Канонічне право

ТЕМА 2. Специфіка різноджерельності канонічного права

План

Вступ.

  1. Загальні поняття джерел канонічного права.
  2. Види джерел канонічного права.
  3. Специфіка етапів систематизації джерел канонічного права.
  4. Сучасні тенденції появи основних джерел канонічного права.

Висновки.

Ключ - завдання

Студент повинен повторити відповідний матеріал із загальної теорії держави і права, а також вивчених на даний час інших галузей права. Корисним будуть відомості з історії держави та права України, зарубіжних країн. Значну увагу слід приділити повторенню матеріалу з римського цивільного права, конституційного права України, християнської етики. Основний наголос слід робити на біблійні вчення, Вселенські собори, Церковні правила, статути (устави) та ін.

Методичні рекомендації

Приступаючи до вивчення першого питання «Загальні поняття джерел канонічного права», студент повинен спочатку дати відповідь на те, що є джерелом права взагалі, тобто джерелом світського права. При цьому наголосити, що джерело права - це спосіб зовнішнього вияву правових норм, який засвідчує їх загально^ обов’язковість [61, с. 171]. У більшості випадків під джерелом права розуміють витоки формування, різні первинні правові форми, їх початок. Для виявлення джерел будь-якого права треба вдаватися до історії, літописів, подій, де згадувалися взяті за основу регулювання тих чи інших суспільних відносин. Треба зазначити, що джерела права перебувають у постійному розвитку, вони динамічні. Важливо висвітлити ті джерела канонічного права, які гармонізували відносини держави і Церкви (напр., новели імператора Юстиніана І Великого).

Джерелами права можуть вважатися ті матеріальні, соціальні та інші умови життя суспільства, які об’єктивно викликають необхідність видання чи зміни, доповнення тих або інших нормативно-правових актів, а також правової системи загалом. Багатоманітність джерел права є явищем, характерним для різних за своїм соціально-політичним змістом правових систем. Сукупність джерел утворює органічну систему, в якій всі елементи - види джерел - розташовані в певній послідовності [28, с. 116].

Досліджуючи вплив релігійних норм на систему джерел права, вважається, що джерело права і витоки права мають дещо різний зміст. Наприклад, 1) джерело права - це форма зовнішнього виразу релігійних приписів, що зумовлюють юридичну силу певних правил поведінки, санкціонуються державою, приймаються у формі нормативних актів, що мають юридичну силу та обов’язкові до виконання; 2) витоки права - фактори, що визначають зміст права, напрями його розвитку та вдосконалення [28, с. 9].

Джерела канонічного права мають усі ключові ознаки джерел права у традиційному розумінні. Держава визнає за релігійними організаціями право на створення власних нормативних систем і у разі, якщо таким приписам властиві відповідні ознаки, вони можуть вважатися джерелами права [29, с. 11,35].

Виходячи з цього, джерелом канонічного права є зовнішні форми закріплення нормотворчої волі Церкви, яка має власну мету, самостійні способи її досягнення та здатна легітимно забезпечити примусом виконання власних приписів. Особливості джерел канонічного права проявляються в їх класифікації, для якої типовим є виділення специфічних нехарактерних для світського права видів правових джерел (Біблія, церковне передання, канонічний звичай, церковне законодавство та ін.) [29, с. 34, 67].

У науці канонічного права прийнято вирізняти три основних сфери церковно-правових відносин, кожній з яких відповідає власна сукупність джерел: 1) церковний устрій; 2) церковне управління, 3) зовнішні відносини Церкви [29, с. 47-48].

Далі студент використовує знання, отримані на лекційному занятті та завдяки самостійній підготовці.

Завдання для самоконтролю

  1. Яка різниця між національними світськими джерелами права Релігійними джерелами права та джерелами права канонічного права?
  2. Дайте короткий історичний огляд вивчення джерел канонічного gрава.
  3. Чому джерелом канонічного права є правостворююча, нормотворча воля? Де ця воля проявляється, фіксується?

Наступним питанням «Види джерел канонічного права» студент поглиблює поняття джерела права.

У світському праві розрізняють такі види джерел права: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий договір нормативно-правовий акт [61, с. 171]. Канонічне право має. матеріальні джерела, формальні джерела і юридична доктрина як джерело [29, с. 71-150]. Існує три види матеріальних джерел східнохристиянського канонічного права: суб’єктивована нормотворча Божественна, церковна та державна воля [29, с. 143]. Це породжує такі підвиди джерел канонічного права: Божественне право, церковне законодавство, канони, статуарне право, звичай, міркування авторитетних каноністів, державне законодавство по церковних справах [59, с. 28-37]. До формальних джерел відносяться документи, пам’ятки, в яких викладені ці норми: Канон Священних книг, церковний авторитет старозавітних правових норм, Новий Завіт, Апостольські писання, Святе Письмо і канони [59, с. 37-44]. З іншого боку, формальними джерелами є: Священні (біблійні) приписи, канонічно-правовий звичай, канонічний акт, канонічний прецедент, внутрішньо-церковний та міжцерковний канонічно-правовий договір [29, с. 145].

Юридична доктрина посідає важливе місце серед джерел канонічного права у східному християнстві. При цьому її значення не вичерпується формально-регулятивним. Юридична доктрина - головний чинник у розвитку канонічно-правової науки та засобів^ регулятивного впливу. Роль доктрини у становленні канонічного права як цілісної системи можна порівняти зі значенням юриспруденції Давнього Риму у представленні суперечливої сукупності різнотипних норм римського позитивного законодавства у вигляді стрункої та впорядкованої нормативної системи, що тривалі вікр була зразком для наслідування [29, с. 148-149].

Студент може доповнити свої знання. Адже існують ще й такі джерела канонічного права: джерела церковного права донікейської епохи, грецькі джерела церковного права епохи Вселенських Соборів, кодифікація візантійських церковно-правових джерел в епоху Вселенських Соборів, західні джерела і збірники церковного права епохи Вселенських Соборів, джерела церковного права Візантії X-XV століть, церковно-правові джерела Балканських Церков, джерела права Руської Православної Церкви до встановлення Святішого Синоду, джерела церковного права, синодальної і новітньої епохи, джерела церковного права на Заході [59, с. 45-127].

Завдання для самоконтролю

  1. Як впливають соціальні чинники на формування джерел канонічного права?
  2. Які інші формальні джерела канонічного права мають право на існування?
  3. Хто має право здійснювати тлумачення канонічного права? У результаті чого проявляється ця юридична доктрина?

Продовженням попереднього питання є «Специфіка етапів систематизації джерел канонічного права».

Спочатку студентові слід повторити поняття «систематизація» і «кодифікація». Систематизація - це впорядкування законодавства, приведення його до внутрішньоузгодженої системи, є передумовою ефективності чинного законодавства, усунення суперечностей, прогалин і застарілих норм у праві. Робить законодавство більш зручним і доступним для користування, сприяє зміцненню законності в регулюванні суспільних відносин [64, с. 489].

Потрібно знати, що кодифікація — це спосіб упорядкування законодавства, забезпечення його системності та узгодженості; одна з форм систематизації законодавства, в процесі якої до проекту створюваного акта включаються чинні норми і нові норми, як вносять зміни в регулювання повної сфери суспільних відносин [62, с. 139].

Студентові треба встановити відмінності між систематизацією і кодифікацією.

У канонічному праві виділяють п´ять етапів систематизації

1) виявлення нормативного матеріалу, що підлягатиме систематизації; 2) попередня його обробка, яка містить виявлення юридичні чи фактично недіючих приписів; 3) основна обробка, що передбачає опрацювання систематизаційного масиву у ключі звільненні його від внутрішніх суперечностей та приведення матеріалу в єдину систему; 5) вирішення питання про нормативно-регулятивна значення цих результатів.

Виділення етапів систематизації джерел канонічного права - Досить складне завдання, адже у цій релігійно-правовій системі немає чітких напрацьованих механізмів здійснення систематизації Це, а також загальна нечисленність спроб систематизації канонічно-правових приписів, дозволяє нам говорити навіть про своєрідну Унікальність кожного випадку юридично значущої кодифікації (тобто такої, результати якої мани б реальне регулятивне значення). Справа в тому, що більшість систематизованих канонічних актів створені дуже давно і за час свого існування вже встигли набути не тільки канонічного, але й певного сакрального значення [29, с. 173].

Слід наголосити, що Римо-Католицька Церква здійснила кодифікацію і оприлюднила у 1983 р. нову редакцію «Кодексу канонічного права». Канонічне право Православної Церкви і досі відчуває гостру потребу в проведенні всеохоплюючої систематизації чинних канонічно-правових норм [15, с. 156]. Завершенням процесу систематизації канонічного права є скликання Всеправославного Собору з перспективою переходу до Вселенського Собору.

Завдання для самоконтролю

  1. У чому полягає специфіка етапів систематизації джерел канонічного права?
  2. У чому є складність проведення кодифікації канонічного права?
  3. Чому у Православній Церкві відсутній кодекс канонічного права?

Творчим питанням семінарського заняття є «Сучасні тенденції появи основних джерел канонічного права».

Насамперед, студентові треба сказати, що сучасний стан релігійно-правової системи світу не перебуває в органічній єдності. Зокрема, у Православній Церкві найбільший гальмівний процес розвитку норм та інститутів канонічного права. Основних причин дві: 1) універсальна (всецерковна) правотворчість у Православній Церкві фактично призупинена з часу проведення останнього Всеправославного Собору у 787 p.; 2) локальна правотворчість на рівці окремих автокефальних (незалежних) національних Православних Церков, починаючи з VIII-IX ст., розвивалася практично самостійно та неузгоджено, без розробки єдиної теоретико-правової докрини і напрямів розвитку системи права всього релігійного об’єднання [29, с. 156].

Процес систематизації канонічного права Православної Церкви, що є показником рівня його розвитку, призупинився на стадіях інкорпорації та консолідації норм. Багато старих канонічно- правових інститутів відмерло, а натомість постала значна кількість нових, ще не врегульованих канонічним правом.

Можна виділити такі основні тенденції розвитку церковного законодавства на сучасному етапі:

1) Гостре усвідомлення всіма суб’єктами канонічних правовідносин (помісними церквами, ієрархією, церковною громадськістю та ін.) потреби скликання та проведення наступного всеправославного собору як єдиного органу, наділеного компетенцією вирішувати питання загальноцерковного характеру.

2) Об’єктивна потреба проведення теоретико-правових досліджень, удаючись при цьому до застосування сучасної наукової методології, з метою поглибленого вивчення ключових понять та явищ канонічного права (поняття канонічного права, місце його у системі права, джерела та шляхи їх систематизації, поняття, склад і учасники канонічно-правових правовідносин, канонічні правопорушення, канонічно-правова відповідальність та ін.).

3) Необхідність вироблення єдиних узгоджених з більшістю окремих Православних Церков концептуальних засад розвитку канонічного права на майбутнє та низки конкретних заходів з їх утілення. Закладення міцного наукового підґрунтя здатне значною мірою посприяти розв’язанню цієї наболілої проблеми.

4) Реформування канонічного права як цілісної релігійно-правової системи, яке, враховуючи парадигму незмінності віронавчального елементу, ймовірно, проходитиме у формі піднесення канонічно-правового регулювання до рівня сучасних вимог. Необхідно створити сталий механізм прийняття, зміни та припинення дії канонічно-правових норм.

5) Піднесення на якісно новий, що відповідав би сучасному стану розвитку канонічних правовідносин, рівень груп галузевих канонічних норм. Серед норм, які потребують першочергової та негайної трансформації, в першу чергу треба назвати систему норм, що визначає канонічно-правову відповідальність (її види та співвідносність карних заходів з реальними канонічними правопорушеннями). Саме у цій сфері існують чи не найбільші розбіжності між приписами канонічних норм і сучасною практикою їх застосування.

6) Вироблення єдиних загальноприйнятих норм набуття Православними Церквами статусу автокефальних. Проведення новітнього обліку існуючих помісних церков з урахуванням сучасних політичних реалій та розмежування між державами.

7) Усвідомлення необхідності визначення нових принципів взаємодії Православних Церков між собою та з іншими релігійними конфесіями чи групами.

Важливим кроком до офіційної систематизації канонічного Права повинна стати наукова неофіційна систематизація, проведена інетитуційно-галузевих засадах, адже розробки окремих науковців (зокрема, тлумачення ними канонічних норм, які були схвалені органами церковного управління та введені до ієрархії джерел права) історично відігравали особливе цілком самодостатнє значення у процесі канонічної правотворчості. Кодифікація православного канонічного права могла б завершитися офіційним прийняттям хоча б на рівні окремих Православних Помісних Церков (наприклад, Української Православної Церкви) кодексу канонічно-правових норм [29, с. 173-175].

Завдання для самоконтролю

  1. У чому полягає зміст інкорпорації та консолідації канонічно-правових норм?
  2. У чому трудність скликання Восьмого Вселенського Собору і яка була б користь від нього як джерела канонічного права?
  3. Які ви знаєте розбіжності між приписами канонічних норм і сучасною практикою їх застосування?