Кримінологія

21.1. Стан, динаміка і структура злочинності жінок

Злочинність жінок відрізняється від злочинності чоловіків кількісними показниками, характером злочинів та їх наслідками, способами і знаряддями здійснення, роллю, яку виконують при цьому жінки, вибором жертви злочинного посягання, впливом на їх правопорушення сімейно-побутових і супутніх обставин. Ці особливості пов’язані з історично обумовленим місцем жінки у системі суспільних відносин, її соціальною роллю, біологічними і психологічними властивостями. Зрозуміло, що соціальні умови, спосіб життя і ролі жінок змінюються, у зв’язку з чим змінюються характер і способи їх злочинної поведінки.

Упродовж 80—90-х років частка жінок у загальній злочинності становила 10—15 %.

Найпоширенішими злочинами жінок є крадіжки (близько 15 % у загальній структурі злочинності жінок, із яких 12 % — крадіжки особистого майна), розкрадання чужого майна шляхом привласнення або розтрати (18—20 %), обман споживачів (13—14 %). Значно рідше жінки вчиняють розкрадання за допомогою грабежів, розбоїв і шахрайства, а також розкрадання у великих розмірах. Переважна більшість розкрадань вчинюється жінками залежно від виконання ними різних обов’язків, які безпосередньо стосуються виконуваної роботи. Три чверті розкрадань скоюються в містах, що є зрозумілим, оскільки на селі значно менше комерційних підприємств, торгових точок, підприємств громадського харчування, будівництв і т. ін.

Жінок набагато частіше, ніж чоловіків, карають за обман споживачів. Це пояснюється більшою порівняно з чоловіками зайнятістю жінок у таких сферах, як громадське харчування, торгівля, обслуговування і матеріально-технічне забезпечення населення. Серед визнаних винними в обмані споживачів, як правило, переважають особи до 40 років.

У минулому жінки в основному давали хабарі або були посередниками в хабарництві, нині навпаки — зросла частка тих, хто їх отримує. Мабуть, це залежить, з одного боку, від більшої соціальної активності жінок, а з іншого — від розвитку ринкової економіки і пов’язаною з нею адміністративною діяльністю. Зростання частки жінок серед осіб, які вчинили злочини проти державної влади, — достатньо характерна риса сучасної злочинності.

За останні роки зросла кількість крадіжок, учинених жінками. За вибірковими даними, кількість учинених ними крадіжок особистого майна громадян збільшилася з 17 до 20 % у структурі їх злочинності. Інакше кажучи, кожна п’ята виявлена злочинниця — крадійка. Число жінок, які вчиняють крадіжки особистого майна громадян, у 2—2,5 раза більше за кількість тих, хто вчинює інші види крадіжок.

Крадіжки всіх видів частіше вчинюються жінками в містах. Серед них значна частка тих, хто постійно вчиняє крадіжки і вже карався за це. В основному це жінки старшого віку, багато з яких ведуть бездомний спосіб життя.

Для жінок характерні крадіжки, вчиненні “шляхом довіри”, особливо на залізничному транспорті та з квартир.

Серед злочинниць приблизно 1 % становлять особи, засуджені за вбивства і замахи на вбивства, ще близько 1 % — за заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю, понад 3 % — за грабежі і розбійні напади. Стосовно всіх злочинців частка жінок серед убивць у різні роки коливається від 10 до 12 % , не виявляючи помітної тенденції до зростання; тих, які завдали тяжкої шкоди здоров’ю, — від 5 до 7 %; тих, які вчинили грабежі і розбійні напади, — від 16 до 18 %. Останніми роками дещо збільшилося число жінок, засуджених за співучасть у зґвалтуванні.

Кожна третя-четверта жінка, що відбуває покарання у виправних колоніях, винна в насильницькому злочині. Це природно, оскільки жінок позбавляють свободи в основному за небезпечні злочини. Насильницькі злочини вчинюють жінки на ґрунті тривалих сімейно-побутових конфліктів, рідше — за мотивами ревнощів і користі. Жертвами найчастіше стають чоловіки, співмешканці, діти, найближчі родичі. Близько третини злочинниць вчиняють кримінально карані діяння у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. І хоча злочини, пов’язані з використанням наркотиків, ще не набули великих масштабів, число осіб, які їх вчинюють, постійно зростає.

За останній час жінки освоюють деякі порівняно нові злочинні “спеціальності” (правда не так активно і масштабно, як чоловіки). Це — здирництво, яке за останні роки зросло більше ніж утричі, злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків, раніше невідомі економічні злочини (розкрадання у крє- дитно-банківській сфері, шахрайські дії шляхом створення фінансових “пірамід”) та ін.

Стосовно найпоширенішого в усі часи хуліганства, то і тут спостерігається тенденція до їх зростання, хоча раніше це діяння не було характерне прекрасній половині людства.

Типовий для жінок злочин — дітовбивство, причому на відміну від інших видів убивства позбавлення життя новонародженого доволі поширене й у сільській місцевості. Як правило, такі діяння вчинюють молоді мами, які не мають сім’ї, достатнього матеріального забезпечення, власного житла. У більшості цих злочинів десь на другому плані фігурує чоловік, не без впливу або мовчазної згоди якого вчинюються ці злочини. Зазвичай це співмешканець або коханець. За вибірковими даними, порівняно з 20-ми роками XX ст. число дітовбивств зросло втричі.

Як і серед усіх злочинців, найзначнішу групу серед злочинниць становлять особи у віці до 30 років (близько 48 %). Зрозуміло, це найзагальніша картина, оскільки серед окремих категорій співвідношення різних вікових груп може бути іншим. Так, серед великих розкрадачок і хабарників переважають особи середнього і старшого віку, їх більше і серед жінок-рецидивісток, наприклад, крадійок з числа бродяг.

Серед жінок 30, й особливо 40, років висока частка самотніх, що зумовлено розпадом подружніх зв’язків і втратою батьків. Разом з тим саме у такому віці жінки виявляють високу активність у суспільному виробництві, розширюють свої соціальні контакти, призначаються на керівні посади тощо.

До моменту здійснення злочинів більше половини жінок були заміжніми. У тих, які не були позбавлені свободи, сім’я, як правило, збереглася. Набагато гірші сімейні справи у тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі. За багатьма спостереженнями, чоловік фактично або юридично заводить собі нову сім’ю досить швидко, іноді навіть одразу після засудження дружини.

Наведемо для підтвердження такі дані: сім’я у період перебування в місцях позбавлення волі розпалася у 11,9 % чоловіків, які перебували у шлюбі, а серед жінок — у 23,5 %; одружилися під час відбування покарання 2,8 % чоловіків і 1,2 % жінок.

Серед злочинниць порівняно висока частка осіб із вищою і середньою спеціальною освітою, а також тих, хто має спеціальність. Це стало особливо помітно в 90-х роках, коли жінки з вищою освітою почали брати активну участь в економічній діяльності. Найвищу кваліфікацію мають засудженні за тяжкі насильницькі злочини, великі розкрадання і хабарництво. Проте майже 40 % до моменту вчинення злочинів не мали певних занять, причому сюди не належать домогосподарки.

Вибіркові дослідження кількості судимостей чоловіків та жінок і їх зіставлення відобразили таку тенденцію: за невеликої кількості судимостей частка чоловіків значно перевищує частку жінок, але в групах із великою кількістю судимостей їх частка вирівнюється. Так, у групі з п’ятьма судимостями чоловіків 5,1 %, жінок — 3,2; з шістьма — відповідно 2,6 і 1,9; сімома — 1,3 і 1,2; вісьмома — 0,6 і 0,6; дев’ятьма — 0,6 і 0,7 %.

Серед рецидивісток все частіше зустрічаються особи, які “опустилися”, спилися, втратили соціально корисні зв’язки і життєві перспективи. Процес соціально-етичної деградації у жінок-рецидивісток відбувається набагато інтенсивніше, ніж у неодноразово судимих чоловіків. На такі особливості рецидивісток звертали увагу кримінологи ще в 20-х роках XX ст., оскільки розпад сім’ї для жінок набагато трагічніший, ніж для чоловіків, які швидше і частіше розлучаються із засудженими дружинами, ніж навпаки. Психофізичні властивості жінок обумовлюють швидшу їх алкоголізацію і наркотизацію. Громадська думка традиційно нетерпиміша до судимих жінок, ніж до судимих чоловіків, що сприяє відторгненню їх від нормального побутового і трудового колективів, доброзичливого людського спілкування.

За вибірковими даними, близько 25 % засуджених до позбавлення волі жінок мали різні психічні аномалії. Найчастіше це — алкоголізм, психопатія, олігофренія, органічні ураження центральної нервової системи, результати черепно-мозкових травм тощо. 33,3 % жінок проходили судово-психіатричну експертизу в період слідства, 7,7 % після притягнення до кримінальної відповідальності госпіталізувалися у психіатричні стаціонари. Найбільш поширені психопатії та залишкові явища органічних уражень головного мозку. “Аномальних” злочинниць (за винятком алкоголічок) найбільше серед неповнолітніх. Серед них немало і з венеричними захворюваннями.

Психологічне дослідження засуджених жінок показало, що в масі вони не мають якостей, які істотно могли б ускладнити профілактичну роботу з ними, процес їх виправлення. Проте процес реабілітації у звільнених з місць позбавлення волі жінок може бути важчим, ніж у чоловіків, оскільки у них різкіше обриваються соціально корисні зв’язки. В цілому, основній масі злочинниць порівняно зі злочинцями менше властиві асоціальні установки, у них немає стійких злочинних переконань, хоча й порушена соціально-психологічна адаптація, проте відсутні серйозні дефекти. Цього не можна сказати про злочинниць-рецидивісток, які втратили соціально корисні контакти і практично стали дезадаптованими.

Відомо, що для жінок дуже важливі оцінки інших людей і те, яке враження вони справляють. Злочинниці не є винятком. “Демонстративність, — зазначає Ю.М. Антонян, — яка визначає злочинні прояви, зокрема агресивного характеру, виконує захисні (у психологічному плані) функції та слугує цілям самоствердження. Потреба у самоствердженні, будучи одним із наймогутніших стимулів людських вчинків, стає у злочинниць нав’язливою, такою, що істотно впливає на їх спосіб життя. Це не просто прагнення подобатися чоловікам або виглядати краще за інших жінок, а потреба у підтвердженні ніби фіксації свого існування, буття, місця у житті в цілому”.

Для злочинниць характерні стійкість афективних психо-травматичних переживань і висока імпульсивність. Це призводить до неадекватного сприйняття й оцінки життєвих ситуацій, поганого прогнозування наслідків своїх вчинків, дезорганізованої та необдуманої поведінки. У зв’язку зі здійсненням протиправних дій жінки переживають почуття вини, занепокоєння за своє майбутнє, яке зазвичай посилюється у період відбування покарання в місцях позбавлення волі.