Канонічне право

ТЕМА 3. Філософсько-теоретичні аспекти канонічного права

План

Вступ.

1. Канонічне право як різновид корпоративного права.
2. Співвідношення предметів канонічного права і юридичної деонтології.
3. Субстанційність принципів канонічного права.
4. Онтологічність функцій канонічного права.

Висновки.

Ключ — завдання

Матеріал семінарського заняття відповідає темі «Предмет, принципи та функції канонічного права» Програми навчальної дисципліни, з якої було прочитано лекцію. Студентам необхідно повторити такі теми юридичної деонтології: «Предмет юридичної деонтології», «Принципи, функції та компоненти юридичної деонтології» [52, с. 28-66], «Принципи канонічного права [48]. Практично весь матеріал міститься у цьому навчальному посібнику.

Корисним було б ознайомитися з темою «Гносеологія філософії права», що міститься у навчальному посібнику «Філософії права» [4, с. 46-104].

Методичні рекомендації

У першому питанні «Канонічне право як різновид корпоративного права» первинний акцент потрібно зробити на понятті «корпоративного права»

Корпорація (від лат - об’єднання) - це товариство, спілка, сукупність осіб, об’єднаних на основі професійних або станових інтересів [54, с. 455]. Будучи членом корпорації, особа повинна виконувати певний примус, а не відособленість, тобто, діяти під внутрішнім контролем даної організації, командно, оскільки існує спільність інтересів, мети, програми дій, статуту й т. ін.

Корпоративні норми - це документи нормативного характеру, що розробляються політичними партіями, громадськими організаціями, профспілками, фондами, рухами та іншими організованими спільнотами з метою реалізації інтересів своїх членів. Предметом регулювання корпоративних норм є відносини, які неможливо або недоцільно регулювати правом. Ці норми визначають правовий статус названих організацій, установлюють їх мету і завдання, умови членства, порядок формування і компетенцію їх органів, гарантій додержання норм, специфіку санкцій і засади взаємодії з державою [14, с. 171]. Необхідно проаналізувати Церковний Устав однієї з конфесій, і визначити елементи корпоративності.

У Церкві існує своєрідна корпорація, яка творить церковну єдність, живе одним життям, підтримуючи традицію єдності. Звичайно, корпорації у Церкві - це передусім конфесії: православна, католицька або протестантська, серед яких утворюються ще й свої автокефальні громади.

Так, католицька єдність - це юридична єдність усіх католиків світу, що пов’язані зовнішніми формами устрою, а підлеглість од йому видимому церковному голові, представникові й намісникові невидимого голови Христа, наступникові Св. Ап. Петра, Папі Римському. Протестантська Церква, засвоюючи право управління ь Церковних справах - державній владі, тим самим підлягає умовам зовнішнього розподілу Церкви відповідно до політичного розподілу, і тому не визнає за необхідне об’єднання окремих християнських громад зовнішніми формами устрою. Православна Церква. Не визнаючи потреби в одній зовнішній загальноцерковній влад (єдиний Невидимий Голова Церкви - Невидимий Голова, Христос) проте приймає і засаду церковної єдності, і на ділі залишається так само єдиною, як була за апостольської доби. Як Апостоли дістали Повноваження від Христа не кожний зокрема, а всі разом та в рівній мірі, так і надалі повнотою церковної влади належить цілому єпископатові, від якого влада вже переходить до окремих членів. Маючи повноваження в рівній мірі, всі єпископи творять всесвітню церковну ієрархію, місцеві національні Церкви. Згідно з тридцять четвертим апостольським правилом (щоб єпископи кожного народу знали першого між ними, визнавали його за свого голову) на чолі кожної місцевої Церкви старший її єпископ, який може називатися митрополитом, екзархом, патріархом та ін. Для утворення та продовження ієрархії місцевої Церкви потрібен мінімум єпископів - три [25, с. 8-9].

Корпоративне право - це: 1) складова частина цивільного права, якою регулюються правовий статус, порядок утворення і діяльності акціонерних та інших господарських товариств і організацій (корпорацій); 2) система внутрішніх організаційних правил акціонерних та інших господарських товариств і організацій (корпорацій), обов’язкових тільки для членів корпорацій [62, с. 366].

Таким чином, канонічне право може слугувати окремим різновидом корпоративного права, оскільки має необхідні ознаки. Більш детально висвітлений цей матеріал у лекційній частині цього навчального посібника, де розглядається метакорпоративний аспект канонічного права.

Завдання для самоконтролю

1. Що спільного і відмінного є між релігійними конфесіями?

2. Які умови існують при залученні громадян до корпорації? Як відбувається цей процес у Церкві?

3. Назвати корпоративні ознаки канонічного права.

Готуючись до другого питання «Співвідношення предметів канонічного права і юридичної деонтології», слід зазначити, що юридична деонтологія - це філософсько-правова наука про пізнання юристом сутностей внутрішнього імперативу службового обов’язку, який створює передумови для формування особистісних норм його професійної поведінки і мотиви їхнього вибору з метою формування об’єктивної істини та прийняття справедливого правового рішення [52, с. 34-35]. Зміст внутрішнього імперативу службового обов’язку полягає в тому, що він є свідомим, вмотивованим чинником реальної поведінки юриста, його певною позицією та добровільно прийнятим рішенням. Тобто цей імператив є внутрішнім, особисто виробленим для юриста законом. Внутрішній імператив службового обов’язку не регулюється жодним нормативним документом, оскільки він не підвладний чужим нормам і тяжіє до моралі, не має матеріальної зацікавленості [52, с. 30-32].

Предметом юридичної деонтології умовно можливо представити у такій залежності: філософія - право - почуттєва норма - професійна дія. З неї випливає, що норми природного права пронизують почуття юриста, на основі чого формуються комплексні почуттєві норми, які разом з позитивним правом проявляються у професійній дії [52, с. 44].

Студент має можливість дійти висновку, що предмет юридичної деонтології скерований на особу юриста, його почуттєві норми, внутрішнє переконання, його внутрішню філософію «права», яка є його особистою творчістю. Тобто юридична деонтологія є вступом до філософії права у вигляді антропологічних властивостей особи юриста як суб’єкта.

Канонічне право є також вступом до філософії права, але цей вступ спеціальний, специфічний, унікальний. Студент повинен розкрити зміст цього спеціального вступу.

В літературі вказується, що канонічне право - це система релігійних та юридичних норм, яка склалася на основі канонів, якими іменуються акти церковних влад, що мають для вірян силу закон) [2, с. 133]. Також зазначається, що канонічне право - це сукупність правових норм, установлених церковними канонами (правилами) Раніше канонічне право охоплювало позацерковні правовідносини: шлюбно-сімейні, майнові, кримінальні, міжнародні. Тривалих час воно співіснувало з римським правом та звичаєвим правом [62 с. 33]. Іншими словами, канонічне право - це все те право, яке по ходить від Церкви в епоху Вселенських соборів на сході і до кінця середньовіччя на Заході, незалежно від того, стосується воно церковних чи цивільних справ [59, с. 16]. Під канонічним правом най частіше розуміють позитивне право Церкви, яке допомагає глибше зрозуміти онтологічну сутність права як соціального явища. Термін «канонічне право» за обсягом охоплює релігійно-общинні правові системи найбільших традиційних гілок християнства - православ’я та римо-католицизму. Це - діюча система релігійно-правових приписів, що реально врегульовує цілий ряд специфічних відносні які не піддаються впорядкуванню в інший спосіб. Це - змішай Релігійно-правова система, яка базується на принципах віровчення певного напряму християнства [29, с. 3-5].

У середньовіччі в ряді європейських держав одночасно функціонували три системи права - звичаєве, римське і канонічне. Церква, володіючи великим впливом на світське життя, регулювала за допомогою канонічного права відносини шлюбно-сімейного, майнового, кримінального та міжнародного характеру [2, с. 133-134].

Існує поняття й «церковне право». Під церковним правом розуміється право, яке стосується Церкви, незалежно від законодавства [59, с. 16]. Церковне право використовує «канон» у розумінні дисциплінарних постанов: апостольських, соборних і святоотцівських правил. У цьому випадку виокремлюють такі поняття, як: церковне правило, догматичне визначення Вселенського або іншого собору), цивільний закон. Звід канонічних правил, якими до цього часу керуються православні помісні церкви, вперше був офіційно затверджений на Трульському соборі 692 р. [57, с. 145].

Між церковним правом і канонічним правом існують різні співвідношення:

поняття «церковного права» - ширше від поняття «канонічного права»; поняття «церковного права» - вужче від поняття «канонічного права»; поняття «церковного права» збігається з поняттям «канонічного права» [59, с. 17].

Очевидно, слід приєднатися до групи тих авторів, які вважають, іцо канонічне право поглинає в собі церковне право. Адже канонічне право включає також канони, які виходять за межі церковного життя і навіть церковного права, оскільки влаштування^ і діяльність Православної Церкви визначається також нормами більш пізнього походження. Канонічне право - право, церковне за походженням, однак не винятково церковне за змістом. Церковним же правом називають науку, предмет якої - правові акти, які регулюють церковне життя, незалежно від їх походження: це - давні канони, церковні постанови пізнішої епохи або закони, прийняті світською владою. А церковне право - право, яке стосується Церкви, незалежно від законодавця. Відношення одного і другого права можна подати під видом двох взаємно перетинаючих кіл. Тому канонічне право - це лише частина всієї сукупності церковно-правових актів. Але канони утворюють основу і серцевину церковного права, для подальшого церковного законодавства вони служили беззаперечним авторитетом і критерієм [59, с. 16-17].

Формування власної дефініції слід почати з того, що канонічне право скеровано на декілька суб’єктів: вірянина, пресвітера, єпископа, ченця. У всіх них є також внутрішній імператив (наказ) - передусім, віра, пожертва, відсутність матеріальної зацікавленості, очікування нагороди за праведну поведінку у позаземному житті. Це означає, що суб’єкти канонічного права беззаперечно сприймають норми канонічного права, свято їх дотримуються (без жодних сумнівів), бо ці норми є творінням Божим, Божою вимогою до людини. Тобто предмет канонічного права має також антропологічний зміст, характеризується великою консервативністю, хоча й допускає незначні нововведення у вигляді норм.

На основі вищенаведених міркувань треба дійти висновку, що канонічне право як система норм відображає деяку позитивістську позицію. Нам потрібно, щоб канонічне право відображало природну, філософсько-правову позицію, оскільки маємо справу зі спеціальним вступом до цієї позиції.

Крім того, канонічне право є автономною надкорпоративною правовою системою, що є частиною всього релігійного права [29, с. 11]. Тобто канонічне право є самостійним явищем, до якого держава прямо не втручається, а до релігійних норм держава до деякої міри має відношення. Це означає, що канонічне право є вужчим поняттям від релігійного права і його джерела формуються окремо від держави.

Ці поняття необхідно почерпнути з лекційного матеріалу.

Для цього слід пам’ятати, що предметом філософії права є суть і закономірності втілення свободи у суб’єктивному дусі права [51, с. 59]. Враховуючи зміст суб’єктивного духу права, свободи у життєдіяльності людини, внутрішнього імперативу обов’язку суб’єктів канонічного права, а також земної онтологічної мети життя цих суб’єктів, необхідно вивести дефініцію канонічного права як філософсько-гіравової науки.

Зокрема пропонується, що канонічне право - це транснаціональна система духовно-моральних цінностей вірян, сформована герменевтикою природного права та метакорпоративннм правом Церкви з метою продовження позатілесного життя.

Завдання для самоконтролю

1. Проаналізуйте онтологічні обов’язки суб’єктів канонічного права: вірянина, пресвітера, єпископа, ченця, їх внутрішній імператив.
2. Чому каконічне право є спеціальним вступом до філософії права?
3. Розкрийте зміст свободи для кожного суб’єкта канонічного права зокрема.

Висвітлення змісту третього питання семінарського заняття «Субстанційність принципів канонічного права» треба розпочати з поняття «субстанція».

Субстація (від лат - сутність, дещо засадниче, підстава) - це гранична засада, що дозволяє зводити багатоманітність і змінність властивостей до чогось постійного, відносно сталого і самостійно існуючого; деяка реальність, розглянута в аспекті її внутрішньої єдності [58, с. 614]; це - у звичайному розумінні синонім матерії, речі; у філософському розумінні - щось незмінне на противагу змінюючим станам і властивостям; те, що існує завдяки самому собі і в самому собі, а не завдяки іншому і в іншому [56, с. 428- 429]. Канонічне право приймає за субстанцію Бога. Тому потрібно відповідно до такої субстанції висловити свої міркування.

Принципи канонічного права повинні відповідати принципам юридичної деонтології та принципам філософії права.

До принципів юридичної деонтології належать: гуманність, справедливість, милосердя, нормативність, самостійність, індивідуальність, неповторність, нестандартність, миттєвість, непередбачува- ність, практичність, конкретність [52, с. 45-47]. Принципами філософії права слугують: а) онтологічні принципи - метафізичність, інтелігібельність, вітальність, владність, верховенство, доконечність, правосудність, рефлексивність, обов’язковість, синергетичність;

б) гносеологічні принципи - метафізичність, трансцендентальність, інтелігібельність, екзистенціальність, феноменологічність, рефлексивність, культурологічність, ментальність, історичність [51, с. 65-77].

Студент повинен зрозуміти, що частина принципів юридичної деонтології і філософії права може бути принципами й канонічног го права. Деякі принципи потрібно замінити на протилежні за змістом. Наприклад, непередбачуваність - на передбачуваність, інте- лігібельність - на сенсибельність і т. д. Потрібно виходити з предмета канонічного права, його суб’єктів та інших міркувань, що стосуються віри та Божих законів. Але вже можна сказати, що принципи канонічного права мають певну класифікацію: загальні і спеціальні, що висвітлено у лекційній частині цього навчального посібника.

При визначенні принципів канонічного права слід брати до уваги такі поняття: любов до Бога, перебування у спілкуванні молитов, перебування у клірі, церковне спілкування, церковні таїнства, пресвітерські достоїнства, чернече благочиння, непорочність гріх, очищення помислів, покаяння, нечисті задоволення, безсоромна впертість, святотатство та ін.

Далі студент творчо аналізує принципи канонічного права, які подавалися на лекції, з отриманими вище відомостями та знаннями.

Завдання для самоконтролю

1. Чому принципи канонічного права є субстанційними?
2. Які з принципів юридичної деонтології та філософії права не можуть бути принципами канонічного права? Чому?
3. Якими принципами керується людина, яка готується стати пресвітером, ченцем?

Важливість четвертого питання «Онтологічність функцій канонічного права» полягає в тому, що воно відображає практичне значення навчальної дисципліни «канонічне право».

Спочатку зосередимося на понятті «онтологія». Онтологія - (від грецьк - суще і слово, вчення) - це філософське вчення про буття як таке [58, с. 449]. Тому треба проаналізувати розділ Біблії «Буття».

Знову-таки, функції канонічного права містяться в єдності з функціями юридичної деонтології та філософії права.

Функціями юридичної деонтології є:

а) функції, які стосуються особи правника - формування у юриста усвідомлення внутрішнього імперативу службового обов’язку; конкретизація правосвідомості та правомірності дій у юристів; підвищення рівня правового почуття у суб’єктів права; вироблення у правників внутрішнього переконання на основі юридичної саморегуляції, юридичної оцінки й юридичної репутації та самоутвердження; встановлення юристом об’єктивної правової Дійсності; сприяння вибору юристом справедливого рішення; виховання у правників духовної, моральної і юридичної відповідальності; обґрунтування індивідуального регулювання професійних ЯШ юристів та усвідомлення їх наслідків; дотримання безпеки Життєдіяльності;

б) функції, які відображають процес формування національно права в Україні - утвердження національного духу українського права; забезпечення панування права; створення необхідних передумов функціонування української національної правової теорії;

в) функції, які сприяють регулюванню суспільних відносин у державі - вміння визначити цінність права і цінність держави; сприяння формуванню цивілізованого правопорядку в Україні; сприяння виробленню індивідуальних (власних) норм професійної поведінки юриста (деонтологічних норм) [52, с. 49-50].

У філософії права до загальних функцій належать: методологічна, гносеологічна, аксіологічна, рефлексивна, культурологічна, ідеологічна, а до спеціальних - антропоцентрична, автентична, інтеріоризаційна, герменевтична, естетична [51, с. 92].

Виходячи з того, хто є суб’єктом канонічного права, можна дійти висновку, що, практично, всі функції юридичної деонтології і філософії права мають пряме відношення до цієї навчальної дисципліни. Проте студентам необхідно віднайти ті функції, які є, свого роду «вступними» функціями до філософії права. Наприклад, які функції передують методологічній, гносеологічній, аксіологічній та іншим переліченим функціям. Тобто треба дати відповідь на запитання: як за допомогою канонічного права можна науково збагатити філософію права? У цьому студентові може допомогти лекційний матеріал і глибокий аналіз значення віри у Бога, користі відвідування богослужінь та онтологічних настанов Церкви. Матеріал міститься у цьому навчальному посібнику.

Завдання для самоконтролю

1. Чому функції канонічного права повинні бути онтологічними?
2. Як впливають функції канонічного права на суспільну активність в державі вірян?
3. Чому у сучасному світі чинне законодавство (позитивне право) не використовує функцій канонічного права? У чому причина?