Кримінологія

19.2. Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності

Рецидивна злочинність у певному значенні є “ядром” усієї злочинності, оскільки йдеться про контингент, який найбільш наполегливо протиставляє себе етичним цінностям суспільства, правопорядку та залучає до здійснення злочинів нових осіб.

Значення боротьби з рецидивною злочинністю пов’язане з тим, що саме рецидив умисних злочинів багато в чому обумовлює відносну стійкість і самовідтвореність злочинності в цілому як соціального явища. Рецидивісти — активні носії та поширювачі традицій злочинного та іншого антисоціального середовища. За приблизними оцінками рецидивіст сприяє переходу на злочинний шлях в середньому 3—8 осіб, особливо з числа неповнолітніх. Сама злочинна діяльність рецидивістів часто характеризується особливою інтенсивністю, підвищеною суспільною небезпекою злочинних посягань, тяжкістю наслідків, навмисністю і хитрістю, цілеспрямованими зусиллями перешкодити розкриттю вчинюваних злочинів.

Рівень, структура і динаміка рецидивної злочинності характеризуються кількістю рецидивних злочинів і їх учасників; їх часткою в усій злочинності, її окремих видах і часткою рецидивістів серед злочинців; кількістю рецидивістів у контингенті осіб, які відбули кримінальне покарання або інші заходи, що замінюють його, через 1—3, 5, 10 років; окремих видів злочинів у всій рецидивній злочинності. Зіставлення цих показників за 5—10 років дасть змогу виявити динаміку рецидиву.

Слід зазначити, що рівень кримінального рецидиву унікально стабільний, навіть порівняно з дореволюційним періодом. Він коливається у межах 25 % до всієї злочинності.

Рівень рецидивної злочинності зазвичай визначають як співвідношення числа всіх розкритих злочинів до кількості рецидивних. Наприклад, у 2006 р. в Україні на 575 982 зареєстрованих злочинів розкритих, тобто з виявленими винуватцями, було 385 970. Із них рецидивістами вчинено 50 393.

Злочинність як масове явище вимірюється з двох боків — З одного боку враховуються правопорушення, а з іншого — особи, які їх вчинюють. Тому для характеристики рецидивної злочинності використовують також відсоток рецидивістів серед виявлених осіб. У 2006 p., як свідчить опублікована статистика МВС, виявлено 352 465 осіб, винних у порушенні кримінальних норм. Із кримінальним минулим, тобто судимих або тих, які іншим чином притягувались до відповідальності, нараховано 40 535.

“Ці відсоткові показники підкуповують своєю простотою, — справедливо підмічає А.Ф. Зелінський, — але вони далеко не завжди відображають справжній стан рецидивної злочинності. Вони істотно зменшуються зі збільшенням рівня всієї злочинності. Тобто абсолютне число рецидивних злочинів зростає, але повільніше, ніж усіх інших. У результаті відсоток рецидиву, який штучно знизився внаслідок зростання всієї злочинності, може стати підставою для оптимістичних заяв про швидку перемогу над рецидивною злочинністю”.

На думку А.Ф. Зелінського, було б коректнішим визначати рівень рецидивної злочинності за допомогою коефіцієнтів, розглядаючи кількісні показники всієї злочинності. Правда, для цього необхідні дані про кількість мешканців відповідного регіону, які притягувалися до кримінальної відповідальності. З деякими викривленнями, неминучими у зв’язку з відсутністю обліку осіб, звільнених від відповідальності до пред’явлення обвинувачення, ці відомості можна одержати у МВС.

Структура рецидивної злочинності визначається:

а) кількістю судимостей (повторна, багаторазова);

б) загальним і спеціальним рецидивом;

в) рівнем рецидивних злочинів;

г) інтенсивністю, тобто періодами здійснення злочинів після відбуття покарання;

д) часткою особливо небезпечного рецидиву.

Багаторазовість не завжди перебуває в прямій залежності

від суспільної небезпеки рецидиву й особи рецидивіста. Тоді як однорідність попередніх і нових умисних злочинів зазвичай свідчить про збільшення суспільної небезпеки рецидиву й особи рецидивіста за рахунок професіоналізації (спеціалізації) певного виду злочинної діяльності, її хитрості, активності у пошуку і створенні ситуації для злочину. Зростає і байдужість до наслідків, наприклад, від крадіжок до грабежів, розбоїв, від хуліганства до вбивств із хуліганських мотивів.

Структура рецидиву за видами злочинів характеризується переважанням крадіжок, корисливо-насильницьких злочинів, хуліганства. Частка цих видів становить близько двох третин рецидивної злочинності.

Співвідношення одноразового і багаторазового рецидивів характеризується стійкою залежністю: частка повторно засуджених приблизно в 2,5—3 раза більша за частку засуджених утретє, частка останніх у стільки ж разів більша, ніж засуджених учетверте і т. д.

Щодо спеціального і загального рецидиву, то картина істотно змінюється за видами злочинів. Так, частка спеціального рецидиву відносно вища у рецидиву шахрайства, хуліганства, крадіжок (особливо кишенькових), корисливо-насильницьких злочинів.

У цілому рецидивістами вчинюється кожен четвертий-п’ятий злочин із загального числа зареєстрованих злочинів.

Тенденції рецидивної злочинності за останні роки в цілому несприятливі. їх можна звести до таких.

Збільшується вплив рецидивістів на розвиток професійних і організованих форм злочинності та кримінальне “зараження” середовища неповнолітніх і осіб у віці 18—25 років.
Помітно збільшилася кількість раніше судимих, які вчинюють тяжкі злочини — вбивства, розбої, рекет і т. ін.
Активізувалася злочинна діяльність осіб, які повторно вчинюють групові злочини.
Спостерігається зростання жіночої рецидивної злочинності, рецидивної злочинності осіб, які перебувають під слідством і судом, а також постпенітенціарного рецидиву.
Особливістю рецидивної злочинності сучасного періоду є зростання економічних злочинів. Відбулися певна структурна перебудова кримінально орієнтованих утворень, зміцнення зв’язків рецидивістів із лідерами економічної злочинності через переорієнтацію кримінальної поведінки, перерозподіл сил, територій і сфер діяльності на нових напрямах. Рецидивісти почали брати активну участь у найбільш прибуткових сферах, пов’язаних із приватизацією, контролем за торговими місцями, шахрайством у підприємницькій сфері економіки. Саме рецидивісти привнесли у злочинну діяльність свої норми поведінки, впровадили у злочинний арсенал найвитонченіші і найжорстокіші методи залякування, погроз і розправи.

Разом з тим на певну частину рецидивістів вплинули все більша маргінальність і люмпенізація населення, його алкоголізація, занепалість життєвого рівня, психологія аутсайдерства та інші риси соціальної дезорієнтації. Це в основному особи старшого покоління — багаторазові рецидивісти, злочини яких поступово стають більш примітивними, ступінь тяжкості зменшується. Вони мають ситуативний характер, найчастіше пов’язаний з потребою будь-яким способом добути спиртне, зокрема й антигромадським. Більшість таких рецидивістів не працює, п’янствує, веде паразитичний спосіб життя. Серед них висока частка осіб, які не мають постійного джерела доходів, певного місця проживання і т. ін.