Кримінологія

18.1. Поняття і види професійної злочинності

Тип професійного злочинця було виокремлено з класифікації злочинців, яка була прийнята на Гейдельберзькому міжнародному з’їзді криміналістів ще у 1897 р. Це поняття спочатку пов’язувалося з ознакою завзятості, небажанням відмовитися від здійснення злочинів, використанням певних навиків. Проте у практиці боротьби зі злочинністю тип професійного злочинця і саме поняття “професійний” з’явилися значно раніше. Вже в кінці XVIII ст. начальник паризької таємної поліції Ф. Відок називав професійними злочинцями тих, хто систематично вчиняв крадіжки, шахрайства, інші корисливі злочини, досягаючи при цьому відомої спритності та майстерності.

Різні зарубіжні та вітчизняні дослідники, починаючи з Ч. Ломброзо, зазначали, що основною сферою вияву злочинного професіоналізму є майнові злочини, а його носії вирізняються достатнім інтелектуальним розвитком, наявністю вираженої субкультури (жаргон, татуювання, норми спілкування зі “своїми” і “чужими”, прагнення до взаємовиручки і т. ін.), спеціалізацією на злочинах певного виду і на певних способах їх вчинення та приховування. Ця характеристика підтверджувалася результатами конкретних досліджень структури контингенту злочинців і вчинюваних злочинів. У Росії, наприклад, у передреволюційний період і в 20-ті роки серед майнових злочинців розрізняли “громил” (грабіжників), “ведмежатників” (зломщиків сейфів), “йоржів” (магазинних крадіїв), “фармазонників” (шахраїв) тощо.

Слід зазначити, що розкріпачення дало селянам особисту свободу, водночас погіршивши їх матеріальне становище. Реформа 1861 р. викликала інтенсивні міграційні процеси у країні, збільшення злочинності у містах, де осідали селяни, які розорились і прибули на заробітки. Незвичні умови міського життя, жорстока експлуатація, жебрацтво штовхали їх на шлях вчинення злочинів. Тому не випадково найчисленнішою категорією професійних злочинців були крадії, які мали безліч різноманітних спеціалізацій. Офіційно налічувалося 25 категорій, але на практиці їх було набагато більше.

Деякі категорії крадіїв залишили помітний слід у кримінальному літописі Росії. Серед них найбільшу популярність здобули “ведмежатники” — зломщики сейфів, які були “технічною інтелігенцією” кримінального світу.

Проте груп зломщиків у масштабі Російської імперії було менше, ніж, скажімо, злочинних угруповань конокрадів (на жаргоні “лавочників”). В аграрній Росії основним засобом пересування й обробітку землі були коні.

Прославилась і категорія кишенькових крадіїв. Правда, в кримінальному світі вони чомусь не мали великого авторитету, хоча і зберігали вікові традиції, вирізнялися майстерністю і згуртованістю.

Особливі труднощі для поліції Росії та країн Західної Європи становило затримання міжнародних кишенькових крадіїв. У Росії їх називали “марвіхерами”, що означало “крадії вищого класу”.

Згуртованими ватагами діяли ще дві категорії професійних злочинців: картярські шулери і фальшивомонетники, які підтримували зв’язки з поліцією — проста форма організованої злочинності.

Серед шулерів були також інтернаціональні шахраї, яких називали “червоними валетами”. Вони могли планувати цільоіі операції. Відомий випадок, коли з Одеси до Санкт-Петербурга вони відправили спеціальний вагон з крапленими картами, щоб обіграти конкретну людину: куди б вона не прийшла для гри в карти, вони були готові до обману.

У 20-ті — 40-ві роки кримінальний світ, зберігши кримінальну основу дореволюційної Росії, поповнився іншими видами професійної злочинності. З’явилося угруповання, яке формувалося з рецидивістів і називалося “злодіями в законі”. Проте в 30-ті — 40-ві роки дослідження з кримінології були згорнуті аж до 60-х років і професійна злочинність не вивчалась, якщо не враховувати закритих методичних розробок для системи таборів і колоній.

Відновлення цілеспрямованих досліджень привело до однозначного висновку про існування, достатньо помітне місце і “самодетермінацію” злочинності.

На основі викладеного можна зробити висновок, що професійна злочинність — це вид злочинності, яка характеризується постійністю злочинної діяльності (заняттям як промислом) її учасників, що є основним джерелом їх доходу і вимагає спеціалізації знань, навиків, умінь (способів і засобів здійснення злочинів), а також належністю злочинців, які мають відповідну спеціалізацію, до відносно замкнутого та ієрархієзованого кримінального середовища і субкультури.

Цей вид злочинності не можна ототожнювати ні з рецидивною, ні з повторною злочинністю, оскільки не кожен рецидивіст чи інша особа, яка неодноразово вчиняє злочини, характеризується професіоналізмом, що є своєрідним ядром професійної злочинності. До ознак злочинного професіоналізму відповідно до наведеного визначення відносять:

постійну (таку, що триває) злочинну діяльність (злочинний промисел);
стійкий вид злочинної діяльності (спеціалізацію);
необхідність певних знань, навиків і вмінь (“кваліфікація”);
злочинність як основне джерело доходу;
входження у кримінальне середовище, сприйняття його субкультури, зокрема критеріїв ієрархії та статусу її ступенів.