Кримінологія

19.5. Попередження рецидивних злочинів

Відповідно до охарактеризованих вище причин і умов рецидивних злочинів можна виокремити комплекс профілактичних заходів, які включають систему заходів на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному й індивідуальному рівнях.

Першорядне значення у попередженні рецидивної злочинності в сучасних умовах мають успішне проведення економічних реформ, поліпшення етично-психологічного клімату, загальне оздоровлення обстановки в країні, тобто заходи, здійснювані на загальносоціальному рівні.

Специфіка рецидивної злочинності зумовлює необхідність здійснення таких спеціальних заходів попередження рецидиву.

1. Виявлення злочинів, дізнання, слідство і судовий розгляд. Перед цими органами стоїть завдання забезпечити:

а) фактичну невідворотність покарання для злочинців, стимулюючи формування уявлень про ризик і “невигоду” злочину;

б) вихідні дані, необхідні для обрання міри, максимально відповідної вчиненому, особи винного, мотивації злочину;

в) обрання запобіжних заходів, які б перешкоджали продовженню злочинної діяльності.

До корінної перебудови вимагає діяльність слідчих ізоляторів (СІЗО), в яких підслідні і засуджені особи перебувають від 0,5 до 2 років з моменту арешту до направлення до установи для відбуття покарання. Етично-психологічна і матеріальна обстановка там нерідко є набагато важчою, ніж у колоніях і в’язницях. Саме там відбувається “рецидивізація” вперше притягнених до кримінальної відповідальності осіб.

Стосовно призначення покарань і їх системи необхідне послідовне здійснення диференціації та індивідуалізації заходів, які вживаються.

2. Виконання покарань, для якого необхідні:

а) розміщення засуджених відповідно до ступеня їх деморалізації;

б) режимний контроль за спілкуванням засуджених для того, щоб не допустити створення груп з антигромадською спрямованістю навколо злісних злочинців або їх об’єднань; попереджати виготовлення зброї, засобів для здійснення втеч, пронесення спиртних напоїв, наркотиків і т. ін.;

в) контроль і профілактична дія відносно осіб, які висловлюють наміри знову вчинити злочини або помічені у нав’язуванні іншим осудженим звичаїв і традицій злочинного середовища; цілеспрямовані переміщення, щоб попереджати і руйнувати створювану злісними злочинцями в середовищі засуджених ієрархію або криміногенну ситуацію. З урахуванням відомої відособленості злісних рецидивістів та інших активних злочинців, їх здібності до маскування і конспірації особливого значення набуває організація і тактика здійснення у місцях позбавлення волі оперативно-профілактичних заходів. Представники крадійської еліти повинні постійно перебувати у полі зору оперативно-режимних апаратів. “Важливо відстежувати не тільки їх дії, — зазначає А.І. Алексеев, — ай наміри, протиправні задуми, спроби встановлення зв’язків з “волею”, підкупу персоналу. Як показує досвід, пряма дія на професійних злочинців з боку адміністрації, як правило, малоефективна. Результативнішим є вплив за допомогою осіб, які співпрацюють з оперативно-режимним апаратом на конфіденційній основі”;

г) включення у предмет виховної роботи тематики, що розвінчує звичаї та традиції злочинного середовища;

д) своєчасне використання кримінально-правових заходів у випадках злочинних дій засуджених; зацікавленість співробітників колоній у зниженні латентності пенітенціарного рецидиву;

е) застосування амністії залежно від того, чи прогнозується суспільно безпечна поведінка;

є) використання наявних можливостей підготовки засуджених до життя у відкритому колективі шляхом переведення їх на пільгові умови утримання, в умови напіввільного режиму.

Останнім часом представники різних релігійних конфесій отримали можливість брати участь у процесі виправлення засуджених. Психологічний вплив у дусі покаяння доволі корисний для стриманості від подальшої злочинної діяльності. Дослідження показали, що дві третини опитаних засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, вважають, що робота релігійних організацій, залучення до віри сприяють поліпшенню відносин усередині колоній, укріплюють правопорядок і дисципліну.

Необхідною є глибока реформа діяльності колонії.

3. Подальша робота з рецидивонебезпечним контингентом.

4. Формування громадської думки.

Таким чином, усю систему спеціальних заходів попередження рецидивної злочинності можна звести до трьох напрямів:

1) підвищення ефективності призначення і виконання покарань;

2) сприяння ресоціалізації та соціальної адаптації осіб, звільнених із місць позбавлення волі;

3) здійснення соціального контролю стосовно осіб, звільнених від відбування покарання.

Засудження до позбавлення волі призводить до ослаблення і розриву соціальних зв’язків — сімейних, споріднених, дружніх, виробничих. Багато хто залишається без житла і без роботи. Виникають адаптаційні проблеми, безробіття, що особливо загострилося в обстановці економічної кризи і зростання.

Посильну допомогу в подоланні цих проблем надають адміністрація місць позбавлення волі, місцеві органи внутрішніх справ, органи державної влади.

За три місяці до закінчення строку ув’язнення або майбутнього вірогідного умовно-дострокового звільнення адміністрація кримінально-виконавчих установ запрошує представників територіальних органів внутрішніх справ, у яких засуджений має намір улаштуватися після звільнення, щоб поговорити про перспективи його побутового і трудового влаштування. Відповідно до такого листування обирається майбутнє місце проживання. Під час звільнення надається необхідна матеріальна допомога і квиток для безкоштовного проїзду на залізничному або водному транспорті.

По прибутті до місця звільнений із довідкою про звільнення зобов’язаний у триденний строк з’явитися до органу внутрішніх справ для прописки і співбесіди. У разі виникнення труднощів під час працевлаштування і з житлом наглядова комісія виконкомів місцевих рад дає направлення на підприємство, де є вільні робочі місця або спеціально заброньовано певну кількість робочих місць для такої категорії осіб. За необхідності особу, яка потребує житла, поселяють у гуртожитку або спеціальних готелях на час його пошуку. У багатьох обласних центрах і великих містах є адаптаційні центри для осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі.

Не можна стверджувати, що у важливій справі ресоціалізації колишніх осуджених робиться все необхідне, оскільки не вистачає грошей, немає соціальної державної служби, яка б займалася цими людьми, досить впливових і багатих благодійних фондів із надання їм матеріальної допомоги.

За особами, звільненими від покарання, у строки, встановлені для погашення судимості, здійснюється соціальний контроль. Уже сам факт судимості зобов’язує особу у випадках, установлених нормативними актами, повідомляти про це в анкетах, які вони заповнюють. Судимі не можуть займатися адвокатською діяльністю, служити в міліції.

Щодо умовно-достроково звільнених протягом невідбутої частини покарання законом передбачено нагляд громадських організацій та трудових колективів. Варто проте визнати, що останнім часом цей вид соціального контролю практично не реалізується.

Реальним залишається адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі, встановлений ще законодавством СРСР у 1966 p. 1 грудня 1994 р. був підписаний Закон України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”, відповідно до якого адміністративному нагляду можуть бути піддані такі категорії осіб:

а) особливо небезпечні рецидивісти;

б) засуджені за тяжкі злочини;

в) засуджені два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини.

Передбачені два порядки встановлення адміннагляду:

1) безпосередньо перед звільненням із кримінально-виправних установ;

2) після відбуття покарання або умовно-дострокового звільнення.

У першому випадку рішення про встановлення адміннагляду приймає суддя районного (міського) суду за місцем розташування кримінально-виправної установи відносно таких осіб, а в другому — суддя за поданням начальника органу внутрішніх справ за місцем проживання стосовно судимих за тяжкі злочини або засуджених до позбавлення волі два або більше разів за інші умисні злочини. Для призначення адміннагляду за особливо небезпечним рецидивістом досить копії судового вироку і подання начальника кримінально-виправної установи або начальника органу внутрішніх справ. Для такого рішення стосовно інших осіб окрім подання начальника кримінально-виконавчої установи або місцевого органу внутрішніх справ необхідні також матеріали, що свідчать про їх погану поведінку в колонії або після звільнення (під час відбування покарання вони наполегливо не бажають виправлятися і залишаються небезпечними для суспільства, а ті, хто вже звільнився, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчинюють інші правопорушення).

Адміннагляд призначається на строк від одного до двох років і не може перевищувати строків, установлених законом для погашення або зняття судимості. У необхідних випадках строк адміннагляду може бути продовжений ще на шість місяців, але в межах строку погашення або зняття судимості.

Піднаглядному забороняється покидати свій будинок або квартиру в певний час, перебувати в певних місцях (наприклад, у барах і ресторанах, на вокзалах та ін.), виїжджати за межі району (міста) в особистих справах. Він зобов’язаний з’являтися на реєстрацію в міліцію від одного до чотирьох разів на місяць.

Крім того, особа, що підлягає адміннагляду, зобов’язується прибути за викликом у міліцію і давати пояснення з питань, пов’язаних із виконанням правил адміннагляду. У разі зміни місця роботи або помешкання, а також виїзду за межі району (міста) у службових справах піднаглядний повідомляє про це у міліцію. Виїжджаючи з дозволу міліції в особистих справах в інший населений пункт, він зобов’язаний зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ, якщо перебуває там більше однієї доби.

Безпосереднє виконання нагляду зазвичай покладається на дільничного інспектора. Контролюють його вищестоящі інстанції ОВС, а також прокуратура. Злісне порушення правил адміністративного нагляду має наслідком адміністративну відповідальність, після якої настає кримінальна.

Визнаючи профілактичне значення цього заходу, важко не погодитися з тими авторами, які вважають, що такий захід не тільки попереджає, а й провокує рецидив злочинів. І ніхто ще не підрахував, чого більше — попереджених або спровокованих злочинів. Річ у тому, що право обмеження і заборони адміннагляду, по суті, є протиприродними, особливо якщо піднаглядний — молода особа, а таких — більшість. І якщо він чимось не сподобався дільничному інспектору, той завжди зможе відшукати порушення і після двох адміністративних стягнень відправити його на лаву підсудних. Сумнівні також критерії призначення адміннагляду стосовно осіб, які ще не звільнились, адже порушення режимних правил у колонії ще не означає, що ця людина схильна до продовження злочинної діяльності після звільнення.