Канонічне право

ТЕМА 7. Духовими обов’язок людини перед Богом

План

Вступ.

Канонічні настанови Десяти заповідей Божих.
Церковне спілкування та захист від нечистот.
Дотримання Божественних правил у святому храмі.
Благочестивий умовивід про Царство Небесне.

Висновки.

Ключ - завдання

Заглибившись у тему семінарського заняття «Духовний обов’язок людини перед Богом», студент повинен якнайповніше підготуватися з проблем буття людини на землі. Призначення людини на землі - це гармонійна підтримка функціонування Всесвіту. Людина часто не знає як здійснювати цю підтримку, з чого починати. Видається, що початок діяльності людини закладений У Десяти заповідях Божих, в умінні молитися, відвідуванні богослужінь у церкві, підготовці до Царства Небесного після смерті. Спеціальної літератури в даний час з цих питань є достатньо. Родинне виховання, уроки християнської етики у школі, проповіді священиків та інші впливи виховного характеру повинні бути згадані в процесі підготовки до заняття. Особливо слід вивчити відповідні питання із книги «Закон Божий» [53]. У методичних рекомендаціях до семінарського заняття подаються короткі відомості, які можуть слугувати основою для підготовки, а далі необхідно самостійно опрацювати даний матеріал.

Методичні рекомендації

Основа основ християнського навчання є «Канонічні настанови Десяти заповідей Божих». Десять заповідей Закону були розміщені на двох скрижалях, бо в них містяться два види любові: любов до Бога і любов до ближнього.

Першою заповіддю «Я є Господь твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім мене» Господь Бог вказує людині на Самого Себе і спонукає нас шанувати Його - єдиного істинного Бога. Для того, щоб шанувати Господа Бога, ми повинні пізнавати Його, тобто вчитися богопізнання.

Богопізнання є найважливіше з усіх пізнань. Воно є першим і найважливішим нашим обов’язком. Для набуття богопізнання, ми повинні: 1) читати і вивчати Святе Писання (Слово Боже), яке сповіщає нам істинне і найдосконаліше пізнання про Бога; 2) читати розуміння Святого Писання і для збереження себе від перекрученого, неправильного розуміння; 3) якомога частіше відвідувати храм Божий, бо всі служби церковні, що в ньому здійснюються, є наочним навчанням про Бога і діла Його; 4) слухати проповіді пастирів і читати книги релігійно-морального змісту;

5) вивчати творіння Боже - природу, а так само й історію роду людського, які є дивними діями промислу Божого.

Ця заповідь покладає на нас і певні обов’язки богошанування. Ми повинні: вірувати у Бога; ходити перед Богом; надіятися на Бога, любити Бога і коритися Богу; поклонятися Богу, прославляти Його і дякувати Господу Богу; безбоязно сповідувати Бога.

Гріхи проти першої заповіді: безбожництво, багатобожжя, безвір’я, єресь, розкол, боговідступництво, відчай, чаклунство, марновірство, лінощі, любов до творіння більше, ніж до Бога, самовиправдання, самовпевненість [53, с. 519-522].

Другою заповіддю «Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, або на землі внизу, і що у воді під землею не поклоняйся їм і не служи їм» Господь Бог забороняє ідолопоклонство. Це не стосується ікон, що є зображенням, образом Божим. Святі жони дані нам для набожного спомину про справи Божі святих Його, для набожного піднесення думок наших до Бога і Його святих. Багато святих ікон Господь прославив чудотворіннями. Не суперечить другій заповіді і шанування святих мощей, у святих мощах ми шануємо благодатну силу Божу, яка діє через мощі святих.

Для нас, християн, ідолопоклонство, у тому вигляді, як це роблять усі язичники, неможливе. Натомість, замість грубого ідолопоклонства, серед нас буває більш тонке ідолопоклонство. До такого ідолопоклонства відносять служіння гріховним пристрастям, а саме користолюбство, черевоугодництво, гордість, марнославність та ін. [53, с. 523-525].

Третьою заповіддю «Не згадуй імені Господа Бога твого даремно» забороняється вимовляти ім’я Боже даремно, без відповідного благоговіння. Вживається ім’я Боже даремно, коли вимовляється в пустопорожніх розмовах, жартах та іграх. Забороняючи взагалі легковажне і непобожне ставлення до імені Божого, ця заповідь забороняє гріхи, які походять від легковажного і непобожного ставлення до Бога. Такими гріхами є: божіння, богохульство, блюзнірство (насміхання), порушення обіцянок, даних Богу, клятвопорушення і неправдива клятва ім’ям Божим. Ім’я Боже слід вимовляти зі страхом і побожністю, в молитві, у вченні про Бога і в законній клятві або присязі [53, с. 325].

Четвертою заповіддю «Пам’ятай день суботній, щоб святити його: шість днів працюй і виконуй у них всю роботу свою, а день сьомий субота для Господа Бога твого» Господь Бог повеліває шість днів працювати і робити свої діла, хто до яких покликаний; а сьомий день присвячувати служінню Богу, на святі й угодні Йому Діла. В Новому Завіті, з часу святих Апостолів, став святкуватися сьомий день тижня, воскресний (тобто неділя) - на згадку про Воскресіння Господнє. Святкуються й інші свята.

Найголовніше християнське свято - «свято із свят і торжество із торжеств» - Світле Воскресіння Христове, Свята Пасха (Велик- День). Потім йдуть дванадесяті свята: Різдво Пресвятої Богородиці, Введення у храм Пресвятої Богородиці, Благовіщення, Різдво Христове, Стрітення Господнє, Хрещення Господнє (Богоявлення), Преображення Господнє, Вхід Господній у Єрусалим (Вербна Неділя)_? Вознесіння Господнє, П’ятидесятниця (Свята Трійця), Воздвиження чесного Хреста Господнього, Успіння Божої Матері. Ціануються й інші свята, встановлені чотири багатоденні пости та Чотири одноденні пости, а також піст існує у середу і п’ятницю кожного тижня. Порушують четверту заповідь як ті, хто лінується і в буденні шість днів не працює, так само і ті, хто працює у свято. У християн свято починається з вечора, коли служиться всенічна, і віддавати цей час танцям або іншим розвагам означає знущатися зі свята [53, с. 526-529].

П’ятою заповіддю «Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі» Господь Бог наказує нам шанувати батьків своїх і за це обіцяє довге життя у добробуті. Це стосується і моління за них Богу як за життя їхнього, так і після смерті. Поряд з батьками ми повинні шанувати і тих, хто так або інакше замінює нам батьків: пастирі й отці духовні; начальники (керівники) світські; опікуни, вихователі; вчителі; благодійники; досвідчені старші люди. Але це не означає, що перелічених осіб слід слухати більше, ніж Бога у питаннях, які суперечать вірі і законові Божому [53, с. 529-530].

Шостою заповіддю «Не вбивай» Господь Бог забороняє вбивство, тобто позбавлення життя іншої людини і самого себе в будь-який спосіб. Людина буває винною в убивстві й тоді, коли сама особисто не вбиває, але сприяє вбивству або хоча б допускає інших до цього. Наприклад:

1) суддя, який засуджує підсудного, невинність якого йому відома;

2) всякий, хто допомагає іншим чинити вбивство своїм наказом, порадою, пособництвом, згодою, або хто переховує і виправдовує вбивцю і тим дає йому можливість знову вбивати; всякий, хто не визволяє ближнього від смерті, коли може це зробити; всякий, хто виснажує своїх підлеглих важкою працею і жорстокими покараннями і тим прискорює їхню смерть; всякий, хто нестриманістю і різними вадами вкорочує свій вік.

Крім тілесного вбивства є ще страшніше і відповідальніше вбивство: це вбивство духовне [53, с. 530-531].

Сьомою заповіддю «Не чинити перелюбу» Господь Бог забороняє перелюб, тобто порушення подружньої вірності і будь-яку незаконну і нечисту любов. Для цього слід уникати всього, Ш° може збудити у серці нечисті почуття: лайливості, безсоромних пісень і танців, спокусливих видовищ і картин, читання аморальних книг, пияцтва тощо [53, с. 532].

Восьмою заповіддю «Не кради» Господь Бог забороняє крадіжку, тобто привласнення в будь-який спосіб того, що належить іншим. Види крадіжки дуже різноманітні: викрадення чужих речей, пограбування, святотатство (привласнення освячених церковних речей), хабарництво, дармоїдство, здирництво, обман. Забороняючи всі види відбирання власності у ближнього, ця заповідь велить нам бути безкорисливими (не скупими), чесними, працелюбними, милосердними і правдивими. Щоб не грішити проти цієї заповіді, потрібно любити іншого як самого себе, і не робити іншим того, чого сам собі на бажаєш [53, с. 332-333].

Дев’ятою заповіддю «Не свідчи неправдиво проти ближнього твого» Господь Бог забороняє говорити неправду про іншу людину і забороняє взагалі усяку неправду: свідчити неправду на суді; робити неправдивий донос; обмовляти, зводити наклепи, лихословити, розпускати плітки. Наклепництво є річ просто диявольська, бо ім’я «диявол» означає обмовлювач, наклепник. Ніколи не слід докоряти й осуджувати інших, якщо ми не покликані до цього становищем і посадою. При цьому, слід мати на увазі, що не осудом, не докором, не глузуванням виправляється ближній, а любов’ю, поблажливістю і доброю порадою. Пам’ятати, що кожен з нас має дуже багато вагомих слабкостей і недоліків [53, с. 533-534].

Десятою заповіддю «Не жадай дому ближнього твого, не жадай жони ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані всякої худоби його, ані всього, що у ближнього твого». Гріх проти цієї заповіді називається заздрощами. Той, хто заздрить, хто думками жадає чужого, той від поганих думок і жадань легко може перейти до поганих справ. Одне з головних завдань істинного християнина - очищати свою душу від усякої внутрішньої нечистоти, бути задоволеним тим, що маємо [53, с. 534].

Доповнюють Десять заповідей Божих дев’ять заповідей блаженства, як новозавітний закон Ісуса Христа. Для виконання заповідей блаженства необхідні: спілкування з Богом - молитва, внутрішня і зовнішня; боротьба з гріховними нахилами - піст, стриманість тощо [53, с. 535].

Цю тему потрібно подати у спеціальному порівнянні Східної і Західної Церков. Окремо слід зупинитися на проблемах абортів, одностатевих шлюбів.

Завдання для самоконтролю

Чому любов до Бога є головною заповіддю? Яке значення мають скрижалі для Старого Завіту?
Чому любов до ближнього має велике значення у законі Божому?
Десять заповідей Божих стосуються тільки дій людини чи й думок, почуттів, пристрастей? Поясни свою відповідь.

Практичною темою є також друге питання «Церковне спілкування та захист від нечистот».

Спочатку потрібно уточнити зміст понять «церковне спілкування», «нечистоти».

Бог любить своє творіння, любить кожного з нас. Тому ми можемо в будь-який час звертатися до Бога як до свого рідного батька чи рідної матері - до нашого Отця Небесного. Молитва - це не просто бесіда чи наша розмова з Богом. Вона необхідна для нас так само, як повітря чи їжа. У нас усе від Бога і нема нічого свого: життя, здібності, здоров’я, їжа і все інше дається Богом. Тому і в радості, і в печалі, і коли щось нам потрібно, ми повинні звертатися до Бога з молитвою. А Господь дуже добрий і милостивий до нас; і якщо від щирого серця, з вірою і ревністю проситимемо Його про вдоволення своїх потреб, Він неодмінно виконає наші бажання і дасть усе, в чому ми маємо потребу. При цьому потрібно цілковито покластися на Його святу волю і терпляче чекати, тому що тільки один Господь знає, що і коли нам дати -- що нам корисно і що шкідливо. Погано робить той, хто ліниво молиться Богу: він віддаляється від Бога і Бог від нього. Без молитви людина перестає любити Бога, забуває про Нього і не виконує свого призначення на землі, тобто чинить гріх.

Молитви бувають хвалебними, подячними, прохальними, покаянними. Християнин повинен молитися щоденно, вранці і ввечері, перед їжею і після неї, перед початком і після завершення, будь-якої справи. Така молитва називається домашньою чи приватною. У недільні та святкові дні, а також у будні, коли ми вільні від своїх занять, ми для молитви повинні ходити в храм Божий, куди збираються такі, як ми, християни; там ми молимося спільно, всі разом. Така молитва називається громадською або церковною [55, с. 23-24].

Важливо довідатися про хресне знамення. Чому ми хрестимося і як це правильно зробити [53, с. 20-22].

Далі студент повинен сформулювати власні правила молитви, методику її проведення, продемонструвати уміння молитися [53, с. 18-19].

Завдання для самоконтролю

Що означає молитися Богу?
Коли Бог виконає нашу молитву?
Які молитви краще використовувати?

У кожному колективі, підприємстві є свій внутрішній розпорядок, правила поведінки, кодекс честі. Тому третє питання семінарського заняття присвячено «Дотриманню Божественних правил у святому храмі».

Храм (церква) - особливий дім, присвячений Богу,- дім Божий (Небо на землі), в якому проводяться Богослужіння. У храмі перебуває особлива благодать чи ласка Божа, яка подається нам через тих, хто відправляє Богослужіння - священнослужителів (єпископів і священиків). Зовнішній вигляд храму відрізняється від звичайної споруди. Здебільшого ця споруда зображає хрест (вигляд зверху). Над храмом підноситься баня (купол), яка зображує небо. Баня закінчується вгорі главою, на якій ставиться хрест, у славу глави Церкви - Ісуса Христа. У храмі є ще такі частини: дзвіниця, паперть (сходи), притвор, середня частина храму, вівтар (а в ньому святий престіл), іконостас (а в ньому царські врата), ризниця, паламарниця.

При вході у храм іззовні влаштовується паперть (майданчик, ґанок). Усередині храм ділиться на три частини:

1) притвор, 2) власне храм, чи середня частина храму, де стоять віруючі, і 3) вівтар, де священиками проводяться богослужіння і знаходиться найголовніше місце в усьому храмі - святий престіл, на якому здійснюється Таїнство святого причастя.

Вівтар відокремлений від середньої частини храму іконостасом, що складається з декількох рядів ікон і має троє врат; середні врата називаються царськими, тому що через них Сам Господь Ісус Христос, Цар слави, невидимо проходить у святих дарах (у святому причасті). Тому через царські врата нікому не дозволяється проходити, крім священнослужителів.

Читання і співання молитов за особливим чином (порядком) у храмі, на чолі зі священнослужителем, називається богослужінням.

Найважливіше богослужіння - літургія, чи обідня (вона відбувається до обіду), під час неї згадується все земне життя Спасителя і звершується Таїнство причастя, яке встановив Сам Христос на Тайній вечері.

Таїнство причастя полягає в тому, що в ньому благодаттю Божою хліб та вино освячуються - робляться істинним Тілом та істинною Кров’ю Христовою, залишаючись на вигляд хлібом та вином, і ми під виглядом хліба та вина приймаємо істинне Тіло й істинну Кров Спасителя, щоб увійти в Царство Небесне і мати вічне життя.

Оскільки храм - велике святе місце, де з особливою ласкою невидимо присутній Сам Бог, то саме тому ми повинні входити в храм з молитвою і поводитися в храмі тихо і благовійно. Під час Богослужіння не можна розмовляти, сміятися. Не можна повертатися спиною до вівтаря. Кожен повинен стояти на своєму місці і не переходити з одного місця на інше. Тільки у випадку нездужання дозволяється сісти і відпочити. Не слід іти з храму до закінчення Богослужіння. До святого Причастя слід підходити спокійно і без поспіху, схрестивши на грудях руки. Після причастя поцілувати чашу, не хрестячись, щоб випадково не штовхнути її [53, с. 25-26].

Студент самостійно повинен довідатися про обов’язкові ікони в храмі, про час перебування на колінах, про місце в літургії, де потрібно хреститися чи приймати благословення священика та інші дії.

Потрібно сказати які священні речі повинні бути на престолі, жертовнику, тетраподді та ін., які богослужбові книги мають бути у храмі і т. д. Сказати про роль церковного календаря, облачения священика.

Завдання для самоконтролю

Що таке святий престіл і що на ньому здійснюється?
Яке найважливіше Богослужіння?
Чи можна співати у храмі разом з хором?

Четверте питання семінарського заняття - «Благочестивий умовивід про Царство Небесне і перебування там людських душ» слід розпочати з тих відомостей, де згадується про християнську смерть, подальшу долю людської душі і т. д.

За християнським ученням людські душі безсмертні; після розлучення з тілом вони продовжують жити. У «Символі Віри» ми сповідуємо воскресіння Христа Спасителя з мертвих на третій день і висловлюємо наше чекання «воскресіння мертвих і життя будучого віку», яке настане після Другого Пришестя. Цим вченням і цією вірою і визначається церковне відношення до смерті, поховання спочилих, поминання їх, шанування святих. Спочилі християни залишаються членами Церкви, і тому Церква підносить про них свої молитви, як і про живих своїх членів.

Маючи істинну віру у безсмертя людської душі, загальне майбутнє воскресіння померлих, Страшний Суд Христів і останні відплату кожному за його ділами, Церква не залишає своїх померлих чад без молитви, особливо у перші дні загального поминання спочилих. Вона молиться за них на третій, дев’ятий і сороковий дні після їхньої смерті. На третій день після смерті спочилого свята Церква, поминаючи триденне Воскресіння Ісуса Христа, молить Його воскресити померлого для блаженного майбутнього життя. На дев’ятий день свята Церква молить Господа, щоб він зачислив померлого до собору угодників Божих, розділених, як і ангели, на дев’ять чинів. На сороковий день звершується молитва, щоб Ісус Христос, вознісшись на небо, возніс у небесні оселі і спочилого. Іноді поминання померлого, за ревністю і вірою його рідних, здійснюється щоденно, протягом усіх сорока днів, із служінням заупокійної літургії та панахиди; це поминання називається сорокоустом. Нарешті, в роковину смерті померлого моляться за нього близькі йому рідні й вірні друзі, висловлюючи цим віру, що день смерті людини не є днем знищення, а новою датою народження для вічного життя; день переходу безсмертної душі людської в інші умови життя, де вже немає місця земним хворобам, печалям і смутку [53, с. 611].

Далі студент повинен вивчити процес організації похорону, догляд за труною за цвинтарями як «священними місцями». Також треба знати про канонізацію та шанування святих, про роль мощей святих та ін.

Дуже важливо висвітлити чи сповідують Царство Небесне всі світові релігії і що в них є кінцевою метою життя. Від цього залежить зміст канонічного права.

Завдання для самоконтролю

Що ви знаєте про Царство Небесне?
Що необхідно зробити, щоб душа людини потрапила у Царство Небесне?
Як ви ставитеся до захоронения померлих у гробівцях, у вигляді праху з урною та ін.? Порівняти з захоронениям святих.