Канонічне право
ТЕМА 6. Божі священнодійства Церкви
План
Вступ.
- Набуття первинного членства Церкви та отримання дарів Святого Духа.
- Примирення з Богом і Церквою та з’єднання з Ісусом Христом.
- Невидиме благословення і свідчення Бога.
- Прикликання благодаті Божої.
Висновки.
Ключ - завдання
Тема семінарського заняття охоплює всі форми богошанування: богослужіння, поховання спочилих, шанування святих та ін. Особливе місце займають Божі таїнства. Всі сім таїнств необхідно детально розглянути. Для цього слід вивчити матеріал із підручників та навчальних посібників [59; 34; 18], а також нормативної та методологічно-допоміжної церковної літератури. При підготовці до семінарського заняття треба мати на увазі деякі особливості та відмінності в організації процесу богошанування у православній та католицькій Церквах. Корисним будуть використані відомості з лекційного заняття, власні спостереження за процесом богослужінь, консультації священнослужителів та ін.
Методологічні рекомендації
Велике значення має перше питання семінарського заняття «Набуття первинного членства Церкви та отримання дарів Святого Духа», де йдеться про таїнства Хрещення, набуття громадянства Царства Небесного та Миропомазання.
Для того, щоб між окремими віруючими встановлювався зовнішній зв’язок, як між членами одного релігійного союзу, необхідний зовнішній вираз спільної віри, тобто такий формальний акт, який видимим чином установлював би приналежність окремих осіб до церковної спільноти і служив би способом вступлення в нього. У канонічних джерелах вказуються два таких способи. Перший, який становить корінну і першопочаткову основу всіх прав і всіх обов’язків всередині церковної спільноти, є хрещення. Хрещення за суворим церковним правом повинно здійснюватися обов’язково в церкві і тільки з дозволу єпархіального начальника - вдома. Через нього набувається члена церковної спільноти, або, що те саме, загальна церковна правоздатність. Таким чином, в галузі церковного права Хрещення має таке ж значення, як народження у сфері цивільного права. Тому воно у наших джерелах і називається другим або духовним народженням. Але як родиться людина один раз, так і хреститися дійсним чином може тільки один раз. Це останнє догматичне положення і послужило підґрунтям до встановлення іншого похідного способу набуття первинної активної церковної правоздатності - для осіб, які отримали правильне хрещення в якійсь християнській спільноті, яка історично відокремилась від єдності Вселенської церкви. Такі особи приймаються у православну церкву не через хрещення, а через формальне зречення від попереднього віросповідання, яке супроводжується особливими релігійними обрядами. Обидва способи вступления в Церкву очевидно передбачають вільну і свідому волю суб’єкта на вступления у церковну спільноту [34, с. 133].
Для прийняття хрещення необхідні віра і покаяння. Людина, яку хрестять, одержує ім’я святого або святої. Відтепер цей святий або свята стає не тільки молитовником, заступником і захисником хрещеника, але й прикладом, зразком життя в Бозі і з Богом. Це заступник хрещеника, а день його пам’яті стає святковим днем для хрещеника - день іменин. Занурення у воду символізує смерть із Христом, а вихід з неї - нове життя з Ним і прийдешнім воскресінням [43, с. 6].
З таїнством Хрещення у православній церкві завжди і невіддільно з’єднується таїнство Миропомазання. У церквах католицькій лютеранській конфірмація переважно відкладається до настання
повноліття хрещеника [53, с. 221]. Миропомазання є Таїнство, в якому віруючому даються дари Святого Духа, які укріпляють його в духовному християнському житті. Таїнство Миропомазання здійснюється через помазання святим миром, за прикладом старозавітньої Церкви, бо Апостоли не встигали самі здійснювати це Таїнство через покладання рук. Святим миром називається приготовлена особливим способом і освячена дорогоцінна суміш із пахучих речовин і єлею. При здійсненні Таїнства святим миром хрестоподібно помазуються віруючому такі частини тіла: чоло, повіки, ніздрі, вуха, вуста, груди, руки і ноги - з промовленням слів: «Печать дару Духа Святого. Амінь». Інколи таїнство Миропомазання називають П’ятидесятницею (зішестям Святого Духа) кожного християнина [53, с. 505-506].
Таїнство Миропомазання є таїнством нового життя, це заклик повсюдно нести Благу звістку про Христа, свідчити про Нього і словом і ділом, і всім своїм життям [43, с. 7].
Слід пам’ятати, що Хрещення є тільки початком і основою церковної правоздатності і разом необхідним засобом для вступления до Церкви, для початку духовного життя. Потім все подальше життя християнина скеровується до своєї мети іншими актами церковної влади, з яких юридичне значення мають: покаяння і причастя; шлюб [34, с. 223].
Далі студент робить висновок про значення таїнств Хрещення й Миропомазання для життя людини, до якої були застосовані надприродно-правові норми для подальшого захисту її від злих намірів і дій.
Завдання для самоконтролю
- Опрацюйте релігійну літературу і висвітліть дії священика при здійсненні таїнств Хрещення та Миропомазання.
- В яких випадках можна охрестити дитину без священика? Якими повинні бути наступні дії батьків?
- Яку роль у таїнствах Хрещення та Миропомазання відіграють хресні (почесні) батьки? Якими є вимоги до них?
Наступні таїнства - це Покаяння, яке складається зі сповіді і відпускної молитви, та Причастя (євхаристії, подяки). Тому назва питання «Примирення з Богом і Церквою та з’єднання з Ісусом Христом» має важливе значення у житті людини.
Таїнство Покаяння слугує до встановлення внутрішньої єдності з Церквою для того, хто порушив цю єдність; причастя є вищим торжеством духовної єдності членів Церкви [34, с. 223].
Покаяння є Таїнство, в якому віруючий сповідує (розкриває усно) свої гріхи Богу в присутності священика і отримує через священика прощення гріхів від Самого Господа Ісуса Христа. Для отримання прощення (відпущення) гріхів від того, хто сповідується (кається), вимагається: примирення з усіма ближніми, щирий жаль через свої гріхи і усне сповідання їх, твердий намір виправити своє життя, віра в Господа Ісуса Христа і надія на Його милосердя [53, с. 506].
Самій людині важко побачити і зрозуміти свою негідність перед Богом, своє відступництво, що називається гріхом. Важко визнати, що людина не вміє любити, прощати образи або несправедливості, творити милість. Людина часто не бажає докладати навіть найменших зусиль, щоб зробити це, вникнути у Слово Боже. Адже поверхове читання не зачепить людської совісті, на відміну від Святого Писання. Людина не замислюється, що якийсь жарт може образити, слово - заподіяти біль, прихована правда - призвести до неправди або зради. Важко усвідомити свою провину, а ще важче визнати її вголос, відкрито й щиро при свідкові. Тут потрібна справжня мужність, за яку можна отримати нагороду тільки на Небесах. Покаяння заради примирення з Богом приймає душа, яка, усвідомлюючи свою провину, готова прийняти будь-яке покарання від Бога, тому що вболіває від «сварки» з Ним. Зцілюватися потрібно не стільки від хвороб тілесних, скільки від гріхів, що вражають душу. У таїнстві Покаяння людина одержує від Ісуса Христа дар благодаті, що несе справжнє прощення гріхів і виправдання для нас [43, с. 9-10]. У таїнстві Покаяння (Сповіді) людина очищує свою совість.
По відношенню до сповідників церковні правила надають духівникам таке: на кого покладено заборону (єпитимію) одним духівником, той не може бути вирішений іншим, виключаючи певні випадки. Із сповіддю може з’єднуватися єпитимія. Єпитимією називається духовна заборона, духовне покарання, що має на меті не помсту грішнику за його гріх, не задоволення правди Божої, а виправлення того, хто кається, примирення його зі своєю совістю. Це не каральна, а виправна, освятительна і цілительна міра. Єпитимія, яка накладається на сповіді, повинна бути таємницею, інакше порушилася б печатка таємниці, яка лежить на сповіді [34, с. 224-226]. Тобто в особливих випадках на того, хто кається, накладається єпитимія, або покута, яка вимагає благочестивих вчинків і деяких обмежень, спрямованих на подолання гріховних обмежень, спрямованих на подолання гріховних звичок [53, с. 506].
Причастя (від грецьк - подяка, Євхаристія) є таїнство, в якому віруючий у вигляді хліба і вина приймає (споживає) істинне Тіло і Кров Господа Ісуса Христа і через це таємниче з’єднується з Христом і стає причетником вічного життя [53, с. 506]. Тому центром Святої Божественної Літургії (від грецьк - спільна справа) є Євхаристія (Причастя). Таїнство Євхаристії починається з віддяки. Ми дякуємо Богові за життя в усіх його проявах, за явні й неявні благодіяння, які Він робить нам через людей або обставини, за рятівні страждання й хресну смерть Сина Божого Ісуса Христа, за Його воскресіння й вознесіння, за Божественне милосердя й можливість звертатися до Творця [43, с. 12-13].
Таїнство святого Причастя установив Сам Господь наш Ісус Христос під час останньої Тайної вечері, напередодні Своїх страждань і смерті. Він Сам звершив це Таїнство і заповів звершувати його завжди як згадку про Нього. Згідно із заповіддю Христовою, таїнство Причастя постійно звершується до кінця віку за Літургією, під час якої хліб і вино силою та дією Духа Святого перетворюється, або переістотнюються на істинне Тіло й істинну Кров Христову [53, с. 507].
Завдання для самоконтролю
- Чи можна просити в Бога прощення без такого свідка, як священик?
- Чому людина є негідною перед Богом? Як добитися належної гідності?
- Чому Тайна Вечеря називається пасхальною трапезою? Чи випадковий вибір Ісусом Христом свята Пасхи для цього?
«Невидиме благословення і свідчення Бога» - третє питання семінарського заняття, яке стосується відповідно таїнства Шлюбу і таїнства Священства.
Шлюб (вінчання) є одобрениям і освяченням природного способу продовження людського роду [34, с. 223].
Слово «вінчання» означає коронування. Під час вінчання на нареченого й наречену священик покладає вінці - знаки царської благословення звисока. Хто ж цей Цар? Звичайно, наш Господь Ісус Христос. Це Він входить у життя двох сердець, що полюбили один одного, щоб допомогти їм створити родину й разом переборювати всі випробування. Кожне таїнство - це відновлення людини, ніби нове її народження. І в таїнстві Шлюбу людина теж народжується заново, але вже не одна, а в сім’ї. Адже в християнському шлюбі двоє стають однією душею й однією плоттю в Христі [43, с. 20].
Потрібно пам’ятати, що в християнстві природний елемент шлюбу, як союз одного чоловіка і одної жінки, залишився незмінним, тільки тепер цей союз возведено до найвищого начала, утверджений на позитивній Божій волі і внаслідок того отримав вищий смисл і значення, став природним засобом поширення не тільки роду людського взагалі, але і членів Царства Божого на землі, тобто Церкви Христової. Шлюб може бути розірваним тільки смертю одного з подружжя, оскільки розірвати шлюб неможливо аналогічно як неможливо розірвати духовний союз Христа з Церквою. Союзу чоловіка і жінки притаманні чотири моменти: природний (фізичний), етичний (моральний), юридичний, релігійний [34, с. 227-230].
Отже, шлюб є таїнством, в якому за добровільною (перед священиком і Церквою) згодою нареченого і нареченої жити спільно благословляється їхній шлюбний зв’язок в образі духовного союзу Христа з Церквою, випрошується і подається благодать Божа для взаємної допомоги й однодушності, і для благословенного народження та християнського виховання дітей. Шлюб установлений Самим Богом ще в раю над Адамом і Свою. Ісус освятив шлюб Своєю присутністю на весіллі в Кані Галилейській. Тобто сім’я є основою Церкви Христової. Але таїнство Шлюбу не обов’язкове Для всіх, особи, які добровільно залишаються неодруженими, зобов’язані проводити чисте, непорочне і дівственне життя, яке, за вченням Слова Божого, вище за шлюбне життя і є одним з найбільших подвигів [53, с. 507-508].
У церковній спільноті існує організований союз чітко визначених трьох станів: клір (ієрархія), монашество, прості віруючі (миряни). Як загальна церковна правоздатність, або права, стани мирян, набуваються шляхом хрещення, так для отримання ієрархічного рвання у Церкві встановлений теж особливий акт рукопокладання vхіротонія) [34, с. 139].
Щоб стати священиком не тільки потрібно мати духовну освіту семінарію., академію), але необхідне ще й свідчення від Самого Господа в Його Церкві. Таке невидиме свідчення й одержує майбутній священик у таїнстві Священства. У цьому таїнстві йому дається благодать Святого Духа, сила звище для майбутнього служіння Богу. Перші єпископи були рукопокладені Апостолами, яких обрав Господь під час Свого земного життя. Єпископи стали рукопокладати своїх помічників, священиків і дияконів у тих громадах, де вони не могли служити самі. Відтоді таїнство Священства через єпископів іде від Самого Господа Ісуса Христа до наших днів. Існує три ступені священства: диякон (перший, молодший ступінь), пресвітер або священик (другий, середній ступінь) і єпископ або архиєрей (третій, вищий ступінь) [43, с. 15-17].
Той, хто посвячується на диякона, отримує благодать служити при здійсненні таїнств; хто посвячується на священика (пресвітера), отримує благодать здійснювати таїнства; хто посвячується на єпископа (архиєрея), отримує благодать не тільки здійснювати таїнства, але й посвячувати інших для здійснення таїнств (хіротонія) [53, с. 509].
У різних християнських конфесіях існують свої канонічні норми щодо хіротонії. Ми розглянемо вимоги православних норм, а студенти повинні зіставити їх із хіротонічними нормами католицизму, протестантизму.
Від кандидатів на ієрархічне рукопокладення в Церкві вимагається високий рівень канонічних установок. Церковне право вимагає від особи, яка приступає до хіротонії, відомих духовних і фізичних якостей, відсутність яких складають перешкоди до отримання цього акту, серед яких: а) недолік віку: для поставлення в диякони повинна бути особа чоловічої або жіночої статі (диякониси, катихизаторій) віком не молодші 25 років; в пресвітери особи тільки чоловічої статі, не молодші 30 років; в єпископи особи тільки чоловічої статі, обов’язково монахи не молодші 35 років (у винятковий випадках, не молодші 25 років); б) недолік деяких тілесних властивостей: не рукопокладаються глухі і сліпі, але інші фізичні недоліки не беруться до уваги; в) недолік загальних і спеціальних знань: особи, які не отримали ніякої освіти, не можуть бути поставлені на церковно-ієрархічні ступені; г) недолік віри; д) недолік доброї слави чи доброго Імені: аморальність способу життя чи роду діяльності; е) недолік гуманності: особи, які за службовими обов’язками чи за інших обставин причиняли людям смерть; є) недолік свободи: особи, які перебувають на державній службі, повинні звільнитися від виконання своїх попередніх обов’язків; ж недолік чи порок шлюбного союзу: не допускаються особи, які одружилися вдруге, або одружилися на вдові, розлученій, блудниці чи актрисі та ін.
Всі ці та інші перешкоди до отримання священичого сану мають бути відкритими, гласними і таємними (через сповідь, яка здійснюється перед рукопокладанням за особливою формою, де повинно бути засвідчено, що жодні канонічні перешкоди до поставлення даної особи на відповідну ступінь відсутні). Тоді священик отримає апостольську владу для здійснення таїнств від імені Ісуса Христа [34, с. 141-145]. Студентам рекомендується розвинути дискусію щодо целібату та інших перешкод до хіротоній інших конфесій.
Існують певні вимоги й до єпископа, який здійснює рукопокладання, а також до самого акту рукопокладання.
Зокрема, відносно самого акту рукопокладання церковні правила вимагають: а) щоб цей акт здійснювався публічно, в церкві, у присутності народу; б) щоб рукопокладання здійснювалося в порядку ступенів, від нижчих до вищих. Найменший термін перебування на нижчих ступенях кліру точно не визначений в канонах [340, с. 147]. Зазвичай, після здійснення хіротонії в сан диякона здійснюється оголошення в посаді терміном відслуження не менше сорока Божественних Літургій, хоча і тут бувають винятки, які залежать від ступеня підготовки кандидата; в) рукопокладання повинні бути здійснені не інакше, ніж із призначенням кандидата на певне місце, тобто до визначеної церкви, в якій він буде служити; г) рукопокладання на ту чи іншу ієрархічну ступінь, якщо один раз правильно здійснено, що не повторяється [34, с. 148].
Слід пам’ятати, що крім хіротонії у Церкві здійснюється ще й хіротесія. Так, нижчі ступені церковнослужителів встановлюються самою Церквою. Вона може вводити нові ступені і посади церковнослужителів, як і скасовувати вже існуючі. Хіротесія здійснюється поза вівтарем, у храмі. Право поставляти молодших кліриків на церковнослужительські ступені належить єпископу, а в монастирях хіротесію можуть здійснювати і їхні настоятелі - архимандрита та ігумени. Існують такі ступені нижчих кліриків: читець, співець, іподиякон (субдиякон), аколуфи, екзорцисти (заклинателі), нитці, канонархи, фосфори (гробокопателі), герменевти [34, с. 127— 128]. Існує ще й інститут паламарів, вівтарників та ін.
Завдання для самоконтролю
- Які існують перешкоди до укладення шлюбу?
- Як пояснити винятковість церковного розлучення? Що таке уневажнення церковного шлюбу?
- Які існують побажання вірян до особи священика?
Останнє питання семінарського заняття - «Прикликання благодаті Божої» відображає таке таїнство як Єлеосвячення (Соборування). Розглянемо це на прикладі православної Церкви.
Треба згадати як багато уваги у Святому земному житті Господь Ісус Христос приділяв хворим людям. Від Нього отримували зцілення і сліпі, і глухі, і кульгаві, і біснуваті, і паралізовані, і помираючі. На жаль, нерідко хвороби є наслідком гріха - відступу від Бога і Його заповідей самого хворого або його предків. Коли порушується зв’язок з Богом, джерелом життя, дух людини неминуче занедужує, а де хворий дух, там хворе тіло. Можна повернутися до Бога, покаятися в гріхах і одержати прощення. Апостол Яків пише: «Якщо хто хворий, нехай призве пресвітерів (священиків) Церкви, і нехай (вони) помоляться над ним, помазавши його єлеєм в ім’я Господнє. І молитва віри зцілить недужого, і підніме його Господь; і якщо він звершив гріхи, то простяться йому (Як. 5:14-15). Адже зв’язок з Богом може бути порушений і через забуті гріхи, і через вільну або мимовільну участь у несправедливих словах і вчинках інших людей [43, с. 24-25]. Для зцілення й очищення від наслідків гріха здійснюється таїнство Єлеосвячення (Соборування).
Таїнство Єлеосвячення відбувається соборно, тобто при участі декількох священнослужителів у храмі, хоча буде достатнім у крайньому випадку одного священика й одного мирянина. Для цього у центрі храму ставиться аналой з Євангелієм. Поруч столик, на; якому стоїть посудина з єлеєм на блюдці із пшеницею. У пшеницю ставиться сім запалених свічок і сім пензликів для помазання - по числу уривків, що читаються зі Святого Письма. Всі, хто соборується, тримають у руках запалені свічки. Це - свідчення, що Христос - світло в нашому житті. Після кожного євангельського читання священики помазують освяченим єлеєм чоло, ніздрі, щоки, губи, груди й кисті рук із двох сторін. Це робиться на знак очищення всіх наших п’яти почуттів, думок, серця й справ рук наших - усього того, чим ми могли згрішити. При кожнім помазанні читається спеціальна молитва, потім йде молитовне призивання Пресвятої Богородиці, безтілесних небесних сил, животворящого Хреста, Івана Хрестителя, Апостолів, мучеників, преподобних, безсребреників і всіх святих.
Це таїнство, в якому прикликається на хворого благодать Бояса, бере свій початок від Апостолів, які, отримавши від Господа Ісуса Христа владу, під час проповіді зцілювали усяку хворобу і небагатьох хворих помазували оливою і зціляли. Святі Апостоли нічого не проповідували від себе, але вчили тільки того, що заповідав їм Господь і надихав їм Дух Святий [53, с. 510].
Зауважимо, що прикликання благодаті Божої так чи інакше здійснюється при всіх Таїнствах та освяченнях. Це студенти повинні окремо висвітлити. Також потрібно вказати чин таїнства Єлеосвячення в різних християнських конфесіях.
Завдання для самоконтролю
- Чому таїнство Єлеосвячення (Соборування) є найбільш загадковим і не всім зрозумілим?
- Чому хворіє дух людини, а потім її тіло?
- Чому забуті гріхи періодично «дають» про себе знати у вигляді недуг?