Кримінологія

20.4. Попередження злочинів неповнолітніх

Загальносоціальний рівень профілактики злочинності неповнолітніх можна визначити як комплекс великомасштабних заходів, які поліпшують можливості сімейного, шкільного, трудового виховання неповнолітніх, їх дозвілля. Такі заходи в певному значенні є базовими для спеціальної профілактики, розширюючи її можливості.

З 1 лютого 1995 р. в Україні діє Закон “Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх” від 21 січня 1995 p., яким передбачені спеціальні суб’єкти попередження злочинності неповнолітніх і їх соціального захисту:

комітети у справах неповнолітніх при Кабінеті Міністрів України, служби у справах неповнолітніх уряду Республіки Крим і виконкомів усіх місцевих рад від обласних до районних;
загальноосвітні школи і професійні училища соціальної реабілітації неповнолітніх органів народної освіти;
центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх органів охорони здоров’я;
притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх;
суди;
кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
приймачі-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ;
виховно-трудові колонії Міністерства внутрішніх справ.

У ст. З Закону визначено суть і основні напрями попередження правопорушень неповнолітніх. Інші статті регулюють повноваження й обов’язки згаданих суб’єктів. Зокрема Комітет у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України здійснює керівництво, консультування і контрольні функції відносно служб у справах неповнолітніх усіх рівнів. Особливо наголошується на праві Комітету і служб порушувати клопотання про застосування санкцій за продаж порнографічної продукції і пропаганду насильства, жорстокості та розпусти. Комітет і служби у справах неповнолітніх контролюють дотримання законодавства стосовно неповнолітніх, їх утримання у ВТК, школах і профтехучилищах соціальної реабілітації, центрах медико-соціальної реабілітації.

Законом створено новий підрозділ кримінальної міліції — кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, яка зобов’язана:

проводити роботу з попередження правопорушень неповнолітніх;
виявляти, попереджати і розкривати злочини неповнолітніх;
розглядати у межах злочину неповнолітніх інші правопорушення неповнолітніх;
проводити дізнання і виявляти криміногенні обставини у кримінальних справах;
розшукувати неповнолітніх, які залишили свої сім’ї і навчально-виховні установи;
виявляти дорослих, які залучають підлітків до злочинної діяльності, проституції, пияцтва, наркоманії та жебрацтва;
виявляти джерела розповсюдження порнографії, видань, які пропагують жорстокість, насильство і розпусту;
вести профілактичний облік деліквентів;
повертати в сім’ї бродяг, осіб, які заблукали, загубилися тощо;
відвідувати юних правопорушників і розмовляти з ними, їх батьками, опікунами та ін.;
одержувати від підприємств і установ інформацію про неповнолітніх;
затримувати й утримувати у спеціально виділених для цього приміщеннях неповнолітніх у віці до 15 років, які залишилися без опіки, на період до передання їх законним представникам або до влаштування, а тих, хто до досягнення віку кримінальної відповідальності вчинив діяння, передбачені КК України, — до передання їх законним представникам або в приймачі-розподільники, але не більше ніж на 8 годин.

У цій статті містяться також інші правомочності й обов’язки кримінальної міліції у справах неповнолітніх, пов’язані зі здійсненням дізнання з кримінальних справ, попередженням злочинів і адміністративною відповідальністю. Зокрема наказується вносити на відповідні адреси подання про необхідність усунення причин і умов, які сприяють правопорушенням неповнолітніх.

Законом передбачається створення спеціальних судів або призначення суддів для розгляду кримінальних або адміністративних справ щодо неповнолітніх. У зв’язку з цим і з профілактичною реалізацією в країні концепції судової реформи на законодавчому рівні опрацьовується питання про створення ювенальної юстиції, яка б включала мережу правоохоронних соціальних служб для неповнолітніх і спеціалізованих судів у справах сім’ї та неповнолітніх.

Соціальна потреба у створенні ювенальної юстиції пов’язана насамперед із необхідністю нормалізації умов життя та виховання дітей і підлітків шляхом захисту їх прав і свобод, здійснення правового впливу на особу, їх виховання, навчання, підготовки і праці, охорони здоров’я неповнолітніх. Не менш важливе соціальне завдання ювенальної юстиції пов’язане з коректуванням етично-психологічного розвитку особи неповнолітнього, який учинив правопорушення.

Слід зазначити, що перший “дитячий суд” було створено у Чикаго в 1899 р. У Великій Британії серію законів про дітей і молодь прийнято в 1908 р. У Франції ювенальний суд з’явився у 1914 р. Сьогодні у світі діє кілька різних ефективних моделей ювенальної юстиції — англо-американська, континентальна і скандинавська.

Піонером у створенні ювенальної юстиції в постсоціалістичних країнах стала Польща. Закон “Про провадження у справах неповнолітніх” був прийнятий ще у 1982 р. У подальші роки в нього було внесено більше десяти змін, доповнень і поправок.

Проте фахівці вважають, що польське законодавство нині уже багато в чому не відповідає міжнародним стандартам.

Система ювенальної юстиції сьогодні ефективно розробляється в Росії. В окремих регіонах впроваджуються проекти з введення її в дію. У 2001 р. у Ростовській області запрацював пілотний проект “Підтримка здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх”, спрямований на впровадження в судах загальної юрисдикції міжнародно-правових стандартів ювенальної юстиції. В результаті у 2004 р. у Таганрозі було відкрито перший у Росії ювенальний суд. Досвід Ростовської області набуває в країні все більшого поширення. Створено ювенальний суд на базі одного із судів м. Москви, готується до відкриття аналогічний суд на Камчатці. У Росії вже створено проект федерального закону “Основи законодавства про ювенальну юстицію”.

У 2005 р. була розроблена Концепція “Створення і розвиток системи ювенальної юстиції України”.

Одним з основних принципів Концепції є положення, згідно з яким реформування системи правосуддя України має здійснюватися у напрямі зміни способу реагування на правопорушення неповнолітніх від карального до відновного, реабілітаційного, охоронного. У цьому принципова відмінність ювенального правосуддя від сучасного “дорослого”. Мається на увазі створення системи спеціальних судів, які з часом повинні стати центральним елементом усієї ювенальної юстиції, яка має об’єднати зусилля державних і недержавних інституцій, що працюють з дітьми.

Принципово важливим елементом Концепції є положення і про створення інституту апробації для неповнолітніх, до функцій якого належатимуть підготовка рекомендацій органам судочинства про призначення оптимального способу впливу (виховного і профілактичного характеру); профілактика повторного правопорушення; сприяння соціальній адаптації та реінтеграції неповнолітнього правопорушника.

У 1995 р. Верховна Рада України прийняла Закон України “Про органи і служби у справах неповнолітніх”, в якому передбачено створення при судах інституту судових вихователів. У 2001 р. прийняті закони України “Про охорону дитинства”, “Про соціальну роботу з дітьми і молоддю”, “Про попередження насильства в сім’ї”. Водночас Закон “Про охорону дитинства” майже повністю повторює Конвенцію ООН про права дитини, але не містить реального механізму захисту прав дітей. У Законі “Про попередження насильства в сім’ї” основний акцент зроблено на адміністративних методах з боку МВС України, що, на наш погляд, є відступом від принципів Конституції і сучасної міжнародної практики.

Помітним кроком до впровадження ювенальної юстиції стала та обставина, що на сьогодні в судах України введена спеціалізація суддів, які розглядають справи про злочини неповнолітніх. Автори Концепції відзначають поступову трансформацію системи правосуддя від превалювання каральної моделі правосуддя до реституційної та реінтеграційної. При цьому констатується, що кількість юристів, адвокатів і громадських діячів, які працюють у “дитячій сфері”, як і раніше залишається недостатньою. Черговим кроком до впровадження системи ювенальної юстиції, на думку членів робочої групи, має стати створення Національної державної програми, яка б передбачала комплексне впровадження основних складових ювенальної юстиції. Автори визначають сім модулів: кадровий (підготовка фахівців у сфері ювенальної юстиції); законодавчий (створення відповідної законодавчої бази); інституційний (створення ювенальних судів і центрів); освітньо-науковий; аналітичний; інформаційний (пропаганда ідей і принципів ювенальної юстиції в українському суспільстві); фінансовий.

Сьогодні робоча група доопрацьовує Проект національного плану дій відносно ювенальної юстиції в Україні з урахуванням конкретних строків реалізації. Індикатори виконання завдань такі: до 2010 р. в Україні має функціонувати не менше 30 ювенальних судів; до 2016 р. ювенальні суди повинні працювати в кожній області, районі, місті, районі міста, а центри апробації — у кожній області, в містах Києві та Севастополі; до 2010 р. не менше 50 %, а до 2016 р. не менше 85 % дітей і молодих людей, звільнених з місць позбавлення волі, мають забезпечуватися безпечним місцем помешкання, бути влаштовані на роботу або визначені на навчання.

Аналізуючи причини підвищення рівня дитячої злочинності в Україні, встановлюючи шляхи виходу з цієї ситуації, автори Концепції зазначили, що одним з головних залишається питання характеру та ролі держави в регулюванні процесів здійснення правосуддя стосовно дитини.

Серед спеціальних установ для неповнолітніх особливо цікаві для кримінології загальноосвітні школи і профтехучилища соціальної реабілітації, а також центри медико-соціальної реабілітації. Школи й училища — установи не нові: до набрання чинності Законом від 21 січня 1995 р. вони мали назву “спеціальні школи і спеціальні профтехучилища для важковиховуваних”. їх діяльність регулювалася маловідомими підзаконними актами, незважаючи на те, що утримання у них підлітків, пов’язане з обмеженням права на вільне пересування, і є по суті однією з форм позбавлення волі.

До таких установ можуть бути направлені особи, які скоїли злочини у віці до 18 років або які вчинили передбачені кримінальним законом дії до досягнення віку кримінальної відповідальності, але не молодші 11 років. У школи соціальної реабілітації направляють за рішенням суду неповнолітніх віком від 11 до 14 років, а в профтехучилища соціальної реабілітації — від 14 років. Строки перебування в школах і училищах визначає суд, але не більше ніж на три роки. У загальноосвітніх школах соціальної реабілітації (далі — школи) учні у виняткових випадках можуть залишатися до досягнення 15-річного віку, але в межах призначеного судом строку і не більш трьох років. У професійних училищах соціальної реабілітації (далі — училища) — до 19 років, якщо це необхідно для завершення навчального року або професійної підготовки.

Учні шкіл, яким виповнилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, за рішенням суду можуть бути переведені у межах призначеного строку в училища.

Закон передбачає можливість дострокового звільнення з шкіл і училищ судом за клопотанням рад цих навчальних закладів.

Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх створюють у системі охорони здоров’я для осіб, які страждають на алкоголізм, наркоманію, токсикоманію, інші паталогічні відхилення поведінки до досягнення віку кримінальної відповідальності та які через стан здоров’я не можуть бути направлені у загальноосвітні школи. Основним завданням центру є створення умов для лікування і соціальної реабілітації неповнолітніх від 11-річного віку. Перебування неповнолітніх у таких центрах може тривати не більш двох років. Підставою для направлення є висновок медико-експертної комісії та прохання батьків або осіб, які їх замінюють, з відома неповнолітнього.

Новою установою є притулок для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх. Вони призначені для тимчасового, до 30 діб, розміщення неповнолітніх від 3 до 18 років, які потребують соціального захисту держави — особи, які заблукали, покинуті, сироти, які залишили сім’ю чи навчально-виховні установи або самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку. Створюються притулки у кожному регіоні відповідно до його потреб. їх можуть утворювати і різні організації, підприємства й установи за погодженням зі службою у справах неповнолітніх. Основними завданнями притулків є створення умов життя і подальшого влаштування, навчання і виховання задля покращення криміногенної обстановки для неповнолітніх, старших 14 років.

Такими є основні положення Закону “Про органи і служби у справах неповнолітніх” від 21 січня 1995 p., який є важливою віхою в удосконаленні системи суб’єктів попередження злочинності неповнолітніх.

Таким чином, профілактика злочинності неповнолітніх як система, що діє безперервно, має певні основні послідовні етапи.

1. Заходи раннього попередження, що включають:

попередження й усунення істотних порушень нормальних умов життя і виховання неповнолітніх шляхом нагляду та контролю за дотриманням правових норм, що їх регулюють, надання соціальної допомоги в різних формах, які є своєчасними для їх відновлення;
усунення джерел несприятливої дії на умови життя і виховання неповнолітніх;
цілеспрямоване корегування неправильного розвитку особи на початковій стадії, а також нормалізація умов і оздоровлення середовища життя та виховання конкретних підлітків або певних груп.

2. Заходи безпосереднього попередження необхідні, якщо на попередньому етапі не було відвернуто формування у неповнолітнього схильності до правопорушень і він почав їх вчинювати. На цьому етапі здійснюється також нормалізація умов життя і виховання, оздоровлення середовища. Притягуються до відповідальності (адміністративної, кримінальної та ін.) особи, які чинять на неповнолітніх негативний вплив.

3. Заходи відносно самих неповнолітніх, які були помічені у правопорушеннях незлочинного характеру, включають:

постановку на облік в органах, що здійснюють профілактику злочинів неповнолітніх, виховну роботу і контроль;
суспільний вплив;
влаштування у студентські будівельні загони, спортивно-трудові табори;
дію через органи, які розглядають адміністративні правопорушення (попередження, накладення обов’язку відшкодування заподіяного збитку, передання під нагляд, поміщення в спеціальні заклади);
цивільно-правові заходи (стягнення збитку).

4. Заходи стосовно неповнолітніх, які у зв’язку з розвитком криміногенної мотивації перебувають на межі вчинення злочину, використовуються ті самі, що і в іншій групі, але реалізуються у процесі щоденного, інтенсивного і демонстративного контролю за поведінкою, зв’язками, проведенням часу, інтенсивної дії на джерела негативного впливу. Ці заходи невідкладні та мають своїм завданням утримання від переходу на злочинний шлях.

5. Заходи попередження рецидиву включають:

діяльність спеціалізованих інспекторів кримінального розшуку, слідчих, прокурорів, суддів із виявлення й усунення причин і умов, які сприяють здійсненню злочинів неповнолітніми (наприклад, внесення подань, приватних постанов); використання виховно-профілактичної дії самого судочинства;
своєчасне вилучення зброї і знарядь злочинів у раніше судимих підлітків;
правову і моральну підготовку до проживання осуджених, які підлягають звільненню, “на свободі”; трудове і побутове влаштування неповнолітніх, звільнених з місця позбавлення волі або засуджених до заходів, не пов’язаних з позбавленням волі, і контроль за їх поведінкою.