Кримінологія

19.3. Особа рецидивіста

До основних властивостей особи рецидивістів слід віднести такі.

Рецидивісти у своїй більшості вперше стають на шлях злочину ще в неповнолітньому віці або в перші роки після настання повноліття. Чим раніше неповнолітній стає на шлях злочинів, тим інтенсивніший і небезпечніший його рецидивізм. Згодом 70 % рецидивістів учинили СВІЙ перший ЗЛОЧИН у віці до 18 років. Чим дорослішою стає людина, тим нижча ймовірність рецидиву. У літньому віці майже ніхто не починає рецидивної діяльності, а рецидивісти у цьому ВІЦІ ВЧИНЮЮТЬ, ЯК правило, все менш небезпечні злочини.
Частка жінок у контингенті рецидивістів у 2—3 рази менша, ніж у первинній злочинності (в останній вона в 6—7 разів менша). Слід зазначити, що у рецидивісток усі особисті якості виражені більш негативно, ніж у рецидивістів: і за алкоголізацією, і за багаторазовістю судимостей, і за втратою соціально корисних зв’язків, і за бездомністю, і за етичною деградацією. На такі особливості рецидивісток звертали увагу кримінологи ще в 20-х роках XX ст.
Значна частина рецидивістів, особливо за багаторазового рецидиву, втрачає сім’ї, замінюючи їх випадковим співжиттям, не має постійного місця проживання.
Порівняно з первинними злочинцями типовою межею особи рецидивістів є подальше ослаблення або повне припинення трудової активної діяльності.
Триває інтенсивний процес деформації потреб та інтересів, які зводяться до вузькопримітивних і спотворених; втрачаються перспективні життєві цілі. До крайнього ступеня розвиваються егоїзм і егоцентризм, зневага до інтересів і переживань інших, цинізм тощо. Проведення дозвілля взаємодіє з розвиненістю звички до повсякденного пияцтва.

Разом з тим до етично-психологічної характеристики злочинця, у тому числі рецидивіста, слід підходити обережно, оскільки вона далеко не однозначна. Дуже добре про це писав ще на початку XX ст. Р. Ашаффенбург: “Описати портрет злочинця ми поки не можемо. Риси грубої жорстокості врівноважуються сентиментальними схильностями; вражаюча брехливість одного різко суперечить відвертій наївності іншого; і що найдивовижніше, часто в одному і тому самому індивідуумі поєднуються суперечливі властивості — то готовність до самопожертвування, то найчерствіший егоїзм”.

Водночас не можна не визнати, що сам факт неодноразового вчинення злочинів свідчить про підвищену роль особистих вад у детермінації злочинної діяльності. Багаторазово засуджені ₀соби, для яких злочини були не випадковими епізодами, а елементами системи протиправних вчинків, що утворюють злочинну діяльність, отримують ознаки “блатного”. Загальними рисами такої особи є соціальна дезорганізація, а у більшості з них — спотворені уявлення про справедливість, добро та зло. Крайня форма антигромадської спрямованості особи формує етично-психологічний образ соціопатів, яких відомий американський психолог і психіатр Е. Берн характеризує так: “Вони не роблять жодних висновків із неприємних переживань і покарань... Вони не знаходять особливих дефектів, поки говорять або міркують; дефект їх полягає у невмінні поводитися — дотримуватися пристойностей, відповідати за свої вчинки і поважати права інших. Тобто вони соціально дефективні”. Соціопати далекі від відчуття вини і залежно від матеріального стану і розуму, а особливо від соціального статусу, можуть спеціалізуватися на крадіжках, шахрайстві, насильстві або вандалізмі. Стаючи диктаторами, вони організовують масові страти. Соціопатами, ймовірно, були Нерон, Калігула, цар Іоанн Грозний, Гітлер, Сталін.

6. Характерними для особи рецидивіста є демонстративні дотримання та підтримання звичаїв і традицій злочинного середовища, жорстка ідентифікація з ним. Рецидивісти особливо прихильні до жаргону у дусі “блатної романтики”, витончених татуювань. Одним із психологічних засобів самоствердження і самовиправдання для них є визначення кола “своїх”, на яких тільки і поширюється збочене розуміння товариства, обов’язку і т. ін. Така позиція виявляється й у мотивації злочинів, пов’язаних із дезорганізацією роботи установ виконання покарань, злісною непокорою вимогам адміністрації в них, насильницькими діями відносно осіб, які не підкорюються звичаям злочинного середовища, залученням неповнолітніх до злочинної діяльності.

7. Для емоційно-вольових властивостей особи рецидивіста типові озлобленість, агресивність, жорстокість, нестриманість, примітивізм емоційних реакцій, авторитарність, мстивість і образливість.

8. Правова свідомість рецидивістів достатньо деформована, що виражається у зневазі до права, втрати страху перед покаранням. Необхідно зазначити той факт, що рецидивісти порівняно із законослухняними громадянами краще знають зміст багатьох статей Кримінального кодексу. Однак вони не дотримуються принципів права, не визнають його соціального призначення. Деформованість правової свідомості рецидивістів також виявляється у характері оцінки справедливості або несправедливості призначеного покарання. Чим більше у рецидивістів судимостей, тим рідше вони визнають покарання справедливим.

9. Патології психіки, які не виключають осудності, достовірно простежуються у 15—20 % рецидивістів, а у тих, які вчинили вбивства, — до 40 %.

10. 60 % рецидивістів втрачають страх покарання, причому зі зростанням числа судимостей цей відсоток збільшується. Саме перебування у кримінально-виправних установах вони психологічно розглядають як постійне, нормальне життя, тоді як перебування на волі — як тимчасовий стан.

Таким чином, констатується не просто деформація ціннісних орієнтацій особи, а її інтенсивний процес формування установки на перевагу злочинної поведінки і злочинного середовища. Тому можливість виправлення і перевиховання рецидивістів є завданням достатньо складним.

Проблема пізнання особи рецидивіста вельми складна насамперед з погляду психології. Адже на шлях злочинців-рецидивістів у багатьох випадках стають особи із сильним характером, організаторськими здібностями, чим вони і притягують інших людей. “Проте психологічна атмосфера, що формується навколо рецидивіста, — підкреслює 1.1. Карпець, — характеризується тим, що така особа крім усього іншого сіє навколо себе страх, який буквально пригнічує і повністю позбавляє людської гідності слабохарактерних людей”. Безумовно, світ рецидивіста жорстокий, моральні цінності в ньому перевернуті, ціна життя особи, яка ввійшла у цей світ, є нікчемною. Тому злочини, в яких беруть участь або якими “здалеку” керує рецидивіст, часто дуже жорстокі, вирізняються сміливістю задуму і виконання, обачністю і передбачливістю. У разі “успіху” рецидивіст і його група або “залягають на дно”, або прагнуть щонайшвидше покинути район вчинення злочину. В період “затишшя” рецидивісти забороняють будь-які антисоціальні дії своїм співучасникам. Вони психологічно точно визначають, коли активність працівників правоохоронних органів, які прагнуть їх викрити, спадає. Більше того, щоб приховати свою участь у тяжкому злочині, вони навмисно “по дрібницях” потрапляють до рук кримінального розшуку, а потім за допомогою суду на рік-два взагалі зникають з поля зору. Перебуваючи в місцях позбавлення волі, рецидивісти шукають там співучасників на майбутнє, не перериваючи зв’язку з “однодумцями”, які залишилися на волі. Слідчій практиці відомо немало випадків, коли саме у такий спосіб формувалися, діючи практично без перерви, злочинні групи зломників сейфів та інших грошових сховищ. Причому саме в місцях позбавлення волі рецидивісти знаходили та вербували вперше засуджених, але нестійких людей з високою інженерно-технічною підготовкою. А ті у свою чергу, якщо виходили на свободу раніше за своїх “учителів”, готували технічні засоби для злочинів. Невикриті співучасники, які залишилися на свободі, підбирали тим часом об’єкти для майбутніх посягань. Після виходу на свободу рецидивіст організовував серію злочинів і все повторювалося знову, якщо, звичайно, їх не викривали працівники кримінального розшуку. У всякому разі психологічно рецидивісти розраховують усі свої дії чітко. “Іншими словами, — зазначає І.І. Карпець, — світ рецидивістів — ще не розгаданий психологами світ. Ймовірно, не буде помилкою сказати, що якщо пізнати психологію звичайної людини і його взаємовідносини з Навколишнім середовищем непросто і не завжди вдається, то пізнати психологію злочинців-рецидивістів ще складніше. Навіть щодо всієї злочинності рецидивна злочинність є відносно самостійною і “живе” за властивими їй закономірностями”.

У кримінологічній літературі запропоновано кілька видів типології (класифікації) особи рецидивістів. Усі вони певною мірою мають практичне значення для психолого-виправної групової й індивідуальної дії на особу рецидивіста з метою його виправлення, тобто заміни криміногенних властивостей на антирецидивні. Типологія особи рецидивіста враховує властивості, характерні для особи злочинця в цілому і специфічні саме для рецидивістів. Особа злочинця характеризується за двома критеріями: характером (змістом) суспільної небезпеки та її ступенем (стійкістю) (поєднанням особистої спрямованості з криміногенною ситуацією, а також із багаторазовістю рецидиву). Відповідно до цих критеріїв розрізняють три основні типи рецидивістів: антисоціальний, асоціальний і ситуативний.

Рецидивісти антисоціального типу — найбільш небезпечні, активні, злісні злочинці. Для них характерна висока кримінальна активність і найбільш стабільна (послідовна) поведінка. Саме серед представників цього типу переважають особливо небезпечні рецидивісти, “професіонали”, рецидивіс- ти-гастролери. Вони становлять близько 40 % від загального числа рецидивістів.

Рецидивістам асоціального типу властива фактична деградація особи, втрата нормальних соціальних зв’язків і відносин. У них на відміну від рецидивістів антисоціального типу немає свідомого антисоціального спрямування поглядів і переконань. Рецидивістам цього типу характерні: обмежений інтелект, стан апатії та байдужість, неповноцінність і збитковість, алкоголізм, наркоманія, психопатичні відхилення. Вони вчинюють велику частину менш тяжких злочинів (наприклад, дрібні крадіжки). Проте суспільна небезпека такого типу є великою внаслідок стійкого паразитизму, неодноразового здійснення злочинів, наполегливого небажання сприймати заходи соціально-педагогічної дії.

Рецидивісти ситуативного типу характеризуються нестійким ставленням до соціальних цінностей, відсутністю міцних етичних засад, переважанням соціально-негативних якостей. Характер злочинів, які вчинюють такі особи, в основному залежить від конкретної криміногенної ситуації. їх частка у загальній масі рецидивістів становить приблизно 30—35 %.