Канонічне право

ТЕМА 5. Позитивістські ознаки канонічного права

План

Вступ.

  1. Інтеграція канонічного права з позитивним правом.
  2. Правовідносини у канонічному праві, їх види.
  3. Канонічно-правова культура вірянина.
  4. Канонічно-правове виховання членів суспільства.

Висновки.

Ключ - завдання

Необхідністю цієї теми є повторення матеріалу з теорії права таких тем: право в системі соціального регулювання [14, с. 163— 175], правова свідомість [14, с. 532-549], правова культура суспільства [14, с. 549-560], правові відносини [14, с. 334-351]. Із енциклопедій, довідників та філософії права [51, с. 185-243] потрібно ознайомитися з поняттям позитивного права, а також з позитивно-правовими нормами Церкви, позитивно-правовими нормами держави про Церкву. Особливу увагу звернути на поняття церковного законодавства, законодавча ініціатива у Церкві, на зв’язок канонічного права з міжнародним правом. Корисним будуть історичні відомості про право Київської Русі, «козацьке право» та ін. Матеріал канонічно-правової культури міститься у цьому навчальному посібнику.

Методичні рекомендації

Організація вивчення теми «Інтеграція канонічного права з позитивним правом» розпочинається з уточнення понять «інтеграція», «норма права», «законодавство», «позитивне право», «міжнародне право» та ін.

Інтеграція (від лат.- поповнення, відновлення, непорушний) - це процес, або дія, який має своїм результатом цілісність; об’єднання, з’єднання, відновлення єдності; перетворення розпорошуваного, непомітного стану в концентрований, видимий, пов’язаний зі сповільненням внутрішнього руху, тоді як дезінтеграція - перетворення концентрованого в стан розпорошеності, пов’язане з прискоренням руху [56, с. 179]. Йдеться не тільки про об’єднання в ціле ізольованих частин канонічного права різних конфесій релігій, а передусім окремих норм канонічного права з чинним законодавством. Тут доцільно вести мову про проникнення, введення норм позитивного права в канонічне і навпаки.

Норма права - це різновид соціальної норми, що закріплює правило (стандарт) правомірної поведінки, неприпустимість відхилення від якого гарантується державною владою [14, с. 228].

Кожна норма в межах системи права має свою спеціалізацію, що зумовлює її своєрідність порівняно з іншими нормами права. Ця особливість дозволяє класифікувати норми права за різними підставами і класичні та спеціалізовані норми права; регулятивні і охоронні норми права; зобов’язальні, заборонні та уповноважувальні норми права; імперативні і диспозитивні норми права; абсолютно визначені та відносно визначені норми права; загальні і спеціальні норми права; норми матеріального та процесуального права; постійні і тимчасові норми права [14, с. 228-233]. Студентові необхідно навести приклади видів норм канонічного права.

Законодавство - це система нормативних актів, якими регулюються суспільні відносини; це один із основних методів здійснення правотворчої функції держави, який полягає у діяльності відповідних державних органів по розробці; розгляду, прийняттю і оприлюдненню законів та інших нормативних актів [61, с. 499]. Студент повинен висвітлити зміст церковного законодавства, наголосивши на тому хто є законодавцем у канонічному праві, хто володіє законодавчою владою, законодавчою ініціативою, як здійснюється законодавчий процес і т. д. ІІри цьому слід мати на увазі консервативний характер церковного законодавства. Треба порівняти законодавчий процес православ’я з законодавчим процесом католицизму.

Позитивне право випливає із чинного законодавства, яке є даним, фактичним, стійким, безумовним. Існує ще й поняття релігійного позитивізму як точка зору позитивної релігії (прозріння, натхнення) на противагу «релігії розуму» раціоналістів [56, с. 347]. Однак позитивне право протистоїть так званому метафізичному праву, яке покладено в основу канонічного права. Хоча канонічне право має метафізичний зміст, але його норми оформлені за позитивістськими правилами.

Окремо слід зупинитися на структурі правових норм: гіпотезі, Диспозиції, санкції. Для цього слід зазначити, що «норма права» — Не різновид соціальної норми, що закріплює правило (стандарт) правомірної поведінки, неприпустимість відхилення від якого гарантуються державною владою [14, с. 228].

Гіпотеза - це елемент норми права, що вказує на життєві обставини, за наявності та/або відсутності яких реалізується правило поведінки (диспозиція). Диспозиція - це елемент норми права, що вказує на правило поведінки, якому повинні підкорятися учасники правовідносин. Санкція - це елемент норми права, що встановлює невигідні наслідки на випадок порушення правила, визначеного в диспозиції [14, с. 233-239]. Далі студент аналізує структуру норми канонічного права, наводить приклади.

Міжнародне право - це правова система, що складається з принципів і норм, якими регулюються відносини між її суб’єктами - державами, міжнародними організаціями тощо. Міжнародне право не входить до будь-якої системи права і не включає норм національного права, воно поділяється на публічне й приватне [62, с. 669]. Виходячи з цього, студент зіставляє канонічне право з міжнародним правом, висвітлює їх спільні та відмінні ознаки.

У цілому треба показати як канонічне право інтегрується з окремими галузями позитивного права, тим самим показати, що канонічне право є своєрідним позитивним правом Церкви.

Завдання для самоконтролю

  1. Наведіть приклади проникнення норм позитивного права у позитивне право Церкви і навпаки.
  2. Чому канонічне право має деякий вид міжнародного характеру?^ Чи є в ньому особливості?
  3. Які санкції канонічного права Ви знаєте?

Друге питання «Правовідносини у канонічному праві, їх види» слід розпочати з поняття правовідносини.

Правовідносини - це суспільні відносини, які є юридичним виразом фактичних суспільних відносин, де одна сторона на основі правових норм вимагає від іншої сторони виконання певних дій або утримання від них, а інша сторона повинна виконати ці вимоги, що охороняються державою. Найхарактернішими ознаками правовідносин як особливого виду суспільних відносин є те, що це суспільні відносини - це ідеологічні відносини, вони виступають юридичним виразом економічних, політичних, сімейних та інших відносин; вони виникають, припиняються або змінюються на основі правових норм; суб’єкти правовідносин пов’язані між собою

суб’єктивними правами і юридичними обов’язками; взаємна поведінка учасників правовідносин індивідуалізована і чітко визначена; вольовий характер; охороняється державою. До складу правовідносин включають суб’єктів і об’єкти правовідносин та їх юридичний зміст (сукупність прав і обов’язків сторін). Правовідносини можна класифікувати за предметом правового регулювання та конституційні, цивільні, адміністративні, трудові, фінансові та ін. За функціональним призначенням виокремлюють дві великі групи правовідносин: регулятивні та охоронні. Слід також розрізняти матеріально-правові та процесуально-правові правовідносини. За часом дії розрізняють довгострокові та короткострокові правовідносини [53, с. 335-338].

Зрозуміло, що студентові необхідно дати поняття і проаналізувати церковні правовідносини, їх види, визначити їх специфіку.

Слід пам’ятати, що правовідносини у канонічному праві мають певну традицію.

Так, Київська Русь у X ст. разом з християнською вірою сприйняла візантійську канонічну традицію саме в той період, коли вона досягнула розквіту і в багатьох відношеннях випереджувала церковно-юридичну думку на Заході. Саме візантійський шлях, яким би він не був, позбавив нашу культуру (історію) від грубих і водночас беззмістовних форм боротьби духовної і світської влади. Принципи, які успадковані від Візантії, проголосували єдину християнську мету Церкви і держави, розмежовували їх владні функції. Такі симфонічні відносини передбачали різні варіанти об’єднання, з’єднання, взаємного обміну функціями між владами при умові, що Церква і держава єдині в цілому - у намаганні зміцнити християнську державу. Прикладом цього слугує «Руська правда». Наше канонічне право формувало стиль правового життя суспільства, передувало і сприяло становлення світського права і державного законодавства. Світське право тривалий час розвивалося в тіні канонічного права, тому що не було особливої необхідності Розмежовувати, розділяти і протиставляти їх один одному. Поява канонічного права і церковної юрисдикції в Київській Русі призвело до різкого скорочення існуючої тоді сфери давньоруського звичаєвого права, яке мало на собі яскраві сліди язичного походження [26, с. 497-504]. Тому виникнення правовідносин у канонічному праві України треба шукати у Київській Русі, нормативно-церковних відносинах того часу. Особливо це стосується Запорізької Січі.

Завдання для самоконтролю

  1. Які характерні ознаки канонічно-правових відносин Ви можете назвати?
  2. Які види правовідносин існували у Київській Русі?
  3. Що запозичила Запорізька Січ у Візантії в галузі канонічно-правових відносин?

Підходи до вивчення теми «Канонічно-правова культура вірянина» є традиційними, які притаманні теорії та філософії права. Спочатку потрібно висвітлити такі поняття: «культура», «культура особи», «правова культура суспільства», «правова культура особистості», «правова свідомість».

Під культурою (від лат - обробіток, розвиток, виховання, освіта, шанування) розуміють: 1) історично вихідне значення - обробіток і догляд за землею; 2) догляд, поліпшення, ушляхетнювання тілесно-душевно-духовних сил, схильностей і здібностей людини, а отже,- і ступінь їх розвитку; відповідно розрізняють культуру тіла, культуру душі і духовну культуру (або культуру духу); 3) сукупність способів і прийомів організації, реалізації та поступу людської життєдіяльності, способів людського буття; сукупність матеріальних і духовних надбань на певному історичному рівні розвитку суспільства і людини, які втілені в результатах продуктивної діяльності; 4) локалізоване у просторі та часі соціально-історичне утворення, що специфікується або за історичними типами, або за етнічними, континентальними чи регіональними характеристиками суспільства [58, с. 313].

Тобто, культура - це результати діяльності людини, продукти її праці. Праця (діяльність) може бути фізичною (матеріальна культура) або інтелектуальною, розумовою (інтелектуальна, духовна культура). Культура в однині не існує. Є види культур: правова культура, політична культура, релігійна культура і г. д., де відображені напрацювання людей в певній галузі, напрямі.

Культура особи - це філософська категорія, що відображає рівень соціалізації людини, її придатність до того чи іншого виду професійної діяльності [52, с. 66]. Тому можна вести мову про культуру професійної діяльності священика характеризують такі категорії: віра, догматичні знання, талант, професійна майстерність та ін., та доцільно сформулювати визначення професійної діяльності священнослужителів усіх рангів.

Під правовою культурою суспільства розуміють якісний стан правового життя суспільства, який характеризується досягнутим рівнем розвитку правової системи - станом та рівнем правосвідомості; юридичної науки, системи законодавства, правозастосовної практики, законності і правопорядку, правової освіти, а також ступенем гарантованості основних прав і свобод людини [14, с, 550].

В літературі існує ще й абстрактне поняття правової культури як системи духовних і матеріальних цінностей у сфері функціонування права. Вона є складовою частиною загальної культури. Охоплює всю сукупність найважливіших ціннісних компонентів правової реальності в її розвитку (право, правосвідомість, правовідносини, правопорядок, нормотворча, правозастосовна та ін. правова діяльність). Виступає однією з категорій загальнолюдських цінностей є невідкладним компонентом правової держави [64, с. 37].

Виходячи з цього, можна вести мову про канонічно-правову культуру православ’я, канонічно-правову культуру католицизму тощо.

Правова культура особистості характеризує ступінь і характер її правового розвитку, виступає необхідною передумовою формування правової культури суспільства. Правову культуру особистості становлять такі елементи: знання права і розуміння його принципів; настанова індивіда на повсякденну правомірну поведінку і звичка вчиняти свої дії відповідно до приписів правових норм; повага до права; вміння використовувати у практичній діяльності правові знання, реалізовувати свої суб’єктивні права, виконувати юридичні обов’язки; правова активність особи [14, C. 554-555].

Звідси можна вивести поняття канонічно-правової культури священика, вірянина. Зокрема, в основу канонічно-правової культури вірянина покладено страх перед гріхом, відчуття провини, сповідування тілесних і душевних чеснот, недопущення тілесних і душевних пристрастей. Детально це висвітлено у Символі віри.

Правосвідомість - це сукупність суб’єктивних елементів правового регулювання: ідей, теорій, емоцій, почутгів та правових настанов, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формуються ставлення до права та юридичної практики, Ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив напрямів розвитку правової системи з початку забезпечення гідного існування людини, справедливості у міжлюдських стосунках, ефективної організації життєдіяльності держави і суспільства.

Доцільно розглянути поняття релігійної свідомості громадян (вірян), канонічно-правової свідомості священика. Тут треба розглянути й підсвідоме, почуттєве розуміння канонічно-правової культури.

Завдання для самоконтролю

  1. Під впливом чого формується канонічно-правова культура вірянина?
  2. Як впливає канонічно-правова культура священика на канонічно-правову культуру вірянина?
  3. Зупиніться детальніше на канонічно-правовій культурі підсвідомості людини.

Чи не найбільш значущою темою є «Канонічно-правове виховання членів суспільства». Це власне одне з основних призначень канонічного права.

Для цього необхідно розглянути такі основні поняття: «виховання», «навчання», «правове виховання».

Виховання - це процес цілеспрямованого, систематичного формування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів. У широкому розумінні виховання - це вся сума впливів на психіку людини^ спрямованих на підготовку її до активної участі у виробничому, громадянському й культурному житті суспільства [11, с. 53].

Навчання - цілеспрямований процес передачі і засвоєння знань, умінь, навиків і способів пізнавальної діяльності людини. Навчання, яке починається з раннього дитячого віку і триває протягом усього життя людини як у вигляді організованої освіти, так і шляхом самоосвіти є освіта, розвиток і виховання людини [11, с. 233].

Правове виховання - це система державних і недержавних заходів, спрямованих на формування у громадян належного рівня правосвідомості і правової культури. Воно включає в себе правову освіту населення, різні форми пропаганди права, прищеплення поваги до законів і свідомого їх виконання. У правовому вихованні важливу роль відіграють засоби масової інформації, видання науково-популярної юридичної літератури - довідників і коментарів законодавства, брошур тощо [64, с. 40].

У канонічно-правовому вихованні членів суспільства йдеться про виховання на законах Божих, на вірі й любові до Бога. Необхідно здійснити класифікацію осіб, на яких спрямований виховний процес: дошкільнята, ясельний період, школярі (молодшого, середнього і старшого віку), студенти, молодь, літні люди, особи похилого віку. Цю категорію людей треба поділяти ще на віруючих, байдужих до віри, невіруючих. Тепер про кожну із категорій, зокрема треба вести мову із проблем канонічно-правового виховання.

Зупинитися слід окремо хто здійснює канонічно-правове виховання: батьки, вихователі, вчителі, священики, яка частота впливу на виховуючих. Бажано висвітлити засоби виховання: бесіди, розповіді, уроки християнської етики, недільні школи, читання релігійної літератури, перегляд телепередач, отримання інформації з інтернету, слухання проповідей священиків, організація підготовки до релігійних свят та їх проведення, свідоме дотримання постів і т. ін. Особливо слід зупинитися на щоденних молитвах, релігійно-моральній атмосфері в сім’ї, в родині, в колективі, частоті відвідування богослужінь у церкві, сповідання.

Нарешті, потрібно дати відповідь на те, чи канонічно-правове виховання скероване на вірян, відвідувачів церкви чи всіх членів суспільства. Вияснити: чи є переходи з розряду «невіруючих у віруючі», чому це відбувається, хто і що має у цьому вагомий вплив.

Завдання для самоконтролю

  1. Наведіть приклади канонічно-правового виховання у сім’ї, школі, церкві. Які форми і методи найбільше впливають?
  2. Як Ви думаєте: правопорушників більше серед віруючих чи невіруючих? Про які правопорушення найбільше йдеться?
  3. Охарактеризуйте канонічно-правову дію телеканалу «Глас» (інших телеканалів), дію засобів масової інформації, книжкових видань і т. д.