Кримінологія

17.1. Поняття і загальна характеристика організованої злочинності

Організована злочинність є найбільш руйнівним для держави і суспільства елементом злочинності. Вона здійснює керівний вплив на розвиток інших її структурних елементів, істотний — не тільки на економічні, ай на соціальні, морально-психологічні, соціокультурні процеси в суспільстві. До організованої злочинності залучені різні соціальні верстви населення.

Організована злочинність має величезні фінансові й економічні можливості, не контрольовані ні державою, ні суспільством, а також власну систему внутрішнього управління і протидії державі, яка спрямована на отримання надприбутків за рахунок пограбування як держави, так і суспільства. Створені бойові формування, специфічні силові структури, які оснащені сучасними матеріально-технічними засобами, забезпечують безпеку злочинних угруповань. Злочинні формування здатні утримувати фахівців різних сфер економічної та наукової діяльності, консультантів із правових та інших питань. Сьогодні організована злочинність має у своєму розпорядженні досить міцні та впливові позиції в державних органах, включаючи правоохоронні, могутній апарат лобіювання власних інтересів у представницьких структурах.

Перша спроба дати визначення організованої злочинності була зроблена американськими фахівцями у 1971 р. Так, видатний американський кримінолог Альфред Ландсміт визначив організовану злочинність як “особливу форму співпраці декількох осіб або груп для забезпечення успішності їх злочинної діяльності”.

Президентська комісія США із застосування закону і здійснення правосуддя у своїй доповіді дала більш розгорнуте визначення організованої злочинності: “Це асоціація, яка прагне діяти поза контролем американського народу й органів влади. Вона включає тисячі злочинців, які діють у складних структурах великих корпорацій, що підкоряються своїм законам, більш жорстоким, ніж закони держави. Її дії не імпульсні, а є результатом складних угод, спрямованих на досягнення контролю над цілими сферами діяльності для отримання величезних прибутків”.

У федеральному кримінальному кодексі США організована злочинність трактується як протиправна діяльність членів ви- сокоорганізованої дисциплінованої асоціації, яка займається забезпеченням незаконними товарами і послугами, що включає (але не обмежується цим) гемблінг (організацію азартних ігор), проституцію, надання позик під великі відсотки, розповсюдження наркотиків, рекет у галузі трудових взаємовідносин та іншу протиправну діяльність її членів.

У рекомендаціях ООН “Практичні заходи боротьби з організованою злочинністю” (жовтень 1991 р.) зазначено, що в різних країнах організована злочинність розвивається по-своєму, набуваючи тих або інших форм, хоча має й загальні закономірності.

Експерти ООН зазначили, що уніфіковане визначення організованої злочинності ще не розроблене. Разом з тим під організованою злочинністю вони розуміють відносно велику групу стійких і керованих злочинних утворень, які займаються злочинною діяльністю в корисливих цілях, створюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних засобів, як насильство, залякування, корупція і розкрадання у великих розмірах.

Є й інші визначення організованої злочинності. В основному вони схожі, проте одна з основних їх неточностей у тому, що їх автори, мабуть, мали на увазі лише найбільшу злочинну організацію — “мафію”. Термін “мафія” став синонімом будь- якого підпільного, добре організованого і впливового у багатьох сферах соціального і політичного життя злочинного угруповання. Проте організована злочинність зовсім не є синонімом мафії, яка в свою чергу не має монополії на злочинну діяльність.

Організованою злочинною діяльністю в багатьох країнах світу займається багато окремих груп. Зазвичай вони поділяються за сферами злочинного бізнесу (наприклад, торгівля наркотиками, отримання доходів з азартних ігор, проституція і т. ін.). “Поділ праці” наявний і в кожній сфері (наприклад, отримання сирцю наркотику, його лабораторне оброблення, транспортування, продаж тощо).

Проте сполучною ланкою, що об’єднує мафію й інші злочинні групи, є головна мета, яку вони ставлять перед собою, — нажива (від гемблінгу, проституції, лоуншаркінгу (англ. Іоип — позика, shark — акула, тобто надання грошей у борг під високі, “акулячі” відсотки)).

Походження мафії дотепер вкрите таємницею. Окремі вчені стверджують, що мафія зародилася у X або XII ст. під час сарацинської окупації. Населення Сицилії, що перебувала під пануванням арабів, які принесли з собою абсолютно іншу релігію, мову і цивілізацію, не мало іншого засобу вижити, крім як створити паралельне “контрсуспільство”. Одним словом, першою формою мафії був організований рух опору.

Ця гіпотеза була б прийнятною, якби маври стали першими завойовниками острова. Адже коли вони туди прибули, Сицилія вже була окупована більше тисячі років. Така фатальна неминучість появи на острові по черзі всіх народів Європи частково пояснюється його географічним розташуванням — на стику двох великих басейнів Середземномор’я, тобто острів водночас з’єднує Європу, Африку й Азію. Тому зрозуміло, чому великі держави одна за одною намагалися встановити свій контроль над островом, адже йшлося про їх безпеку або можливість розширення володінь.

Власне, сицилійці іноді добре уживалися з деякими зі своїх окупантів, але ніколи не асимілювалися повністю.

Вважається, що точнішою є гіпотеза, згідно з якою мафія на Сицилії з’явилася близько 200 років тому (до об’єднання Італії), причому в сільській громаді, а не в місті. Процес її появи був достатньо складним і прямо пов’язаний з сільським господарством. Клас землевласників (чибелото) для забезпечення своєї безпеки став створювати озброєні загони, які виконували на селі поліцейські функції. У той час (кінець XVII ст.) у сільській місцевості на Сицилії було багато розбійників з убогих селян і солдатів-утікачів. Саме від них і захищалися феодали. У містах правопорядок охороняли королівські жандарми.

На початок XIX ст. на Сицилії протистояли одна одній три сили: урядові поліцейські загони, найманці латифундистів і розбійники. На компетентну думку судді Р. Мінна, між цими загонами з певним часом почала встановлюватися своєрідна змова. Хтось платив відкупні за ненапад, хтось “продавав” інформацію, а хтось брав гроші за невтручання. Поступово ватажки розробили неписаний статут, яким регулювали відносини всередині організацій, вдосконалювали контакти з представниками влади. Вже у 1875 р. префект м. Палермо у листі на ім’я міністра внутрішніх справ писав, що “мафія є обширною організацією, яка розповзається по всіх соціальних структурах суспільства, при цьому граючи на протилежних почуттях, загрожуючи, протегуючи, намагаючись підмінити собою законну владу”.

Таким чином, зазначає Р. Мінн, префектура вперше офіційно відокремила мафію від звичайного бандитизму. Він також говорить, що уявлення про мафію як певну паразитичну скам’янілість у структурі сицилійського села є неправильним. Пройшовши шлях від рекету до лихварства, мафія до кінця XIX ст. стає стрижнем економіки в сільській місцевості Палермо.

Що, власне кажучи, означає слово “мафія”? Самі члени мафії не люблять цього слова і навіть відмовляються застосовувати його. Тим часом цікавим є факт, що походження цієї назви так само неясне, як і походження самої організації.

Уперше слово “мафія” було вжите у 1862—1863 pp., зокрема У м. Палермо в комедії Джузеппе Ріццотто “Мафіозі з намісництва”. У 1869 р. воно потрапило в “Малий словник сицилійських слів” Траїни, де визначалося як сміливість, бравада, самовдоволення. Але у словнику нічого не було про його походження. Самі члени мафії воліють за краще називати свою організацію “Почесним товариством”, а слово “мафія” вважають зневажливим.

За часів Б. Муссоліні у мафії відбувся розкол. Молоді мафіозі об’єдналися з фашистами і виступили проти старої, традиційної мафії. Проте у 1925 р. Б. Муссоліні розпорядився покінчити з мафією в Палермо. Причин було багато (не тільки створення видимої справедливості режиму), одна з яких — неприйняття диктаторським режимом будь-якої іншої влади. Тисячі мафіозі потрапили за грати. Саме у цей період вони почали переселятися до Америки, створивши там філію “Камори”.

Прийнято вважати, що мафія в Америці зародилася з уведенням на початку 20-х років XX ст. “сухого закону”. Оскільки серед злочинців було чимало вихідців із Сицилії, то виникнення горезвісної “Коза ностри” приписують саме їм.

Якщо говорити про злочинну організацію “Коза ностра” (з італ. — наша справа), то сучасна її структура почала формуватися у 1930—1931 pp. Але задовго до цього в Америці були створені оптимальні умови для появи злочинних об’єднань різного типу (наприклад гангстери).

Тут слід зазначити один досить цікавий для аналізу вже вітчизняної мафії факт. Емігранти з Сицилії швидко пригадали про рідну мафію і стали створювати злочинні організації за її зразком і подобою. Проте у зв’язку з іншими звичаями і законами вони почали злочинну діяльність проти своїх земляків, які стали крамарями та іншими дрібними виробниками.

В Німеччині так звана червона мафія з колишніх радянських громадян починала так само. Перших ударів вона завдала вихідцям із держав колишнього Союзу. В цьому проглядається певна закономірність, адже ніхто з радянських мафіозі не проходив спеціального “стажування” в Аль Капоне у 30-х роках.

Така поведінка цілком природна і пов’язана насамперед із безпекою. Співвітчизник, наляканий мафією ще на батьківщині, покірливо віддавав те, що просили і за кордоном.

Щодо Америки, то мафіозі швидко “поправили свої справи” особливо з моменту набрання чинності 18-ї поправки до Конституції, яка заборонила виробництво, продаж, перевезення, вивезення і ввезення спиртних напоїв до країни (16 січня 1920 р.).

Бізнес на спирті породив своєрідну кримінальну індустрію. Одні групи виготовляли, інші купували і перепродавали оптом, треті збували, четверті контрабандно завозили спиртні напої, а п’яті взяли на себе роль охорони і посередництва з поліцією.

Так з’явився рекет, батьком якого вважають мафіозі Аль Капоне.

Пізніше данину почали платити професійні повії, яких експлуатували як білих рабинь власники казино і гральних клубів, дрібні та великі торговці.

Варто зазначити, що багато американських авторів ототожнюють поняття “організована злочинність” і “гангстерська злочинність” (від англ. gang — зграя, банда або від gun — револьвер, рушниця), оскільки остання є невід’ємною частиною, органічним елементом будь-якої форми або виду організованої злочинності у США.

Справді, гангстерська злочинність є складовою або формою організованої злочинності, що відкрито виражається у її терористичному характері. Гангстерів використовували рекетири для “втихомирення непокірних клієнтів” у кривавій війні з конкуруючими бандами, а також із підприємцями у боротьбі один з одним.

Проте гангстери — не просто організовані бандити, вбивці, вимагачі, шантажисти і шахраї, вони також — ватажки і службовці багатогалузевого ділового злочинного підприємства, яке поставляє або нав’язує своїй доволі стійкій і широкій клієнтурі заборонені законом товари і послуги.

Гангстерська злочинність XX ст. майже на 100 % формувалася представниками національних меншин, хоча на початку (у XIX ст.) ними були переважно корінні американці — білі і протестанти, згодом — німці, чехи, поляки, ірландці, євреї, італійці, іспаномовні “латинос” — кубинці, колумбійці, пуерториканці, ще пізніше — афроамериканці, китайці, ямайці.

Гангстерську злочинність умовно можна поділити на кілька періодів.

Перший — від введення в дію (1920) до скасування (1932) “сухого закону”, тобто 18-ї поправки до Конституції США, яка забороняла виготовлення, продаж і транспортування спиртних напоїв на території США, а також їх імпорт і експорт. Придбання не заборонялось. Основним джерелом гангстерського доходу було бутлегерство, тобто незаконна торгівля спиртними напоями.

Другий — Друга світова війна (для США — 1941—1945 pp.). Основне джерело гангстерського доходу — надання незаконних послуг і торгівля дефіцитними товарами (бензином, автомобілями, м’ясом тощо), а також експлуатація азартних ігор.

Третій — повоєнний, який характеризувався махінаціями на “чорному” ринку й експлуатацією азартних ігор. Як і раніше, процвітали “акулячий промисел”, профспілковий і підприємницький рекет, експлуатація наркотизму. Треба зазначити, що спочатку слово “рекет” мало інше значення. За однією з версій воно походить від англ. racket — ракетка, виготовлення якої у 1897 р. було монополізоване в Чикаго. За іншою вважається, що це поняття виникло в кінці XIX ст., коли деякі клуби в Нью-Йорку мали звичай влаштовувати бали, які називали “рекити” (“ракетки”). Продаж квитків на бали був основним джерелом доходів цих клубів.

Китайські “Тріади”. В минулому столітті мільйони китайців покинули Батьківщину і створили маленькі “китайські містечка” в американських і європейських містах. Значна частина осіла в Південно-Східній Азії, де вони змінили культуру й економіку країн. Хоча багато китайців і одружувалися з місцевими дівчатами, вони зберігали етнічну індивідуальність. Згодом корінні мешканці відчули їх економічний вплив, почали їх боятися і ненавидіти.

З метою самозахисту китайці створювали таємні товариства, що діяли як невидимі уряди. Зрадників допитували таємні суди, катували, а потім зазвичай страчували. Чутки про такі дії залякували корінних жителів ще сильніше. Ці таємні товариства діяли як в імператорському Китаї, так і за кордоном.

Таким таємним товариством був “Союз Неба і Землі”, відомий на Заході під назвою “Тріада”, або “Потрійне товариство” (назва запозичена зі стародавньої філософської концепції китайської “Піднебесної імперії”, основними компонентами буття якої були Небо, Земля і Людина).

У 1912 p., після перемоги в Китаї революційних сил відбулося злиття кількох таємних товариств і створення на їх базі політичної партії Гоміндану. По суті змінилася лише назва, а сама партія залишалася тим самим таємним товариством: її членів змушували присягатися у вірності і брали з них обіцянку зберігати все до самої смерті у таємниці. Лідером Гоміндану був Чан Кай-ші.

У питаннях бізнесу етнічні китайці не керувалися моральними принципами. Використовуючи свою природну ділову кмітливість, вони зіставляли ступінь ризику і можливий прибуток, якщо друге переважало, то йшли напролом.

Японські “Якудза”. Мафія в Японії не відокремлена від економічного і політичного життя, проте найтісніше пов’язана з великим бізнесом. Крім того, японська мафія не схожа на інші, вона єдина у своєму роді.

Основні відмінності злочинних утворень Японії від організованої злочинності в інших країнах полягають у тому, що вони не пред’являють виключних прав на певні географічні зони як на сфери свого впливу, не спираються на споріднені і сімейні зв’язки як основу групової солідарності та не прагнуть зберігати у таємниці свою внутрішню структуру.

Злочинні групи, “борекудан” (за японським тлумачним словником — об’єднання незаконослухняних осіб, які вчиняють погані справи, вдаючись до насильства), характеризуються внутрішнім ієрархічним порядком, який регламентує відносини між членами, їх ролі, функції тощо.

Організаційна структура, традиції та закони “борекудан” склалися ще в період феодалізму більше 200 років тому. Родоначальниками сучасних “борекудан” були “бакуто” і “текія”.

формування угруповань “бакуто” почалося ще у XVII ст. Основним їх заняттям була організація азартних ігор у містах особливо, на поштових станціях великих доріг. Ці угруповання отримали назву “Якудза”, що в картярській грі означало “свиня” (я з яп. — вісім; ку — дев’ять, дза — видозмінене сан, тобто три; у сумі двадцять — найгірше число в японських картах). Назва “Якудза” згодом була перенесена на всі групи організованої злочинності і до сьогодні використовується з терміном “борекудан”.

“Текія” утворювалися з розбійників (“яси”), основну масу яких становили самураї, що втратили своїх сюзеренів у період безправних міжусобних воєн XVI ст. Уже тоді “текія” здобули стійку негативну репутацію за неякісні товари і шахрайські методи торгівлі.

Характерна риса “Якудзи” — орієнтованість на злочинний спосіб життя, що певною мірою визначається їх субкультурою — своєрідним способом поведінки і мислення. Сюди належать: сприйняття сили як регулятора відносин між людьми, ідея “справжнього” чоловіка, агресивність, принцип миттєвого задоволення всіх бажань, концепція фатальної невідворотності долі, презирство до праці, мазохізм, ворожість до членів інших злочинних угруповань та ін.

Колумбійські картелі. Унікальними у багатьох аспектах є колумбійські картелі (медельїнський і палійський). На відміну від більшості інших транснаціональних злочинних організацій, які вчинюють, як правило, найрізноманітнішу злочинну діяльність, картелі займаються виключно наркобізнесом. На практиці картелі створили високоорганізоване корпоративне злочинне середовище, бізнес якого ґрунтується на таких ефективних принципах управління, як спеціалізація і поділ праці. У кінці 90-х років XX ст. колумбійській поліції спільно з правоохоронними органами інших країн практично вдалося розгромити медельїнський і палійський наркокартелі. Це призвело до значного скорочення обсягу наркокапіталу в колумбійській економіці. У дослідженні, проведеному Бюро ООН із контролю за наркотиками і попередження злочинності, зазначено, що доходи від незаконного обігу наркотиків скоротилися удвічі: з 4 млрд дол. США у 1984 р. до 2 млрд у 1998 р. Разом з тим простір, який займали у 80-х роках великі наркокартелі, до кінця 90-х років заповнився множинністю дрібніших і менщ помітних злочинних організацій. Як зазначають експерти ООН, боротися з такими групами набагато складніше, ніж з їх могутніми попередниками, оскільки вони більш схильні до корупції та добре продуманих махінацій з відмивання наркодо- ларів, ніж до стрілянини і вибухів.

Нігерійські злочинні організації. Зростання організованої злочинності в Нігерії відбулося відносно недавно, що часто пов’язують із падінням цін на нафту на початку 80-х років XX ст. і викликаною цим дезорганізацією нігерійської економіки.

Нігерійські злочинні організації залучені до широкомасштабного обігу наркотиків і згідно з наявною інформацією за обсягом ввезення героїну в США поступаються лише китайцям.

Проте злочинна діяльність Нігерії не обмежується лише незаконним обігом наркотиків. Нігерійські організації займаються також широкомасштабним шахрайством і вимаганням, у тому числі підробкою кредитних карток і махінаціями, пов’язаними з діяльністю комерційних банків. Вони досягли успіху у виготовленні фіктивних посвідчень особи, які дають їм змогу підробляти чеки для отримання неінкасованих сум, одержувати субсидії на освіту, шахраювати з метою отримання соціальних пільг, страхових виплат і коштів за допомогою електронних переказів. Вони не втягуються у великомасштабні операції та надають перевагу дрібнішим операціям, прагнучи, як правило, залишатися в тіні.

Організована злочинність у країнах СНД. Слід зазначити, що організована злочинність — не просто група злочинців, а явище — наслідок певної системи відносин, що склалися в суспільстві та створили підґрунтя для незаконного збагачення, або, як тепер прийнято говорити, накопичення первинного капіталу незаконним шляхом.

Зрозуміло, що організовану злочинність ніхто цілеспрямовано не створював. Про те, коли у колишньому СРСР зародилася організована злочинність, однозначної відповіді немає. Д.І. Гуров, наприклад, вважає, що це відбулося точно не у період тоталітаризму. По-перше, тоталітарний режим, монополізуючи виробництво і торгівлю, не допускав розвитку тіньової економіки, а головне, тіньового ринку. По-друге, тоді не було корупції завдяки неподільному пануванню КПРС, стрімкій ротації кадрів через постійні репресії, а також психологічному настрою народу, який очікував незабаром світлого майбутнього — комунізму. Не можна не враховувати й ідеологічних обробки і виховання населення.

Образно кажучи, держава сама виконувала деякі функції, типові для мафіозних структур. Звичайно, банди й угруповання існували. Проте і сама держава за Й.В. Сталіна була злочинною щодо до свого народу.

На основі перелічених ознак організованої злочинності здається, що аргументи, наведені А.І. Туровим, є достатньо вагомими.

За М.С. Хрущова проводилася “чистка” органів безпеки і внутрішніх справ, у результаті якої була порушена професійна спадкоємність поколінь правоохоронної системи.

За підказкою своїх консультантів він дійшов висновку про можливий перехід від державної до громадської юстиції. М.С. Хрущов заявив, що у 1980 р. (цей рік був призначений початком комунізму, а за комунізму не буде крадіїв) він потисне руку останньому злочинцеві. Країна вмить вкрилася мережею товариських судів, були створені народні дружини. У місті і селі комсомол шукав крадіїв і хуліганів.

Руйнування правоохоронної системи, помилки у кримінально-правовій політиці та економічних перетвореннях у “хрущовське” десятиліття негативно позначилися на стані злочинності в країні. Почали піднімати голови професійні злочинці і рецидивісти, відроджуватися крадійська ідеологія.

Необхідно сказати, що економічні перетворення так і не втілились у життя, проте сприяли разбалансуванню і без того “скрипучої” системи економіки, виникненню безгосподарності. Про ринкові відносини навіть не йшлося. Все вирішував п’ятирічний план.

Одним словом, період хрущовського правління ознаменував, з погляду кримінолога, процес створення економічних передумов для зародження мафії. Приписки стали нормою у виробництві, знизилася дисципліна праці, почався різкий відплив сільського населення у міста, де частина його перетворювалася на люмпенів і бродяг, знизилася продуктивність праці у провідних галузях, збільшився дефіцит товарів. Паралельно з офіційною економікою створювалась і зміцнювалась могутніша і прихована від очей тіньова економіка.

До початку 60-х років у країні сформувалися достатньо стійкі злочинні організації у сфері легалізації економіки і господарства. Вже приблизно в 1961—1962 pp. система торгівлі та закупівель базувалася на корупції, все більше перетворюючись на вотчину керівників-злочинців.

Органам КДБ і МВС спеціальними наказами було заборонено вести оперативну перевірку стосовно відповідальних працівників. Отримана інформація підлягала знищенню і ніде не реєструвалася.

Саме за часів Л.І. Брежнєва мафія значно укріпила свої позиції. Так званий чорний ринок розвинувся до безмежності. Продавалося все, аж до посад і звань Героїв Соціалістичної Праці.

Найбільшим кримінальним класом, який захопив саме суспільство і роз’їдав його, як ракова пухлина, стали у 70-ті роки так звані ділки і цеховики. Саме вони управляли тіньовою економікою, володіли капіталом і реальною владою. З часом розміри тіньового бізнесу вже не вміщалися під тінню суспільства. Вирішити ситуацію могла лише легалізація їх діяльності. Це сталося з прийняттям Закону “Про кооперацію”, який приймався за досить дивних обставин, без належного юридичного опрацювання, кримінологічної експертизи, механізму його реалізації. До Кримінального кодексу не була внесена навіть стаття про відповідальність за створення фіктивного кооперативу, хоча в кодексі 1926 р. така стаття була.

У багатьох викликав подив наказ МВС СРСР, яким досить туманно й обережно заборонялося втручання міліції у справи

кооперативів. У короткі строки і буквально в усіх на очах відбулася легалізація кримінального світу, що успішно став відшивати “брудні” гроші і “підминати під себе” громадян, які, повіривши в нову форму господарювання, хотіли що-небудь примножити або виробити. Ділки вийшли зі підпілля зі своїми корумпованими зв’язками, бойовиками і рекетирами.

А чи була мафія в Росії до 1917 p.? Однозначної відповіді на це питання, на жаль, немає, як, втім, і серйозних досліджень з історії злочинності в Російській імперії. На думку А.І. Гурова, в Росії була злочинність, і, безперечно, професійна, за якої злочинці-одинаки і навіть цілі групи скоювали систематично одні й ті самі злочини, перетворюючи це на єдине джерело існування, ніби на своєрідну професію. Між професійною й організованою злочинністю є певна схожість, їх часто плутають. Наприклад, і там, і там спостерігаються постійність у кримінальній діяльності, підпорядкування неписаним законам кримінального світу. Більше того, в крадійських і розбійницьких професійних ватагах злочинців наявна жорстка дисципліна й організованість.

Головна відмінність полягає у тому, що професійна злочинність не включає таких понять, як зрощування з органами влади й управління, відмивання грошей, накопичення капіталу і т. ін. Професійні злочинці — це кримінальні злочинці в ідеалі. За певних умов ця злочинність може перерости в організовану або набути деяких її рис.

Можна виокремити блоки ознак організованої злочинності, які характеризують: а) стійкість; б) системність; в) масштабність злочинної діяльності; г) мету; д) способи; е) забезпечення безпеки.

Ознака стійкості реалізується у таких характеристиках:

наскрізне (постійне) завдання і триваючий характер злочинної діяльності;
змова з нею, її планування і підготовка;
сувора ієрархія учасників і наявність керівного ядра;
беззаперечна дисципліна.

Слід зазначити, що стійкість і згуртованість як характерна ознака організованих злочинних структур підкреслюються буквальним значенням використовуваної термінології: поняття “організація” (з лат. — надати стрункого вигляду) означає об’єднання будь-чого або будь-кого в одне ціле, в систему чи об’єднання людей, які разом реалізовують певну мету і діють спільно або скоординовано на основі розподілу обов’язків та ієрархічної структури.

Ознака системності тісно пов’язана зі стійкістю і безпосередньо реалізується у таких характеристиках організованої злочинності, як прямий або опосередкований зв’язок її структур у межах регіону, галузі народного господарства, виду кримінального бізнесу (взаємодія, ієрархічний зв’язок, узгоджений поділ сфер діяльності і т. ін.). Достатньо виокремити при цьому багаторівневість системи за схемою: організована злочинна група — злочинне угруповання (коли ці групи управляються з єдиного центру) або сукупність груп, що взаємодіють, чи супідрядних злочинних співтовариств (“асоціації”, “концерни” злочинних структур) у регіоні, групі регіонів, країні в цілому; аналогічні злочинні об’єднання міждержавного рівня.

Масштабність — одна з обов’язкових ознак організованої злочинності, що відрізняє її від злочинних дій групового характеру, замкнутих на підприємстві, в установі, мікрорайоні. Також може бути діяльність у межах регіону (велике місто, область або група районів і т. д.) або між регіонами — у межах країни, чи навіть між декількома країнами. На жаль, зловживання публіцистами термінами “мафія”, “рекет” тощо, під час характеристики саме дрібномасштабної групової злочинності, наприклад, “шкільна мафія” (коли йдеться про зловживання декількох педагогів) або “рекетир” (про підлітка, який надсилає листа з погрозами сусіду-підприємцю), значною мірою сприяло стиранню в очах населення відмінностей між організованою і дрібного груповою злочинністю.

Цілі організованих злочинних структур завжди зосереджені на отриманні максимальних доходів, на збагаченні у великих і особливо великих розмірах. Досить виокремити у зв’язку з дим організовані злочинні структури, які прагнуть до концентрації та монополізації злочинного бізнесу на певній території або в певній сфері з легалізацією доходів і які здійснюють:

а) безпосередньо кримінальні види отримання доходів у процесі операцій з наркотиками, зброєю, контрабанди витворів мистецтва, сировини і товарів;

б) експлуатацію проституції;

в) вимагання частини доходів від кримінального бізнесу інших злочинних структур;

г) вимагання частини доходів у легального, переважно дрібного або середнього, підприємництва.

Способи вчинення злочинів учасниками організованих злочинних структур характеризуються високим професіоналізмом. Така обставина фіксує близькість понять організована і професійна злочинність. Разом з тим поняття організованої злочинності ширше, оскільки включає й інші необхідні елементи, що стосуються системності, масштабності, цілеспрямованості злочинної діяльності тощо.

Злочини, які вчинюються учасниками організованих злочинних структур, вирізняються ретельністю підготовки (збирання інформації, підготовка технічних засобів і зброї, планування і розподіл ролей, цільова підготовка сприятливих умов, співпраця осіб і груп, які реалізують різні взаємопов’язані функції), рішучістю і жорстокістю дій.

Для організованих злочинних структур характерне виокремлення спеціалізованої функції забезпечення безпеки учасників від притягнення до відповідальності. Крім особливої уваги до конспірації, в цих структурах були організовані підрозділи з контррозвідувальними й охоронними функціями; розроблення сценаріїв поведінки рядових учасників, які беруть на себе відповідальність за зберігання і носіння зброї, її застосування тощо, щоб вигородити керівників злочинних організацій; розроблення сценаріїв поведінки їх керівників і активних учасників на випадок затримання або виклику в правоохоронні органи.

Широко застосовуються і такі способи забезпечення безпеки, як отримання інформації від корумпованих осіб органів влади, управління, правоохоронних органів, а також отримання прикриття від цих осіб, які використовують свій офіційний статус; домовленість на постійній основі щодо отримання кваліфікованої юридичної допомоги; використання фальсифікованих документів про захворювання. Як правило, організовані злочинні угруповання мають своєрідні страхові фонди, через які відраховують кошти, одержані злочинним шляхом. Із цих коштів надають допомогу заарештованим і засудженим учасникам організованої злочинної діяльності, їхнім сім’ям; підкуповують свідків, потерпілих, посадових осіб. Ці фонди, як правило, зберігаються в осіб, які не беруть участі у конкретних злочинах і не перебувають у полі зору правоохоронних органів.

Відомий німецький кримінолог Г.Й. Шнайдер у фундаментальній праці “Кримінологія” (1994 р.) у розділі “Дослідження проблем організованої злочинності” виокремлює сім ознак, властивих такому виду злочинів.

Організована злочинність задовольняє потреби населення в нелегальних товарах (наприклад у наркотиках) і послугах (наприклад у проституції).
Організована злочинність діє раціонально і планомірно. Злочинні дії визначаються з міркувань малого ризику і великої виручки.
Для фабрикації, транспортування і розподілу нелегальних послуг організовуються групи, які будуються на чіткому розподілі ролей. Кожен її учасник спеціалізується на певних діях, які належать або до планування, або до виконання злочину.
Усі організовані злочинці — професіонали, тобто люди, які отримують кошти на життя своєю злочинною діяльністю тривалий час, досконало освоїли техніку здійснення протиправних дій, іноді навіть складні спеціальні прийоми, і мають високий рейтинг у злочинному світі. Вони розвивають у своєму колі кримінальну систему цінностей, прагнуть максимально ускладнити розкриття вчинених ними злочинів і не допустити втручання у власну діяльність офіційних інстанцій контролю, наприклад, кримінальної міліції.
Кожна злочинна група, будь-який синдикат перебувають у суворо централізованому підпорядкуванні у невеликої плануючої групи, яка шукає можливості для кримінальних дій, зважує ризик, вартість і вигідність злочинних проектів, контролює їх виконання. У такої групи є обширні міжнародні зв’язки з іншими синдикатами, легальними фірмами і владою, внаслідок того, що організована злочинність має досить великі прибутки, група планування може не поспішати у виборі цілей і проведенні операцій. Вона лише тоді “натискає курок”, коли злочинні дії пов’язані з мінімальним ризиком.
Організована злочинність має свої керівні принципи. Так, неписаний закон вимагає від кожного члена синдикату безумовної лояльності. Не можна вчиняти протиправних дій без отримання заздалегідь наказу від керівництва організації тощо.
Нейтралізація, тобто “відключення”, державного кримінального переслідування досягається шляхом ізолювання керівної групи і групи планування від виконавців за допомогою суворої дисципліни в межах синдикату і за рахунок систематичного підкупу влади. Для цього керівництво синдикату відсторонюється від протиправних дій з виконання запланованих операцій. Керівництво синдикату уникає будь-яких прямих контактів з простими членами злочинної групи, які здійснюють злочинні акції. Проте, щоб спостерігати за точністю виконання злочинних планів, через важливі буферні зони прокладаються спеціальні лінії зв’язку. Водночас між групою планування і групою виконавців створюється “ізолюючий прошарок”, який складається з осіб легальних професій, що лише передають накази від групи планування до виконавчої і навпаки. Це робиться для того, щоб у випадку допиту органами кримінального переслідування вони ні про що не могли розповісти.

Використовуючи описані вище найістотніші ознаки організованої злочинності, можемо визначити її як вид злочинності, сукупність злочинів, які здійснюють учасники стійких, ієрархізованих, планомірних злочинних об’єднань (груп, угруповань, асоціацій), діяльність котрих прямо або опосередковано взаємопідкріплюєтся й узгоджується та спрямована на отримання максимального прибутку зі злочинного бізнесу на певній території або в певній сфері, взятій під контроль.