислий історико-технологічний нарис віддзеркалює ге- незіс проблемної ситуації, її складну структуру, фактори та юридично значимі соціально-економічні, соціально-психологічні та соціально-технологічні ознаки нових способів традиційних розкрадань (привласнень), корупції і тощо та новоутворених фінансово-господарських суспільно небезпечних діянь, притаманних ринковому типу економічних відносин, заснованих на приватній власності на засоби виробництва та привласнення результатів виробничих процесів. Окреслено ці основні мотиви та об’єктив- ні елементи проблемної ситуації насамперед тому, що в процесі впровадження зазначених соціальних, економічних і політичних змін виникла необхідність у кримінально-правовому врегулюванні вузькоспеціальних, технологічно-насичених сфер суспільних відносин. При внесенні зазначених змін до КК України не завжди можливо обмежитися бланкетними нормами чи узагальненими визначеннями диспозиції норм. Водночас у контексті принципу мовної економії при конструюванні закону такі узагальнення необхідно робити, а для цього необхідно знати юридично значимі елементи і розуміти їх взаємозв’язки у всіх технологічних деталях, погоджених з юридичною технікою пра- вотворення та кодифікації.

Тільки в такому випадку конструювання норм буде ефективним. Водночас, у результаті неповного розуміння нового кримінально-правового матеріалу, у зв’язку із об’єктивним зростанням масиву криміногенного потенціалу в сфері суспільних відносин постатейний обсяг КК України 2001 р. порівняно з КК України 1960 р. майже подвоївся. Зокрема Кримінальний кодекс України 1960 р. до передостанніх років перед прийняттям нового КК містив 263 титульні статті, тоді як новий КК України збільшився до 447 статей і продовжує динамічно зростати. Виникнення нових видів і способів злочинів — це, з одного боку, відображення суперечливості і об’єктивної конфліктності нових суспільних відносин, а звідси і адекватне віддзеркалення об’єктивно збільшеного криміногенного потенціалу в сфері соціально-економічних відносин, з іншого — це дещо надмірна деталізація вузькоспеціальних технологічних аспектів, що відображають способи та засоби скоєння тих чи інших суспільно небезпечних діянь, сконструйованих як окремі склади злочинів. Чого тут більше, самостійних суспільно небезпечних діянь чи підвидових, міжвидових способів і засобів їх скоєння, без глибокого аналізу новокриміналізованих діянь сказати важко. Ці проблеми правотворчої практики ми розглянемо більш детально нижче.