Кримінологія

18.2. Кримінологічна характеристика професійної злочинності й осіб, які її вчиняють

Характеризуючи безпосередньо рівень, структуру і динаміку професійної злочинності, одразу варто зазначити відносність оцінок у зв’язку з невиокремленістю адекватних показників у кримінальній статистиці. У визначенні чисельності професійних злочинців є серйозні труднощі, оскільки немає не тільки статистичних даних, а й достатнього масиву вибіркових досліджень. Експериментальними дослідженнями встановлено, що категорія раніше не судимих професійних злочинців досить численна серед картярських шахраїв, “наперсточників”, “зломщиків чеків”, вимагачів, господарських злочинців, а також осіб, які займаються незаконним обігом наркотиків.

Аналізуючи стан професійної злочинності, важливу роль має інтерпретація статистичних даних про спеціальний рецидив (хоча не всі професійні злочинці мають судимість або кілька судимостей і не всі судимі особи є професійними злочинцями; тут швидше виявляються тенденції, а не рівневі характеристики).

Сьогодні у кримінальному середовищі відбуваються складні процеси, пов’язані з виникненням нових організованих угруповань професійних злочинців, які беруть активну участь у діяльності організованих злочинних груп, що мають солідні позиції у сферах “тіньового” і легального бізнесу, та які намагаються відтіснити “старих” авторитетів.

Провідні ціннісні орієнтації, які обумовлюють стереотипність поведінки професійних злочинців у міжособистісному спілкуванні, пов’язані:

з установкою на перевагу злочинної діяльності перед будь-якою іншою; поділ учасників спілкування в будь-якій сфері на “своїх” і “чужих”;
позицією відчуження і ворожості відносно оточення з правомірною поведінкою;
постійною готовністю до створення або використання сприятливої ситуації для чергового епізоду злочинної діяльності;
установкою на виконання норм і вимог кримінальної субкультури (крадійських традицій та звичаїв у широкому значенні слова відповідно до свого місця в ієрархії);
турботою про підтримку і підвищення злочинної “фор- ^и” як гарантії отримання доходу і безпеки;
прагматичною позицією у разі притягнення до кримінальної відповідальності, пов’язаною з використанням презумпції невинуватості, яка враховує реальні можливості правоохоронних органів і можливу реакцію кримінальних “авторитетів”, як і свій статус у злочинному середовищі.

Певною несподіванкою є дані про вікову структуру контингенту професійних злочинців. Здавалося б, з урахуванням необхідності володіння достатньо обширним комплексом знань, навиків, умінь, аж до автоматизації їх використання, у цьому контингенті мають переважати особи середнього і старшого віку. Фактично, за даними вибіркових досліджень, більшість професійних злочинців є особами молодшого і середнього віку. Найбільшу частку становили особи у віці 19—35 років (77 %). Коли вони потрапляють у місця позбавлення волі, їх насамперед залучають до злочинного середовища, вирватися з якого неможливо. Вчинення злочинів стає для них буденною справою, злочинним промислом. Таким чином, омолоджування професійної злочинності — ще один індикатор її негативних тенденцій.

Свідченням стійкості злочинної діяльності є спеціальний рецидив. Проте слід ураховувати, що серед професійних злочинців доволі значна кількість осіб, які систематично вчинюють злочини, але не притягуються до кримінальної відповідальності. За даними А.І. Гурова, з 800 вивчених учасників організованих злочинних груп 60 % обстежених осіб не були судимі, хоча систематично вчинювали злочини. Найбільше число неосудних серед картярських шахраїв, фальшивомонетників, вимагачів. Тому точнішим показником злочинної діяльності буде кримінальний стаж. Виявлено, що чим “тихіша» кримінальна діяльність, тим нижча вірогідність потрапити у місця позбавлення волі. Найбільший стаж, як виявилося, мають картярські шулери — 10 років, кишенькові злодії — 3— 4 роки, квартирні крадії — 2—3 роки. Найкоротший — розбійники і кілери — не більше 1,5 року. Помилковою є думка, що до професійних злочинців потрібно відносити тільки ТИХ, Хто не працює, а тільки вчинює злочини. По-перше, для прикриття злочинної діяльності необхідно, хоча б для видимості, значитися на будь-якій роботі, по-друге, багато видів злочинів можна вчинити тільки перебуваючи на певній посаді (наприклад, шахрайство у сфері побутових послуг). Проте слід визнати, що серед професійних злочинців досить високий відсоток осіб, які не працюють: серед кишенькових крадіїв — 60 %, квартирних злодіїв — 40, картярських шулерів — 70, рекетирів — 80 %.

Серед професійних злочинців є чіткий поділ праці на крадіїв, шахраїв, грабіжників, вимагачів та ін. Вони в основному дотримуються обраної спеціалізації, оскільки перехід до іншої кваліфікації вимагає абсолютно нових навиків і досвіду. Наприклад, “ведмежатники” не вчиняють інших злочинів навіть у стані крайньої потреби. Перехід від однієї спеціалізації до іншої відбувається або у зв’язку з надзвичайними обставинами, якщо, наприклад, правоохоронні органи підсилюють боротьбу з певною категорією злочинців, або під впливом авторитетів злочинних угруповань. Так, у наказовому порядку вимагач стає грабіжником, а грабіжник — убивцею.

Професійна злочинна діяльність відрізняється від іншої кримінальної діяльності тим, що в її учасника формуються певні знання, практичні уміння і навики, іноді доведені до автоматизму, що забезпечує оптимальне досягнення мети за якнайменшого ризику викриття. Злочинці-професіонали ретельно готують злочини, вміло обирають місце, час і способи їх вчинення, конкретні об’єкти посягань, оснащуються за необхідності знаряддями злому й іншими технічними засобами, використовують витончені прийоми контрнападу і маскуван_ня, систему умовних сигналів і багато інших елементів кримінального ремесла. Злочинний досвід включає також знання методів оперативно-розшукової діяльності, розкриття злочинів, способів ухилення від відповідальності, вміння протистояти правоохоронним органам.

Набуття кримінальних пізнань і навиків відбувається або в процесі безпосереднього навчання під керівництвом професіонала, що типове для шахраїв і кишенькових злодіїв, або методом “спроб і помилок”. Більш поширеним є перший спосіб, 45 % “учнів” отримують знання і навики в місцях позбавлення волі. Відомо, що коли велике число молодих злочинців потрапляє до місць позбавлення волі, туди направляється досвідчений наставник (“козлятник”), який спеціально вчиняє для цієї мети злочин. Так створюються “курси підвищення кваліфікації” для тих, хто хоче набути додаткових навиків, вивчити Кримінальний кодекс. Пройти навчання у місцях позбавлення волі мовою злочинців означає “закінчити академію”.

Злочинці-професіонали постійно освоюють нові або видозмінюють традиційні злочинні кваліфікації (в останні роки це, наприклад, багатопрофільні “професії” вимагачів, кілери, раніше невідомі категорії шахраїв). Безперервно вдосконалюються технічні засоби підготовки, здійснення і приховування злочинів, усе частіше професійні злочинці застосовують вогнепальну зброю, вибухові речовини. Характерною особливістю сучасної професійної злочинності стало залучення для використання у кримінальних цілях спеціальних знань, інтелектуального потенціалу деяких нормальних (у значенні соціально орієнтованих) професій: військових, юридичних, економічних, фінансових.

Злочини для професійних злочинців є джерелом засобів існування, причому нажива дуже часто набагато перевищує середній рівень заробітку звичайних громадян. Так, кишеньковий крадій “заробляє” за один день стільки, скільки інший працівник не заробляє за місяць. А що вже говорити про доходи “ведмежатників”, фальшивомонетників, лідерів організованих злочинних груп. Наприклад, відомий у Петербурзі “злодій у законі” Владислав Кирпичов (“Кирпич”), який майже все свідоме життя просидів у таборах і в’язницях, обідав тільки у найдорожчих ресторанах, мав особняк вартістю близько 1 мла дол. США і навіть виділив гроші на виборчу компанію на пост губернатора міста.

Усі злочинці зобов’язані платити “податки з доходів”, які йдуть в “общак”. Основна частина грошей спрямовується на підтримку функціонування “апарату”, “заробітну плату” керівникам, фінансування різних заходів. Є й соціальне забезпечення — “підйомні” — для підтримки осіб, які звільнились Із “зони”, з метою надати їм можливість адаптуватися і швидше стати до “роботи”.

Впровадження ринкових відносин у соціально-економічне життя країни змінювало характер злочинної діяльності кра- дійських кланів, причому значну роль у цьому відіграла зміна характеру використання “общаківських” коштів. Якщо раніше “общак” призначався для надання допомоги арештованим і осудженим, їх сім’ям, в окремих випадках — для організації та здійснення злочинів, а також для підкупу чиновників, то з кінця 80-х років “общак” використовується для більш глобальних завдань.

Частина “общаківських” коштів вкладається як у нелегальний, так і в легальний бізнес. На початку 90-х років у більшості крадійських формувань їх легалізація як сукупної частини злочинних доходів виділилася в окремий напрям — кримінально-комерційну діяльність. Одне з основних завдань цього напряму — забезпечення розширеного відтворення злочинної діяльності за нарощування грошових коштів, матеріальних ресурсів, зокрема спеціального призначення для розв’язання певних питань силовими методами.

Серед злочинців можливою є “перекваліфікація”, але без втрати злочинною діяльністю рис промислу, спеціалізації, основного джерела доходів, а особою — належності до кримінальної субкультури та її ієрархії.

Нині налічується понад 100 кримінальних спеціальностей тільки в середовищі злочинців, які виокремлюються по лінії кримінального розшуку. Це майже у два рази більше, ніж було в 20-ті роки. Причому збереглися майже всі види спеціалізації минулих років і виробляються абсолютно нові, зумовлені сучасними соціально-економічними, правовими та іншими формами.

Останнім часом розширилася кваліфікація злочинців у кримінальній сфері послуг. Крім скупників і збувальників краденого, з’явились інформатори-навідники, які продають необхідні відомості, наймана охорона, консультанти, що займаються організацією дитячої проституції, збутом наркотиків. Затвердився інститут найманих убивць (кілерство), розв’язання спорів (вибивання боргів) та ін. Також набули поширення десятки способів рекету, заволодіння приватизованими квартирами з убивством їх власників, злочинів у кредитно-банківській сфері, контрабанда.

Все більшу роль починають відігравати організація і проведення великомасштабних кримінальних операцій із заволодіння нерухомістю, цінними паперами, цілими підприємствами (наприклад рейдерство).

Кожен злочинець-професіонал в основному знає таких самих, як і він, осіб. Удачливий злочинець гордиться власного професією і має своєрідне кримінальне мислення, яке майже не залежить від загальноосвітнього рівня. Численні приклади підтверджують, що є немало злочинців, які вміють тільки читати, проте майстерно вчинюють і приховують злочини, що вимагають кмітливості і спритності.

Кожна професійна злочинна діяльність постійно вдосконалюється у плані освоєння нових способів і засобів. Так, нараховують більше 20 різновидів крадіжок, кожна з яких має ще дрібніші специфікації, пов’язані з наявністю істотних особливостей, способів і засобів здійснення злочинних дій. Кишенькові крадії, наприклад, залежно від місця діяльності поділяються на “риночників” (крадуть на ринках), “кротів” (у метро). За способом розрізняють кілька крадійських кваліфікацій (ті, які крадуть за допомогою технічних засобів — “технарі”; за допомогою прикриття — “ширмачі”; за допомогою пінцетів, особливо з важкодоступних потайних місць, — “хірурги”; із сумочок шляхом розрізання її спеціально вигостреною монетою — “щипачі” та ін.).

Є також дрібніші кваліфікації. Наприклад, кишеньковий крадій, який приймає викрадене, — “пропальщик”, крадій, який відволікає жертву, — “тирщик”, той, хто навчає новачків, — “козлятник”.

Чим вища кваліфікація, тим інтенсивніша злочинна діяльність. У середньому кишеньковий крадій-професіонал вчиняє до 20 крадіжок у місяць. Тільки у п’яти випадках зі ста потерпілий здогадується про вчинену крадіжку. Розкриття кишенькових крадіжок за даними досліджень не перевищує 1—3 %. Останніми роками воно взагалі наближається до нуля.

Однією з крадійських спеціальностей, найпоширенішою в останні 20 років, є крадіжка особистого майна з проникненням у житло. Квартирних крадіїв вирізняє високий професіоналізм, хоча квартирних “домушників” у дореволюційній Росії вважали сірою масою і до професіоналів відносили лише невелику частину зломників. Постійні навики і спеціалізація у способах вчинення злочинів спостерігались у половини обстежених квартирних крадіїв, при цьому понад 25 % вчинювали крадіжки одним способом.

До основних кримінальних спеціальностей квартирних крадіїв відносять крадіжки, які вчинюються за допомогою крадійського інструменту; з підбором ключів; шляхом злому або вибивання дверей і дверних коробок; через кватирку; під виглядом відвідування квартири посадовою особою; під видом надання допомоги і т. ін.; з використанням віктимологічного фактора (відкритих дверей, вікон).

Стосовно ступеня суспільної небезпеки професійний крадійський контингент вельми багатоманітний. Квартирні крадії, наприклад, найактивніші та найагресивніші. Вони не зупиняються перед застосуванням насильства у випадках, коли їх застають на місці злочину. Кишенькові крадії прагнуть залишитися непоміченими (хоча вони також часто застосовують предмети для розрізання сумок для “самооборони” від тих, хто їх ловить і викриває).

Стосовно шахраїв можна виокремити близько 40 категорій спеціальностей, серед яких найбільшого поширення набули шулери, “наперсточники” і лялькарі.

Серед корисливо-насильницьких злочинців високим професіоналізмом володіють вимагачі (рекетири), особи, які вчиняють напад на житло громадян і водіїв автотранспортних засобів. При цьому 80 % розбійницьких груп застосовують насильство.

Щодо економічних злочинів, то тільки у розкраданнях, учинених з використанням службового становища, встановлено 200 способів, кожен з яких вимагає спеціальних знань і навиків.

Раніше професійні злочинці вважали за краще працювати поодинці, але характерною тенденцією останніх років є все частіше використання ними співучасників — осіб, які мають інші, некримінальні знання і навики.

Крім того, останніми роками серед професійних злочинців все частіше зустрічаються особи зі спеціальними військовими, юридичними, спортивними та іншими професіями, які, використовуючи ці знання з кримінальною метою (вони не тільки особисто вчиняють злочин, а й виконують роль консультантів), привносять у методи і способи здійснення злочинів певну новизну. Наприклад, деякі кілери (професійні вбивці) служили у спецназі різних родів військ і спецпідрозділів силових відомств; окремі професійні шахраї свого часу працювали в державній фінансово-банківській системі.

Обов’язкова риса особи злочинця — бути учасником кримінального середовища. Людина, яка стає на шлях здійснення злочину у вигляді промислу, відмовляється від дотримання встановлених у суспільстві норм поведінки й освоює виключно нові, характерні саме для злочинного середовища. При цьому систематична злочинна діяльність зумовлює і певний спосіб життя, систему спілкування з усіма його наслідками. Необхідно зазначити, що злочинне середовище вирізняється високим ступенем консолідації. Спілкування злочинців-професіоналів із такими, як вони, набуває багатоканального і стійкого характеру. У результаті утворюється досить монолітне кримінальне середовище зі своїм побутом, звичаями злочинної діяльності, яке характеризується низкою специфічних ознак. До них перш за все належить свого роду кримінальна класифікація злочинців, поділ їх на страти, умовні групи, так звані масті.

При цьому чітко відособлюється елітний прошарок (“злодії в законі”, “авторитети”), проміжні категорії (“мужики”) і кримінальне “дно” (“шестірки”, “опущені”). У свою чергу в кожній категорії також відбувається диференціація. Наприклад, “злодії в законі” поділяються на старих і нових, на підвиди за етнічною ознакою (на російських, українських і “пікову масть” — із районів Закавказзя) і т. ін.

Професійні злочинці є прихильниками кримінальних традицій, побуту, звичаїв, корпоративних правил поведінки. Ці норми ставлять за мету підтримку певного “порядку” як у самому злочинному середовищі, так і в його зовнішніх зв’язках, забезпечують верховенство злочинної еліти, є засобом її самозбереження і самозахисту. Показовим прикладом таких норм є встановлення жорстких санкцій (аж до вбивства) за зраду інтересів злочинного світу.

Важливими властивостями особи професійного злочинця, пов’язаними з його належністю до злочинного середовища і підпорядкуванням правилам поведінки в ньому, є знання жаргону, блатного “фольклору”, а також система кличок і татуювань. Наприклад, злочинний жаргон налічує близько десяти тисяч слів і виразів. Його можна розділити на три основні групи:

1) загальнокримінальний, яким користуються як звичайні, так і професійні злочинці;

2) “тюремний”, що характерний для місць позбавлення волі;

3) спеціальні професійні жаргони, характерні тільки для професійних злочинців.

Слід також зазначити, що, як і в законослухняних прошарках суспільства, у світі злочинців були не тільки власні правила поведінки, а і свої “герої”, долі та діяння яких відображені У кримінальному літописі. Так, у Росії до таких належить крадій Іван Осипов за кличкою Ванька Каїн.

Доля Каїна настільки нетипова, що його інколи називають у сучасній літературі “російським Від оком”, припускаючись при цьому помилки, оскільки Франсуа Ежен Відок жив набагато пізніше: в кінці XVIII — на початку XIX ст., тому швидше за все саме його слід називати “французьким Каїном”.

Злочинна діяльність Ваньки Каїна припадає на 1731— 1749 pp. У кримінальний літопис він увійшов як знаменитий донощик розшукового приказу, який поєднав дві іпостасі: сищика грабіжника і народного шахрая-крадія.

Основною його спеціальністю були кишенькові крадіжки. Проте в 1741 р. з невідомих причин він зраджує крадіїв і йде працювати в поліцію сищиком. Оскільки Ванька Каїн розкаявся, то його охоче прийняли і передали у його розпорядження військовий загін для боротьби зі злочинцями. У першу ж ніч він затримав 32 крадії. Потім протягом двох років у Москві Ванька і його команда впіймали 109 шахраїв, 37 крадіїв, 50 приховувачів крадіїв, 60 скупників краденого і 42 солдати-утікачі.

Проте за надану ним послугу йому не дали ні нагород, ні навіть грошей, які він витрачав на пошук злочинців. Тоді Каїн вдався до іншої крайності: почав шантажувати своїх колишніх товаришів по злодійських зграях і брати з них хабарі, займатися вимаганням.

Тому коли сьогодні сперечаються про час і причини зародження рекету, забувають про нашу історію, як справедливо помічає А.І. Гуров, адже цей вид діяльності існував, виявляється, декілька століть тому.

Злочинна кар’єра Ваньки нарешті була зупинена новим поліцмейстером Татіщевим, який заарештував його за викрадення 15-річної дівчинки для насильницького співжиття.

У цій історії вражає своєрідне безсилля злочинців щодо побратима, який їх зрадив. Є міркування, що подібна розгубленість пояснюється відсутністю міцних внутрішніх законів у злочинних угрупованнях. У більш пізній період зрада жорстоко каралася, причому зрадника заколювали ножем з обов’язковим поворотом леза в тілі.