Кримінологія

22.1. Поняття і загальна характеристика пияцтва і алкоголізму

Кримінологія традиційно приділяє багато уваги проблемі так званих фонових явищ — пияцтву, алкоголізму, наркоманії, проституції, СНІДу і т. ін., які істотно впливають на злочинність і тому мають розглядатись як одні з найважливіших криміногенних чинників. їх криміногенна роль насамперед полягає у тому, що вони перешкоджають сприятливому етичному розвитку і формуванню особи, підвищенню її культурного, професійного й інтелектуального рівнів.

“Викрадач розуму” — так називають алкоголь з давніх часів. Про п’янкі властивості спиртних напоїв люди дізналися близько 8 тис. років до н. е. — з появою керамічного посуду, що дало можливість виготовляти алкоголь з меду і дикорослого винограду.

Чистий спирт почали одержувати в VI—VII ст. араби і назвали його “алкоголь”, що означає “той, що одурманює”. Першу пляшку горілки виготовив араб Рагез у 860 р. Переганяння вина для отримання спирту різко посилило пияцтво. Не виключено, що саме це стало мотивом заборони вживання спиртних напоїв основоположником ісламу Мухаммедом.

У період Середньовіччя у Західній Європі також навчились одержувати міцні спиртні напої шляхом переганяння вина та інших бродячих цукристих рідин. Згідно з легендою вперше таку операцію здійснив італійський чернець-алхімік Валентус. Покуштувавши одержаний продукт і сильно сп’янівши, алхімік заявив, що відкрив чудодійний еліксир, який робить літню особу молодою, стомленого — бадьорим, сумного — веселим.

З того часу міцні спиртні напої швидко поширилися країнами світу. Наприклад, Омар Хайям у своїх рубаї так оспівував якості вина: “Твои дары, о жизнь, — уныние и туга, хмельная чаша лишь одна нам дорога, вино ведь — мира кровь, а мир — наш кровопийца, так, как же нам не пить кровь кровного врага?”

З пияцтвом і алкоголізмом у давнину боролись у всьому світі. У Китаї пияцтво каралося смертною карою, в Індії п’яницям вливали в рот кипляче вино. Особливо, аж до смертної страти, карали жінок.

Своєрідно боролися з пияцтвом у Спарті. Рабів споювали, а потім демонстрували їх молодим спартанцям, щоб переконати у страшній дії алкоголю та викликати огиду до вина. У Римі громадянам до ЗО років вживання вина було суворо заборонено.

До Росії масово завозити горілку і вино почали у XVI ст. За царювання Іоанна Грозного і Бориса Годунова створювалися “цареві шинки”, які приносили масу грошей у казну, а з 1894 р. продаж горілки став царською монополією.

Слід зазначити, що статистику споживання спиртного вели в Росії, починаючи з 1750 р. Ось що характерно: ніколи Росія не посідала провідного місця у світі за споживанням алкоголю: показник пияцтва був у 2—5 разів менший, ніж в інших країнах. Отже, стверджувати, що пияцтво закладене у самій природі російського народу, абсурдно.

Деякі дослідники вважають, що алкоголізм виник у Росії за Петра І.

Справді, поширення західної культури в період царювання Петра І супроводжувалося впровадженням і розповсюдженням міцних спиртних напоїв із розрахунком, що це буде корисним і ще більше “європеїзує” Росію. Крім того, уряд мав на меті отримати за допомогою масового споживання алкоголю нечувані доходи. Надалі почали говорити про так званий п’яний бюджет.

У легенді про “російське пияцтво” було і політичне коріння. Ще Катерина II зазначала, що “п’яним народом легше управляти”. Широко відомі слова представника російського консерватизму К. Леонтьева: “Школи шкідливіші за шинки” і думка одного з останніх міністрів освіти: “Горілка — кращий запобіжник заняттю політикою”. Словом, краще гуляння, ніж заколоти!

Проте, незважаючи на заохочення царським урядом питних традицій, народ не був бездіяльним. Стихійно виникали досить масштабні антиалкогольні бунти. Наприклад, у 1861 р. у 15 російських губерніях повсталий народ розгромив більше 260 шинків. Цей рух був суворо придушений царським урядом. Близько 800 осіб було покарано шпіцрутенами і заслано до Сибіру.

Антиалкогольні настрої призвели до того, що в липні 1914 р. царський уряд заборонив продаж спиртних напоїв для місцевого споживання. Проте відповідних умов для викорінення пияцтва створено не було. А оскільки питні звичаї легко пристосовуються до нових умов і набувають потворних форм, люди стали одурманювати себе лаками, політурою, денатуратом. Суспільно-психологічний експеримент не вдався, зважаючи на його стихійність і непродуманість. У зв’язку з цим і сьогодні актуальні слова Ф. Енгельса про те, що можлива “трагічна колізія між історично необхідною вимогою і практичною можливістю її здійснення”1.

Чималим збитком для країни стали прорахунки під час проведення антиалкогольної кампанії 1985 р. Практика показала, що збільшилася кількість злочинів, учинених у стані сп’яніння, зростали масштаби самогоноваріння, спекуляції спиртними напоями.

Не передбачити таких плачевних результатів антиалкогольної кампанії фахівцям, знайомим з історією цього питання, було просто неможливо. Адже ще російські соціологи вбачали у пияцтві й алкоголізмі не просто особистий порок, який залежав від доброї або злої волі самого питущого, а багатопланове суспільне явище, тісно пов’язане з економічними, політичними, побутовими і культурними чинниками. Багато з одержаних тоді результатів — класифікація типів алкоголізму, стратегія профілактичних заходів, ідеї створення довгострокової антиалкогольної програми на науковій основі — залишаються актуальними і нині. Проте, зважаючи на непродуманість, поспішність, некомпетентність, а також науковий егоїзм окремих учених-реформаторів, експеримент не вдався, навіть гірше — породив додаткові проблеми.

Безперечно, пияцтво, під яким прийнято розуміти систематичне, надмірне споживання спиртних напоїв, не тільки погіршує здоров’я, а й створює певний ризик для життя. Прийнято вважати, що тривалість життя питущих на 10—15 років коротша, ніж у непитущих, і вони рідко досягають 60-річного віку.

Ще сто років тому було доведено, що пияцтво батьків — одна з головних причин недоумства дітей. У 80 % батьків-алкоголіків діти страждають нервово-психічними захворюваннями. З кожних 100 дітей, які хворіють на епілепсію, у 60 батьки зловживали спиртним. Під час вивчення причин розпаду молодих сімей виявилося, що у 70 % випадків чоловіки зловживали алкоголем.

Психічна деградація питущих жінок відбувається у 3—5 разів швидше, ніж чоловіків-п’яниць. Лише близько 6 % жінок у стані сп’яніння залишаються спокійними, інші — надмірно збудженими, що виявляється у сльозливості або злобі.

Близько 70 % убивств, 80—90 % хуліганських вчинків учиняються у стані сп’яніння. Близько 23 % алкоголіків під час сп’яніння або похмілля думають про самогубство або й здійснюють такі спроби.

У науковій літературі є різні класифікації пияцтва:

а) епізодичне вживання алкоголю;

б) зловживання алкоголем — часте вживання спиртних напоїв (від одного до кількох разів у тиждень) або рідкісне, але У значних кількостях (більше 200 мл) (цю стадію називають звичним пияцтвом, яка може призвести до алкоголізму);

в) алкоголізм.

Розрізняють три стадії алкоголізму: перша — вживання алкоголю стає головним моментом поведінки, основним змістом буття; друга — на перший план виходять біологічні механізми захворювання, пов’язані з деформацією особи і бажанням прийняти повторну дозу алкоголю після протверезіння; третя — потреба в алкоголі стає в один ряд з потребами в їжі або сні, життєдіяльність без алкоголю стає неможливою. Визнаючи стан сп’яніння конкретної особи, розрізняють три його ступені:

  • легку (наявність у крові 1—2 % алкоголю);
  • середню (3—4 %);
  • важку (до 6 % алкоголю).

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) констатує три основні види наслідків пияцтва:

1) проблеми для питущого: короткочасні функціональні розлади і втрата самоконтролю; агресивність; нещасні випадки; настання адміністративної відповідальності за появу в нетверезому стані у громадських місцях; отруєння алкоголем; розвиток цирозу печінки; алкогольний психоз; рання смерть або самогубство;

2) проблеми для сім’ї питущого: конфлікти в сім’ї, невиконання подружніх, батьківських і материнських обов’язків; втрата пошани; матеріальні труднощі; внутрішньоутробне ураження плоду; неправильне виховання та юнацький алкоголізм серед дітей батьків-алкоголіків; злочинність.

3) проблеми для суспільства: порушення громадського порядку; дорожньо-транспортні пригоди; нещасні випадки, зниження продуктивності праці та прогули; економічні збитки; витрати на охорону правопорядку.