Кримінологія

19.1. Поняття рецидивної злочинності і рецидиву злочинів. Види рецидиву

З’ясування основних понять, які характеризують рецидивну злочинність, вимагає насамперед відповіді на питання: що таке рецидивна злочинність і рецидив злочинів. Ці поняття не ідентичні, хоча в літературі часто розглядаються як синоніми.

Рецидивна злочинність — вид злочинності в країні або окремих її регіонах як відносно масове, історично мінливе, соціально-правове явище, що включає сукупність злочинів, учинених у певний проміжок часу на певній території особами, які раніше скоювали злочини.

Рецидив злочинів — сукупність передбачених кримінальним законом суспільно небезпечних діянь, які послідовно вчинюються (вчинювались) однією і тією самою особою після судимості за попередній злочин.

Термін “рецидив” міцно увійшов до теорії та практики боротьби зі злочинністю й означає повернення, повторення будь-якого явища після уявного його зникнення.

Слід вказати на те, що у визначенні поняття рецидиву злочинів у спеціальній літературі, у тому числі й навчальній, немає єдиної думки. Найпоширеніше визначення прийняте в кримінальному праві. У чинному кримінальному законодавстві (ст. 12) “рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисні злочини”. Проте ніде не йдеться про рецидив і рецидивістів узагалі. В теорії кримінального права рецидивом вважають вчинення нового умисного злочину за наявності судимості за попередній умисний злочин. Є й інші визначення. Не зупиняючись на їх аналізі, лише зазначимо, що всі вони розглядають рецидив як різновид множинності злочинів, учинених однією і тією самою особою. Крім рецидиву, поняття множинності охоплює також повторність аналогічних або однорідних караних діянь і сукупність різних злочинів.

На відміну від інших форм множинності за рецидиву (в його криміналістичному розумінні) нове правопорушення вчинюється після того, як винний поніс передбачену кримінальним законом відповідальність за раніше вчинений злочин незалежно від форми вини — з умислу чи необережності. Не обов’язково також, щоб винний у рецидиві відбув покарання й у нього збереглася судимість. Наявність або відсутність судимості має важливе правове значення для призначення покарання у разі продовження злочинної діяльності. Але кримінологія займається насамперед проблемами попередження злочинів і їх криміногенними чинниками, серед яких особа посідає центральне місце, а для вивчення особи важливими є такі факти її біографії, як вчинення злочину і визнання відповідальності за нього навіть тоді, коли судимість за це була погашена за давністю або знята судом.

Чинне кримінальне законодавство передбачає можливість відстрочення виконання покарання, заміни покарання заходами адміністративного або громадського впливу. Психологічно ці заходи рівнозначні реальному покаранню: людина відповідає за вчинене. Більше того, нова відповідальність має бути суворішою, оскільки винний зловжив наданою йому довірою.

Таким чином, рецидив — це повторне вчинення злочину особою, яка раніше була засуджена або піддана іншим заходам впливу за передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння незалежно від наявності у неї судимості.

У спеціальній і навчальній літературі розрізняють три основні види рецидиву: кримінально-правовий, кримінологічний і пенітенціарний. Зупинимось детальніше на їх характеристиці.

Характеризувати рецидивну злочинність насамперед слід на основі кримінально-правового поняття рецидиву, що охоплює випадки здійснення нових злочинів особами, які мають непогашену або незняту судимість (так званий легальний рецидив).

Кримінологічне поняття рецидиву ґрунтується на факті (тому іноді його називають фактичним) повторного вчинення злочину незалежно від того, чи була ця особа засуджена за попередній злочин (або злочини) і чи взагалі притягувалась до відповідальності, оскільки вже сам факт вчинення повторного злочину характеризує особистість суб’єкта і зумовлює необхідність вжиття заходів (виправної дії, обмеження, лікувального характеру) щодо цієї особи.

Визначення поняття рецидиву в кримінальному законі не може відтворити всі ситуації, які фактично призводять до рецидиву. Суспільство має бути зацікавлене у тому, щоб рецидиву як негативному явищу якнайшвидше було покладено край. Під час розгляду питання про ступінь суспільної небезпеки злочинця, який може й у майбутньому вчинити злочин, необхідно враховувати конкретні обставини. Так, потрібно брати до уваги ситуацію, коли особа юридично не є рецидивістом, наприклад, якщо попередній злочин був учинений у віці, коли кримінальна відповідальність ще не настає, або якщо колишній злочин підпадає під дію акта амністії або коли через давність судимість була погашена та ін.

Саме завдяки своїй широті поняття кримінологічного рецидиву допомагає органам, які беруть участь у кримінальному процесі, правильно судити про особу суб’єкта і його суспільну небезпеку. Це має сенс з погляду послідовної індивідуалізації покарання та інших заходів, які призначаються суб’єкту злочину.

Пенітенціарний рецидив виникає тоді, коли особа вдруге (або більше) відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. В літературі виокремлено особливий напрям — пенітенціарну кримінологію, що має теоретичне і практичне значення з кількох причин: для визначення ефективності позбавлення волі ступеня виправлення засуджених, їх адаптації після звільнення з місць позбавлення волі.

Пенітенціарний рецидивіст характеризується не тільки особливостями, властивими багатократному рецидивісту, а й тим, що він до цього двічі або більше разів відбував покарання у вигляді позбавлення волі, іншими словами, він вирізняється рецидивом не тільки злочинів, а й перебування у місцях позбавлення волі. Інакше це буде вже непенітенціарний рецидив.

Відособлення цих категорій рецидивістів є важливим не тільки для кримінального, а й для кримінально-виконавчого права. Щодо належності рецидивіста до тієї або іншої групи встановлюються різні умови відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Поділ рецидиву на пенітенціарний і непенітенціарний має велике кримінологічне значення. Пенітенціарні рецидивісти повинні стати об’єктом спеціальних досліджень і науково обґрунтованих експериментів, оскільки той факт, що вони продовжують вчинювати злочини і після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі, має велике значення для розв’язання питань щодо ролі місць позбавлення волі у боротьбі з рецидивною злочинністю, про постпенітенціарну діяльність і профілактику злочинності в цілому.

Для успішної боротьби з рецидивною злочинністю, превентивної діяльності і виховної роботи з рецидивістами необхідно розмежувати окремі види рецидиву. Найважливіше значення має розмежування рецидиву злочинів, а отже, і рецидивної злочинності, яка здійснюється на основі категоризації злочинів, учинених рецидивістами. Залежно від цього виокремлюється насамперед загальний і спеціальний рецидив.

Загальний рецидив наявний, коли злочин, учинений за наявності судимості за інше діяння, є за своїм характером неоднорідним із попереднім діянням.

Однорідні злочини характеризуються кількома показниками, а саме тим, що посягання вчинюються:

а) на однаковий безпосередній об’єкт (наприклад, колективне майно) або подібний об’єкт (наприклад, колективне й індивідуальне майно);

б) за однакової форми вини (умисел або необережність);

в) одним і тим самим або подібним способом.

Якщо новий злочин і те діяння, за яке особу вже було засуджено, за своїм характером є однорідними, йдеться про спеціальний рецидив.

Можна виокремити дві форми спеціального рецидиву: умисні і необережні злочини. Проте друга форма рідко зустрічається на практиці і не типова для спеціального рецидиву. Крім того, на відміну від першої форми вона має зовсім іншу соціальну і кримінологічну характеристику (наприклад, рецидив грабежів і здійснення з необережності двох або більше аварій на транспорті). Тому слід погодитися з тим, що спеціальний рецидив необережних злочинів не має особливого інтересу для практики боротьби з рецидивною злочинністю.

В юридичній літературі можна зустріти й інші види рецидиву злочинів і рецидивної злочинності. Крім названих, деякі автори виокремлюють ще й такі: простий (одноразовий — дві судимості), складний (багаторазовий, тобто здійснення трьох і більш різних злочинів), змішаний (злочинна діяльність охоплює як однорідні, так і неоднорідні злочини), особливо небезпечний (злочинна діяльність осіб, визнаних особливо небезпечними рецидивістами), латентний рецидив.

Стосовно рецидивної злочинності можна говорити про такі її види, як рецидивна злочинність дорослих і неповнолітніх, чоловіків і жінок, засуджених тощо.