Кримінологія

18.3. Причини та умови професійної злочинності

Професійна злочинність, поза сумнівом, пов’язана із загальними причинами злочинності, як і з детермінантами злочинів, на яких спеціалізуються професійні злочинці. Серед загальних чинників, що зумовлюють стійкість і зростання професійної злочинності в нашій країні, слід виокремити такі.

Соціальна дезорганізація, економічна криза, безробіття, кримінальний раціоналізм життя в суспільстві (коли бути злочинцем не тільки вигідно, а й необхідно, оскільки злочинна діяльність стає ледве не єдиним способом забезпечення нормального існування людини і його сім’ї).
Падіння авторитету державної влади, корупція. Факти зловживання службовим становищем з боку вищих державних посадовців поступово формують у громадській думці стереотип про злочин як норму життя.
Пряма і непряма реклама високих стандартів споживання, яких неможливо досягти чесною працею, а також безкарність представників злочинного світу, що розкошують, є могутнім чинником криміналізації суспільства. Багато громадян, особливо молодь, хоче жити безтурботно, у шикарних особняках, їздити на престижних іномарках, обідати в дорогих ресторанах тощо. Але досягти всього цього можна або неабияким розумом, або багаторічною працею, або злочином.
Руйнування соціальних зв’язків, зниження соціальної ролі сім’ї, культури, зменшення дієвості системи соціального контролю, низька ефективність виховної роботи в сім’ї та школі, руйнування державної системи правового виховання. Держава практично не займається антикримінальною контрпропагандою, не розвінчує “злочинної романтики”, не розкриває сутнісних вад злочинного способу життя. Відмовившись від соціалістичних ідеалів, наша держава не запропонувала суспільству інших. Позбавлена етичних орієнтирів молодь усе частіше і легше стає на шлях злочинів. Якщо в 60-ті роки крикінологи наголошували на старінні корисливого злочину, особливо крадійської орієнтації, то тепер усе навпаки. У більшості випадків учасниками групових крадіжок і розбоїв є саме молодь. Омолоджування корисливих злочинців — явний показник соціальної дезорієнтації частини молоді.
Недооцінка правоохоронними органами суспільної небезпеки кримінального професіоналізму і його наслідків створює видимість благополуччя у боротьбі зі злочинністю і не дає змоги приймати правильні управлінські рішення під час визначення пріоритетів у боротьбі зі злочинністю, а також сприяє відтворенню та розвитку професійної злочинності.

Як і раніше, в основі роботи оперативних і слідчих служб переважає кількісний показник (більше або менше виявлено і розкрито злочинів), а не якісний (яких саме).

На боротьбі з професійною злочинністю негативно відобразилося порушення спадкоємності поколінь співробітників правоохоронних органів (переважно міліції) у переданні досвіду боротьби з професійною злочинністю. Йдеться про неодноразові кон’юнктурні скорочення спеціалізованих апаратів під приводом “зникнення” злочинності (50—60-ті роки) і про звільнення значної частини досвідчених кадрів міліції та прокуратури за віком, у зв’язку з відсутністю вищої освіти тощо.

Треба зазначити також, що в країні немає якісної інформаційно-аналітичної бази, що дало б змогу скласти реєстр професійних злочинців, стежити за їх пересуванням і “кар’єрою”, оцінювати криміногенну обстановку з урахуванням наявності професійного “ядра” злочинності та змін у ній.

Усе це створило виняткові умови безкарності тих, хто став жити за рахунок злочинної діяльності.

Із загальносоціальних причин випливають і специфічні причини професійної злочинності. Корисливо-паразитична психологія, що лежить в основі майнових злочинів, породжує професійну злочинність з такої специфічної причини, як наявність кримінальних (кримінально-крадійських) традицій та звичаїв. Відтворення професійної злочинності відбувається не саме по собі, а завдяки традиціям і звичаям кримінального середовища.

Професійні злочинці, утворюючи певне замкнуте кастове угруповання і перебуваючи поза межами дії закону, виробляють такі норми міжособистісних відносин, які сприяють не тільки їх безпеці, а й відтворенню. З часом ці норми перетворюються на звичаї та традиції, що дає змогу назвати їх загальносоціологічним законом. Наприклад, у дореволюційній Росії від злочинця вимагалося, щоб “він був людиною твердої вдачі і незламного характеру, був відданим товаришем.., був спритним на проступки і вмів кінці ховати, нікого не зачіпаючи і не вплутуючи”. Ці вимоги зберігаються і нині в середовищі професійних злочинів, особливо у “злодіїв у законі” та членів організованих злочинних угруповань.

Живучість кримінально-крадійських традицій пояснюється головним чином їх постійним впливом на свідомість злочинців, відображаючись в якій, традиції стають невід’ємною частиною субкультури. При цьому ступінь їх активності підвищується за посилення у суспільстві суперечностей, а також ослаблення моральних інститутів.

Зрозуміло, крадійські традиції та звичаї оновлюються і видозмінюються зі змінами соціальної ситуації. Але їх ядро, основа є доволі стійкими. їх носієм і поширювачем є, зокрема, середовище в місцях позбавлення волі. Живучість крадійських традицій — об’єктивне явище, зумовлене реакцією професійних злочинців у відповідь на соціальний контроль суспільства. Характерно, що особи, які ніколи не притягувалися до кримінальної відповідальності, не стикалися з “правилами” у злочинному середовищі, швидко засвоюють їх і підкоряються їм з моменту поміщення у слідчий ізолятор, зокрема правилам ієрархії в цьому середовищі, “правам” осіб, які перебувають на її вищих ступенях.

Кримінальні традиції та звичаї, зазначає С.Я. Лебедев, формують три групи елементів:

регулятивні: закони і правила, які регулюють взаємовідносини між злочинцями, специфічні ритуали спілкування і поведінки у злочинному середовищі;
атрибутивні: татуювання, жаргон, клички, міміка, ясестикуляція, які засвідчують належність особи до злочинної діяльності;
емоційні: пісні, вірші, приказки з “крадійською” тематикою, які відображають емоційну сторону антигромадського способу життя і здійснення злочинів (так званий злочинний фольклор).

Злочинні традиції та звичаї виконують різні функції:

По-перше, стимулюють протиправну поведінку.

По-друге, зберігають певний порядок.

По-третє, відтворюють його для нових поколінь.

У злочинній сфері традиції та звичаї по-своєму виконують ці функції. Традиція приписує, що саме необхідно закріпити і зберегти з метою відтворення, звичаї — як закріпити і зберегти. Ідейним змістом, тобто формулою звичаю, завжди є правило поведінки — детальний припис вчинку в конкретній ситуації. Ідейним змістом, формулою традиції — норма або принцип поведінки;

По-четверте, традиції та звичаї у злочинному світі виконують “виховну” роль. Причому з найбільшим ефектом це роблять специфічні обряди і ритуали. Як і в будь-якій соціальній сфері, в злочинному середовищі вони мають впливати на емоційну сферу людини, викликати певні переживання і настрої для стимулювання формування кримінальної особи.

Відомо, що злочинні традиції та звичаї мають здатність “заражати” розум людей, що пов’язано певною мірою з їх зовнішньою привабливістю. Навколо них створюється певний ореол успіху і романтики. Деякі атрибути злочинного життя, які давно стали традиціями, містять елементи артистизму, театральності, азарту, гумору, що нерідко викликає у деяких людей, особливо у підлітків, прагнення наслідувати такий спосіб життя.

Нерідко така кримінальна пропаганда досягає мети і якщ₀ не штовхає на злочинний шлях, то в усякому разі може викликати в окремих “жалісливих” людей поблажливе, навіть співчутливе ставлення до злочинців.

По-п’яте, однією з функцій злочинних традицій та звичаїв як елементів спадкоємності є передання новим поколінням кримінального досвіду попередників. Базою спадкоємності є злочинність неповнолітніх і молоді. Ця вікова категорія у зв’язку з властивою їй соціально-психологічною особливістю не тільки сприйнятлива до дії злочинних традицій і звичаїв, а й до певної міри сама сприяє посиленню їх кримінальності. Це пов’язано з тим, що у підлітків загострене прагнення до автономії, незалежності від соціально-нормативної системи дорослих, яка, на їх думку, стримує свободу вияву індивідуальних властивостей особи й обмежує сферу задоволення потреб. Ще більше ця система не задовольняє неповнолітніх правопорушників, які шукають можливості виявити характерні їм властивості саме в девіантному середовищі у збоченій, помилковій, навіть суспільно небезпечній формі. Кримінальне середовище, зрозуміло, надає таку можливість, водночас нав’язуючи свої правила поведінки у вигляді злочинних традицій та звичаїв, дотримання яких жорстко контролюється.

По-шосте, злочинні традиції та звичаї виконують функцію соціального (кримінального) контролю стосовно членів злочинних груп.

По-сьоме, злочинні традиції та звичаї виконують функцію психологічної дії у процесі цілеспрямованого залучення неповнолітніх до кримінальної діяльності. Відомо безліч випадків, коли у процесі підготовки підлітків до здійснення злочинів багато дорослих, особливо з числа раніше судимих, розповідали їм про свої минулі пригоди, “друзів”, з якими вчинювали злочин, “сміливість” і “мужність” злочинців, крадійські звичаї, способи здійснення крадіжок, прийоми приховування слідів злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом¹.

Традиції та звичаї злочинних угруповань, утративши на певному етапі розвитку свою силу, не зникли безслідно. Пристосувавшись до нових умов, вони набули тепер жорсткішого _та майже повсюдного характеру.

Про прихильність сучасних злочинців до традицій та звичаїв кримінального середовища свідчить:

1) негативне ставлення до нормального законослухняного способу життя;

2) протидія правоохоронним органам;

3) участь у злочинній діяльності та всіляке її заохочення;

4) прагнення до об’єднання кримінального середовища і підтримка злочинних зв’язків.

Засвоєння злочинних традицій та звичаїв здійснюється у процесі спілкування, в тому числі й у кримінальному середовищі. Такому спілкуванню передує процес попереднього сприйняття зразків поведінки, їх оцінка. Усвідомлення прийнятності таких зразків для задоволення особистих потреб, як правило, породжує в особи бажання наслідувати їх. Поступово це бажання наслідування переростає у прагнення.

Таким чином, наслідування є найважливішим соціально-психологічним механізмом засвоєння особою злочинних традицій та звичаїв, а за допомогою останніх — механізмом ідентифікації, об’єднання особи зі злочинним середовищем. Паралельно з процесом наслідування злочинних традицій і звичаїв відбувається процес “кримінального зараження” особи.

Специфічним способом об’єднання кримінального середовища є ритуальність злочинної поведінки. Йдеться про найяскравіші “емоційні” та, як правило, вельми небезпечні злочини, оскільки значення ритуалу в тому і полягає, що він втягує учасників в особливий, надзвичайно психологічно насичений світ, в особливу дійсність існування. Здатність ритуалу до згуртованості групи забезпечується за рахунок його сильної психологічної дії. Історії відомо немало випадків ритуального вчинення злочинів, особливо злочинцями-професіоналами. У самому “сценарії” ритуальних злочинів виявляються елементи артистизму, гри, що створює емоційний настрій у його учасників, збуджує азарт, закріплює групову солідарність, породжує бажання повторення аналогічних дій, формує стійку потребу в здійсненні злочину, складаючи основу кримінальної мотивації. Особи, які вчинюють подібні злочини, є особливо небезпечними, оскільки отримують від злочину задоволення.

Складовою звичаїв і традицій злочинного середовища є крадійська ідея. Її пропаганда є незвичайним явищем, яка полягає в легально-офіційному поширенні негативних норм, звичаїв асоціального способу життя, хоча за всіма канонами загальнолюдської моралі це неприпустимо, що в свою чергу впливає на розвиток як професійної, так і організованої злочинності.

Подібна пропаганда здійснюється повільно, практично непомітно для широких верств населення, насамперед за допомогою художніх творів. Це її початковий етап. Наступний, більш активний, етап настає за відповідних суспільних умов у державі, як правило, за ліберально-демократичних, ліберально-анархічних режимів. Пропаганда вже здійснюється у засобах масової інформації, так званій масовій культурі, в кіно, драматургії.

Усе інтенсивнішим стає процес розбещення суспільства, коли окремі верстви населення, особливо молодь, буквально просочуються кримінальною отрутою, стають на злочинний шлях.

Засобами ідентифікації осіб зі злочинною групою і, відповідно, її об’єднання є такі традиційні атрибути кримінального середовища, як жаргон і татуювання.

У злочинному середовищі жаргон є засобом самоствердження, адаптації та самовираження злочинців. Нині він відображає спеціалізацію злочинної поведінки, свідчить про зростання кримінального професіоналізму. Свій жаргон сьогодні мають квартирні та кишенькові крадії, шахраї, наркомани, гомосексуалісти, повії, викрадачі автомототранспорту тощо. Причому серед квартирних крадіїв і картярських шахраїв (шулерів) переважно зберігся жаргон, вироблений злочинним світом ще в дореволюційний період.

Сучасний жаргон на відміну від традиційного має велику привабливу силу, особливо для певної частини молодих людей. У ньому часто представлені слова і вирази, запозичені з іноземних мов, хоча кримінальні “авторитети” прагнуть вести боротьбу за очищення жаргону від “іноземщини”. Використання злочинцями жаргону є одним з показників кримінальної ураженості особи.

Те саме стосується і характеристики татуювань. їх здійснення, як наголошують фахівці, є своєрідним культом кримінального середовища, а саме татуювання — яскравою рекламою злочинного способу життя. Татуйований злочинець не тільки підтверджує власний кримінальний досвід, а й пропагує його в антигромадському мікросередовищі і за його межами, рекламує свою прихильність до злочинних традицій та звичаїв.

Тематика більшості татуювань символічно відображає спосіб життя злочинців, містить елементи самооцінки поведінки, фіксує в малюнках і написах смаки, погляди, схильності особи. Серед татуювань особливе місце посідають символи належності злочинців до певної крадійської касти, прихильності до конкретної злочинної діяльності і т. д.

Татуювання є візуальними знаками кримінальної активності, своєрідними візитками злочинців.

Певну роль в ідентифікації з кримінальним середовищем виконує і злочинний фольклор. На відміну від пісенної та поетичної творчості, характерної для кримінального світу минулого, сучасний злочинний фольклор став менш сентиментальним. У ньому переважають зразки, насичені примітивним гумором, цинізмом, нецензурщиною і вульгарністю.